Ухвала суду № 138076244, 08.07.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/12118/22

Провадження №1-кп/127/369/22

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,

сторони захисту: адвоката ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 ,

інших учасників судового провадження представника потерпілої: адвоката ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 12 кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених статтею 257, частиною четвертою статті 187 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебувають матеріали кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених статтею 257, частиною четвертою статті 187 Кримінального кодексу України (далі КК).

Прокурор у судовому засіданні підтримала подане на електронну адресу суду клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 строку дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту. Клопотання мотивоване тим, що ризики, які існували на час обрання обвинуваченому запобіжного заходу, на цей час не відпали.

Представник потерпілої адвокат ОСОБА_6 клопотання прокурора щодо продовження застосованого запобіжного заходу підтримав.

Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_4 заперечила проти задоволення клопотання прокурора. Зауважила, що за клопотанням сторони захисту обвинуваченому був змінений застосований запобіжний захід. З моменту зміни застосованого запобіжного заходу понад три роки тому докази наявності ризиків, які прокурором використані на підтвердження необхідності застосування запобіжного заходу, не надані. Зауважила, що прокурором не доведена необхідність застосування до підзахисного будь-якого запобіжного заходу.

Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав думку свого захисника, наголосивши на тому, що правові підстави для застосування до нього запобіжного заходу відсутні. Звернув увагу на те, що він має на утриманні трьох малолітніх дітей, а також що його матері та сестрі діагностовані онкологічні захворювання, у зв`язку з чим необхідне проведення хірургічного втручання. Зауважив, що інші близькі родичі, які б могли здійснювати догляд за матір`ю та сестрою, відсутні.

Заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд дійшов до такого висновку.

Згідно з частиною першою статті 331 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

При цьому частиною другою статті 331 КПК регламентовано, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Крім того, суд враховує, що частиною третьою статті 331 КПК визначено, що за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування.

Порядок продовження строку тримання під вартою регламентований статтею 199 глави 18 КПК, зокрема частиною першою зазначеної статті визначено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. При цьому суд враховує, що частина третя статті 199 КПК є відсильною нормою щодо статті 184 КПК. Зі змісту частини другої статті 184 КПК випливає, що копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.

Строк дії обраного до обвинуваченого запобіжного заходу спливає 25.07.2026. Наданий суду примірник клопотання не містить відмітки про його завчасне вручення обвинуваченому. При цьому відповідне клопотання до суду було подане до суду електронною поштою 01.07.2026. Отже, стороною обвинувачення зазначені вище вимоги кримінально-процесуального законодавства дотримані не були, разом з тим суд враховує, що сторона захисту не заперечувала проти розгляду клопотання прокурора, не погоджуючись з його доводами. Натомість чинне кримінально-процесуальне законодавство не містить застережень, згідно з якими порушення порядку звернення з клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу спричиняє відмову в задоволенні клопотання або ж залишення клопотання без розгляду. Крім того, зі змісту статті 350 КПК випливає, що клопотання учасників судового провадження розглядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників судового провадження, про що постановляється ухвала.

Саме тому, суд вважає за необхідне вирішити клопотання прокурора по суті й надати доводам сторін відповідну правову оцінку.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення чи відмови у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, суд враховує положення частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997.

Питання щодо мети і підстав застосування запобіжних заходів регламентовані статтею 177 КПК. Зокрема, з частини першої статті 177 КПК випливає, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Як слідує зі змісту частини другої статті 177 КПК, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Також суд враховує, що відповідно до частини першої статті 194 КПК під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

ЄСПЛ у своїй прецедентній практиці вказує на те, що в розумінні Конвенції є обґрунтованою підозрою. Зокрема, для обґрунтованої підозри повинні бути факти або інформація, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин (п. 175, справа «Нечипорук і Йонкало проти України»; п. 32, справа «Fox, CampbellandHartley v. the UK»; п. 88, справа «IglarMammadov v. Azerbaijan»; п. 42 «Котій проти Украхни»; п. 51, справа «Erdagos v. Turkey»; п. 48 «Cebotari v. Moldova»).

Разом з тим, суд враховує, що для вирішення питання щодо можливої причетності обвинуваченого до вчинення інкримінованого йому злочину здійснюється саме на виконання вимог пункту 1 та 2 частини першої статті 91 КПК, якою визначено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

При цьому частиною першою статті 94 КПК визначено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Суд враховує, що частиною першою статті 91 КПК визначено перелік питань, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, а статтею 92 КПК визначено обов`язок доказування зазначених обставин. Разом з тим, порядок подання доказів суду та їх подальше дослідження регламентований § 3 Глави 28 КПК, тобто під час розгляду кримінального провадження по суті.

Отже, вирішення питання щодо обґрунтованості підозри обвинуваченого потребує дослідження доказів у їх сукупності. Натомість, на цей час розгляд кримінального провадження не завершений, а тому вирішення цього питання на цій стадії судового процесу є передчасним і може призвести до порушення приписів, закріплених у частині шостій статті 22 КПК, якою регламентовано, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Вирішуючи питання щодо наявності ризиків, передбачених частиною першою статті 177 КПК, суд враховує, що ЄСПЛ звернув увагу на те, що ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання; він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою (п. 21, справа «Подвезько проти України»).

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 обвинувачений у вчиненні особливо тяжких злочинів. Суд при цьому враховує, що усі докази, які були надані стороною обвинувачення судом досліджені. Разом з тим, за клопотанням прокурора 26.05.2026 суд відклав судовий розгляд для підготовки додаткових доказів у кримінальному провадженні. Станом на 08.07.2026 прокурор повідомила, що додаткові докази надати не може і клопотала про відкладення судового розгляду для підготовки до дебатів. Суд вважає, що ні клопотання прокурора про продовження застосованого запобіжного заходу, ні твердження прокурора в судовому засіданні, не містять посилання на ризики, які потребують застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту. При цьому суд вважає слушними зауваження сторони захисту в частині того, що підставою для зміни режиму застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу було завершення з`ясування обставин справи та перевірка їх доказами, тяжка хвороба матері та сестри обвинуваченого, які були підтверджені документально. Також суд вважає слушними зауваження сторони захисту в частині того, що захистом неодноразово ініційовані питання надання обвинуваченому дозволу на відвідування помешкання сестри та матері. З огляду на викладене суд вважає слушними доводи сторони захисту про доцільність зміни застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу.

Тому з метою забезпечення кримінального провадження, а також виконання вимог, встановлених статтею 177 КПК, суд вважає за доцільне змінити застосований до обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжний захід з домашнього арешту в певний період доби на особисте зобов`язання.

При цьому суд вважає за доцільне продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 строк дії покладених на нього обов`язків, передбачені пунктами 1-3, 8, 9 частини п`ятої статті 194 КПК.

Згідно з приписами речення першого частини шостої статті 181 КПК строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців.

Відповідно до речення першого частини сьомої статті 194 КПК обов`язки, передбачені частинами п`ятою та шостою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців.

Отже, строк дії ухвали суду в частині застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту та покладення на нього процесуальних обов`язків визначених частиною п`ятою статті 194 КПК, не може перевищувати двох місяців.

Керуючись статтями 331, 371 КПК, суд

УХВАЛИВ:

Змінити застосований до обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід з домашнього арешту на особисте зобов`язання.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії покладених на нього відповідно до пунктів 1-3, 8, 9 частини п`ятої статті 194 Кримінального процесуального кодексу України зобов`язань: прибувати на виклики до суду за першою ж вимогою на визначений час; не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає без дозволу суду; повідомляти суд про зміну місця свого проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну; носити електронний засіб контролю, на 60 днів, тобто з 08 липня 2026 року до 23:59 годину 05 вересня 2026 року.

Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає.

Суддя: