Ухвала суду № 138072675, 07.07.2026, Маньківський районний суд Черкаської області

Справа №706/1387/24

Провадження №1-кп/701/50/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2026 року Маньківський районний суд Черкаської області в складі колегії суддів:

під головуванням судді - ОСОБА_1

суддів - ОСОБА_2

ОСОБА_3

при секретарі - ОСОБА_4

з участю прокурора - ОСОБА_5

захисників - ОСОБА_6 ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-ще Маньківка кримінальне провадження №12023250320001581 по обвинуваченню ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 209, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 28 - ч.1 ст. 366 КК України та ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28- ч.1 ст. 366 КК України -

В С Т А Н О В И В :

В провадженні суду перебуває кримінальне провадження №12023250320001581 по обвинуваченню ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 209, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 28 - ч.1 ст. 366 КК України, та ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28 - ч.1 ст. 366 КК України.

В судовому засіданні 04.06.2026р., під час дослідження письмових доказів наданих прокурором захисники обвинувачених заявили усні клопотання про визнання копії Висновку Національного лісотехнічного університету України за результатами проведення наукової експертизи зразків деревини від 30.10.2023 року очевидно недопустимим як доказу та про припинення його дослідження в судовому засіданні.

В подальшому письмові клопотання про визнання очевидно недопустимим доказом копію Висновку Національного лісотехнічного університету України за результатами проведення наукової експертизи зразків деревини від 30.10.2023, надану прокурором під час судового розгляду кримінального провадження № 12023250320001581 Маньківському районному суду Черкаської області , та припинення її дослідження в судовому засіданні направили через систему «Електронний суд» 08.06.2026р. та 10.06.2026р.

В обґрунтування клопотань вказують на те, що висновок надано у копії за відсутності оригіналу, що становить очевидну ваду джерела доказу (порушення ч. 3 ст. 99 КПК України), висновок одержано поза встановленим порядком збирання доказів, а об`єкти дослідження відібрані без процесуального оформлення, документ безпідставно визнано речовим доказом, що не відповідає критеріям ст. 98 КПК України та використано для обходу вимоги щодо надання оригіналу, а тому недопустимість зазначеного доказу, на думку ініціаторів клопотань є очевидною у розумінні ч. 2 ст. 89 КПК України, у зв`язку із чим просили визнати очевидно недопустимим доказом копію Висновку Національного лісотехнічного університету України за результатами проведення наукової експертизи зразків деревини від 30.10.2023, надану прокурором під час судового розгляду кримінального провадження № 12023250320001581 Маньківському районному суду Черкаської області, та припинити її дослідження в судовому засіданні.

Захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_7 клопотання підтримали з наведених у них підстав та просили їх задовольнити.

Обвинувачені підтримали клопотання своїх захисників.

Прокурор заперечувала проти задоволення клопотання захисників.

Заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши доводи клопотань захисників та оцінивши їх на предмет обґрунтованості, суд приходить до наступних висновків.

За змістом ст. 84 КПК України (далі КПК) доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

У відповідності до ч. 1 ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Згідно ч. 2 ст. 89 КПК у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.

При цьому системний аналіз ст. 89КПК дозволяє дійти висновку, що законодавець ознаки недопустимості доказів поділяє на очевидні та неочевидні. Залежно від цього визначається момент прийняття рішення щодо недопустимості доказів, який окреслений межами судового розгляду. Очевидно недопустимими є ті докази, про недопустимість яких прямо вказується в КПК. Це означає, що очевидно недопустимим є доказ, будь-яке порушення процедури отримання якого згідно положень КПК є безумовною підставою визнання його недопустимим.

Існують також умовно недопустимі докази, допустимість чи недопустимість яких визначається судом у кожному конкретному випадку в залежності від встановлених обставин кримінального провадження. Саме тому, процесуальну конструкцію «очевидна недопустимість доказу», слід розглядати крізь призму положень інституту доказового права у його нерозривному зв`язку з кримінально процесуальними правовідносинами.

Аналогічна позиція викладена Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в інформаційному листі №223-1446/0/4-12 від 05.10.2012 року «Про деякі питання здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно Кримінального процесуального кодексу України», де зазначено, що відомості, матеріали та інші фактичні дані, отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, є очевидно недопустимими, а це відповідно до ч. 2 ст. 89 КПК тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Зазначене правило застосовується і щодо доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст. 87 КПК) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості. В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення (п. 8).

Правила оцінки доказів, особливо вимога дотримуватися передбаченого законом порядку при отриманні доказів, мають за мету запобігання неправомірному втручанню держави та заохочення доброчесної поведінки правоохоронних органів (Постанова ККС ВС від 29.09.2020 року у справі №601/1143/19).

У контексті такого елементу допустимості доказів як належний процесуальний порядок отримання доказів, суд додатково звертає увагу, що метою встановлення та дотримання такого порядку є насамперед (1) унеможливлення істотного порушення прав і свобод людини в ході збирання (отримання) доказів та (2) забезпечення достовірності отриманих фактичних даних.

У зв`язку із цим, при наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли такі порушення: (1) прямо та істотно порушують права і свободи людини; чи (2) зумовлюють сумніви у достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути.

Із врахуванням зазначеного саме різні критерії визнання доказів недопустимими, які наведені вище, обумовлюють диференційований порядок вирішення питання щодо їх недопустимості: (1) під час будь-якого судового розгляду у разі встановлення очевидної недопустимості доказу (частина 4 статті 87, частина 2 статті 89 КПК) у випадках, коли: 1) такі докази, отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і 2) їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду; (2) у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті (ч.1 ст. 89 КПК) якщо при отриманні доказів допущено процесуальні порушення, які: 1) тягнуть інші порушення прав людини та потребують оцінки на підставі всієї сукупності доказів; 2) зумовлюють сумніви у достовірності здобутих відомостей та суд має вирішити питання щодо можливості усунення вказаного сумніву на підставі сукупності інших зібраних допустимих доказів. У разі, якщо б була можливість визнати доказ недопустимим лише на підставі формального порушення порядку його отримання без співставлення його з іншими доказами, не було б необхідності передбачати в КПК вирішення цього питання саме у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті.

При визнанні того чи іншого доказу недопустимим, суд має зазначати конкретну норму процесуального закону, порушення якої, з урахуванням наслідків такого порушення та можливістю (неможливістю) їх усунення, дає підстави дійти висновку щодо недопустимості того чи іншого доказу (Постанова ККС ВС від 25.09.2018 у справі 210/4412/15-к). Щодо існування інших (умовних) підстав для визнання доказів недопустимими, судам необхідно у кожному конкретному кримінальному провадженні з`ясувати, до яких наслідків порушення вимог кримінального процесуального закону призвели і чи є ці наслідки незворотними (тобто такими, що не можуть бути усунені під час судового розгляду). Якщо мова йде про визнання доказів, отриманих під час слідчих (розшукових) дій, недопустимими, це здебільшого стосується наявності сумнівів у достовірності відомостей, отриманих в результаті їх проведення (постанова ККС ВС від 05.08.2020 у справі №334/5670/18).

Так, як зазначав вище суд, очевидна недопустимість доказу (частина 4 ст. 87, частина 2 ст. 89 КПК) може бути встановлена за повідомленням сторін кримінального провадження, які приймають участь у змагальному процесі (ст. 22 КПК), отже сторона, яка заявила про очевидну недопустимість доказу має відстояти та довести свою позицію перед судом, який, у відповідності до положень ч. 6 ст. 22 КПК, виконує роль незалежного арбітра та лише створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, зберігаючи при цьому об`єктивність та неупередженість. На підтвердження своєї позиції, в разі звернення до суду з таким клопотанням, сторона має довести перед судом, що докази, які сторона просить визнати очевидно недопустимими, отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і, їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду.

У правовій позиції ВП Верховного Суду від 31.08.2017р. в справі № 756/10060/17 зазначено що у разі визнання очевидної недопустимості доказу необхідно встановлювати, які наслідки має певне порушення формальних вимог процесуального закону насамперед для прав і свобод людини, передбачених Конвенцією та/або Конституцією України, в чому це порушення виражалося.

Таким чином, сторона, яка стверджує про істотні процесуальні порушення, має не лише довести наявність таких порушень, а й обґрунтувати яким чином вони перешкоджали забезпеченню та реалізації прав і свобод особи, та що ці порушення призвели до очевидної недопустимості доказів.

Натомість таких доказів сторона захисту суду не надала, переконливих доводів та обґрунтувань не навела.

Оцінюючи наведені захисниками у клопотаннях доводи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для твердження про очевидну недопустимість копії Висновку Національного лісотехнічного університету України за результатами проведення наукової експертизи зразків деревини від 30.10.2023р. у кримінальному провадженні № 12023250320001581

Так, даючи оцінку доводам сторони захисту, суд констатує, що не вбачає очевидної недопустимості копії Висновку Національного лісотехнічного університету України за результатами проведення наукової експертизи зразків деревини від 30.10.2023р., оскільки клопотання захисників зводиться до оцінки процесуальних порушень, вчинених на думку захисту під час проведення досудового розслідування, які на переконання суду на цій стадії судового розгляду очевидно недопустимими не є в розумінні ч. 1 ст. 87 та ч. 2 ст. 89 КПК України.

Варто зазначити, що визнавши докази за клопотанням сторони захисту недопустимими до видалення суду до нарадчої кімнати для ухвалення остаточного судового рішення не забезпечить виконання завдань та засад кримінального провадження, а саме змагальності сторін, свободи в поданні ними суду своїх доказів і доведення перед судом їх переконливості.

Європейський суд з прав людини звернув увагу, що основним аспектом права на справедливий судовий розгляд є те, що кримінальне провадження, в тому числі елементи такого провадження, пов`язані з процедурою, повинні бути змагальними. Право на змагальність означає, що в кримінальному провадженні як стороні обвинувачення, так і стороні захисту повинна забезпечуватись можливість бути обізнаною про факт подання іншою стороною зауважень та коментувати подані зауваження та докази (рішення у справі «Брандштеттер (Brandstetter) проти Австрії»).

З урахуванням викладеного, якщо суд висловить свою позицію щодо цих доказів на цьому етапі, то це в цілому може поставити під сумнів неупередженість суду і здатності його об`єктивно розглянути кримінальне провадження, а тому питання допустимості вказаних доказів слід вирішити в нарадчій кімнаті під час ухвалення остаточного судового рішення у сукупності з усіма обставинами встановленими в ході розгляду кримінального провадження, з дотриманням вимог ч. 1ст. 89 КПК України.

В той же час, суд вважає за необхідне зазначити, що доводи, викладенні захисниками, безумовно підлягають оцінці при наданні судом оцінки доказів під час ухвалення остаточного рішення суду за наслідками розгляду кримінального провадження, так як можуть впливати на визнання належності та допустимості зазначеного в ньому доказу.

Враховуючи вищевикладене у всій сукупності, суд вважає, що клопотання захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про визнання доказу очевидно недопустимим задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 22, 84, 87, 89, 369 - 372 КПК України колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

В задоволенні клопотань захисників обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 адвокатів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про визнання копії Висновку Національного лісотехнічного університету України за результатами проведення наукової експертизи зразків деревини від 30.10.2023 року очевидно недопустимим доказом та про припинення його дослідження в судовому засіданні - відмовити.

Вирішити питання недопустимості вказаних доказів в порядку, визначеному ч. 1 ст. 89 КПК України, з урахуванням всіх досліджених судом доказів.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали оголошено 09.07.2026 р.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Суддя ОСОБА_2

Суддя ОСОБА_3