Рішення № 138078251, 09.07.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

09 липня 2026 р. Справа № 120/10746/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бошкової Ю.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №025750012279 від 14.04.2025.

Ухвалою від 05.08.2025 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений строк від Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надійшов відзив, у якому представник відповідача заперечив проти задоволення позову. Зазначив, що заява позивача про призначення пенсії була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, яке й прийняло рішення №025750012279 від 14.04.2025 про відмову у призначенні пенсії.

Відповідач вказав, що до компетенції Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області належить здійснення виплати пенсії після її призначення, тоді як повноваження щодо розгляду заяви та прийняття рішення про призначення або відмову у призначенні пенсії здійснює орган, визначений за принципом екстериторіальності.

Крім того, у відзиві зазначено, що страховий стаж позивача становить 25 років 11 місяців 17 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком у 2025 році відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», якою передбачено необхідність наявності не менше 32 років страхового стажу. У зв`язку з цим відповідач вважає рішення про відмову у призначенні пенсії правомірним та просить у задоволенні позову відмовити.

22.08.2025 від Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області також надійшов відзив, у якому представник відповідача заперечив проти задоволення позову. Зазначив, що заява позивача про призначення пенсії за віком була розглянута за принципом екстериторіальності, за результатами чого прийнято рішення від 14.04.2025 № 025750012279 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Представник відповідача вказав, що відповідно до поданих позивачем документів його страховий стаж становить 25 років 11 місяців 17 днів, тоді як у 2025 році для призначення пенсії за віком після досягнення 60 років необхідно мати не менше 32 років страхового стажу. При цьому до страхового стажу не було зараховано період навчання з 01.09.1982 по 27.02.1987 у зв`язку з його перетином із періодом проходження військової служби, а також окремі періоди роботи згідно з трудовою книжкою колгоспника через наявність виправлення у даті народження. Частину стажу за 1988 1991 роки враховано на підставі архівної довідки, а стаж з 1999 року за даними Реєстру застрахованих осіб.

З огляду на наведене відповідач вважає оскаржуване рішення правомірним, прийнятим відповідно до вимог чинного законодавства, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Суд, з`ясувавши доводи сторін, викладені в поданих заявах по суті справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, встановив, що ОСОБА_1 07.04.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, прийнятим за принципом екстериторіальності, №025750012279 від 14.04.2025 йому було відмовлено у призначені пенсії за віком, з огляду на відсутність страхового стажу 32 роки.

Вказано, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не враховано період навчання з 01.09.1982 по 27.02.1987 згідно з дипломом від 28.02.1987 НОМЕР_1 , оскільки наявний перетин із періодом проходження військової служби; а також періоди роботи згідно з трудовою книжкою колгоспника від 07.05.1988 НОМЕР_2 через наявність виправлення у даті народження. Частину стажу за 1988 1991 роки враховано на підставі архівної довідки, а стаж з 1999 року за даними Реєстру застрахованих осіб.

Позивач вважає вказане рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 8 цього Закону право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

В силу положень пункту 1 частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком.

Згідно із положення частини 1 статті 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Статтею 56 Закону №1788-XII передбачено, зокрема, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Відповідно до приписів статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з абзацу 1 пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж є трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів.

За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Пунктом 2.3 Інструкції №58 визначено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Пунктом 2.5 Інструкції №58 передбачено, що з кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу (розпорядження) про призначення на роботу, переведення і звільнення власник або уповноважений ним орган зобов`язаний ознайомити працівника під розписку в особистій картці, в якій має повторюватися відповідний запис з трудової книжки (вкладиша).

Згідно з пунктом 2.6 Інструкції №58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

Як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Такий правовий висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17.

Суд, провівши системний аналіз наведених вище положень законодавства, зауважує, що основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка.

При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.

Відповідальність за оформлення та ведення трудової книжки покладено на роботодавця. Трудова книжка оформлюється при першому прийнятті особи на роботу та при подальшому працевлаштуванні на інше місце роботи обміну не підлягає.

Позивач при зверненні до пенсійного органу надав копію трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 від 07.05.1988.

Суд зауважує, що вказаний документ містить чіткі записи про всю трудову діяльність позивача, скріплені печатками роботодавців, у хронологічному порядку з посиланням на первинні документи.

Проте, відповідач не зарахував до страхового стажу позивача періоди його роботи згідно записів трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 від 07.05.1988, через наявність виправлення у даті народження.

Постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 року № 310 затверджено Основні положення про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників (далі Основні положення), згідно з пунктом першим яких трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність члена колгоспу.

Відповідно до пунктів 5, 6 Основних положень до трудової книжки колгоспника заносились, зокрема, відомості про трудову участь (прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання), відомості про нагородження та заохочення, переведення на іншу роботу, припинення роботи.

Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.

Пунктом 13 Основних положень передбачено, що відповідальність за своєчасне і правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа.

Таким чином, основним документом про трудову діяльність членів колгоспу є трудова книжка колгоспника, в яку, зокрема, вносились відомості про трудову участь колгоспника у громадському господарстві, прийнятий у колгоспі річний мінімум трудової участі та його виконання. Якщо колгоспник не виробив обов`язковий мінімум трудової участі в громадському господарстві з причин, визнаних правлінням чи загальними зборами колгоспників поважними, адміністрація колгоспу вносила відповідні записи до трудової книжки.

Як уже зазначалося судом, відповідачем не зараховано до стажу позивача періоду його роботи з 16.04.1991 по 31.12.1991, оскільки у трудовій книжці колгоспника НОМЕР_2 від 07.05.1988 наявне виправлення у даті народження позивача.

В той же час, суд констатує, що записи у трудовій книжці позивача виконано без перекреслень, виправлень, у чіткій послідовності та відповідності дати, який завірений підписом та печаткою роботодавця, а відтак заповнені відповідно до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993 року та Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» № 301.

Тобто, записи у трудовій книжці чітко містять відомості щодо роботи позивача у спірні періоди.

Відповідачем, у свою чергу, не надано належних доказів на підтвердження того, що трудова книжка не належить позивачу, або її дані (у частині спірних періодів роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості.

При цьому, за відсутності записів у трудовій книжці про невиконання річного мінімуму трудової участі у колгоспі та факту сплати за роботу зарплати, суд доходить висновку, що позивач виконував річний мінімум.

Отже, саме по собі виправлення дати народження у трудовій книжці колгоспника, за відсутності доказів недостовірності внесених до неї відомостей чи належності документа іншій особі, не може бути самостійною підставою для неврахування відповідних періодів роботи до страхового стажу.

Відтак відмова відповідача у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 16.04.1991 по 31.12.1991 з підстав наявності виправлення у даті народження є безпідставною.

Крім того, судом встановлено, що при обчисленні страхового стажу за 1999 рік відповідачем до страхового стажу позивача зараховано не повний календарний рік. Водночас із наявної у матеріалах справи трудової книжки колгоспника вбачається, що позивачем у 1999 році виконано встановлений річний мінімум трудової участі на господарстві, а будь-які записи про його невиконання відсутні. За таких обставин підстави для зарахування лише частини зазначеного періоду до страхового стажу відсутні, а тому 1999 рік підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача у повному обсязі.

Крім того, судом встановлено, що однією з підстав відмови позивачу у призначенні пенсії стало незарахування до страхового стажу періоду навчання у зв`язку з його перетином із періодом проходження військової служби.

Відповідно до пункту "д" частини 1 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Як свідчить зміст диплому серії НОМЕР_1 , що виданий Іллінецьким радгоспом-технікумом, позивач у 1982 році вступив до цього технікуму, який закінчив у 1987 році.

Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_3 позивач в період з 03 травня 1983 року по 01 червня 1985 року проходив військову службу.

Вказане підтверджується також архівною довідкою Іллінецького аграрного фахового коледжу від 02.05.2025 №267, відповідно до якої позивач дійсно навчався в Іллінецькому радгоспі-технікумі на денному відділі зі спеціальності «Зоотехнія» з 21.08.1982 року (наказ про зарахування №117 від 21.08.1982 року).

26.04.1983 вибув в академічну відпустку в зв`язку з призовом в ряди Радянської Армії (наказ №64 від 26.04.1983 року).

31.07.1985 поновився на навчання учнем 3 курсу зоотехнічного відділу гр. Зс -33, в зв`язку з поверненням з рядів Радянської Армії.

27.02.1987 видано наказ про закінчення Іллінецького ралгоспу-технікуму №23 від 27.02.1987 із присвоєнням кваліфікації «Зоотехніка».

Таким чином, дійсно факт накладання періоду проходження військової служби на період навчання ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_2 ) у Іллінецькому радгоспі-технікумі підтверджується наявними у справі доказами, однак наведене не є підставою для незарахування позивачу періоду навчання до страхового стажу.

Більше того, оспорюваним рішенням не зараховано увесь період навчання позивача до страхового стажу, хоча період проходження військової служби та період навчання у технікумі співпадають лише частково.

Також суд враховує, що проходження позивачем військової служби відбулося з відповідною перервою на період навчання у технікумі, що жодним чином не перешкоджає обрахувати та врахувати тривалість як одного, так і іншого періоду до страхового стажу.

Відтак, до страхового стажу позивача підлягає зарахуванню згадуваний вище період навчання з 21.08.1982 по 26.04.1983 та з 31.07.1985 по 27.02.1987.

Наведені вище обставини свідчать про протиправність відмови Головного управління про призначення пенсії.

Таким чином, з метою належного захисту порушених прав позивача, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області слід зобов`язати зарахувати до страхового стажу позивача період його навчання з 21.08.1982 по 26.04.1983 та з 31.07.1985 по 27.02.1987 та роботи з 16.04.1991 по 31.12.1999.

Крім того, зарахування спірних періодів навчання та роботи позивача разом із наявним у нього страховим стажем, який був підтверджений відповідачем (25 років 11 місяців 17 днів), призведе до наявності у нього більш ніж 32 років страхового стажу, що є достатнім для призначення пенсії за віком.

При цьому слід врахувати те, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Відтак Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області слід зобов`язати призначити позивачу пенсію з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 24.02.2025.

Водночас відсутні підстави для зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити позивачу пенсію, адже права позивача порушено саме рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, а тому саме цей пенсійний орган повинен відновити порушені права позивача.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єктів владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Водночас суд зауважує, що на користь позивача підлягає відшкодуванню вся сума судового збору, адже незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок протиправних дій суб`єкта владних повноважень, і спір по суті вирішено на користь позивача.

Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (як суб`єкта владних повноважень, який прийняв оскаржуване у даній справі рішення) слід стягнути сплачений ним при поданні позовної заяви до суду судовий збір у розмірі 968,96 гривень.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №025750012279 від 14.04.2025 про відмову в призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 24.02.2025, зарахувавши до страхового стажу періоди його навчання з 21.08.1982 по 26.04.1983 та з 31.07.1985 по 27.02.1987 та період роботи з 16.04.1991 по 31.12.1999.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 )

Відповідачі: Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (площа Соборна, 3, м. Слов`янськ, Донецька область, код ЄДРПОУ 13486010)

Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403)

Рішення суду сформовано 09.07.2026.

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна