Рішення № 138080007, 08.07.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2026 рокусправа № 380/6125/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79000, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885) з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 10.10.2025 №046750006078 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоду навчання у СПТУ-72 з 01.09.1980 по 25.07.1983 та періоди роботи позивача у періоди з 25.07.1983 по 20.10.1983, з 04.12.1985 по 03.02.1986, з 24.12.1986 по 22.05.1990, з 30.05.1990 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 24.09.1998;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 02.10.2025 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Рішенням ГУ ПФУ у Львівській області від 10.10.2025 №046750006078 було відмовлено у призначення пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Позивач не погоджується з оскаржуваним рішенням, вважає, що відповідачем протиправно не зараховано період навчання у СПТУ-72 з 01.09.1980 по 25.07.1983 та періоди роботи позивача з 25.07.1983 по 20.10.1983, з 04.12.1985 по 03.02.1986, з 24.12.1986 по 22.05.1990, з 30.05.1990 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 24.09.1998, тому звернувся з вказаним позовом до суду.

Ухвалою суду від 07.04.2026 позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний строк на усунення її недоліків. На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, позивачем усунуто вказані недоліки.

Ухвалою суду від 05.05.2026 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 24.06.2026 витребувано у відповідача додаткові докази.

30.06.2026 за вх.№56467 від представника відповідача надійшло клопотання про долучення додаткових доказів.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в порядку частини сьомої статті 262 КАС України від учасників справи не надходило. З огляду на ці обставини суд на підставі частини п`ятої статті 262 КАС України розглянув справу в порядку письмового провадження (без проведення судового засідання, за наявними матеріалами) в межах строку, визначеного статтею 258 КАС України.

Суд з`ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:

Позивач, ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 .

02.10.2025 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення за результатами поданої позивачкою заяви, визначено Головне управління ПФУ у Львівській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №046750006078 від 10.10.2025.

Відповідно до зазначеного рішення страховий стаж позивача становить 25 років 08 місяців 12 днів.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано:

- період навчання з 01.09.1980 по 25.07.1983 згідно з дипломом НОМЕР_3 від 23.07.1983, оскільки зазначене прізвище особи у документі ОСОБА_2 (рос.мова) не відповідає паспортним даним ОСОБА_3 (рос.мова);

- періоди роботи в Казахській РСР з 25.07.1983 по 20.10.1983, з 04.12.1985 по 03.02.1986, з 24.12.1986 по 22.05.1990, з 30.05.1990 по 31.12.1991 згідно трудової книжки від 25.07.1983 серії НОМЕР_4 , оскільки відсутнє документальне підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат відповідно до Порядку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №562 від 16.05.2025;

- періоди роботи в Казахській РСР з 01.01.1992 по 24.09.1998 згідно трудової книжки від 25.07.1983 серії НОМЕР_4 , оскільки періоди трудової діяльності з 01.01.1992 до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення» за межами України в державах, які входили до складу колишнього Союзу РСР, зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особа, які проживають в Україні, якщо це передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Міжнародний договір між Україною та Республікою Казахстан відсутній.

Вважаючи оскаржуване рішення протиправним, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

При вирішенні спору, суд виходить з такого.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон № 1058-IV), пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року не менше 32 років.

Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно зі статтею 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон № 1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі Інструкція № 58), до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення, і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується « 05.01.1993».

Записи виконуються акуратно ручкою кульковою або перовою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору. Печаткою засвідчується запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» затвердив Порядок № 637.

Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку № 637).

У пункті 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки з наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори й угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Виходячи з наведених норм Порядку № 637, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.

У пункті 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, передбачено, що при прийманні документів орган, який призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, який призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення прийнятих документів та подання додаткових документів, передбачених законодавством, у тримісячний строк із дня подання заяви, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

У даному випадку підставою для відмови у призначенні пенсії стало те, що до страхового стажу не зараховано: період навчання у СПТУ-72 з 01.09.1980 по 25.07.1983 згідно з дипломом НОМЕР_3 від 23.07.1983 через описку у прізвищі позивача та періоди роботи з 25.07.1983 по 20.10.1983, з 04.12.1985 по 03.02.1986, з 24.12.1986 по 22.05.1990, з 30.05.1990 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 24.09.1998 згідно з трудовою книжкою від 25.07.1983 серії НОМЕР_5 , оскільки відсутні документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в Республіці Казахстан, які підтверджують факт неотримання пенсійних виплат за зазначені періоди.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі за текстом Закон № 1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі за текстом Порядок № 637).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки з наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори й угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що надання особою до пенсійного органу документів та уточнюючих довідок на підтвердження наявного трудового стажу при призначенні пенсії потрібне лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка або відповідні записи в ній.

Трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_5 від 25.07.1983 містить усі необхідні записи, які підтверджують факт навчання у СПТУ-72 з 01.09.1980 по 25.07.1983 та роботи позивача у спірні періоди: з 25.07.1983 по 20.10.1983, з 04.12.1985 по 03.02.1986, з 24.12.1986 по 22.05.1990, з 30.05.1990 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 24.09.1998.

Однак період навчання у СПТУ-72 з 01.09.1980 по 25.07.1983 не був зарахований до страхового стажу позивача, оскільки зазначене прізвище особи у документі ОСОБА_2 (рос. мов.) не відповідає паспортним даним ОСОБА_3 (рос. мов.).

Також періоди роботи з 25.07.1983 по 20.10.1983, з 04.12.1985 по 03.02.1986, з 24.12.1986 по 22.05.1990, з 30.05.1990 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 24.09.1998 не були зараховані до страхового стажу позивача, оскільки відсутнє підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат.

За приписами частини другої статті 4 Закону № 1058-IV визначено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Згідно з частиною другою статті 10 Закону України «Про зайнятість населення» встановлено, що права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

13.03.1992 державами учасницями СНД підписано Угоду про гарантії прав громадян держав учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення (далі Угода), у якій закріплено принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають (стаття 1).

Угоду було підписано з метою взаємного визнання і виконання державами учасницями зобов`язань щодо непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження до складу СРСР і реалізують це право на території держав учасниць Угоди. Держави учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Згідно зі статтею 3 Угоди всі витрати, пов`язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами. Відповідно до статті 5 Угоди вона поширює свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав учасниць Угоди.

Згідно з частинами другою та третьою статті 6 Угоди для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав учасниць Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання чинності зазначеною Угодою.

Обчислення пенсій проводиться із заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

Згідно зі статтею 7 зазначеної Угоди розмір пенсії переглядається відповідно до законодавства держави учасниці Угоди за новим місцем проживання пенсіонера з дотриманням умов, передбачених пунктом 3 статті 6 цієї Угоди.

Відповідно до статті 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у встановленому порядку на території держав учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР до 01.12.1991, приймаються на території держав учасниць Співдружності без легалізації.

Згідно з частиною другою статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу з Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Частиною другою статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994, підписаної урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, Республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан та України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових умовах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Отже, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалася трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих держав, визнається іншою державою.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві.

Зазначена постанова набрала чинності 02.12.2022.

При цьому відповідно до інформації, наведеної у листі Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року № 72/14-612-108210, Угода припинила свою дію для України 19 червня 2023 року.

Таким чином, до 19.06.2023 Україна як держава учасниця Угоди виконувала зобов`язання, взяті згідно з Угодою про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

З огляду на наведені вище положення Угоди вбачається, що вихід України із зазначеної Угоди жодним чином не тягне за собою негативних наслідків для громадян України, у тому числі й для позивача, оскільки пенсійні права останнього (через існування фактичних та законних трудових відносин) виникли ще до виходу держави-учасниці з Угоди.

При цьому у трудовій книжці позивача зазначені періоди навчання та роботи з посиланням на диплом, накази, згідно з якими позивача прийнято на роботу та звільнено з роботи, інформацію про роботодавців, а записи про звільнення засвідчені печатками підприємств, що унеможливлює неврахування періодів роботи позивача, зазначених у трудовій книжці, до його страхового стажу.

Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача або недоліки уточнюючих довідок, відповідач суду не надав, а їх достовірність в оскаржуваному рішенні не заперечується.

Згідно з частинами другою та третьою статті 6 Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення (дія якої для України припинилася 19.06.2023) для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав учасниць Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання чинності зазначеною Угодою.

Враховуючи вищевикладене, наведені вище спірні періоди роботи позивача на території Республіки Казахстан відповідно до записів трудової книжки підлягають врахуванню до страхового стажу позивача.

Таким чином, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 10.10.2025 № 046750006078 про відмову у призначенні пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо способу захисту порушеного права позивача.

Так у позовній заяві, позивач просить суд зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоду навчання у СПТУ-72 з 01.09.1980 по 25.07.1983 та періоди роботи позивача у періоди з 25.07.1983 по 20.10.1983, з 04.12.1985 по 03.02.1986, з 24.12.1986 по 22.05.1990, з 30.05.1990 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 24.09.1998 та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Як слідує зі змісту Рекомендації № К (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Натомість, у даному випадку суд не вважає повноваження відповідача дискреційними, оскільки відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Відтак, враховуючи, що під час розгляду цієї справи позивачем підтверджено період навчання з 01.09.1980 по 25.07.1983 та періоди роботи позивача у періоди з 25.07.1983 по 20.10.1983, з 04.12.1985 по 03.02.1986, з 24.12.1986 по 22.05.1990, з 30.05.1990 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 24.09.1998, суд дійшов висновку, що цей період не зарахований до загального стажу суб`єктом владних повноважень безпідставно.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд бере до уваги той факт, що фактично підставою для відмови у призначенні пенсії позивачу було не врахування спірного періоду до страхового стажу.

З огляду на викладене вище, встановлене порушення рішенням відповідача прав позивача , з урахуванням заявлених вимог, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту прав позивача, буде зобов`язання ГУ ПФУ у Львівській області (як суб`єкта владних повноважень, який здійснював розгляд заяви позивача та відмовив у призначенні пенсії) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1980 по 25.07.1983 та періоди роботи позивача у періоди з 25.07.1983 по 20.10.1983, з 04.12.1985 по 03.02.1986, з 24.12.1986 по 22.05.1990, з 30.05.1990 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 24.09.1998 та зобов`язати ГУ ПФУ у Львівській області повторного розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред`явленого позову в частині, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №046750006078 від 10.10.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_4 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) період навчання з 01.09.1980 по 25.07.1983 та періоди роботи позивача у періоди з 25.07.1983 по 20.10.1983, з 04.12.1985 по 03.02.1986, з 24.12.1986 по 22.05.1990, з 30.05.1990 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 24.09.1998.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) від 02.10.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки викладеної судом у мотивувальній частині рішення.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ть) гривень 60 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з для складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.

Суддя Сподарик Наталія Іванівна