Рішення № 138082329, 09.07.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/420/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову у призначенні пенсії за віком згідно ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 11.08.2025 р. № 262540018649;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу періоди трудової діяльності згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 09.07.1982 р.

Позовні вимоги мотивує тим, що 04.08.2025 р. звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 11.08.2025 р. № 262540018649 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи, передбаченого Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". До страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 23.01.1997 р. по 31.10.2001 р., оскільки підстава прийняття на роботу трудовий договір, який до пакету документів не надано. Вважає таку відмову протиправною, так як основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Ухвалою від 09.01.2026 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачеві п`ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.

22.01.2026 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якої просять відмовити в задоволенні позовних вимог. Вказує, що оскаржуване рішення прийнято у зв`язку з відсутністю необхідних документів та необхідної кількості страхового стажу, а саме: 32 роки. Страховий стаж позивача становить 29 років 11 місяців 4 дні. До страхового стажу роботи заявника згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 09.07.1982 р. не зараховано період роботи з 23.01.1997 р. по 31.10.2001 р., оскільки відсутній трудовий договір, як підстава прийняття на роботу. Однак період частково зараховано згідно даним реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Тому підстави для скасування рішення відсутні.

З урахуванням вимог п.2 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась 01.08.2025 р. до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV.

За принципом екстериторіальності заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, рішенням якого від 11.08.2025 р. № 262540018649 відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з недостатністю страхового стажу. За наданими документами та відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування страховий стаж склав 29 років 11 місяців 4 дні.

До страхового стажу роботи позивача, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 09.07.1982 р., не зараховано період роботи з 23.01.1997 р. по 31.10.2001 р., оскільки відсутній трудовий договір, як підтвердження початку трудових відносин.

Трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 від 09.07.1982 року, містить наступні записи, що підтверджують трудову діяльність позивача у спірний період:

запис № 21 від 23.01.1997 р. - прийняття до ТОВ Торгівельне підприємство "Богатир" на посаду продавця виносної торгівлі на підставі трудового договору;

запис № 22 від 01.01.1999 р. - переведення на посаду офіціанта кафе ТОВ Торгівельне підприємство "Богатир";

запис № 23 від 01.03.1999 р. - переведення на посаду бармена кафе ТОВ Торгівельне підприємство "Богатир";

запис № 24 від 31.10.2001 р.- звільнення позивача за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України.

Не погоджуючись з відмовою у призначенні пенсії за віком та не зарахування спірного періоду до страхового стажу, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст.ст.22, 64 Конституції України).

Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996 р., ратифікована Законом України від 14.09.2006 р. № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 р. (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел з 01.01.2004 р. визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), який прийнятий на зміну положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).

Згідно ст.1 Закону № 1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч.3 ст.4 Закону № 1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Згідно з ч.1 ст.24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Приписами ч.ч.2, 3 ст.24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, позивачу як особі, яка в 2025 році досягла віку в 60 років для призначення пенсії, необхідно мати страховий стаж не менше 32 року.

Згідно ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Приписами ч.1 ст.56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до ст.48 КЗпП України, положення якої узгоджуються зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи особи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання ст.62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок № 637. Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Суд наголошує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, який підтверджується записами в трудовій книжці, відповідно вимога відповідача про надання трудового договору суперечить вимогам законодавства та усталеній практиці Верховного Суду, відповідно до якої додаткові документи подаються лише за відсутності трудової книжки або необхідних записів у ній.

Висновки аналогічного характеру викладені в постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 822/1013/18.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що трудова книжка позивача містить записи про трудову діяльність позивача в період роботи з 23.01.1997 р. по 31.10.2001 р., які акуратно виконані, завірені печатками, а також відображають підстави для їхнього внесення, а отже вказаними доказами достовірно підтверджено трудову діяльність позивача в ТОВ Торгівельне підприємство "Богатир" у вищевказаний період.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідач не ставлять під сумнів відомості, які занесені до трудової книжки щодо трудової діяльності позивача. При цьому, ані суд, а ні відповідач не встановили недостовірності або інших ознак юридичної дефектності трудової книжки позивача загалом та вищевказаних записів окремо, а тому на переконання суду її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, і зазначені обставини не можуть поза розумним сумнівом, позбавити позивача його конституційного права на соціальний захист.

Поряд з цим, в силу положень ч.1 ст.101 Закону України "Про пенсійне забезпечення", ч.3 ст.44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" саме органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих на проведення перевірки відомостей у трудовій книжці за спірний період.

За таких обставин, відмовляючи позивачу у зарахуванні означеного спірного періоду трудової діяльності до страхового стажу, відповідач діяв протиправно.

Суд наголошує, що право особи на отримання пенсії, як складової частини права на соціальний захист, є її конституційним правом, що гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України. Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської соціальної хартії та ч.ч.1, 3 ст.46 Конституції України працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.

Таким чином, відповідачем під час прийняття рішення від 11.08.2025 р. № 262540018649, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком, не враховано усі обставини, що мають значення для призначення даного виду пенсії позивачу, як наслідок, відповідач допустив неналежний розгляд поданої позивачем заяви і документів та, відповідно, прийняв необґрунтоване рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком.

Отже, рішення від 11.08.2025 р. № 262540018649 є протиправними та таким, що підлягає скасуванню, а порушені права позивача слід відновити шляхом зобов`язання Головного управління ПФУ в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 23.01.1997 р. по 31.10.2001 р.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком, суд зазначає наступне.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з п.1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 р. № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Таким чином, належним способом захисту прав позивача у цій справі є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву позивача від 01.08.2025 р. про призначення пенсії за віком та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.

Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог позивача.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , то з Головного управління Пенсійного фонду України і Запорізькій області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 1064,96 грн.

Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 263 КАС України, суд -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м.Запоріжжя, пр-т Соборний, буд.158-б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м.Запоріжжя, пр-т Соборний, буд.158-б, код ЄДРПОУ 20490012) від 11.08.2025 р. № 262540018649 про відмову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) у призначенні пенсії за віком згідно ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м.Запоріжжя, пр-т Соборний, буд.158-б, код ЄДРПОУ 20490012) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до страхового стажу період роботи з 23.01.1997 р. по 31.10.2001 р. та повторно розглянути заяву від 01.08.2025 р. про призначення пенсії за віком згідно ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" й прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м.Запоріжжя, пр-т Соборний, буд.158-б, код ЄДРПОУ 20490012) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн. 96 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.І. Бездрабко