Рішення № 138074316, 09.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.07.2026Справа № 910/4915/26Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Фірми Т.М.М. - Товариство з обмеженою відповідальністю

до Товариства з обмеженою відповідальністю Ніка капітал інвест Україна

про стягнення 16 801,63 грн.

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фірма «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніка капітал інвест Україна» про стягнення 16 801,63 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором про надання послуг з утримання автопаркінгу та машино-місця № 123/ж/вл49а-18 від 15.08.2018, в частині здійснення розрахунків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2026 судом залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.

07.05.2026 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2026 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/4915/26. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу для подання відповіді на відзив.

18.05.2026 представником позивача подано заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 11.05.2026 була направлена судом до електронного кабінету відповідача та отримана відповідачем, з урахуванням приписів ст. 242 ГПК України, 11.05.2026, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку електронного листа.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Зважаючи на те, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України та частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

15 серпня 2018 року між Фірмою «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ніка капітал інвест Україна» (далі споживач, відповідач) укладено Договір про надання послуг з утримання автопаркінгу та машино-місця № 123/ж/вл49а-18 (далі Договір), предметом якого є забезпечення виконавцем надання послуг з утримання будинків і споруд прибудинкових територій (далі послуги) у автопаркінгу (критому/підземному) по вул. Володимирська, буд. 49-А у м. Києві, а споживачем забезпечення своєчасної оплати таких послуг за встановленим тарифом у строк та на умовах, що передбачені даним Договором, Додатком № 1 та № 2 до нього.

За умовами п. 2 Договору виконавець надає послуги відповідно тарифу встановленому на підставі економічно обґрунтованих витрат, його структури, періодичності та строків надання послуг, оскільки даний вид тарифу не підлягає затвердженню рішенням органу місцевого самоврядування (Додаток № 2).

Розмір щомісячної плати за надані послуги на дату кладення даного Договору становить 550,00 грн з розрахунку на одне машино/парко місце (п. 3 Договору).

Згідно з п. 5 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць.

Сторони домовились застосовувати щомісячну систему оплати послуг, відповідно до якої платежі вносяться не пізніше ніж до 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Пунктом 11.1 Договору визначено, що споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлений даним Договором термін.

Даний Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 14.08.2019.

У разі, коли за один календарний місяць до закінчення дії даного Договору жодною зі сторін не заявлено у письмовій формі про його розірвання або необхідність перегляду, Договір вважається щороку продовженим на той же термін (п. 20 Договору).

Споживач, згідно з п. 23 Договору сплачує послуги з моменту набуття права власності на машино-місце.

Додатком № 1 до Договору сторонами узгоджено перелік послуг з утримання підземного автопаркінгу вул. Володимирська, буд. 49-А.

Додатком № 2 до Договору сторонами узгоджено калькуляцію вартості утримання 1 машино-місця в паркінгу вул. Володимирська, буд. 49-А, яка діє з 01.06.2018 та становить 550,00 грн.

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що на виконання умов Договору позивач надало споживачу послуги у період з травня 2021 року по липень 2023 року на суму 12 500,00 грн, які відповідачем не оплачено, в зв`язку з чим за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 12 500,00 грн, яку позивач просить стягнути у судовому порядку.

Також, у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань за Договором в частині здійснення розрахунків, позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати в розмірі 3 300,95 грн та 3% річних у розмірі 1 000,68 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За своєю правовою природою Договір є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

За умовами п. 2 Договору виконавець надає послуги відповідно тарифу встановленому на підставі економічно обґрунтованих витрат, його структури, періодичності та строків надання послуг, оскільки даний вид тарифу не підлягає затвердженню рішенням органу місцевого самоврядування (Додаток № 2).

Додатком № 2 до Договору сторонами узгоджено калькуляцію вартості утримання 1 машино-місця в паркінгу вул. Володимирська, буд. 49-А, яка діє з 01.06.2018 та становить 550,00 грн.

Аналогічну вартість послуг з 01.06.2018 сторонами узгоджено і пункті 3 Договору.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, умовами Договору сторони узгодили розмір щомісячної плати за надані послуги у розмірі 550,00 грн з розрахунку на одне машино/парко місце та Додатком № 2 до Договору узгодили калькуляцію такої послуги.

Натомість позивач зазначає, що виходячи з реальних витрат, пов`язаних з обслуговуванням машино місця відповідача, тариф за послуги з утримання паркінгу за адресою вул. Володимирська, буд. 49-А з 01.01.2019 за одне парко місце затверджено у розмірі 560,00 грн на місяць з подальшими відображенням в рахунках за ці послуги.

Позивач зазначає, що пунктом 2 цього Договору, сторони погодили, що сума за утримання одного машино місця не є остаточною, тобто виконавець надає послуги відповідно тарифу встановленому на підставі економічно обґрунтованих витрат, його структури, періодичності та строків надання послуг, оскільки даний вид тарифу не підлягає затвердженню рішення органу місцевого самоврядування.

Так, відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 651 ЦК України).

При цьому, ст. 654 ЦК України визначає, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

В свою чергу, зміст узгодженого сторонами п. 2 Договору не свідчить про можливість односторонньої зміни тарифу, як і не містить умов, що така зміна відбувається без внесення змін до Договору.

Разом з тим, сторонами не надано до матеріалів справи додаткової угоди, укладеної між сторонами, якою було б узгоджено зміну вартості плати, узгодженої сторонами у розмірі 560,00 грн.

Таким чином, посилання позивача на зміну розміру плати, у зв`язку з затвердження позивачем в односторонньому порядку складових тарифу на послуги з утримання паркінгу, судом відхиляються, оскільки положеннями ст. 654 ЦК України чітко визначено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту, в той же час, позивачем не надано додаткових угод, відповідно до яких сторонами було б узгоджено зміну розміру плати.

Відтак, у спірний період з травня 2021 року по липень 2023 року, розмір плати становив 550,00 грн.

В свою чергу, оскільки у спірний період з травня 2021 року по липень 2023 року розмір плати становив 550,00 грн, і за травень 2023 року позивачем нараховано відповідачу до сплати 390,00 грн, а за червень та липень 2023 року по 175,00 грн, з урахуванням здійсненої відповідачем у вересні 2021 року оплати в сумі 2 240,00 грн, розмір заборгованості відповідача становить 11 700,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У пункті 5 Договору сторони домовились застосовувати щомісячну систему оплати послуг, відповідно до якої платежі вносяться не пізніше ніж до 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості за отримані послуги в повному обсязі, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

Таким чином, відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань за Договором, оплату отриманих послуг у повному обсязі не здійснив, у зв`язку з чим, за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 11 700,00 грн.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт надання позивачем відповідачу узгоджених послуг та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманих послуг підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 11 700,00 грн.

Також, у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань за Договором в частині здійснення розрахунків, позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати в розмірі 3 300,95 грн та 3% річних у розмірі 1 000,68 грн.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Приймаючи до уваги вищенаведені приписи Цивільного кодексу України щодо наявності у позивача права за порушення грошового зобов`язання відповідачем вимагати сплати останнім проценти річних від простроченої суми та інфляційні втрати, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, з урахуванням встановленого судом розміру боргу, а також обставин, що відповідач є таким, що порушив обов`язок зі сплати плати за липень 2023 року, з огляду на узгоджені у п. 5 Договору строки розрахунків та приписи ч. 5 ст. 254 ЦК України, з 22.08.2023, оскільки плату за липень зобов`язаний був сплатити до 21.08.2023 включно, що унеможливлює здійснення нарахування у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України на суму плати за липень 2023 року з 01.08.2023, а відтак, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3 138,34 грн 3% річних та інфляційних втрат у розмірі 936,34 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим, позивач просить суд покласти на відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Згідно частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано Договір про надання правової допомоги від 08.04.2026, Додаткову угоду № 1 від 08.04.2026 до Договору та Акт приймання-передачі наданих послуг № 1 від 30.04.2026,

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України). Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

В той же час, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Тобто, «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачем відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, що фактично відповідає висновку викладеному у вищевказаній постанові.

При цьому, у постанові від 05.10.2021 у справі №907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України»).

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст.ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норми права викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та складності даної справи, з урахуванням обсягу наданих послуг (п. 2 ч. 5 ст.129 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, суд зауважує, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу підлягає оцінці з урахуванням принципів співмірності судових витрат, закріплених у статті 129 Господарського процесуального кодексу України, та принципу розумності, який є складовою процесуальної економії та суд повинен дотримуватися збалансованості між правом позивача на відшкодування витрат та забезпеченням справедливості для відповідача. Надмірно завищені витрати на правничу допомогу, які не знаходять свого обґрунтування у складності справи, обсязі наданих послуг або часі, витраченому адвокатом, не можуть покладатися на відповідача у повному обсязі, оскільки це призводитиме до необґрунтованого тягаря для сторони.

З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги, що юридична кваліфікація правовідносин у даній справі не є складною, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, не відповідає критерію розумності, не містить обґрунтування обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату і їх відшкодування з огляду на обставини даної справи матиме надмірний характер.

Відтак, виходячи з принципу співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціни позову, рівня складності, характеру спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, суд прийшов до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у розмірі 2 000,00 грн, що є пропорційним предмету спору, складності даної справи та обсягу робіт (наданих послуг), виконаних за договором про надання правової допомоги.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом даної справи в розмірі 2 000,00 грн у відповідності до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Ніка капітал інвест Україна (01004, м. Київ, вул. Басейна, буд. 7, літера А, Н/П з № 1 по № 8, /групи прим.13/; ідентифікаційний код: 38389342) на користь Фірми Т.М.М. - Товариство з обмеженою відповідальністю (04116, м. Київ, вул. Провіантська, буд. 3; ідентифікаційний код: 14073675) заборгованість у розмірі 11 700 (одинадцять тисяч сімсот) грн 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 3 138 (три тисячі сто тридцять вісім) грн 34 коп., 3% річних у розмірі 936 (дев`ятсот тридцять шість) грн 34 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 499 (дві тисячі чотириста дев`яносто дев`ять) грн 67 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 (дві тисячі) грн 00 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено: 09.07.2026

Суддя О.А. Грєхова