Рішення № 138078801, 09.07.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 рокуСправа №160/11921/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, щодо неврахування страхового стажу ОСОБА_1 за період з 16.01.1987 по 31.07.1987, оформленого відмовою № 27744-13983/8-01/8-0400/26 від 11.03.2026;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області врахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , страховий стаж за період з 16.01.1987 по 31.07.1987 (6 місяців 25 днів) та провести перерахунок пенсії за віком з врахуванням цього страхового стажу з 04 грудня 2025 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є пенсіонером за віком з 04.12.2025, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_2 від 13.01.2026. Перевіряючи нараховану позивачу пенсію останній виявив, що не весь страховий стаж врахований при нарахуванні пенсії. 05 січня позивач звернувся до Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про надання пояснень та інформації щодо неврахування всього страхового стажу. 13 березня 2026 року отримав повідомлення про розгляд звернення № 27744-13983/8-01/80400/26 від 11.03.2026, у якому вказано, що: до страхового стажу відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_3 від 20.04.1984, позивачу не було зараховано період роботи з 16.01.1987 по 31.07.1987, оскільки в записі про прийняття на роботу наявне виправлення в даті наказу про прийняття (рік зазначено 1986), а в даті прийняття на роботу (рік зазначено 1987), що не відповідають вимогам Інструкції № 162; розглянути питання щодо можливості зарахування до страхового стажу вищезазначеного періоду роботи можливо лише при наданні позивачем відповідних документів (довідок, виписок із наказів про прийом та звільнення з роботи та інше) або в судовому порядку.

Ухвалою суду від 11.05.2026 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

20.05.2026 року до суду через систему «Електронний суд» від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшли матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 .

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що ОСОБА_1 є пенсіонером за віком з 04.12.2025, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_2 від 13.01.2026.

Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області направило позивачу лист № 27744-13983/8-01/80400/26 від 11.03.2026, яким повідомив, що: до страхового стажу відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_3 від 20.04.1984, позивачу не було зараховано період роботи з 16.01.1987 по 31.07.1987, оскільки в записі про прийняття на роботу наявне виправлення в даті наказу про прийняття (рік зазначено 1986), а в даті прийняття на роботу (рік зазначено 1987), що не відповідають вимогам Інструкції № 162; розглянути питання щодо можливості зарахування до страхового стажу вищезазначеного періоду роботи можливо лише при наданні позивачем відповідних документів (довідок, виписок із наказів про прийом та звільнення з роботи та інше) або в судовому порядку.

Вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, щодо неврахування страхового стажу ОСОБА_1 за період з 16.01.1987 по 31.07.1987, оформленого відмовою № 27744-13983/8-01/8-0400/26 від 11.03.2026, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом.

Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІУ (далі - Закон 1058), Законом України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ від 05.11.1991 та іншими нормативно-правовими актами.

Закон №1058 розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини 1 ст. 5 Закону №1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Абзацом 7 частини 2 ст. 5 Закону №1058 передбачено, що виключно цим Законом визначаються умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.

Закон України від 09.07.2003 № 1058 - IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування є спеціальним нормативно-правовим актом у сфері пенсійного забезпечення.

Відповідно до ч.1 статті 26 Закону №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Частина 2 ст. 26 Закону №1058 передбачає у разі відсутності, починаючи з 01.01.2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 01 січня 2025 по 31 грудня 2025 - від 22 до 32 років.

Також, ч.3 ст. 26 Закону №1058 визначено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років.

Згідно ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).

Відповідно до ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Судом встановлено, що відповідачем до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 16.01.1987 по 31.07.1987 згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_3 від 20.04.1984, оскільки в записі про прийняття на роботу наявне виправлення в даті наказу про прийняття (рік зазначено 1986), а в даті прийняття на роботу (рік зазначено 1987).

Надаючи оцінку таким діям відповідача, суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису. Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження стажу роботи приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Пунктом 17 Порядку №637 визначено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку із стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника (пункт 18 Порядку №637).

Згідно норм законодавства, чинного у спірний період роботи позивача, а саме: Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція № 162) було визначено порядок ведення трудових книжок.

З 29.07.1993 порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), яка містить аналогічні вимоги щодо внесення записів до трудових книжок, що й Інструкція №162.

Відповідно до п. 2.5 Інструкції № 162 у випадку виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення виправлення здійснюється адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівнику необхідну допомогу в цьому. Аналогічна правова позиція висловлена у п. 2.6 Інструкції № 58.

Згідно п. 2.8 Інструкції № 162 виправлені відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення і т. ін. мають повність відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У випадку втрати наказу або розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, що не вказані в трудовій книжці. Аналогічна правова позиція висловлена у п. 2.9 Інструкції № 58.

Відповідно до п.2.2 Інструкції №162, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.

У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Стягнення до трудової книжки не заносяться.

Згідно з п.2.3. Інструкції №162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Аналогічна норма є в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993, де у пункті 2.4 зазначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".

Пунктом 2.11 Інструкції №162 встановлено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.

Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Аналогічні за змістом вимоги встановлені пунктом 2.12 Інструкції № 58.

Відповідно до пункту 2.12 Інструкції № 162 зміна записів в трудових книжках про прізвище, ім`я, по-батькові та дату народження здійснюються адміністрацією за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я, по-батькові, тощо) з посиланням на дату та номер цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, попереднє прізвище чи ім`я, по-батькові, дата народження та записуються нові дані. Посилання на відповідні документи записуються на внутрішній стороні обкладинки та засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. В такому ж порядку за необхідності вносяться зміни у відомостях щодо освіти, професії, спеціальності.

Аналогічні за змістом вимоги містяться у пункті 2.13 Інструкції № 58.

Також, пунктом 2.13 Інструкції №162 визначено, що у графі 3 розділу «Відомості про роботу» у вигляді заголовка, пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.

У графі 3 пишеться: «Прийнятий або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво» із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду.

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Згідно з 4.1 Інструкції №162, при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Таким чином, аналіз вказаних вище правових норм дозволяє дійти до висновку, що обов`язок щодо внесення достовірних відомостей про працівника під час заповнення трудової книжки покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки вперше, а не на працівника, а тому наявність таких недоліків в трудовій книжці позивача не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу останнього періодів роботи згідно з записами в трудовій книжці, виконаними у відповідності до вимог Інструкцій № 162 та № 58.

Крім того, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України Про трудові книжки працівників від 27.04.1993 №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

Отже, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Вищенаведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.

Суд зазначає, що із записів в трудовій книжці НОМЕР_3 від 20.04.1984 вбачається період роботи позивача, а саме з 16.01.1987 по 31.07.1987 слюсарем по ремонту обладнання 4 розряду, який є спірним в даній справі.

Крім того, із запису трудової книжки НОМЕР_3 від 20.04.1984, що передує спірному періоду вбачається, що ОСОБА_1 проходив службу в радянській армії з 16.10.1984 по 24.10.1986, що унеможливлює прийом на роботу слюсарем по ремонту обладнання 4 розряду в січні 1986 року, як зазначає відповідач.

Таким чином, запис в трудовій книжці НОМЕР_3 від 20.04.1984 підтверджує період роботи позивача з 16.01.1987 по 31.07.1987 слюсарем по ремонту обладнання 4 розряду

Дані записи містять підстави внесення, скріплені печаткою підприємства та підписами посадової особи, періоди не накладаються. Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача, відповідачем суду не надано.

Суд зазначає, що наявні в трудовій книжці недоліки свідчать лише про неналежне заповнення трудової книжки роботодавцем та жодним чином не впливають на факт перебування позивача із вказаним підприємством у трудових відносинах.

Таким чином, допущені роботодавцями помилки в належному оформленні записів у трудовій книжці, не можуть слугувати підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а відтак, не повинно впливати на її особисті права.

Суд вважає, що за наявності у позивача основного документу, що підтверджує стаж роботи та відповідного запису у ній, відсутні підстави та необхідність у підтвердженні стажу роботи відповідно до Постанови КМУ № 637.

У постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Окрім того, суд зазначає, що законодавець пов`язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.

Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині спірних періодів роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначені пенсійним органом недоліки не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні вказаного періоду роботи позивача до стажу його роботи.

Окрім того, згідно з частиною 3 статті 44 Закону № 1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Однак, відповідач не вчинив жодних дій, спрямованих на отримання додаткових відомостей, на підтвердження обґрунтованості та достовірності, або уточнення даних, що містяться у поданих позивачем документах, в яких зазначені періоди роботи, зокрема, у записах трудової книжки.

Суд зазначає, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у врахуванні відповідного стажу роботи до страхового стажу при призначенні позивачу пенсії.

Відтак, суд приходить до висновку, що відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивача період роботи з 16.01.1987 по 31.07.1987 (6 місяців 25 днів).

Щодо обраного позивачем способу захисту.

Так, позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, щодо неврахування страхового стажу ОСОБА_1 за період з 16.01.1987 по 31.07.1987, оформленого відмовою № 27744-13983/8-01/8-0400/26 від 11.03.202.

Водночас, бездіяльність суб`єкта владних повноважень це завжди пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

В свою чергу дії це юридичні факти, які пов`язані з волею суб`єктів правовідносини; це поведінка людей; зовнішнє вираження волі людини. Відмінна риса даного виду юридичних фактів полягають у тому, що норми права пов`язують з ними юридичні наслідки саме в силу вольового характеру юридичних дій.

Юридичні дії - це вчинки особи, акти державних органів, інших суб`єктів, що відбуваються за волевиявленням суб`єкта правовідносин.

На звернення позивача, відповідач, листом № 27744-13983/8-01/80400/26 від 11.03.2026 повідомив, що: до страхового стажу відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_3 від 20.04.1984, позивачу не було зараховано період роботи з 16.01.1987 по 31.07.1987, оскільки в записі про прийняття на роботу наявне виправлення в даті наказу про прийняття (рік зазначено 1986), а в даті прийняття на роботу (рік зазначено 1987), що не відповідають вимогам Інструкції № 162; розглянути питання щодо можливості зарахування до страхового стажу вищезазначеного періоду роботи можливо лише при наданні позивачем відповідних документів (довідок, виписок із наказів про прийом та звільнення з роботи та інше) або в судовому порядку.

Таким чином, позивач фактично не згоден з відмовою у зарахуванні періоду роботу до його страхового стажу, тому, суд приходить до висновку, що в даному випадку відсутня бездіяльність з боку пенсійного органу.

При цьому, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, оскільки підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб`єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод. Однак обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу саме позивача. При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення можливості чи неможливість реалізації її законного права та\або виникнення додаткового обов`язку.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі зазначеного, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог і визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо неврахування страхового стажу ОСОБА_1 за період з 16.01.1987 по 31.07.1987, оформленого відмовою № 27744-13983/8-01/8-0400/26 від 11.03.202.

Отже, підсумовуючи викладене вище, порушені права позивача слід відновити шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , страховий стаж за період з 16.01.1987 по 31.07.1987 (6 місяців 25 днів) та провести перерахунок пенсії за віком з врахуванням цього страхового стажу з 04 грудня 2025 року.

Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно приписів частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

На підставі частини 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на це та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими врегульовані спірні відносини, суд доходить висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки спір виник внаслідок протиправних дій територіальних органів Пенсійного фонду України і позовні вимоги фактично підлягають задоволенню, лише з корегуванням обраного позивачем способу судового захисту, суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1331,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,- задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо неврахування страхового стажу ОСОБА_1 за період з 16.01.1987 по 31.07.1987, оформленого відмовою № 27744-13983/8-01/8-0400/26 від 11.03.202.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , страховий стаж за період з 16.01.1987 по 31.07.1987 (6 місяців 25 днів) та провести перерахунок пенсії за віком з врахуванням цього страхового стажу з 04 грудня 2025 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог, - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп.

Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 09.07.2026 року.

Суддя О.М. Неклеса