Рішення № 138081427, 13.04.2026, Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 2/742/294/26

Єдиний унікальний № 742/4317/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2026 року м. Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

в складі головуючого судді Давидчука Д.П.,

за участю секретаря судового засідання Сумцової Т.В.,

представника позивача - адвоката Чередніченка О.М.,

представника відповідача Міністерства розвитку громад та територій України- Лов`як С.С.

представника відповідача Державного підприємства «Південна залізниця» - Пономаренко М.А.

представника відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» - Хоменка М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Прилуки цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства розвитку громад та територій України, Державного підприємства «Південна залізниця» та Акціонерного товариства «Українська залізниця» про витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог.

Позивач ОСОБА_1 , в інтересах та від імені якого діє адвокат Чередніченко О.М., через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до Міністерства розвитку громад та територій України, треті особи: Державне підприємство «Південна Залізниця», Акціонерне товариство «Українська Залізниця» про витребування майна з чужого незаконного володіння, у якому просить (з урахуванням уточнених позовних вимог) витребувати з незаконного володіння держави Україна в особі Міністерства розвитку громад та територій України на користь ОСОБА_1 житловий будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 4629629974241, право господарського відання на який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Державним підприємством «Південна залізниця» та яке закріплене на праві господарського відання за Акціонерним товариством «Українська залізниця» і перебуває на балансі виробничого структурного підрозділу «Харківська дирекція» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» Акціонерного товариства ««Українська залізниця» за інвентарним номером 8950101006779; стягнути на користь ОСОБА_1 з Державного підприємства «Південна залізниця», Акціонерного товариства «Українська залізниця» та за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства розвитку громад та територій України, судові витрати пов`язані з розглядом справи.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 . Право власності позивача на будинок підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , виданим 11.03.2010 Гребінківським будівельно-монтажним експлуатаційним управлінням, та Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №25547973 від 12.03.2010, на підставі рішення державного реєстратора КП «Прилуцьке міжміське БТІ» Чернігівської обласної ради від 12.03.2010. Відповідно до цих документів право власності позивача належним чином зареєстроване в Реєстрі прав власності на нерухоме майно в порядку, що діяв на момент його виникнення.

Житловий будинок набуто позивачем у власність у порядку Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». До приватизації будинок перебував у державній власності в особі Міністерства транспорту і зв`язку України (правонаступник Міністерство розвитку громад та територій України) на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_2 , виданого 12.02.2008 Линовицькою селищною радою Прилуцького району Чернігівської області, та був переданий у господарське відання Статутного територіально-галузевого об`єднання «Південна залізниця». Після передачі будинку у власність позивача право державної власності припинилося, а зазначене свідоцтво втратило чинність.

25.03.2024, маючи намір відчужити будинок, позивач звернувся до приватного нотаріуса Прилуцького районного нотаріального округу Чернігівської області Бич В.М. Під час перевірки інформації було встановлено, що право власності на спірний будинок зареєстровано одночасно за двома різними суб`єктами.

Так, згідно з Інформаційною довідкою №371242197 від 25.03.2024 у розділі «Відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно» власником будинку (реєстраційний номер 22100902) зазначений позивач на підставі свідоцтва НОМЕР_1 від 11.03.2010, запис внесений 12.03.2010.

Водночас у розділі «Відомості з Державного реєстру речових прав» власником цього ж будинку (реєстраційний номер 462962974241) зазначена держава в особі Міністерства інфраструктури України (код ЄДРПОУ 37472062) на підставі свідоцтва САВ №834370 від 12.02.2008, при цьому майно перебуває у господарському віданні ДП «ПІВДЕННА ЗАЛІЗНИЦЯ». Підставою внесення цього запису стало рішення державного реєстратора Левченко Т.М. Реєстраційної служби Прилуцького міськрайонного управління юстиції Чернігівської області (індексний номер 16075124 від 26.09.2014).

Таким чином, на один об`єкт нерухомості одночасно зареєстровано право власності за позивачем (з 12.03.2010) та за державою в особі Міністерства розвитку громад та територій України (з 26.09.2014), що порушує право власності позивача. У зв`язку з цим позивач звернувся до суду з негаторним позовом про визнання незаконним і скасування рішення державного реєстратора та скасування державної реєстрації права власності.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20.12.2024 у задоволенні позову відмовлено з мотивів неправильного визначення позивачем суб`єктного складу правовідносин та обрання неналежного способу захисту. Суд дійшов висновку, що належним способом захисту є витребування майна з чужого незаконного володіння.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 18.03.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково: рішення суду першої інстанції змінено шляхом викладення мотивувальної частини у редакції апеляційного суду, однак у решті рішення залишено без змін. Апеляційний суд також зазначив, що ефективним способом захисту у даному випадку є саме витребування майна з чужого незаконного володіння.

Ухвалою Верховного Суду від 11.07.2025 у відкритті касаційного провадження відмовлено з мотивів того, що справа є справою незначної складності та відсутні обґрунтування її виняткового значення для позивача.

Оскільки право позивача за результатами розгляду цивільної справи №742/2955/24 відновлено не було, а суди вказали на інший спосіб захисту, позивач змушений звернутися до суду з віндикаційним позовом про витребування житлового будинку з чужого незаконного володіння.

ІІ. Процесуальні рішення у справі.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 08 вересня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 09 грудня 2025 року залучено до участі у справі у якості співвідповідачів ДП «Південна залізниця» та АТ «Українська залізниця». Прийнято уточнення позовних вимог позивача.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 28 січня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

ІІІ. Позиції сторін.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Чередніченко О.М. уточнені позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представник відповідача Міністерства розвитку громад та територій України у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову з підстав викладених у письмових поясненнях та відзиві.

Представника відповідача Державного підприємства «Південна залізниця» у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову з підстав викладених у відзиві.

Представник відповідача АТ «Українська залізниця» адвокат Хоменко М.С. у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову з підстав викладених у письмових поясненнях та відзиві.

ІV. Аргументи сторін.

Позиція відповідача АТ «Українська залізниця».

23.09.2025 представник відповідача АТ «Українська залізниця» - адвокат Хоменко М.С. надав пояснення (в статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, до залучення АТ «Українська залізниця» як співвідповідача), де зазначив, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.03.2024 №371242197 об`єкт нерухомого майна під реєстраційним номером 462962974241 (житловий будинок літ. А-1 загальною площею 108,1 кв.м та сарай літ. Б-1 за адресою: АДРЕСА_1 ) на підставі свідоцтва про право власностісерії НОМЕР_2 , виданого 12.02.2008 Линовицькою селищною радою, зареєстрований на праві власності за державою в особі Міністерства інфраструктури України та перебуває у господарському віданні ДП «Південна залізниця». Зазначене право власності зареєстровано 26.09.2014 державним реєстратором Реєстраційної служби Прилуцького міськрайонного управління юстиції Чернігівської області.Разом із тим, відповідно до відомостей Реєстру прав власності на нерухоме майно (архівної складової Державного реєстру речових прав), куди записи вносилися до 31.12.2012, житловий будинок за тією ж адресою під реєстраційним номером 22100902 належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , виданого 11.03.2010 Гребінківським будівельно-монтажним експлуатаційним управлінням. Свідоцтво містить опис об`єкта: загальна площа 108,1 кв.м, житлова площа 44,7 кв.м.

Відповідно до ч.1 ст.15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-IV державна реєстрація прав включає, зокрема, перевірку поданих документів, встановлення відсутності підстав для відмови у реєстрації, прийняття рішення про державну реєстрацію, внесення запису до реєстру та видачу відповідних документів. Однак, державним реєстратором Левченко Т.М. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 16075124 від 26.09.2014) щодо реєстрації права власності держави в особі Міністерства інфраструктури України та права господарського відання ДП «Південна залізниця» на зазначений об`єкт, а відтак підстав для відмови у реєстрації встановлено не було. Свідоцтво про право власності серії НОМЕР_2 від 12.02.2008 є чинним (відомості про його скасування відсутні).

Станом на 01.01.2024 на балансі виробничого структурного підрозділу «Харківська дирекція» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Укрзалізниця» обліковується житловий будинок АДРЕСА_1 (інвентарний №8950101006779).

16.07.2014 до ЄДР внесено запис про припинення ДП «Південна залізниця» через реорганізацію. 21.10.2015 зареєстровано АТ «Укрзалізниця», яке згідно із Законом № 4442-VI, постановами КМУ № 200 і № 735 та Статутом є правонаступником ДП «Південна залізниця». Наразі процедура реорганізації ДП не завершена, воно перебуває у стані припинення.

Наказом ПАТ «Укрзалізниця» від 21.11.2018 № 731 житловий будинок (літера А-1) за адресою: АДРЕСА_1 передано на баланс філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» (відокремлений підрозділ АТ «Укрзалізниця»). До структури цієї філії, з урахуванням наказів про перепідпорядкування БМЕУ від 20.06.2017, входить виробничий підрозділ «Харківська дирекція». Станом на 01.01.2024 вказаний будинок (інв. № 8950101006779) обліковується на балансі «Харківської дирекції» (а.с. 77-94, т. 1). Просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Позиція відповідача Міністерства розвитку громад та територій України

Представник відповідача Лов`як С.С. подала відзив, у якому зазначила, що у справі відсутні ознаки протиправності набуття державою права власності на спірне майно та незаконності його перебування у володінні держави. За твердженням відповідача, держава набула право власності на майно раніше позивача на законних підставах, а саме на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 , виданого 12.02.2008 Линовицькою селищною радою. При цьому майно перебуває у господарському віданні ДП «Південна залізниця».Відповідач також зазначає, що фактично спірне майно від позивача не вибувало, оскільки у реєстрі наявний запис про право власності позивача, а держава не має наміру подавати зустрічний віндикаційний позов до ОСОБА_1 . Крім того, представник відповідача вказує, що у справі №742/2955/24 позивач не заявляв негаторний позов, а звернувся з вимогами про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора і державної реєстрації права власності, що, за усталеною практикою судів, є неефективним способом захисту. Також зазначено, що справа №368/1863/23, на яку посилався позивач у касаційній скарзі, стосувалась майна зі спеціальним статусом (гідротехнічної споруди), приватизація якого заборонена, тому ці правовідносини не є подібними.Міністерство вважає помилковим твердження позивача про припинення права державної власності після передачі будинку у приватну власність у 2010 році, оскільки свідоцтво про право власності держави 2008 року не скасоване і залишається чинним.З наданих Міністерству документів та матеріалів справи вбачається, що право власності держави в особі Міністерства інфраструктури України (правонаступником якого є Мінрозвитку) на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 виникло на підставі свідоцтва від 12.02.2008, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Линовицької селищної ради від 28.02.2007 №17. Право державної власності було зареєстровано у БТІ 20.03.2008 на підставі витягу №18173883, реєстраційний номер 22100902, начальником БТІ ОСОБА_2 , реєстратором Дуденок О.О.Надалі 12.03.2010 БТІ зареєструвало право приватної власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва серії НОМЕР_1 від 11.03.2010, виданого Гребінківським будівельно-монтажним експлуатаційним управлінням ДП «Південна залізниця». Рішення про реєстрацію прийнято начальником БТІ ОСОБА_2 , реєстратором Стеценко О.О. Таким чином у реєстрі виникли два записи щодо одного об`єкта: про державну власність (2008) та приватну власність (2010), при цьому обидва правовстановлюючі документи є чинними. Міністерство вказує, що при реєстрації права приватної власності у 2010 році реєстратором БТІ не було внесено запису про перехід права власності від держави до позивача та не було закрито відповідний розділ Реєстру прав, як це передбачалось Порядком ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Мін`юсту №7/5 від 28.01.2003. Саме через це розділ державної власності залишився відкритим, що у подальшому дозволило у 2014 році підтвердити право державної власності у Державному реєстрі речових прав. Отже, на думку відповідача, реєстраційні дії 2014 року лише підтвердили раніше набуте право держави, а не створили його.Крім того, відповідач вважає, що у справі неправильно визначено суб`єктний склад, оскільки реєстраційні дії у 2008 та 2010 роках здійснювало КП «Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації», яке мало бути залучене співвідповідачем.За інформацією АТ «Укрзалізниця» (лист від 27.06.2024 №ЦЦК-12/30), правовстановлюючі документи на спірне майно були передані від структурного підрозділу регіональної філії «Південна залізниця» до виробничого підрозділу «Кременчуцьке територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд», який згодом реорганізовано у ВСП «Харківська дирекція» цієї філії АТ «Укрзалізниця». Станом на 01.01.2024 житловий будинок АДРЕСА_1 обліковується на балансі ВСП «Харківська дирекція» філії БМЕС АТ «Укрзалізниця» (інвентарний №8950101006779). Також відповідно до додатку до наказу ПАТ «Укрзалізниця» від 21.11.2018 №731 цей будинок був переданий з балансу регіональної філії «Південна залізниця» до філії БМЕС.Відповідач також зазначає, що ДП «Південна залізниця» входило до сфери управління Міністерства інфраструктури України відповідно до розпорядження КМУ №265 від 21.03.2011, а згодом було реорганізоване у зв`язку зі створенням ПАТ «Українська залізниця» відповідно до постанови КМУ №200 від 25.06.2014 та постанови №735 від 02.09.2015. АТ «Укрзалізниця» є правонаступником підприємств залізничного транспорту, а державне майно закріплено за ним на праві господарського відання.

Разом з тим відповідач звертає увагу на розбіжності у характеристиках майна: за свідоцтвом 2008 року державі належить житловий будинок А-1 та сарай Б-1 загальною площею 108,1 кв.м, тоді як за свідоцтвом 2010 року позивачу належить лише житловий будинок загальною площею 108,1 кв.м (житлова площа 44,7 кв.м). За довідкою КП «Прилуцьке міжміське БТІ» від 13.03.2024 №483 сарай було знесено у 2009 році, а площа житлового будинку після цього становить 101,4 кв.м. Також Міністерство повідомило, що під час розгляду справи воно зверталося до АТ «Укрзалізниця» листом від 23.09.2025 №31421/15/14-25 щодо можливості мирного врегулювання спору. У відповіді ДП «Південна залізниця» від 29.09.2025 №Н/НЗ-1-41/1670н зазначено, що в інвентарній справі №1137 містяться документи щодо приватизації майна ОСОБА_1 , зокрема його заява від 22.12.2009, лист Гребінківського БМЕУ від 03.03.2010 щодо проведення технічної інвентаризації, приватизаційне платіжне доручення від 05.03.2010 та інші документи.При цьому балансоутримувач майна не вбачає неправомірних дій з боку ОСОБА_1 , посадових осіб ДП «Південна залізниця» чи АТ «Укрзалізниця», не планує звертатися до правоохоронних органів або подавати віндикаційний позов до позивача, однак вважає, що позивач обрав неефективний спосіб захисту та неправильно визначив суб`єктний склад сторін у справі (а.с. 96-103 т.1).

04.11.2025 представник позивача ОСОБА_1 адвокат Чередніченко О.М. подав відповідь на відзив, у якій зазначив, що державна реєстрація речових прав не є підставою набуття права власності, а лише офіційним підтвердженням державою вже набутого особою права. Тому ототожнення факту виникнення права власності з фактом його державної реєстрації є неприпустимим.Також представник позивача звернув увагу, що у цивільній справі №742/2955/24 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства розвитку громад та територій України, за участю третіх осіб ДП «Південна залізниця», АТ «Українська залізниця» та Линовицької селищної ради про скасування рішення державного реєстратора та державної реєстрації прав, відповідач сам стверджував, що вимоги про скасування рішення державного реєстратора та державної реєстрації є неефективним способом захисту порушеного права. При цьому відповідач посилався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду і зазначав, що належним та ефективним способом захисту є саме витребування майна з чужого незаконного володіння (а.с. 180-188 т. 1).

17.11.2025 представник відповідача Міністерства розвитку громад та територій України Лов`як С.С. подала заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначила, що держава в особі Мінрозвитку не розпоряджалась і не могла розпоряджатися спірним майном шляхом його приватизації на користь позивача. Відповідно до матеріалів справи органом приватизації виступало БМЕУ-8 РФ «Південна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», яке і видало свідоцтво про право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно серії САС №273839 від 11.03.2010. Отже, Мінрозвитку не є органом приватизації у розумінні ч.1 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та не відчужувало спірне майно позивачу.Також відповідач послалася на ч.3 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з якою речові права, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними за умови їх реєстрації відповідно до законодавства, чинного на момент виникнення. На думку відповідача, державна реєстрація права державної власності у 2014 році не суперечить цій нормі, а лише підтверджує раніше набуте право. При цьому у разі належного оформлення переходу права власності до позивача у реєстрі були б відомості про такий перехід від держави до позивача.Міністерство також зазначило, що обставини передачі майна між державними підприємствами, його облік на балансі та наявність інвентаризаційних документів підтверджують належність будинку державі. При цьому технічний паспорт на об`єкт у держави був складений ще 25.12.2009, тоді як позивач надав технічний паспорт лише від 05.03.2024.Щодо доводів позивача про суперечливу позицію відповідача, Мінрозвитку зазначило, що сторона у справі не обмежена у своїх запереченнях. У справі №742/2955/24 позивач обрав неефективний спосіб захисту, що підтверджено судовими рішеннями, а у цій справі при заявленнівіндикаційного позову позивач повинен довести, що саме діями відповідача було порушено його право.

На думку відповідача, ефективність віндикаційного позову можлива лише за умови доведення незаконності набуття майна відповідачем та незаконного вибуття майна від власника. Оскільки держава набула право власності на спірне майно раніше та на законних підставах, відсутня головна ознака віндикації незаконне володіння майном.У зв`язку з цим відповідач вважає, що державна реєстрація права приватної власності за позивачем за наявності чинного зареєстрованого права державної власності не свідчить про незаконне вибуття майна від позивача. Відтак позов про витребування майна є неефективним способом захисту, оскільки позивач не довів протиправності набуття державою права власності, незаконності перебування майна у її володінні та порушення своїх прав діями Міністерства. Мінрозвитку також вважає безпідставними твердження позивача про те, що після передачі будинку у приватну власність у 2010 році свідоцтво про право державної власності серії НОМЕР_2 від 12.02.2008 втратило чинність або було скасоване, оскільки таких рішень не приймалося(а.с. 203-205 т. 1).

28.01.2026 представник відповідача ДП «Південна залізниця» Пономаренко М.А. подала відзив, у якому зазначила, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.03.2024 №371242197 житловий будинок літ. А-1 площею 108,1 кв.м та сарай літ. Б-1 за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта 462962974241) на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_2 від 12.02.2008 належить державі в особі Міністерства інфраструктури України та перебуває у господарському віданні ДП «Південна залізниця».

Державна реєстрація цього права здійснена 26.09.2014 державним реєстратором Реєстраційної служби Прилуцького міськрайонного управління юстиції Чернігівської області. Водночас у Реєстрі прав власності на нерухоме майно (архівній складовій Державного реєстру) містяться відомості про реєстрацію права власності на будинок за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва серії НОМЕР_1 від 11.03.2010, виданого Гребінківським будівельно-монтажним експлуатаційним управлінням. У свідоцтві зазначено характеристики об`єкта: загальна площа 108,1 кв.м, житлова 44,7 кв.м. Посилаючись на ст.15 та ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідач зазначив, що державний реєстратор перед прийняттям рішення перевіряє документи та встановлює відсутність підстав для відмови у державній реєстрації. Оскільки такі підстави були відсутні, державним реєстратором Левченко Т.М. правомірно прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний №16075124 від 26.09.2014) щодо реєстрації права власності держави та права господарського відання ДП «Південна залізниця» на спірний будинок.Також зазначено, що у матеріалах справи відсутні відомості про скасування чи визнання недійсним свідоцтва про право власності серії НОМЕР_2 від 12.02.2008.Крім того, відповідно до інвентаризаційної картки станом на 01.01.2024 житловий будинок АДРЕСА_1 обліковується на балансі виробничого підрозділу «Харківська дирекція» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Укрзалізниця» (інвентарний №8950101006779).16.07.2014 до ЄДР внесено запис про припинення ДП «Південна залізниця» у результаті реорганізації, а 21.10.2015 зареєстровано АТ «Укрзалізниця», яке відповідно до Закону України №4442-VI та постанов КМУ №200 від 25.06.2014 і №735 від 02.09.2015 є правонаступником підприємств залізничного транспорту, зокрема ДП «Південна залізниця». У структурі АТ «Укрзалізниця» створено філію «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» та виробничий підрозділ «Харківська дирекція». Наказом від 20.06.2017 до складу «Кременчуцького територіального управління» цієї філії включено Гребінківське та Кременчуцьке БМЕУ, а наказом ПАТ «Укрзалізниця» від 21.11.2018 №731 житловий будинок у смт. Линовиця передано на баланс філії. Станом на час подання відзиву реорганізація ДП «Південна залізниця» не завершена і підприємство перебуває у стані припинення (а.с. 9-11 т. 2).

V. Фактичні обставини встановлені судом.

На підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 , виданого 12.02.2008 Линовицькою селищною радою Прилуцького району Чернігівської області, будинок АДРЕСА_1 перебував у власності держави в особі Міністерства транспорту і зв`язку України (після реорганізації та зміни назв - Міністерство розвитку громад та територій України) та переданий у господарське відання Статутного територіально-галузевого об`єднання «ПІВДЕННА ЗАЛІЗНИЦЯ» (а.с. 15 т. 1).

22.12.2009 ОСОБА_1 звернувся з заявою до органу приватизації про передачу у приватну власність будинку АДРЕСА_1 (а.с. 31 т 1). До заяви додано довідку про склад сім`ї (а.с. 32, т. 1).

Після одержання цієї заяви орган приватизації Гребінківське будівельно-монтажне управління (підрозділ ДП «Південна залізниця»), звернулось до КП «Прилуцьке МБТІ» для проведення інвентаризації будинку за рахунок наймача (а.с. 31, зворот).

25.12.2009 КП «Прилуцьке МБТІ» проведено поточну інвентаризацію будинку та виготовлено технічний паспорт на житловий будинок, в якому зазначено, що власником житлового будинку на момент проведення інвентаризації є держава Україна в особі Міністерства транспорту та зв`язку України, в господарському віданні Статутного територіального галузевого об`єднання « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а документом, який підтверджує право власності зазначено свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 12.02.2008. Згідно технічного паспорта та матеріалів інвентарної справи вбачається, що за наслідком проведеної інвентаризації станом на 25.12.2009 загальна площа житлового будинку становила 108,1кв.м., а господарська будівля сарай Б-1 знесений (а.с. 23-25 т. 1).

01.02.2010 органом приватизації - Гребінківським будівельно-монтажним експлуатаційним управлінням, видано розпорядження про приватизацію спірного будинку (а.с. 17, т. 1) на ім`я ОСОБА_1 .

На підставі вказаного розпорядження Гребінківським будівельно монтажним експлуатаційним управлінням 11.03.2010 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , згідно з яким ОСОБА_1 належить на праві приватної власності житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 18 т. 1).

12.03.2010 право приватної власності позивача на житловий будинок зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 12.03.2010 №25547973 (а.с. 19 т. 1).

Згідно з довідкою, виданою ОСОБА_1 начальником КП «Прилуцьке МБТІ», житловий будинок АДРЕСА_1 , відповідно до матеріалів архівної справи станом на 31.12.2012, зареєстрований на праві власності за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 11.03.2010, виданого Гребінківським будівельно-монтажним експлуатаційним управлінням (а.с. 30 т. 1).

05.03.2024 КП «Прилуцьке МБТІ» на замовлення ОСОБА_1 виготовлено технічний паспорт на житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 26-29 т.1).

13.08.2025 ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Прилуцького районного нотаріального округу Чернігівської області Бича В.М. щодо відчуження зазначеного житлового будинку.

Згідно з надано інформацією приватним нотаріусом Прилуцького районного нотаріального округу Чернігівської області Бич В.М. від 15.08.2025, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 виявлено подвійну реєстрацію права власності на житловий будинок (а.с. 22 т. 1).

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20.12.2024 у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора і скасування державної реєстрації права власності відмовлено. Суд дійшов висновку, що позивач неправильно визначив суб`єктний склад спору та обрав неналежний спосіб захисту, зазначивши, що належним способом є витребування майна з чужого незаконного володіння (а.с. 39-42 т.1).

Постановою Чернігівського апеляційного суду 18.03.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20.12.2024 змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції постанови суду апеляційної інстанції, в іншій частині рішення залишено без змін (а.с. 43-49 т.1).

Ухвалою Верховний Суд від 11.07.2025 відмовлено у відкритті касаційного провадження, визнавши справу незначної складності (а.с. 50-58 т. 1).

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.09.2014, номер запису про право власності 7134181, житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 , виданого 12.02.2008 Линовицькою селищною радою, належить на праві власності державі в особі Міністерства інфраструктури України та перебуває у господарському віданні ДП «Південна залізниця» (а.с. 83-85 т. 1).

Відповідно до п.1.11 наказу філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 20 червня 2017 року «Про деякі питання діяльності філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд», виробничі підрозділи «Гребінківське будівельно-монтажне експлуатаційне управління», «Кременчуцьке будівельно монтажне експлуатаційне управління» регіональної філії «Південна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» було включено до складу виробничого підрозділу «Кременчуцьке територіальне управління» Філії БМЕС (числовий номер 877), адреса: 39612, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Ярмаркова, 1 (а.с. 88-89 т. 1).

Згідно додатку до наказу ПАТ «Укрзалізниця» від 21.11.2018 №731 «Перелік майна виробничого підрозділу «Гребінківське будівельно-монтажне експлуатаційне управління», яке передається з балансу регіональної філії «Південна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» та яким наділяється філія «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатаційних будівель і споруд» ПАТ «Укрзалізниця» станом на 01.04.2017, житловий будинок А-1 ст. Линовиця, який розташований за адресою: Чернігівська обл., Прилуцький р-н., смт. Линовиця, вул. Вокзальна, 4, ст. Линовиця передано з балансу регіональної філії «Південна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» до філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд ПАТ «Укрзалізниця» (а.с. 90-91 т. 1).

За інформацією АТ «Укрзалізниця», постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 та Статутом товариства (в редакції від 19.12.2023 № 1338) ПАТ «Укрзалізниця» є юридичною особою. Рішенням правління від 06.02.2017 створено філію «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» (філія БМЕС), яка є відокремленим підрозділом без статусу юридичної особи. Наказом від 21.11.2018 № 731 філія БМЕС отримала майно від регіональних філій, зокрема від «Південної залізниці», серед якого житловий будинок А-1 у смт. Линовиця, вул. Вокзальна, 4, Прилуцького району, Чернігівської області. У ході господарської діяльності філія БМЕС неодноразово реорганізовувалася: виробничий підрозділ «Гребінківське БМЕУ» включено до складу «Кременчуцького БМЕУ», який нині входить до «Харківської дирекції» філії БМЕС.Під час реорганізацій передано правовстановлюючі документи та технічну документацію на будинок: свідоцтво про право власності, витяги з реєстрів та технічний паспорт (а.с. 113 т. 1).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 450432467 від 03.11.2025, право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , ст. Линовиця, зареєстровано за ОСОБА_1 (форма власності приватна, частка 1/1), а також право власності на цей же об`єкт зареєстровано за державою в особі Міністерства інфраструктури України, та належить на праві господарського відання ДП «Південна залізниця» (форма власності приватна, частка 1/1) (а.с. 190 т. 1).

VІ. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи.

Суть спору у цій справі зводиться до права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , яке зареєстровано одночасно за позивачем ОСОБА_1 та відповідачем Міністерством розвитку громад та територій України, яке є правонаступником Міністерства транспорту та зв`язку України.

Статтею 41 Конституції України зазначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Однією з форм набуття права власності на житло є приватизація державного житлового фонду.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтями 15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Статтею 331 ЦК України передбачено якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Частиною 4 ст.334 ЦК України унормовано, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно зі ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1); особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2).

Згідно з п.23 Постанови Пленуму ВССУ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» вказано, що відповідно до статті 387 ЦК та частини третьої статті 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

Нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності (стаття 386 ЦК). Зокрема право власності може бути захищено шляхом речово-правових засобів: пред`явлення віндикаційного та негаторного позовів; також шляхом допоміжних речово-правових засобів захисту, у формі пред`явлення позову про визнання права власності тощо.

Відповідно до норм статей 16, 391, 386 ЦК власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо особливостей застосування способів захисту цивільних прав, що враховується у спірних правовідносинах відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Щодо особливостей способів захисту прав власника, слід звернути увагу, що власник, з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такий підхід Верховного Суду є сталим, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) вказувала, що «застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам».

Згідно з висновками Верховний Суду в постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 910/3419/22, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване одночасно за двома особами як нібито на два різні об`єкти, які є однією й тією ж нерухомістю, то обидві особи володіють таким нерухомим майном, але володіння кожної з цих осіб є неповноцінним. Ця особливість не змінює характеру порушення прав та інтересів постраждалої особи, яке полягає у позбавленні її порушником повноцінного володіння спірним майном. Тому належному способу захисту прав та інтересів постраждалої особи відповідає позовна вимога про витребування спірного нерухомого майна. Подвійна реєстрація права власності на одне й те ж майно унеможливлює повноцінне володіння таким майном будь-якою особою, таке порушення є триваючим, що виключає застосування позовної давності. Крім того, вирішення спору має призводити до припинення порушення і повноцінного володіння нерухомим майном, а тому судове рішення про витребування нерухомого майна як такого, право на яке зареєстроване двічі, є підставою для закриття одного з розділів Державного реєстру прав на нерухоме майно. Зважаючи на те, що подвійна реєстрація права власності на одне й те ж майно унеможливлює повноцінне володіння ним будь-якою особою, судове рішення у таких спорах обов`язково має призводити до закриття одного з розділів реєстру незалежно від того, на чию користь воно ухвалюється. У таких справах кожну сторону слід розглядати одночасно і як позивача, і як відповідача, навіть якщо відповідач формально не звернувся із зустрічним позовом про витребування нерухомого майна від позивача. Якщо відповідач не визнає позов про витребування від нього майна, право власності на яке зареєстроване як за позивачем, так і за відповідачем як на нібито різні об`єкти нерухомості, то він фактично вимагає витребування цього майна від позивача. Тому суд має витребувати спірне майно або від відповідача на користь позивача, або від позивача на користь відповідача, аби подвійна реєстрація була припинена на майбутнє. Судове рішення про витребування нерухомого майна як такого, право на яке зареєстроване двічі, є підставою як для державної реєстрації припинення права власності особи, від якої воно витребовується, для закриття відповідного розділу у Державному реєстрі прав на нерухоме майно, так і для перенесення з розділу, який підлягає закриттю, до розділу, який залишається, відомостей про інші, крім права власності, права на нього та обтяження. Можлива наявність суперечності між речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зареєстрованими у цих розділах не є перешкодою для їх перенесення, оскільки вона виникла раніше внаслідок відкриття двох розділів реєстру на одне й те ж нерухоме майно. Державна реєстрація припинення таких прав та обтяжень здійснюється у загальному порядку на підставі відповідного судового рішення за позовом зацікавленої особи.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

Згідно частиною третьоюстатті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно частин першої другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України.

Обов`язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд дослідивши матеріали справи встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Судом беззаперечно встановлено, що ОСОБА_3 належить на праві приватної власності житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується Свідоцтвом серії НОМЕР_1 від 11.03.2010. Право власності на нерухоме майно ним набути в порядку приватизації державного житлового фонду.

Згідно з п. 23 Постанови Пленуму ВССУ №5 від 07.02.2014, особа, яка звертається з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК), повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

Право власності Позивача було належним чином зареєстроване 12.03.2010, що також підтверджується витягом №25547973.

Отже, станом на березень 2010 року Позивач став повноправним та законним власником житлового будинку АДРЕСА_1 .

Із матеріалів по справі встановлено, що до приватизації будинок перебував у власності держави в особі Міністерства транспорту і зв`язку України. Проте, внаслідок відчуження будинку Позивачу, право державної власності (свідоцтво САВ №834370 від 12.02.2008) було припинено, а документ втратив чинність.

Незважаючи на це, 26.09.2014 державним реєстратором було повторно внесено запис до Державного реєстру речових прав (№4629629974241) про належність цього ж будинку державі.

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права. Особа може бути обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Оскільки держава вже відчужила це майно Позивачу у 2010 році, повторна реєстрація права власності за державою у 2014 році та закріплення його на праві господарського відання за АТ «Укрзалізниця» є протиправним позбавленням Позивача можливості повноцінно розпоряджатися своєю власністю.

Зазначені дії держави в особі відповідних органів та установ є такими, що не тільки порушують право приватної власності Позивача на житло, але й суперечать принципу правової визначеності.

Юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були зрозумілими й точними, а також, щоб їхньою метою було забезпечення передбачності ситуацій та правовідносин; юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна додержувати взятих на себе зобов`язань щодо людей або виконувати їм обіцяне (§ 48 Доповіді про правовладдя Європейської комісії «За демократію через право» (Венеційська комісія), ухваленої на її 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року [CDL-AD(2011)003rev]). «У принципі правомірних (легітимних) очікувань виражено ідею, що органи публічної влади повинні додержувати не лише приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань; перешкоди для дієвого виконання приписів актів права можуть виникати не лише внаслідок незаконної чи недбалої дії з боку органів державної влади, а й через те, що якість законодавства унеможливлює таке виконання; тому надзвичайно важливим є те, щоб іще до ухвалення приписів актів права було здійснено їх оцінювання на предмет можливості практичного виконання та після їх ухвалення було здійснено перевірку на предмет того, чи їх може бути застосовано або ж чи їх застосовано у дієвий спосіб;

Позивачем доведено право власності на майно, яке наразі зареєстроване за ним та одночасно за державою та перебуває на балансі АТ «Укрзалізниця». У той же час, право власності на це майно позивач набув саме через реалізацію свого права на приватизацію державного житлового фонду, який перебував у власності відповідних державних установ. Тобто, держава в особі підрозділу «Гребінківське БМЕУ» ДП «Південна залізниця» передала у власність позивача спірний житловий будинок, а в подальшому зареєструвала право власності на нього та наразі заперечує неправомірність своїх дій. Наведена позиція відповідачів є нелогічною та суперечить вищенаведеним нормам.

Встановлена у справі «подвійна реєстрація» на один і той самий об`єкт свідчить про те, що володіння Позивача є обмеженим через наявність у Відповідача незаконного титулу на той самий об`єкт.

Відповідно до норм статей 16, 386, 391 ЦК, власник вправі обрати спосіб захисту, який є адекватним змісту порушеного права. Верховний Суд зазначає, що неправильно обраний спосіб захисту зумовлює відмову у позові. У даному випадку, захист прав особи, майно якої зареєстроване за іншим суб`єктом, можливий саме шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача (статті 387, 388 ЦК).

Враховуючи вищевикладене, суд звертає увагу, що право власності на нерухоме майно зареєстроване одночасно за двома особами, відтак обидві особи володіють таким нерухомим майном, але володіння кожної з цих осіб є неповноцінним. Ця особливість не змінює характеру порушення прав та інтересів постраждалої особи, яке полягає у позбавленні її порушником повноцінного володіння спірним майном. Тому належному способу захисту прав та інтересів постраждалої особи відповідає позовна вимога про витребування спірного нерухомого майна. У зв`язку з цим заперечення відповідача з приводу неефективного способу захисту є безпідставними.

