Ухвала суду № 138074487, 06.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

м. Київ

06.07.2026справа № 910/3466/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Марченко О.В., за участю секретаря судового засідання Роздобудько В.В.,

розглядаючи у закритому судовому засіданні

справу №910/3466/26

за позовом Фізичної особи підприємця Білошицького Віталія Володимировича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) та

Фізичної особи підприємця Григор`єва Олександра Сергійовича ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 )

до Українського національного офісу інтелектуальної власності та інновацій (вул. Дмитра Годзенка, 1, м. Київ, 01601; ідентифікаційний код 44673629)

про визнання недійсною державну реєстрацію торговельної марки «ZUIKO» від 25.03.2026 №381903 з моменту її державної реєстрації,

за участю представників:

позивачів Івченка В.Н. (ордери від 07.03.2026 серії СА №1153712 та №1153713);

відповідача Поліщук Н.В. (відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань),

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа підприємець Білошицький Віталій Володимирович (далі ФОП Білошицький В.В.) та Фізична особа підприємець Григор`єв Олександр Сергійович (далі ФОП Григор`єв О.С.) звернулися до Господарського суду міста Києва з позовом до Українського національного офісу інтелектуальної власності та інновацій (далі УКРНОІВІ) про:

- визнання протиправними та скасування рішень УКРНОІВІ, прийнятих за результатами розгляду заявок на знак для товарів і послуг «ZUIKO»:

від 24.01.2022 №m202201326;

від 05.06.2023 №m202309349;

від 27.05.2024 №m202410503;

- встановлення факту добросовісного використання ФОП ОСОБА_1 та ФОП Григор`євим О.С. позначення «ZUIKO» у власній господарській діяльності на території України з 2016 року.

Позовні вимоги мотивовано тим, що:

- ОСОБА_2 подав заявку на реєстрацію знака для товарів і послуг «ZUIKO» від 24.01.2022 № m202201326, а ОСОБА_3 подав заявки на реєстрацію знака для товарів і послуг «ZUIKO» від 05.06.2023 №m202309349 і від 27.05.2024 №m202410503;

- вказані заявки були прийняті до розгляду УКРНОІВІ, який є правонаступником Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (далі Укрпатент);

- позначення «ZUIKO» пов`язане з продукцією виробника Guangzhou Hanjingyue Trading Co., Ltd (Китайська Народна Республіка); використання цього позначення на території України здійснюється позивачами в межах комерційної діяльності та договірних відносин із зазначеним виробником починаючи з 2016 року;

- подання ОСОБА_2 та Івашком А.О. вказаних заявок було здійснено за відсутності будь-якого правового зв`язку з виробником продукції та без наявності правових підстав на використання або реєстрацію зазначеного позначення; такі дії створюють передумови для неправомірного набуття виключних прав на позначення, яке вже тривалий час використовується у господарській діяльності позивачами на законних підставах;

- наявність реальної загрози неправомірного набуття ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виключних прав на позначення «ZUIKO» стали підставою для звернення позивачів до суду з даним позовом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2026 позовну заяву ФОП ОСОБА_1 та ФОП Григор`єва О.С. залишено без руху та встановлено позивачам п`ятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.

10.04.2026 позивачі подали суду заяву про уточнення позовних вимог (предмета позову), в якій просили суд розглядати позов за такою вимогою:

- визнати недійсною державну реєстрацію торговельної марки «ZUIKO» від 25.03.2026 №381903 з моменту її державної реєстрації на ім`я Івашка О.О.

Заява мотивована тим, що: станом на 09.04.2026 (дата подання заяви до суду) за результатами розгляду заявки на знак для товарів і послуг «ZUIKO» від 24.01.2022 №m202201326 було здійснено державну реєстрацію торговельної марки: порядковий номер реєстрації: 381903, дата реєстрації: 25.03.2026, опубліковано: 25.03.2026, бюл. № 12; у зв`язку з цим первісний предмет позову підлягає уточненню.

В іншій частині ФОП Білошицьким В.В. та ФОП Григор`євим О.С. позовні вимоги не підтримуються. Разом з тим, позивачами сплачено судовий збір у сумі 3 028 грн.

Судом прийнято заяву ФОП Білошицького В.В. та ФОП Григор`єва О.С. про зміну предмету позову до розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 01.06.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 заяву ФОП Білошицький В.В. про забезпечення позову у справі №910/3466/26 задовольнити частково; до набрання рішенням з даної справи законної сили вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони УКРНОІВІ вносити до Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки будь-які зміни щодо торговельної марки «ZUIKO» за свідоцтвом України №381903 стосовно: зміни власника торговельної марки; передачі (відчуження) прав на торговельну марку; реєстрації договорів про передачу (відчуження) виключних майнових прав інтелектуальної власності; поділу реєстрації торговельної марки; припинення дії свідоцтва, у тому числі у зв`язку з відмовою власника; у задоволенні решти вимог заяви відмовити.

01.05.2026 УКРНОІВІ подав суду відзив на позов, в якому заперечив проти задоволення позову, зокрема, з огляду на те, що:

- 25.03.2026 здійснено державну реєстрацію торговельної марки «ZUIKO», видано свідоцтво України № 381903 на ім`я Івашка О.О. та опубліковано ці відомості у бюлетені №12;

- рішення суду у даній справі може вплинути на права і інтереси Івашка О.О. як володільця свідоцтва України № НОМЕР_3 на торговельну марку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а тому, при не залученні володільця свідоцтва України № НОМЕР_3 на торговельну марку «ZUIKO» до участі у справі існує ризик скасування в майбутньому рішення суду з формальних підстав (незалучення учасника).

ФОП Білошицький В.В. 21.05.2026 подав суду письмові пояснення щодо необхідності залучення співвідповідача, в яких зазначив, що:

- предметом спору у даній справі є виключно питання правомірності державної реєстрації торговельної марки «ZUIKO» за свідоцтвом України №381903, здійсненої УКРНОІВІ;

- рішення суду у даній справі може вплинути на права та законні інтереси ОСОБА_2 як володільця свідоцтва України № НОМЕР_3 на торговельну марку «ZUIKO», а тому з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 25.06.2019 у справі №910/17792/17, питання щодо процесуального статусу ОСОБА_2 позивачі залишають на розсуд суду;

- підстави для залучення до участі у справі Івашка А.О. відсутні, оскільки: заявки від 05.06.2023 №m202309349 та від 27.05.2024 №m202410503 не є предметом спору у даній справі; позовні вимоги щодо зазначених заявок позивачами не підтримуються; будь-які вимоги до Івашка А.О. у даній справі відсутні.

Разом з тим, 21.05.2026 ФОП Білошицький В.В. подав суду відповідь на відзив, в якій заперечив проти доводів УКРНОІВІ, викладених у відзиві на позов.

26.05.2026 та 27.05.2026 позивач-1 подав суду клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

УКРНОІВІ 27.05.2026 подало суду заперечення на відповідь на відзив.

01.06.2026 позивачі подали суду клопотання про витребування доказів, постановлення окремої ухвали та направлення матеріалів до правоохоронних органів, в якій просили суд:

- витребувати у УКРНОІВІ оригінали листів військових частин, поданих патентним повіреним Крахмальовою Т.І. разом із документом «Доповнення до Відповіді на Повідомлення» від 29.12.2023 №2912 щодо заявки № m202201326;

- витребувати у УКРНОІВІ повний комплект матеріалів заявки № m202201326, що стосуються зазначених листів військових частин, їх дослідження, оцінки та використання під час проведення експертизи заявки і прийняття рішення про реєстрацію торговельної марки;

- витребувати у військових частин НОМЕР_4 , НОМЕР_5 та НОМЕР_6 інформацію щодо: факту створення та видачі зазначених листів; їх реєстрації у журналах вихідної кореспонденції; повноважень осіб, які їх підписували; належності використаних відбитків печаток; правових підстав використання бланка військової частини НОМЕР_4 для оформлення документів від імені військових частин НОМЕР_5 та НОМЕР_6 ; наявності або відсутності будь-яких рішень, наказів чи інших документів, що уповноважували посадових осіб військових частин НОМЕР_5 та НОМЕР_6 підписувати документи на офіційному бланку військової частини НОМЕР_4 ;

- витребувати у військових частин НОМЕР_4 , НОМЕР_5 та НОМЕР_6 належним чином засвідчені витяги з журналів вихідної кореспонденції за грудень 2023 року щодо реєстрації листів від 10.12.2023 №10/12/48, від 12.12.2023 №466-12/2 та від 23.12.2023 №1961/2829;

- постановити окрему ухвалу щодо встановлених під час розгляду справи обставин використання документів, які містять очевидні ознаки фальсифікації;

- направити копію окремої ухвали та матеріали, що стали підставою для її постановлення, до Державного бюро розслідувань, Служби безпеки України та Національної поліції України для проведення перевірки викладених обставин та надання їм належної правової оцінки.

Ухвалою Господарського суд міста Києва від 01.06.2026 вирішено розгляд справи №910/3466/26 здійснювати у закритому засіданні.

У підготовчому засіданні 01.06.2026 продовжено строк підготовчого провадження у справі №910/3466/26 та оголошено перерву у підготовчому засіданні з розгляду справи №910/3466/26 на 06.07.2026.

Позивачі 06.07.2026 подали суду клопотання про встановлення факту подання відповідачем до Господарського суду міста Києва підроблених письмових доказів та долучення нових доказів, в якому просив суд:

- визнати подані письмові докази належними, допустимими та такими, що мають істотне значення для правильного, повного й об`єктивного вирішення спору;

- визнати встановленим під час розгляду справи факт, що листи військових частин НОМЕР_6 , НОМЕР_5 та НОМЕР_4 , подані УКРНОІВІ до Господарського суду міста Києва як письмові докази правомірності рішення про реєстрацію торговельної марки за заявкою № m202201326 у складі документа «Відповідь заявника з додатковими доводами та матеріалами на користь реєстрації торговельної марки» (від 29.12.2023 вх. № 23-ЗМ-Вх№114938), відповідно до офіційних відповідей зазначених військових частин не походять від них, містять достовірні ознаки підроблення (фальсифікації) та є недостовірними доказами, які не мають доказового значення для правильного вирішення цього спору;

- надати правову оцінку діям посадових осіб УКРНОІВІ щодо використання та подання до Господарського суду міста Києва зазначених підроблених письмових доказів як доказів правомірності рішення про реєстрацію торговельної марки;

- постановити окрему ухвалу відповідно до статті 246 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) стосовно:

начальника відділу кваліфікаційної експертизи заявок на торговельні марки № 2 Тетяни БАБЕНКО;

директора УКРНОІВІ Олени ОРЛЮК;

головуючої колегії Апеляційної палати Громової Ю.В.;

членів колегії Апеляційної палати Терехової Т.В. та Фінагіної В.Б.;

представника УКРНОІВІ Гончарової Н.В.;

Поліщук Наталії Володимирівни, яка підписала відзив УКРНОІВІ у справі №910/3466/26 (від 30.04.2026 вих. №4555/2801-02-2026) та подала до Господарського суду міста Києва зазначені письмові докази, у зв`язку із встановленням під час розгляду справи факту використання та подання до Господарського суду міста Києва підроблених письмових доказів, а також використання таких доказів під час проведення кваліфікаційної експертизи, прийняття рішення про реєстрацію торговельної марки та його перегляду Апеляційною палатою, що може свідчити про наявність явних ознак кримінальних правопорушень, передбачених, зокрема, статтями 358, 364, 366 та 367 Кримінального кодексу України;

- направити окрему ухвалу до Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону для долучення до матеріалів кримінального провадження, розпочатого за заявою адвоката Івченка Валерія Наумовича від 02.06.2026, відомості за якою внесені або підлягають внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань на виконання ухвали Шевченківського районного суду міста Харкова від 01.07.2026 у справі №638/14878/26 (провадження № 1-кс/638/1754/26), для врахування встановлених Господарським судом міста Києва обставин під час здійснення досудового розслідування.

06.07.2026 у підготовче засідання з`явилися представники сторін.

Суд у підготовчому засіданні 06.07.2026 розглядає клопотання УКРНОІВІ, викладене у відзиві на позовну заяву, та заяву ОСОБА_2 , подану суду 01.06.2026, про залучення до участі у справі останнього як співвідповідача, оскільки він є володільцем свідоцтва України № НОМЕР_3 на торговельну марку «ZUIKO».

Представник позивачів заперечив проти залучення до участі у справі ОСОБА_2 як співвідповідача, оскільки ОСОБА_2 може бути у даній справі лише як третя особа.

Представник УКРНОІВІ наголосив на доводах письмових заперечень, поданих суду 12.06.2026, в яких зазначив, що в даній справі щодо приватноправового спору про право інтелектуальної власності є необхідність у залученні фізичної особи - Івашка О.О. до участі у справі № 910/3466/26 як співвідповідача, оскільки: заявлена основна позовна вимога «визнати недійсним свідоцтво України № 381903 від 25.03.2026 на торговельну марку «ZUIKO» з моменту її державної реєстрації» спрямована на втручання у право фізичної особи, а саме позбавлення фізичної особи ОСОБА_2 права власності на торговельну марку «ZUIKO»; рішення у даній справі буде впливати на права, інтереси або обов`язки фізичної особи - торговельну марку «ZUIKO», що є власником торговельної марки «ZUIKO» за свідоцтвом України № 381903.

Представник позивачів зазначив, даний спір підвідомчий господарським судам, а представник відповідача даний спір не відноситься до юрисдикції господарських судів України, а підлягає вирішенню в суді загальної юрисдикції.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України з огляду на таке.

Відповідно до статей 55 та 124 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Виходячи із принципу гарантування Конституцією України судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.

Згідно з статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом (частина перша статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

При цьому частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Таким чином, право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом, до підсудності якого вона віднесена. Особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права, у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Так, за приписами частин першої і другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно з частиною третьою статті 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Підвідомчість визначається як коло справ, віднесених до розгляду і вирішення господарських судів у силу прямої вказівки закону. Підвідомчість визначає також властивості (характер) спірних правовідносин, у силу яких їх вирішення віднесене до компетенції господарського суду.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002 у справі №1-2/2002, положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

При цьому, враховуючи положення частини першої статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, №4, №7 і №11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України» визначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

У рішенні від 22.12.2009 у справі «Безимянная проти Росії» (заява №21851/03) Європейський суд з прав людини наголосив, що погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

При цьому критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Вказана правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 29.06.2021 у справі №916/2813/18, від 01.06.2021 у справі №910/2388/20 та від 09.02.2021 у справі №520/17342/18.

Статтею 1 ГПК України передбачено, що господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України гарантується право на звернення до господарського суду саме в установленому цим Кодексом порядку.

Згідно з статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.

При вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, необхідно виходити з визначень, наведених у статті 2 та частині першій статті 3 Господарського кодексу України (далі ГК України), відповідно до яких господарську діяльність розуміють як діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 20 ГПК України Вищий суд з питань інтелектуальної власності розглядає справи щодо прав інтелектуальної власності, зокрема, справи у спорах щодо реєстрації, обліку прав інтелектуальної власності, визнання недійсними, продовження дії, дострокового припинення патентів, свідоцтв, інших актів, що посвідчують або на підставі яких виникають такі права, або які порушують такі права чи пов`язані з ними законні інтереси.

Пунктами 15 і 16 частини першої «Перехідні положення» ГПК України передбачено, що Вищий суд з питань інтелектуальної власності починає свою роботу з дня, наступного за днем опублікування Головою Вищого суду з питань інтелектуальної власності в газеті «Голос України» повідомлення про початок роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності.

До початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності справи щодо прав інтелектуальної власності розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, судами відповідно до правил юрисдикції (підвідомчості, підсудності), які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» передбачено, що видача свідоцтва здійснюється Національним органом інтелектуальної власності у місячний строк після державної реєстрації торговельної марки. Свідоцтво видається особі, яка має право на його одержання.

За наведеним у статті 1 названого Закону визначенням терміну особа фізична або юридична особа.

Господарським судом міста Києва встановлено, що володільцем оскаржуваного свідоцтва України № 381903 на торговельну марку «ZUIKO» є фізична особа ОСОБА_2 .

Заявляючи вимогу про визнання недійсною державної реєстрації торговельної марки «ZUIKO» від 25.03.2026 за свідоцтвом України №381903 з моменту її державної реєстрації на ім`я Івашка О.О., позивачі фактично оспорюють право власності фізичної особи Івашка О.О. на торговельну марку «ZUIKO», який не є учасником даної справи.

З огляду на викладене, враховуючи, що спір стосується позбавлення фізичної особи ОСОБА_2 права власності на торговельну марку «ZUIKO», Господарський суд міста Києва дійшов висновку про те, що співвідповідачем в даній справі має бути володілець свідоцтва України №381903 на торговельну марку «ZUIKO» Івашко О.О. як фізична особа.

У свою чергу, господарський суд, згідно з приписами статей 4, 20, 45 ГПК України, не має повноважень, необхідних для розгляду по суті даної справи за участю фізичної особи, а тому даний спір підлягає вирішенню в загальному суді і не відноситься до юрисдикції господарських судів України.

Пунктом 1 частини першої статті 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо, спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

З огляду на те, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, суд на виконання частини другої статті 231 ГПК України роз`яснює позивачам, що даний спір підлягає вирішенню в загальному суді в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 185 ГПК України за результатами судового засідання суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, Господарський суд міста Києва вважає за необхідне закрити провадження у справі.

Разом з тим, судом не розглядалися клопотання позивачів, подані суду 01.06.2026, про витребування доказів, постановлення окремої ухвали та направлення матеріалів до правоохоронних органів, а також клопотання, подане суду 06.07.2026, про встановлення факту подання відповідачем до Господарського суду міста Києва підроблених письмових доказів та долучення нових доказів, оскільки вказані клопотання не можуть розглядатися судом без участі власника торговельної марки «ZUIKO» Івашка О.О. за свідоцтвом України № НОМЕР_3 , оскільки такий розгляд порушуватиме права Івашка О.О., що призведе до порушення процесуального законодавства та прийняття незаконного судового рішення.

Частиною четвертою статті 231 ГПК України передбачено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Разом з тим, клопотання про повернення судового збору позивачами не подано, а відтак у суду відсутні підстави для повернення суми сплаченого позивачам судового збору.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 231, 234 та 235 ГПК України і частиною третьою статті 7 Закону України «Про судовий збір», Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. Закрити провадження у справі №910/3466/26 за позовом Фізичної особи підприємця Білошицького Віталія Володимировича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) та Фізичної особи підприємця Григор`єва Олександра Сергійовича ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Українського національного офісу інтелектуальної власності та інновацій (вул. Дмитра Годзенка, 1, м. Київ, 01601; ідентифікаційний код 44673629) про визнання недійсною державної реєстрації торговельної марки «ZUIKO» від 25.03.2026 №381903 з моменту її державної реєстрації.

2. Копію даної ухвали надіслати сторонам.

Ухвала набрала законної сили 06.07.2026 та може бути оскаржена протягом десяти днів з моменту її підписання до Північного апеляційного господарського суду.

Повний текст ухвали складено та підписано 09.07.2026.

Суддя Оксана Марченко