Рішення № 138079876, 09.07.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2026 року м. Київ справа №320/7769/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора та Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення та наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі по тексту також відповідач 1), Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора (далі по тексту також відповідач 2, Комісія), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора від 21.11.2022 №2 про неуспішне проходження атестації позивачем;

- визнати протиправним та скасувати наказ Офісу Генерального прокурора від 13.12.2022 № 2256ц про звільнення позивача з посади прокурора відділу організації і процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях, досудове розслідування у яких здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях Державного бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами Генеральної прокуратури України;

- поновити позивача на посаді прокурора відділу Офісу Генерального прокурора, яка рівнозначна посаді прокурора відділу організації і процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях, досудове розслідування у яких здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях Державного бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 13 грудня 2022 року по день ухвалення судового рішення, який розрахований відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що працював в органах прокуратури з 2011 року.

Позивач стверджує, що спірне рішення про неуспішне проходження атестації та прийнятий на його підставі спірний наказ про звільнення позивача винесені з порушенням чинного законодавства з огляду на відсутність у них підстав/мотивів прийняття з посиланням лише на «обґрунтовані сумніви» щодо відповідності позивача займаній посаді.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.04.2023 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач 1, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки на підставі досліджених матеріалів атестації четвертою кадровою комісією ухвалено рішення від 19.2.2019 про неуспішне проходження позивачем атестації. На підставі означеного рішення позивача звільнено з посади наказом від 19.12.2019. Означені рішення та наказ скасовано за наслідками судового оскарження у межах адміністративної справи №640/1160/20 та позивача поновлено на посаді наказом від 15.04.2021 №359ц.

Крім того, відповідач 1, посилаючись на безальтернативну обов`язковість проходження атестації для можливості обіймати посади прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласній чи окружній прокуратурі, у тому числі у разі поновлення на посадах за рішеннями судів, включив позивача до графіку та у визначений час позивачем було прийнято участь у співбесіді (третій етап атестації). За результатами проведення такої співбесіди відповідачем 2 прийнято спірне рішення від 21.11.2022 про неуспішне проходження атестації, враховано обставини, на підставі яких у справі №640/1160/20 було скасовано попереднє рішення про неуспішне проходження атестації позивачем на етапі співбесіди. Офіс Генерального прокурора зазначає, що на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності позивача вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, оскільки позивач під час подій Революції Гідності у 2013-2014 роках брав участь у погодженні та підтриманні у суді клопотань слідчих органів внутрішніх справ про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до осіб - учасників масових протестів.

Відповідач 1 вказує на обізнаність позивача з наслідками проходження атестації, у тому числі і у випадку неуспішного її проходження.

Також відповідач 1 зауважує на відсутності законодавчо встановлених вимог щодо обсягу мотивів, які повинна навести у рішенні кадрова комісія, наслідком чого є відхилення доводів позивача у цій частині.

Офісом Генерального прокурора зазначено, що на відміну від кримінального провадження, в процесі оцінки прокурора під час атестації не існує презумпції невинуватості, а тому кадрова комісія не повинна доводити невідповідність прокурора за межами обґрунтованого сумніву. Якщо прокурор не зміг переконливо спростувати встановлений кадровою комісією обґрунтований сумнів, цього достатньо для прийняття рішення про неуспішне проходження ним атестації. Крім того, відповідачем 1 надано пояснення щодо процедури, яка передує прийняттю рішення, відповідно до якої кадрові комісії приймають рішення колегіально після закритого обговорення, процес якого згідно вимог законодавства не повинен фіксуватися ні в протоколі засідання, ні в рішенні кадрової комісії. Тому забезпечити повну і всебічну перевірку судом факту врахування членами комісії абсолютно усіх обставин, які стосуються прийняття ними рішення неможливо так само, як неможливо забезпечити перевірку щодо будь-якого колегіального органу, члени якого проводять обговорення та приймають рішення таємно.

Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідач 2 правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення ухвали про відкриття провадження у справі в електронний кабінет у підсистемі ЄСІТС «Електронний суд», про що свідчить довідка про доставку електронного листа, сформована програмним забезпеченням «Діловодство спеціалізованого суду».

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Позивачем подано до суду пояснення, в яких зазначено про технічну описку у даті спірного наказу про звільнення з проханням вважати правильною дату наказу №2256ц 13.12.2022.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

у с т а н о в и в:

Наказом Генеральної прокуратури від 21.12.2019 №2145ц, керуючись статтею 9 Закону України «Про прокуратуру», підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформ органів прокуратури» позивача звільнено з посади прокурора відділу організації і процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях, досудове розслідування у яких здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях Державного бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24.12.2019.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.10.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.02.2021, у справі №640/1160/20 визнано протиправним та скасовано рішення кадрової комісії № 4 від 19.12.2019 за №19 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 .

Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України № 2145ц від 21.12.2019 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації і процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях, досудове розслідування у яких здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях Державного бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 24.12.2019.

Поновлено ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді прокурора відділу організації і процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях, досудове розслідування у яких здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях Державного бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами з 25.12.2019.

Наказом Офісу Генерального прокурора від 15.04.2021 №359ц скасовано наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 №2145ц про звільнення позивача з посади та поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організації і процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях, досудове розслідування у яких здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях Державного бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами з 25.12.2019.

На засіданні Комісії 21.11.2022, результати якого оформлені протоколом №41, враховуючи результати виконання практичного завдання та проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, ухвалено рішення про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації.

Рішенням Комісії №2 про неуспішне проходження прокурором атестації від 21.11.2022 за наслідками з`ясування під час проведення співбесіди обставин, які свідчать про невідповідність прокурора ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності Комісія дійшла висновку про невідповідність позивача критеріям професійної компетентності, професійної етики та доброчесності прокурора, наслідком чого є неуспішне проходження ним атестації.

Наказом Офісу Генерального прокурора від 13.12.2022 № 2256ц, керуючись статтею 9 Закону України «Про прокуратуру», позивача звільнено з посади прокурора відділу організації і процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях, досудове розслідування у яких здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях Державного бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами Генеральної прокуратури України з 13.12.2022 на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (підпункт 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

Не погоджуючись із правомірністю прийняття відповідачем спірних рішень, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі по тексту також - Закон №1697-VII).

Відповідно до статті 4 Закону №1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

25.09.2019 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-IX (далі по тексту також - Закон №113-ІХ), яким до Закону №1697-VII були внесені зміни, якими, зокрема, зменшено загальну чисельність прокурорів органів прокуратури, запроваджено процедуру атестації прокурорів, а також у тексті Закону №1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно словами «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».

Пунктами 6, 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ в редакції на момент виникнення спірних відносин визначено, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Положення щодо проходження атестації, передбаченої цим розділом, поширюються на прокурорів та слідчих органів прокуратури, які:

1) на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах;

2) на день набрання чинності цим Законом займали посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, але з поважних причин, до яких належать тимчасова непрацездатність, відпустка по догляду за дитиною, відрядження для участі в роботі інших органів на постійній основі тощо, не проходили атестацію;

3) звільнені з органів прокуратури у зв`язку з настанням підстав, передбачених підпунктами 1 і 2 пункту 19 цього розділу, щодо яких набрало законної сили рішення суду про поновлення на посаді прокурора у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, у тому числі у разі прийняття судом рішення про поновлення на посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах;

4) звільнені до набрання чинності цим Законом з органів прокуратури, щодо яких набрало законної сили рішення суду про поновлення на посаді прокурора у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, у тому числі у разі прийняття судом рішення про поновлення на посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах.

Прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 цього пункту, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації.

Проходження атестації особами, зазначеними в підпункті 3 цього пункту, розпочинається з етапу, на якому було прийнято рішення про неуспішне її проходження.

Відповідно до пункту 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 7 цього розділу.

Згідно з пунктами 11 - 13 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур, утворення, визначення складу, періоду та порядку роботи яких, здійснюється Генеральним прокурором.

Предметом атестації є оцінка:

1) професійної компетентності прокурора;

2) професійної етики та доброчесності прокурора.

Атестація прокурорів включає такі етапи:

1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди;

2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.

Пунктом 15 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ визначено, що для проведення співбесіди кадрові комісії вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі інформацію про:

1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів та їх результати;

2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;

3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;

4) зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Для цього графік проведення співбесід із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, його посади, заздалегідь оприлюднюється на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора.

Пунктом 17 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ визначено, що кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію.

Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів, крім випадків її проходження прокурорами та слідчими органів прокуратури, зазначеними в підпункті 3 пункту 7 цього розділу, забороняється.

Підпунктом 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ установлено, що прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 пункту 7 цього розділу, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.

Наказом Генеральної прокуратури України від 03.10.2019 №221 відповідно до пунктів 7 - 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «"Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», з метою проведення атестації прокурорів затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі по тексту також - Порядок №221), пунктами 6, 8 розділу I якого визначено, що атестація включає такі етапи:

1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки;

3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

За результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень:

1) рішення про успішне проходження прокурором атестації;

2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Розділ IV Порядку №221 визначає порядок проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора.

Відповідно до пунктів 9, 11, 12 розділу IV Порядку №221 для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про:

1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати;

2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;

3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;

4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії.

Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов`язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів).

Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.

Згідно з пунктом 13 розділу IV Порядку №221 співбесіда прокурора складається з таких етапів:

1) дослідження членами комісії матеріалів атестації;

2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання;

Співбесіда проходить у формі засідання комісії.

За приписами пунктів 14, 15 розділу IV Порядку №221 члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання.

Відповідно до пункту 16 розділу IV Порядку №221 залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.

Згідно з пунктом 3-1 розділу V Порядку №221 у разі скасування судом рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурор, якого поновлено на посаді чи рішення про звільнення якого з посади за наслідками атестації не приймалось з підстав, визначених законодавством України допускається кадровою комісією до проходження того етапу атестації, за результатами якого кадровою комісією прийнято відповідне рішення.

Пунктом 6 розділу V Порядку №221 визначено, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника обласної прокуратури про звільнення відповідного прокурора з посади та органів прокуратури на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону. Відповідний наказ Генерального прокурора, керівника обласної прокуратури може бути оскаржений прокурором у порядку, встановленому законодавством.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що проходження атестації є обов`язковою умовою для переведення прокурора на посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній чи окружній прокуратурі, а рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є самостійною та достатньою правовою підставою для видання наказу про звільнення прокурора. Водночас реалізація кадровою комісією наданих їй дискреційних повноважень не є необмеженою, а прийняте нею рішення повинно відповідати вимогам законності, бути належним чином вмотивованим, ґрунтуватися на повному та всебічному дослідженні матеріалів атестації, а також містити конкретні обставини, які стали підставою для висновку про невідповідність прокурора критеріям професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Саме перевірка дотримання зазначених вимог при винесенні оскаржуваного рішення Комісії та, як наслідок, наказу Офісу Генерального прокурора, є предметом оскарження у цій справі.

Щодо дискреційних повноважень відповідача 2 суд вважає за необхідне зазначити, що Верховний Суд неодноразово надавав оцінку та висловлював правову позицію щодо застосування, зокрема, і пунктів 7, 9, 11, 12, 15, 17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ в аспекті дискреційних повноважень кадрових комісій (в рамках атестації прокурорів) і меж судового контролю у справах про оскарження рішень останніх за наслідками третього етапу атестації (співбесіди). У постановах від 10.04.2020 у справі №819/330/19, від 10.01.2020 у справі №2040/6763/18), від 21.10.2021 у справі №640/154/20, від 02.11.2021 у справах №№120/3794/20-а, 640/1598/20, від 04.11.2021 у справі №640/537/20, від 02.12.2021 у справі №640/25187/19, від 16.12.2021 у справі №640/26168/19, від 22.12.2021 у справі №640/1208/20, від 06.10.2022 у справі №640/1160/20 Верховний Суд висловився щодо обґрунтованості і вмотивованості рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації як необхідної умови його відповідності критеріям, визначеним статтею 2 КАС України, а також, що рішення цього органу [кадрової комісії] можуть піддаватися судовому контролю, що аж ніяк не заперечує й не протирічить дискреційним повноваженням цього органу під час атестування прокурорів й ухвалення за наслідками цієї процедури відповідних рішень.

У постановах від 29.06.2022 у справі №420/10211/20, від 11.08.2022 у справі №160/8111/20) від 07.07.2022 у справі №560/214/20 не заперечуючи наявність у кадрової комісії дискреційних повноважень надавати оцінку дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності та ухвалювати рішення за наслідками проходження прокурорами атестації, Верховний Суд зазначив, що така дискреція не може бути свавільною, а повинна ґрунтуватися на приписах закону.

За загальним правилом під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура атестації і чи була дотримана процедура його прийняття.

Обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення прокурора взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувалася Комісія, коли оцінювала прокурора під час проведення співбесіди, тобто встановити мотиви ухваленого рішення. Особливо-виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про непроходження прокурором атестації, з огляду на наслідки, які це потягне.

Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

З приводу зазначеного є сталою позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб`єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 у справі №826/6528/18, від 10.04.2020 у справі №819/330/18, від 10.01.2020 у справі №2040/6763/18).

Враховуючи означене, суд відхиляє посилання Офісу Генерального прокурора на дискреційність повноважень кадрових комісій та відсутності повноважень у суду здійснювати оцінку предмету атестації.

Судом встановлено, що позивач успішно пройшов перші два етапи атестації та був допущений до наступного етапу - співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

За наслідками проведення співбесіди Комісією прийнято рішення про неуспішне проходження позивачем атестації, на підставі якого наказом Генеральної прокуратури України від 21.12.2019 №2145ц позивача звільнено з посади прокурора відділу організації і процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях, досудове розслідування у яких здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях Державного бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами Генеральної прокуратури України та органів прокуратури (далі - прокурор відділу) на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.10.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.02.2021, у справі №640/1160/20 визнано протиправним та скасовано рішення кадрової комісії № 4 від 19.12.2019 за №19 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 .

Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України № 2145ц від 21.12.2019 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації і процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях, досудове розслідування у яких здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях Державного бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 24.12.2019.

Поновлено ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді прокурора відділу організації і процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях, досудове розслідування у яких здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях Державного бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами з 25.12.2019.

Наказом Офісу Генерального прокурора від 15.04.2021 №359ц скасовано наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 №2145ц про звільнення позивача з посади та поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організації і процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях, досудове розслідування у яких здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях Державного бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами з 25.12.2019.

Відповідно до пункту 3-1 розділу V Порядку №221 у разі скасування судом рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурор, якого поновлено на посаді чи рішення про звільнення якого з посади за наслідками атестації не приймалось з підстав, визначених законодавством України допускається кадровою комісією до проходження того етапу атестації, за результатами якого кадровою комісією прийнято відповідне рішення.

На виконання пункту 3-1 розділу V Порядку №221 позивача допущено до третього етапу атестації.

На засіданні Комісії 21.11.2022, результати якого оформлені протоколом №41, враховуючи результати виконання практичного завдання та проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, ухвалено рішення про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації.

Рішенням Комісії №2 про неуспішне проходження прокурором атестації від 21.11.2022 за наслідками з`ясування під час проведення співбесіди обставин, які свідчать про невідповідність прокурора ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності Комісія дійшла висновку про невідповідність позивача критеріям професійної компетентності, професійної етики та доброчесності прокурора, наслідком чого є неуспішне проходження ним атестації.

Таке рішення Комісії вмотивоване наявністю «обґрунтованих сумнівів» у її членів щодо відповідності прокурора ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності з огляду на досліджені ними матеріали атестації, у тому числі отримані пояснення прокурора.

Оцінюючи висновки Комісії, які слугували прийняттю спірного рішення та, як наслідок, наказу про звільнення, судом встановлено, що у розділі 3 «Обставини, що свідчать про невідповідність ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, доброчесності та професійної етики» зазначено, що на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, доброчесності та професійної етики.

Так, під час проходження співбесіди Комісією було встановлено, що ОСОБА_2 під час подій Революції Гідності, які відбувалися в Україні впродовж 2013-2014 років, як прокурор брав участь у погодженні, а також підтриманні в суді без достатніх для цього підстав клопотань слідчих органів внутрішніх справ про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до осіб учасників масових протестів, що відбулося за таких обставин:

1) у справі №753/1709/14-к ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді старшого прокурора прокуратури Дарницького району міста Києва, 25.01.2014 підтримував клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 діб стосовно підозрюваного ОСОБА_3 у Дарницькому районному суді м. Києва. Зазначене клопотання слідчим суддею зазначеного суду ОСОБА_4 того ж дня було задоволено, внаслідок чого підозрюваний ОСОБА_3 був взятий під варту.

Прокурор безпосередньо під час співбесіди пояснив, що мав достатні підстави підтримувати відповідне клопотання у повному обсязі, вказавши на наявність переконливих доказів, які, на його думку підтверджували обґрунтованість пред`явленої підозри, а також нібито на наявність ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 4, 5 частини першої статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, що унеможливлювало застосування до підозрюваного будь-якого іншого, менш суворого запобіжного заходу, не пов`язаного з обмеженням свободи. При цьому, прокурор звертав увагу на те, що підозрюваний ОСОБА_3 відмовився від давання показань на підставі положень статті 63 Конституції України, що не давало змоги перевірити доводи останнього щодо його непричетності до інкримінованих подій.

Аналіз Комісією відомостей з відкритих джерел інформації, зокрема, відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, дозволив встановити наступне.

Події, пов`язані із затриманням ОСОБА_3 та застосуванням до нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою були предметом досудового розслідування у кримінальному провадженні №42014100070000020 від 05.02.2014 за фактами неправомірних дій працівників органів внутрішніх справ, прокуратури та суду щодо учасників мирних акцій протесту в січні-лютому 2014 року, що призвело до необґрунтованого притягнення їх до кримінальної відповідальності та обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою.

Так, з ухвали Печерського районного міста Києва від 23.06.2017 у справі №757/35581/17-к вбачається, що 23.01.2014 у період часу з годин 00 хвилин до 05 години 00 хвилин на вулиці Щорса та Кріпосному провулку в місті Києві працівники оперативних рот №1 та №2 ПМОП «Беркут» при ГУ МВС України в м. Києві, перевищуючи надані їм владні повноваження, незаконно затримали із застосуванням насильства та заподіянням тілесних ушкоджень учасників громадських рухів «Автомайдан» і «Євромайдан», включно з ОСОБА_3 , помістили їх до службового автобуса, яким доставили до Дарницького та Оболонського РУ ГУМВС України в місті Києві, склавши при цьому неправдиві рапорти, та дали показання в якості свідків про вчинення вказаними особами хуліганських дій, на підставі чого їх затримано в порядку статті 208 Кримінального процесуального кодексу України та повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 296 КПК України.

24.01.2014 підозру, повідомлену ОСОБА_3 та іншим затриманим особам, було змінено на частину третю статті 296 КК України, після чого слідчими Дарницького РУ ГУМВС України в м. Києві за погодженням з прокурорами прокуратури Дарницького району м. Києва були подані клопотання про обрання зазначеним особам, включно з ОСОБА_3 , запобіжних заходів у виді тримання під вартою.

За наслідками розгляду відповідного клопотання 25.01.2014 слідчим суддею Дарницького районного суду міста Києва Пойдою С.М. у справі №753/1709/14-к (провадження 1-кс/753/105/14) відносно ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 діб. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13.02.2014 задоволено апеляційну скаргу захисника Кобзаря, скасовано ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва та застосовано до підозрюваного запобіжний захід у виді домашнього арешту. У подальшому кримінальне провадження щодо ОСОБА_3 було закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України.

Дослідивши зміст наданого на запит Комісії галузевим підрозділом Офісу Генерального прокурора тексту клопотання про обрання ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, яке прокурор ОСОБА_1 підтримував у суді, встановлено, що єдиними доказами на підтвердження обґрунтованості підозри у вчиненні кримінального правопорушення є показання кількох свідків, більшість з яких на той час були діючими працівниками міліції. При цьому, вказані особи в подальшому були притягнуті до кримінальної відповідальності за організацію спланованої провокації, незаконне затримання та побиття ОСОБА_3 та інших протестувальників. Комісія взяла до уваги, що зазначений факт не міг бути відомим ОСОБА_1 на момент розгляду судом відповідного клопотання, проте є красномовним свідченням важливості вжиття прокурором необхідних процесуальних дій з метою перевірки достовірності тих обставин, на які він посилається як на докази під час відповідних судових процедур. Особливо, коли свідками є працівники правоохоронних органів. Проте таких належних заходів ним ужито не було, що призвело до порушення конституційних прав затриманої особи. Крім того, у клопотанні слідчого було зазначено лише про можливість здійснення підозрюваним дій, передбачених частиною першою статті 177 КПК України, без надання належного обґрунтування, що виключало необхідність у обмеженні права особи на свободу, гарантованого Кримінальним процесуальним кодексом України, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у контексті зазначеного кримінального провадження.

3 огляду на викладене, Комісія виснувала, що підтримуване прокурором ОСОБА_1 у Дарницькому районному суді м. Києва клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_3 не містило ані достатніх доказів, якими б підтверджувалася обґрунтованість пред`явленої підозри, ані належного обґрунтування необхідності застосування до підозрюваного найсуворішого запобіжного заходу;

2) у справах №753/3413/14-к та №753/3418/14-к ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді старшого прокурора прокуратури Дарницького району міста Києва, 20.02.2014 погодив клопотання слідчих СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві про застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту стосовно підозрюваних ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , яких було незаконно затримано співробітниками правоохоронних органів в центральній частині м. Києва в порядку статті 208 КПК України, та яким було повідомлено про підозру в участі в масових заворушеннях за частиною другою статті 294 КК України.

Вивченням копій відповідних клопотань та інших матеріалів, наданих на запит Комісії галузевим підрозділом Офісу Генерального прокурора, відповідачем 2 було встановлено, що у порушення вимог статті 184 КПК України вони не містили викладу обставин, що давали підстави підозрювати осіб у вчиненні кримінального правопорушення з посиланням на докази. У додатках до клопотань, крім витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, копій постанов про утворення груп слідчих та прокурорів, містилися два протоколи допиту свідків - співробітників конвойної служби ГУ МВС України в м. Києві, які доставляли у спецавтомобілі затриманих. Зі змісту протоколів вбачається, що допитані в якості свідків особи не були безпосередніми очевидцями будь-яких протиправних подій, затриманих осіб до них привели співробітники ПМОП «Беркут», які й пояснили, що затримані ОСОБА_6 , ОСОБА_5 й інші особи порушували громадський порядок. Ці ж співробітники ПМОП «Беркут» вручили працівникам конвойної служби мішок із палицями, телефонами та медалями, пояснивши, що ці речі належать затриманим. Також до клопотання була додана копія протоколу огляду вмісту зазначеного мішка.

За результатами розгляду обох клопотань, слідчими суддями Дарницького районного суду м. Києва 21.02.2014 ОСОБА_4 (справа №753/3413/14-к) та ОСОБА_7 (справа №753/3418/14-к) були постановлені ухвали про відмову в їх задоволенні з одночасним застосуванням до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 запобіжних заходів у виді особистого зобов`язання.

У подальшому кримінальні провадження щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були закриті на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України.

3 наведеного слідує, що клопотання про обрання запобіжного заходу у виді домашнього арешту щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не містили ані достатніх доказів, якими б підтверджувалася обґрунтованість пред`явлених підозр, ані належного обґрунтування необхідності застосування до підозрюваних відповідного запобіжного заходу, через що такі клопотання не могли бути погоджені прокурором.

Комісією зазначено, що проаналізовані нею відомості, одержані шляхом вивчення змісту зазначених вище судових рішень, у своїй сукупності дають підстави для обґрунтованого сумніву у відповідності прокурора ОСОБА_1 критеріям доброчесності та відповідності вимогам професійної етики, оскільки, на думку Комісії, кожен прокурор повинен дотримуватися високих стандартів професійної підготовки та етичної поведінки як під час виконання службових обов`язків, так і у повсякденному житті. Робота на посадах в органах прокуратури передбачає підвищену відповідальність перед державою та суспільством, а тому вимоги щодо обов`язків працівників прокуратури є більш суворими і вимагають від них додержуватись та поважати вимоги закону. Це зумовлено статусом прокурора та необхідністю забезпечення авторитету прокуратури у суспільстві.

За результатами аналізу інформації, встановленої на підставі судових рішень, а також копій відповідних документів (клопотань та додатків до них) щодо обставин звернення до суду із клопотаннями про обрання запобіжних заходів у виді тримання під вартою щодо громадянина ОСОБА_3 та домашнього арешту щодо громадян ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , відповідач 2 виснував, що прокурор Савров Р.С., погоджуючи та підтримуючи такі клопотання перед слідчим суддею й наполягаючи на їхньому задоволенні, не пересвідчився у відповідності їхнього змісту вимогам закону, зокрема, статті 184 КПК України, що у подальшому призвело до істотного порушення їх прав, передбачених статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, зокрема, прокурором ОСОБА_2 під час підтримання відповідних клопотань у суді та під час погодження таких клопотань, не було перевірено наявність достатніх доказів, які б свідчили про обґрунтованість підозри, не перевірено наявність обґрунтованих підстав стверджувати про наявність передбачених статті 177 КПК України ризиків, не розглянуто можливість застосування до підозрюваних менш тяжких запобіжних заходів, не пов`язаних з позбавленням осіб свободи. Комісією враховано правові позиції, викладені в рішеннях Великої Палати Верховного Суду (рішення від 07.06.2018 у справі №11-272сан18 та від 28.03.2019 у справі №11-585сан18), у яких наголошувалося, що згідно з частиною другою статті 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді й суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи викладене, Комісія дійшла висновку, що за описаних у цьому рішенні обставин існує достатньо обґрунтованих підстав вважати дії прокурора ОСОБА_1 , які виразилися у підтриманні перед судом та погодженні очевидно необґрунтованих клопотань про обрання найсуворіших запобіжних заходів стосовно учасників масових протестів під час подій Революції Гідності, такими, що не відповідають високим стандартам прокурорської діяльності та із значним ступенем вірогідності призвели до завдання істотної шкоди авторитету прокуратури як такої.

Згідно з пунктом 51 необхідністю сприяти Висновку Консультативної ради європейських прокурорів № 13 (2018) повага до верховенства права зумовлює високі етичні стандарти у поведінці прокурорів та суддів, як під час, так і за межами виконання службових обов`язків, що дозволяє створити у суспільстві довіру до правосуддя. Прокурори діють від імені людей і в інтересах суспільства. Тому вони повинні завжди підтримувати особисту доброчесність і діяти відповідно до закону.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 19 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.

Відповідно до статті 6 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, затвердженого всеукраїнською конференцією прокурорів 27.04.2017 (далі по тексту також - Кодекс), при виконанні службових обов`язків прокурор має поважати права та свободи людини і громадянина відповідно до вітчизняних та міжнародних правових норм, усвідомлюючи, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Прокурор повинен ставитися до людей справедливо, уважно, доброзичливо, згідно із загальнолюдськими принципами моралі, не допускаючи дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно зі статтею 7 Кодексу при виконанні службових обов`язків прокурор має бути незалежним від будь-якого впливу, тиску чи втручання в його професійну діяльність, у тому числі органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, зобов`язаний активно, у визначений законодавством спосіб протистояти спробам посягання на його незалежність.

У прийнятті конкретних рішень він повинен бути самостійним, керуватися вимогами закону, морально-етичними принципами професії, відмежовуватися від будь-яких корисливих та приватних інтересів, політичного впливу, тиску з боку громадськості та засобів масової інформації.

Суд зазначає, що кожен прокурор повинен дотримуватися високих стандартів етичної поведінки як під час виконання службових обов`язків, так і повсякденному житті. Це зумовлюється статусом прокурора та необхідністю сприяти підвищенню авторитету прокуратури у суспільстві.

У Європейських керівних принципах з етики і поведінки для прокурорів («Будапештські керівні принципи»), прийнятих на 6-й конференції Генеральних прокурорів Європи у Будапешті 31.05.2005, відзначено, що прокурори відіграють ключову роль у системі кримінальної юстиції, і повинні твердо дотримуватися професійних стандартів та підтримувати честь і гідність своєї професії; відповідати найвищим стандартам чесності і піклування, прокурори не повинні компрометувати своїми вчинками в приватному житті такі позитивні якості співробітників органів прокуратури, як чесність, справедливість і неупередженість.

Аналогічні положення викладені у Стандартах професійної відповідальності та викладення основних прав і обов`язків прокурорів, прийнятих Міжнародною асоціацією прокурорів 21.04.1999.

Відповідно до позиції Верховного Суду у цій категорії спорів, яка викладена зокрема у постанові від 07.07.2022 у справі №560/214/20, рішення кадрової комісії про невідповідність прокурора, який проходить атестацію, критеріям компетентності, професійної етики або доброчесності, не просто повинно містити мотиваційну частину, а щоб ця мотиваційна частина доповнювалася документами, які перевіряються, і які містять інформацію та посилання на порушення прокурором певних стандартів професійної етики та доброчесності.

Отже, рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути достатньою мірою (зрозумілою сторонньому спостерігачу) обґрунтованим, тобто у ньому, серед іншого, зазначаються не лише загальні причини чи/та обставини його прийняття, але й мотиви з посиланням на відповідні докази, які б створювали підстави для негативних висновків. Також таке рішення повинно відповідати критерію ясності, чіткості, доступності та зрозумілості.

При цьому, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.11.2022 у справі №140/3147/21, оцінка професійної етики та доброчесності прокурора це суб`єктивне відображення інформації про прокурора, отриманої в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті КДКП, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади, через яку може виникнути обґрунтований сумнів щодо доброчесності першого.

Тому завданням кадрової комісії є не доведення того, що прокурор порушив закон, а визначення наявності обґрунтованих сумнівів щодо його відповідності вимогам професійної етики і доброчесності прокурора.

Вказані обґрунтовані сумніви можуть виникати у тих випадках, коли наявні підстави вважати, що дії (бездіяльність) прокурора свідчать про його невідповідність критеріям навіть за відсутності з приводу таких дій (бездіяльності офіційного рішення уповноважених посадових осіб чи органів державної влади (або у випадку прийняття рішення на користь прокурора, якщо є сумніви щодо об`єктивності такого рішення).

Визначення відповідності або невідповідності прокурора критеріям має відбуватися на основі сумарної оцінки всієї інформації, яка свідчить про порушення вимог професійної етики і доброчесності (за винятком грубих порушень, наявності яких самих по собі є достатньою для твердження про невідповідність прокурора критеріям професійної етики чи доброчесності).

Виходячи із суті процедури атестації, Верховний Суд у справі №540/1053/21 дійшов висновку, що особливість цієї процедури, її нормативно-правове регулювання не дає підстав вважати, що кадрові комісії не мають доводити обґрунтованість свого сумніву. Скоріше навпаки, адже це стосується проходження публічної служби чинними прокурорами. Тут не йдеться про необхідність відтворювати перебіг обговорення чи позицію кожного із членів Кадрової комісії стосовно прокурора за наслідками співбесіди, як вважає відповідач, а про потребу належно обґрунтувати колегіальне рішення в обсязі, якого буде достатньо (у кожному конкретному випадку) для розуміння підстав і мотивів його ухвалення, адже на відміну від перших двох етапів, на цьому етапі (співбесіди) результат атестації визначає не кількість балів, а думка членів кадрової комісії, їхній обґрунтований сумнів у відповідності прокурора критеріям професійної компетентності, професійної етики і доброчесності.

Вказане дає підстави для висновку, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації може бути предметом оцінки судом адміністративної юрисдикції, зокрема, на відповідність його обґрунтованості та вмотивованості, тобто дотриманню пункту 12 Порядку № 233.

Судом встановлено, що приймаючи рішення про неуспішне проходження позивачем етапу співбесіди Комісія виходила з того, що на підставі досліджених матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у неї наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

З оскаржуваного рішення вбачається, що про наявність обґрунтованих підстав вважати дії прокурора ОСОБА_2 такими, що не відповідають високим стандартам прокурорської діяльності, Комісія виснувала за результатами аналізу інформації, встановленої на підставі судових рішень, копій відповідних документів (щодо обставин звернення до суду із клопотаннями про обрання запобіжних заходів у виді тримання під вартою щодо громадянина ОСОБА_3 та домашнього арешту щодо громадян ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , оскільки прокурор Савров Р.С., погоджуючи та підтримуючи такі клопотання перед слідчим суддею й наполягаючи на їхньому задоволенні, не пересвідчився у відповідності їхнього змісту вимогам закону, зокрема, статті 184 КПК України, що у подальшому призвело до істотного порушення їх прав, передбачених статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На переконання суду, наведені у рішенні Комісії обставини свідчать про те, що її висновок не обмежився лише формальним посиланням на наявність «обґрунтованих сумнівів» щодо відповідності позивача критеріям професійної компетентності, доброчесності та професійної етики. Комісією були конкретизовані фактичні підстави виникнення таких сумнівів, наведено перелік кримінальних проваджень, у яких позивач погоджував або підтримував клопотання про застосування запобіжних заходів щодо учасників акцій протесту під час подій Революції Гідності, проаналізовано зміст відповідних клопотань, судових рішень, матеріалів, отриманих від структурних підрозділів Офісу Генерального прокурора, а також враховано пояснення самого прокурора, надані під час співбесіди.

При цьому Комісія не обмежилась викладенням загальних оціночних суджень, а зазначила, які саме конкретні обставини, на її переконання, свідчили про недотримання прокурором вимог КПК України під час погодження та підтримання клопотань про застосування запобіжних заходів, зокрема на предмет достатності доказів обґрунтованої підозри, наявності ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, та необхідності застосування найбільш суворих запобіжних заходів. Комісія також навела мотиви, з яких відхилила пояснення позивача, вказавши, чому вони не спростовують встановлених під час атестації обставин.

Суд враховує, що предметом оцінки кадрової комісії під час проходження співбесіди є не встановлення кримінально-правової чи дисциплінарної відповідальності прокурора, а перевірка його відповідності критеріям професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. У межах такої процедури Комісія вправі оцінювати сукупність отриманої інформації, її достатність для формування обґрунтованих сумнівів щодо відповідності прокурора зазначеним критеріям, а не встановлювати факт вчинення ним правопорушення.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що спірне рішення Комісії містить достатнє фактичне та юридичне обґрунтування причин, з яких відповідач 2 визнав позивача таким, що не відповідає критеріям професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Зміст рішення дає можливість встановити, які саме обставини були покладені в основу його прийняття, які докази досліджувалися Комісією, які пояснення позивача були оцінені та з яких мотивів вони не були визнані такими, що спростовують виявлені обставини.

За таких обставин суд не знаходить підстав для висновку про невмотивованість чи необґрунтованість рішення Комісії.

При цьому, незгода позивача з оцінкою досліджених Комісією обставин сама по собі не свідчить про протиправність такого рішення, оскільки суд не вправі підміняти дискрецію відповідача 2 власною оцінкою професійних та етичних якостей прокурора за відсутності ознак свавільності, неповноти дослідження матеріалів атестації або порушення встановленої законом процедури її проведення. За результатами перевірки матеріалів справи таких порушень судом не встановлено.

Враховуючи означені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення Комісії від 21.11.2022 №2 про неуспішне проходження атестації позивачем як таких, що не підтверджені документально та нормативно.

Як наслідок, відсутні підстави для задоволення решти позовних вимог, які є похідними.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити.

Враховуючи положення статті 139 КАС України у суду відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.