Рішення № 138082608, 09.07.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

. 09 липня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/6225/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якій просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 03.04.2026р. № 057350010172 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України Полтавській області призначити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 27.03.2026р, з зарахуванням до страхового стажу за періоди роботи з 01.06.1987р-26.10.1998р.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що 27.03.2026 року позивач звернувся до Головного управління ПФУ в Полтавській області із заявою та відповідними документами для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Проте, рішенням Головного управління ПФУ в Рівненській області від 03.04.2026 року № 057350010172 позивачу відмовлено в призначенні пенсії. Позивач зазначає, що вказане рішення є необґрунтованим та таким, що позбавляє його права на пенсійне забезпечення, оскільки ним надано достатньо підтверджуючих документів про наявний трудовий стаж у спірні періоди. Також зазначає, що працівник не може нести відповідальність за неправильність внесення записів до трудової книжки, а отже спірний період роботи має бути врахований пенсійним органом до страхового стажу, що й стало підставою для звернення позивача до суду з позовом.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2026 року суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Від відповідача ГУ ПФУ у Полтавській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що 27.03.2026 позивач звернувся до органів ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 03.04.2026 № 057350010172 про відмову в призначенні пенсії Позивачу. Згідно вказаного рішення про відмову до страхового стажу не зараховано період трудової діяльності з 01.06.1987 по 26.10.1998 згідно з записами трудової книжки від 22.09.1986 НОМЕР_1 , оскільки запис про звільнення з роботи завірений печаткою УРСР. Для зарахування вищезазначеного періоду було рекомендовано надати уточнюючу довідку про зазначений період трудової діяльності та довідку про перейменування.

Ухвала про відкриття провадження у справі від 20.05.2026 була доставлена до електронного кабінету ГУ ПФУ у Рівненській області 20.05.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. Проте, у строк встановлений судом, відповідач, до суду відзиву на позовну заяву не надав.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, суд встановив наступні обставини справи.

27.03. 2026 року, позивач ОСОБА_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, із заявою про призначення пенсії за віком згідно Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Розгляд вказаної заяви здійснювало Головне Управління пенсійного фонду України в Рівненській області, яке було визначено за принципом екстериторіальності.

За результатами розгляду заяви позивачу Головне Управління пенсійного фонду України в Рівненській області прийняло рішення про відмову в призначенні пенсії № 057350010172 від 03.04.2026.

Відповідно до вказаного рішення страховий стаж позивача становить: 27р. 01 міс. 18 днів.

До страхового стажу позивача не зараховано: період трудової діяльності з 01.06.1987 по 26.10.1998р. згідно з записами трудової книжки від 22.09.1986 НОМЕР_1 т, оскільки запис про звільнення з роботи завірений печаткою УРСР. Для зарахування вищезазначеного періоду рекомендовано надати уточнюючу довідку про зазначений період трудової діяльності та довідку про перейменування.

Не погодившись з відповідним рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Згідно із ч.1 ст.8 Закону № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із даним Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною першою ст.24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності даним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно із частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

В силу статті 62 Закону України Про пенсійне забезпечення основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно із статтею 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідні положення містить і постанова КМУ № 637 від 12.08.1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 постанови КМУ від 12.08.1993 року № 637 Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637.

Так, з трудової книжки позивача від 22.09.1986 року серії НОМЕР_1 встановлено, що в ній містяться записи на підтвердження спірного періоду, а саме:

- з 01.04.1987 прийнятий водієм 3 класу в автотранспортний цех. Наказ №38к від 01.06.1987;

- з 26.04.1990 присвоєний 2 клас водія. Наказ №25 к від 25.04.1990;

- з 10.09.1990 присвоєний 1 клас водія. Наказ № 45 к від 10.09.1990;

- з 26.10.1998 звільнений за ст. 38 КЗпП України (власне бажання). Наказ № 34 к від 26.10.1998.

Як було зазначено судом вище, відповідачем не зараховано періоди роботи позивача з 01.06.1987 по

26.10.1998, оскільки печатка при звільненні УРСР.

Так, вимоги щодо ведення трудової книжки та оформлення записів в ній, визначені в Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях", затвердженою постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 р. № 162 та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за № 110 (далі - Інструкція №58).

Згідно із п.1.1 розділу І Інструкції № 58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до абз.3 п.п.2.4 розділу 2 Інструкції № 58, записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Суд звертає увагу, що на особу не може покладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені в її трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала позивач у той чи інший період її роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для не включення вказаних періодів роботи до страхового стажу, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань та виключення відповідного періоду зі страхового стажу.

Таким чином, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного органу для обмеження особи в реалізації конституційного права на соціальний захист.

Крім того, Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Отже, неточність зображення печатки на записах в трудовій книжці або помилки, допущені працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки або інших бухгалтерських документів.

Згідно із ч.3 ст.44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Крім того, за змістом п.4.2 розділу IV Порядку № 22-1, при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, серед іншого: ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.

Отже, перед тим, як прийняти рішення за результатами розгляду заяви, працівник структурного підрозділу, який здійснював прийом та обслуговування осіб, в силу вимог п.4.2 розділу IV Порядку № 22-1, мав би повідомити позивача про необхідність надання додаткових документів.

Втім, вказаного порядку відповідачем дотримано не було. Та лише у спірному рішенні повідомлено про можливість надання уточнюючих довідок.

Також, суд критично ставиться до обґрунтувань відповідача щодо не зарахування окремого періоду через наявність у трудовій книжці відбитка печатки УРСР. На думку суду, та обставина, що підприємство не замінило свою печатку новою після припинення СРСР, не робить документи, які засвідчені нею, неправдивими. Позивач має відповідний запис у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що період роботи позивача з 01.06.1987 по 26.10.1998 мають бути зараховані до його страхового стажу.

Враховуючи викладене, суд вважає, що порушені права підлягають відновленню шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ПФУ в Рівненській області від 03.04.2026 року № 0573500101725 та зарахування до страхового стажу позивача період роботи з 01.06.1987 по 26.10.1998 відповідно до записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 22.09.1986.

Щодо позовних вимог позивача про зобов`язання ГУ ПФУ в Полтавській області призначити пенсію за віком з 27.03.2026, суд зазначає наступне.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Суд зазначає, що дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2019 року № 509/1350/17 сформовано висновок про те, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У дослідженому випадку судом надавалась оцінка правомірності відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів його роботи, а також рішенню, ухваленому ГУ ПФУ в Рівненській області за результатами розгляду звернення позивача за призначенням пенсії в межах мотивів, наведених відповідачем у такому рішенні. Виходячи з предмету доказування у цій справі, суд не досліджував чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для призначення пенсії за віком.

Крім того суд, зазначає, що відповідно питання призначення пенсії вирішувалось саме ГУ ПФУ в Рівненській області, під час розгляду заяви позивача від 27.03.2026.

Отже, позовна вимога про зобов`язання ГУ ПФУ в Полтавській області призначити позивачу пенсію з 27.03.2026 року задоволенню не підлягає.

Водночас, для належного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву позивача від 27.03.2026 про призначення йому пенсії за віком із врахуванням висновків суду.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід задовольнити частково з викладених вище підстав.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовну заяву задоволено частково, слід повернути позивачу частину судових витрат по справі в розмірі 665,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, оскільки останнім було винесене спірне рішення.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, 7, м. Рівне, Рівненська область, 33028, код ЄДРПОУ 21084076), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ЄДРПОУ 13967927) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 03 квітня 2026 року №057350010172 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27 березня 2026 року про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 01 червня 1987 року по 26 жовтня 1998 року на підстав записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 22.09.1986, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, 7, м. Рівне, Рівненська область, 33028, код ЄДРПОУ 21084076) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А.О. Чеснокова