Слід зауважити, що як суд першої інстанції в рішенні від 20.12.2024, так і Чернігівський апеляційний суд в постанові від 18.03.2025 зазначали, що належним способом захисту позивача є саме вимога про витребування будинку з чужого незаконного володіння. Про це неодноразово зазначав і Верховний Суд в постановах, на які суд покликався вище. Ї

Покликання відповідачів на відсутність з їх боку протиправних чи незаконних дій суд не приймає до уваги, оскільки вважає, що сам факт реєстрації права власності за відповідачем на нерухоме майно, яким законно володіє позивач є достатньою підставою для того, щоб визнати це порушенням права власності, оскільки позивач в цьому випадку обмежений в правомочностях щодо своєї власності.

Крім того, суд звертає увагу, що Позивач набув право власності на спірне нерухоме майно саме від Відповідача (підрозділу, що діяв у складі ДП «Південна залізниця»). Набуття права власності відбулось за відсутності протиправних дій з боку позивача, що підтверджено АТ «Українська залізниця» в листі від 10.12.2024 №97354/0/7 на адресу Міністерства розвитку громад та територій України (а.с. 251, т. 1).

Вирішення спору має призводити до припинення порушення і повноцінного володіння нерухомим майном, а тому судове рішення про витребування нерухомого майна як такого, право на яке зареєстроване двічі, є підставою для закриття одного з розділів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Зважаючи на те, що подвійна реєстрація права власності на одне й те саме майно унеможливлює повноцінне володіння ним будь-якою особою, судове рішення у таких спорах обов`язково має призводити до закриття одного з розділів реєстру незалежно від того, на чию користь воно ухвалюється.

VІII. Розподіл судових витрат.

Позивачем при поданні позовної заяви до суду сплачено судовий збір в сумі 2 540,34 грн. (а.с. 1).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у справі, що розглядається, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову в повному обсязі, то з відповідачів на користь Позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 2 540,34 грн, в рівних частках, тобто пропорційно до задоволення позовних вимог, що становить 846,78 грн з кожного з відповідачів.

ІХ. Щодо вимоги про стягнення витрат на професійну правову допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ч. ч. 1 - 6 ст. 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до статті 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У частинах першій, другій статті 137 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 137 зазначеного Кодексу, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або)значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом пункту 1 частини другої статті 137, частини восьмої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині другій статті 141 Цивільного процесуального кодексу України. Проте, у частині третій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до частини третьої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною другою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин четвертої, п`ятої та дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії/ бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами четвертою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, згідно з статтею 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,крім випадків,встановлених цим Кодексом. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.

Судом встановлено, що на підтвердження заявленої суми витрат у розмірі 25 000 грн на професійну правничу допомогу представником позивача надано копії документів: договір про надання правничої допомоги від 18 серпня 2025 року, довідка адвоката про проведення розрахунку у сумі 25 000 грн.

Дослідивши вказані документи, суд встановив, що адвокатом не зазначено кількість витраченого адвокатом часу та окремої вартості кожної з наданих послуг.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Таким чином, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, ціну позову, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду документів, їх значення для вирішення спору, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним зі складністю справи, ціною позову, наданим адвокатом обсягом послуг, за відсутності відомостей про витрачений ним час на надання таких послуг, не відповідає критерію розумності, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

Відтак, суд дійшов висновку, що враховуючи категорію спору та зважаючи на обсяг наданих адвокатських послуг, співмірною є компенсація витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн., які підлягають стягненню з відповідачів в рівних частках.

Керуючись ст.ст.10,12,13,81,258,263-265,268 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Міністерства розвитку громад та територій України, Державного підприємства «Південна залізниця» та Акціонерного товариства «Українська залізниця» про витребування майна з чужого незаконного володіння - задовольнити.

Витребувати з незаконного володіння держави Україна в особі Міністерства розвитку громад та територій України на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , житловий будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 4629629974241, право господарського відання на який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Державним підприємством «Південна залізниця» та яке закріплене на праві господарського відання за Акціонерним товариством «Українська залізниця» і перебуває на балансі виробничого структурного підрозділу «Харківська дирекція» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» Акціонерного товариства «Українська залізниця» за інвентарним номером 8950101006779.

Стягнути з Міністерства розвитку громад та територій України 846,78 грн судового збору.

Стягнути з Державного підприємства «Південна залізниця» 846,78 грн судового збору.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця»846,78 грн судового збору.

Стягнути з Міністерства розвитку громад та територій України 5000 грн витрат на правничу допомогу.

Стягнути з Державного підприємства «Південна залізниця» 5000 грн витрат на правничу допомогу.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця»5000 грн витрат на правничу допомогу.

Рішення суду може бути оскаржено до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса АДРЕСА_2 .

Відповідач: Міністерство розвитку громад та територій України, ЄДРПОУ 37472062,

адреса пр-т. Берестейський, буд. 14, м. Київ, 01135.

Відповідач:Державне підприємство «Південна залізниця», ЄДРПОУ 01072609, адреса вул. Євгена Котляра, буд. 7, м. Харків, 61052.

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», ЄДРПОУ 40075815, адреса вул. Єжи Гедройця, буд. 5, м. Київ, 03680.

Дата складення повного тексту рішення 13.04.2026

Суддя Дмитро ДАВИДЧУК