Рішення № 138078792, 09.07.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 рокуСправа №160/30389/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ. Вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795), Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (49027, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 21а, код ЄДРПОУ 26239738) про стягнення коштів

УСТАНОВИВ:

21.10.2025 через систему "Електронний суд" до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про стягнення коштів, у якій позивач просив:

- стягнути з Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) на користь судді Шевченківського районного суду м. Дніпра ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) невиплачену суддівську винагороду у розмірі 1 126 702, 58 (один мільйон сто двадцять шість тисяч сімсот дві гривні), 58 коп., з урахуванням 3% річних та інфляційних витрат, шляхом безспірного списання за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень суддів і працівників апаратів суддів" головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачі прострочили виконання судових рішень, ухвалених на користь позивача, тому зобов`язані сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, з урахуванням 3% річних та інфляційних витрат, тому просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді К.І. Ремез.

Ухвалою від 22.10.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про стягнення коштів було залишено без руху.

Ухвалою від 27 жовтня 2025 року суд відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України про стягнення коштів.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2026 року Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.10.2025 скасувати в частині відмови у відкритті провадження у справі в частині стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 3% річних та інфляційних витрат, справу в цій частині направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В іншій частині ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.10.2025 залишив без змін.

Апеляційний суд вказав, що оскільки КАС України не передбачено можливості звернення особи з новим позовом до суду про стягнення коштів, з метою забезпечення виконання рішення суду про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, а також з огляду на те, що виконання судових рішень здійснюється в порядку встановленому Закону України «Про виконавче провадження», а не шляхом постановлення нових судових рішень, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 про стягнення з ДСА сум суддівської винагороди.

Відтак підстави для скасування ухвали суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі, в цій частині позовних вимог відсутні.

Тобто розгляд у цій справі підлягають вимоги позивача в частині стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 3% річних та інфляційних витрат.

Копія ухвали від 01 квітня 2026 року отримана представниками відповідача, проте станом на день прийняття рішення відповідача правом на надання відзиву не скористався.

В силу ч. 4 ст. 124, ч. 8 ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.

Відповідач, на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, не надіслав до суду письмового відзиву на адміністративний позов та не повідомив про поважність причин ненадання відзиву.

Відповідно до ч. 6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.

Судом на підставі Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 в адміністративній справі № 160/24681/24 визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2024 року включно, обчисленої виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102, 00 грн. Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2024 року включно, у вигляді базового розміру посадового окладу судді в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2021 року 2270, 00 грн., на 01 січня 2022 року 2 481, 00 грн., на 01 січня 2023 року 2 684, 00 грн., на 01 січня 2024 року 3 028, 00 грн. з урахуванням надбавки за вислугу років від посадового окладу та матеріальної допомоги за 2021 рік, 2022 рік, 2023 рік та 2024 рік, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. Зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2024 року включно.

Рішення набрало законної сили 13.02.2025.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.08.2025 відмовлено позивачу в задоволенні заяви про зміну порядку та способу виконання судового рішення.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.04.2025 визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 вересня 2024 року по 31 грудня 2024 року включно, обчисленої виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102, 00 грн. Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 за період з 01 вересня 2024 року по 31 грудня 2024 року включно, у вигляді базового розміру посадового окладу судді в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2024 року 3 028, 00 грн. з урахуванням надбавки за вислугу років від посадового окладу, регіонального коефіцієнту 1,2, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. Зобов`язано Державну судову адміністрацію України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 01 вересня 2024 року по 31 грудня 2024 року включно.

Рішення набрало законної сили 22.05.2025.

Позивач зазначає, що вказані судові рішення звернуті до примусового виконання, однак у строк встановлений законом кошти на користь позивача так і не виплачені.

Позивач вважає, що відповідачі прострочили виконання грошового зобов`язання, тому зобов`язані сплатити суму боргу з урахуванням 3% річних та інфляційних витрат шляхом безспірного списання за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень суддів і працівників апаратів суддів» головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

Зі змісту статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) вбачається, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Згідно із положеннями статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення) (частина друга статті 2 Закону № 2050-III).

Статтею 3 Закону № 2050-III визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно із положеннями статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159) відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Пунктом 4 Порядку №159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.

Слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Відтак конструкція формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Як слідує з матеріалів справи, грошові зобов`язання у розмірі 1 126 702, 58 грн є такими, що виникли з судових рішень, що свідчить про порушення встановлених законодавством строків виплати позивачу невиплаченої суддівської винагороди, та є підставою для виникнення у позивача права на компенсацію втрати частини доходів.

Що стосується вимог позивача в частині стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 3% річних та інфляційних витрат, суд встановив таке.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі №6-49цс12, від 24.10.2011 у справі №6-38цс11).

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 у справі №2а-11853/10/1570.

У той же час, суд звертає увагу, що між сторонами справи, а саме: ОСОБА_1 та Державною судовою адміністрацією, відсутні договірні зобов`язання щодо нарахування та виплати суддівської винагороди.

У постанові від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц Великою Палатою Верховного Суду сформовано висновок, відповідно до якого приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство. Вказана правова позиція була висловлена також Верховним Судом України у постанові від 20.01.2016 у цивільній справі №6-2759цс15.

За результатами системного аналізу законодавчих приписів, які регулюють спірні відносини, та фактичних обставин справи, суд зробив висновок про відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача, шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними.

Таким чином, в цій справі у відповідачів не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 Цивільного кодексу України, як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, тому положення статей 549 та 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних відносин.

Частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, підстави для стягнення на користь позивача суми 3% річних та втрат від інфляції відсутні.

Вказана правова позиція щодо застосування положень статті 625 ЦК України узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі №804/871/16, від 18.07.2018 у справі №2а-11853/10/1570, від 08.02.2018 у справі №826/22867/15.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 3% річних та інфляційних витрат не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок, що позовна заява не підлягає задоволенню.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, а докази понесення ним інших судових витрати відсутні, виходячи з положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. 243-246, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ. Вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795), Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (49027, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 21а, код ЄДРПОУ 26239738) в частині стягнення з Державної судової адміністрації України 3% річних та інфляційних витрат - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук