Ухвала суду № 138077572, 09.07.2026, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

пр. № 2-з/759/99/26

ун. № 369/4187/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Бабич Н.Д.,

при секретарі Олійникової Н.О.,

розглянувши заяву представника позивача - адвоката Лози Д.І. про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області, Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення порядку участі у вихованні дитини,-

в с т а н о в и в :

14.04.2026 р. до Святошинського районного суд м. Києва надійшов зазначений позов на підставі ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06.03.2026 р.

Ухвалою суду від 20.04.2026 р. вказаний позов залишено без руху, позивачу надано час для усунення недоліків.

24.04.2026 р. до суду надійшла заява про усунення недоліків, з якої вбачається, що вимоги ухвали суду виконано.

Ухвалою суду від 28.04.2026 р. справу прийнято до провадження, відкрито провадженя та призначено підготовче засідання.

20.05.2026 р до суду від представника позивача надійшло клопотання про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, а саме: Службу у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, та виключення Служби у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області з числа третіх осіб.

Ухвалою суду від 28.05.2026 р. до участі у справі залучено Службу у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації .

05.06.2026 р. представником позивача подвно заяву про забезпечення позову шляхом: зобов`язання ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до набрання законної сили рішенням суду у цій справі надавати ОСОБА_3 інформацію про стан здоров`я, розвиток, місце фактичного перебування та загальний стан малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не рідше одного разу на тиждень шляхом направлення відповідного повідомлення на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_2 або у месенджер WhatsApp за номером +31616596341; зобов`язання ОСОБА_2 до набрання законної сили рішенням суду у цій справі надсилати ОСОБА_3 актуальні фотознімки малолітньої ОСОБА_4 не рідше одного разу на тиждень на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_2 або у месенджер WhatsApp за номером +31616596341; зобов`язання ОСОБА_2 до набрання законної сили рішенням суду у цій справі не чинити перешкод у мінімальному дистанційному контакті ОСОБА_3 з малолітньою ОСОБА_5 шляхом відеозв`язку один раз на тиждень тривалістю до 10 (десяти) хвилин у погоджений сторонами час, а за відсутності погодження - щосуботи о 10:00 за київським часом; зобов`язати ОСОБА_2 у разі неможливості забезпечення відеозв`язку письмово повідомляти ОСОБА_6 про причини такої неможливості на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_2 або у месенджер WhatsApp за номером +31616596341 не пізніше дня, на який заплановано сеанс відеозв`язку.

Заяву про забезпечення позову мотивовано тим, що з лютого 2025 року малолітня ОСОБА_7 позбавлена будь-якого контакту з батьком. Відповідачка блокує будь-яку комунікацію, не надає фотографій, не допускає відеозв`язку, не повідомляє інформацію про стан здоров`я та розвиток дитини. На переконання батька кожен тиждень відчуження є критичним для формування емоційної прив`язаності між батьком та дитиною.

З урахуванням викладеного, представник позивача просить суд заяву задовольнити в повному обсязі.

09.06.2026 вказана заява зареєстрована канцелярією суду.

29.06.206 р. вказана заява зареєстрована згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду.

В період з 22.06.2026 р. по 07.07.2026 р. головуючий по справі перебувала у відпустці згідно наказу голови Святошинського районного суд м. Києва № 165/в від 21.05.2026 р.

08.07.2026 р. вказана заява передана головуючому по справі.

Сторони в судове засідання не з`явились, оскільки не повідомлялись про час та місце розгляду справи, та у відповідності до вимог ч. 1 ст. 153 ЦПК України не є перешкодою для розгляду даної заяви.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову з наведених у ній підстав, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Суд враховує, що згідно з ч.ч. 1-2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Види забезпечення позову визначені положеннями статті 150 ЦПК України та до них належать: накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладення арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановлення обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; зупинення митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Вимогами статті 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

У відповідності до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки сторони позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Поняття «законність» у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»).

Про необхідність досягнення справедливого балансу йдеться в ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При цьому, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

У абзаці 1 частини десятої статті 150 ЦПК України передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Відповідно до роз`яснень, викладених у Постанові Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову» № 9 від 22 лютого 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Також заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року в справі № 355/1598/19 (провадження № 61-13566св20) зазначено, що «у жовтні 2019 року позивачка звернулась до суду з позовом, в якому просила встановити місце проживання малолітньої дитини разом з матір`ю, тобто предметом позову є визначення місця проживання дитини з матір`ю. У заяві про забезпечення позову просила забезпечити позов шляхом встановлення обов`язку відповідачу негайно повернути малолітнього сина за визначеним місцем проживання позивача відповідно до рішення Органу опіки та піклування виконавчого комітету Баришівської селищної ради від17 жовтня 2019 року № 165 «Про затвердження висновку щодо визначення місця проживання малолітньої дитини. Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що зміст позовних вимог та вимоги заяви про забезпечення позову є тотожними, а вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними позовним вимогам, якщо при цьому спір не вирішується по суті, не допускається».

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до частини третьої статті 9 Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (Mamchur v. Ukraine, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (Hant v. Ukraine, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

Ухвалюючи рішення у справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Забезпечуючи позов шляхом зобов`язання відповідача надавати позивачу інформацію про стан здоров`я дитини, розвиток, місце фактичного перебування, позивач не надав доказів, чому вказана інформація не може бути витребувана батьком самостійно у навчального закладу чи закладу охорони здоров`я.

Забезпечуючи позов шляхом надання можливості батьку спілкуватися з малолітньою дитиною ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у дистанційному контакті, оскільки останній перебуває за межами України і не є її громадянином, суд враховує вік дитини, якій на даний час виповнилось лише два роки та наявність можливості спілкуватися за допомогою комп`ютерної техніки чи інших технічних пристроїв, також не надано доказів, що дитина спілкується іноземною мовою, або що батько володіє українською мовою, оскільки батько є громадянином Королівства Нідердандів, що потребуватиме залучення інших осіб (перекладачів) та ускладнить налагодження відносин.

Відповідно ч. 1, 2 ст. 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Аналізуючи матеріали заяви вбачається, що вимоги, які зазначені у заяві про забезпечення позову фактично містять у собі вирішення спору за позовом наперед, оскільки у разі задоволення заяви про забезпечення позову судом фактично буде вирішено спір про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю та батьком, що є недопустимим, оскільки таким чином фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті.

Крім того, вимоги зазначені у заяві про забезпечення позову стосуються, фактично, встановлення режиму спілкування, участі батька у вихованні дитини та усунення перешкод у спілкуванні матері із дитиною, що за своєю суттю є позовними вимогами, які підлягають розгляду у порядку позовного провадження.

Також, заявником не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову за запропонованим позивачем способом може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В задоволенні клопотання в частині зобов`язання відповідача не чинити перешкод у мінімальному дистанційному контакті Мемісоглу Oсмана з малолітньою ОСОБА_5 шляхом відеозв`язку один раз на тиждень тривалістю до 10 (десяти) хвилин у погоджений сторонами час, а за відсутності погодження - щосуботи о 10:00 за київським часом, слід відмовити саме через вік дитини та усвідомлення спілкування через вказані месенджери, оскільки дитині на даний час виповнилось лише повних 2 (два) роки.

Приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз`яснення Верховного Суду України та позиції Європейського суду з прав людини, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін та малолітньої дитини; наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заході, суд вважає, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.

Керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», ст.ст. 149, 150, 151 - 153, 154, 209, 210, 293, 294 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні заяви представника позивача - адвоката Лози Д.І. про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області, Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення порядку участі у вихованні дитини.

Ухвалу може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: Бабич Н.Д.