Рішення № 138071591, 08.07.2026, Тетіївський районний суд Київської області

08.07.2026 Провадження по справі № 2/940/699/26

Справа № 940/978/26

РІШЕННЯ

Іменем України

08 липня 2026 року Тетіївський районний суд Київської області у складі :

головуючого судді Самсоненка Р.В.

за участю секретаря судового засідання Зіп`юк Т.А.

розглянувши в приміщенні суду в м. Тетієві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

ТОВ «Новий Колектор» пред`явило позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 4993580 від 25.09.2024 в розмірі 14277,24 грн. та понесених судових витрат.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що 25.09.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 4993580 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до умов якого сума кредиту становить 6500,00 грн на строк 360 днів. ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання перед відповідачкою за кредитним договором виконало та надало їй кредит в сумі 6500,00 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідачки № НОМЕР_1 .

27.01.2026 ТОВ «Лінеура Україна» на підставі Договору факторингу № С7-2700126-1 за плату відступило, а ТОВ «Новий Колектор» набуло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 4993580 від 25.09.2024 у розмірі 14277,24 грн, з яких: заборгованість за тіломкредиту 6214,44 грн., заборгованості за відсотками 6214,00 грн., штраф 1848,80 грн.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 04.06.2026 відкрито провадження в справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Сторони у справі повідомлялися належним чином про дату, час і місце розгляду справи.

19.06.2026 до суду від відповідачки ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона зазначає, що позовні вимоги не визнає в повному обсязі та просить відмовити у задоволенні позовних вимог. В обгрунтування поданого відзиву відповідачка зазначає, що позивачем не надано доказів у підтвердження того, що вона фактично отримувала повідомлення про перехід права вимоги за кредитним договором на підставі договору факторингу, акту приймання-передачі та реєстру боржників.

Згідно з розрахунком позивача, загальна заборгованість становить 14277,24 грн, яка складається з: тіло кредиту 6 214,44 грн; відсотки 6 214,00 грн; штрафні санкції 1 848,80 грн.

Фактичне нарахування відсотків у розмірі, співмірному з основним боргом, потребує перевірки на відповідність умовам кредитного договору та вимогам ст. 1048, 1054 Цивільного кодексу України.

Штрафні санкції у сумі 1848,80 грн є непропорційними розміру основного зобов`язання та з урахуванням часткового виконання зобов`язання підлягають зменшенню відповідно до ст. 551 Цивільного кодексу України як явно завищені. За час користування кредитом мною було сплачено 16623,43 грн, що більш ніж у два з половиною рази перевищує суму отриманого кредиту 6 500 грн.

Зазначена обставина свідчить про істотне виконання зобов`язань та має враховуватися судом при оцінці співмірності заявлених вимог, зокрема штрафних санкцій, відповідно до принципів добросовісності, справедливості та розумності (ст. 3, 509 ЦК України).

Позивач у досудовому порядку пропонував погашення заборгованості зі зменшенням суми (близько 8700 грн при заявлених 14 277,24 грн), що підтверджується електронним листуванням.

Ці обставини свідчать про відсутність стабільності та однозначності визначення розміру заборгованості.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши письмові докази, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 25.09.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 4993580 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до умов якого сума кредиту становить 6500,00 грн.

Згідно з п.п. 1.2, 1.3 кредитного договору: сума кредиту складає 6500,00 грн; строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 20 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені у таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є додатком № 1 до договору.

Відповідно до п.1.4.1 кредитного договору стандартна процентна ставка становить 1,00% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.3 цього Договору.

Цей договір укладений у вигляді електронного документа шляхом обміну електронними повідомленнями, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, із застосуванням електронного підпису та електронного підпису одноразовим ідентифікатором, згідно із Законом України «Про електронну комерцію».

Первісним кредитором ТОВ «Лінеура Україна» виконано взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, а саме надано відповідачці кредитні кошти у розмірі 6500,00 грн, що підтверджується листом ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» №1-2701 від 27.01.2026.

Відповідачка ОСОБА_1 скористалась кредитними коштами, але не виконує належним чином зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим станом на 27.01.2026 заборгованість за договором становить 14277,24 грн, з яких: заборгованість за тіломкредиту 6214,44 грн., заборгованості за відсотками 6214,00 грн., штраф 1848,80 грн, що підтверджується розрахунок заборгованості за Договором № 4993580 від 25.09.2024 про надання коштів на умовах споживчого кредиту станом на 27.01.2026.

27.01.2026 ТОВ «Лінеура Україна» на підставі Договору факторингу № С7-2700126-1 за плату відступило, а ТОВ «Новий Колектор» набуло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 4993580 від 25.09.2024.

На виконання умов зазначеного договору факторингу укладено реєстр № 1, згідно з яким відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором № 4993580 від 25.09.2024на залишок основної суми кредиту, відсотків, нарахованих за користування кредитом, та інших, передбачених договором платежів, боржником за яким є ОСОБА_1 .

Отже, ТОВ «Новий Колектор» набуло права грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № № 4993580 від 25.09.2024.

Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає наступне.

За нормою ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Згідно з ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим, статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Із дослідженого судом кредитного договору встановлено, що даний договір укладено в електронній формі та зі сторони споживача підписано електронним підписом.

Отже, підписання вищезазначеного договору свідчить про те, що ОСОБА_1 всі умови цілком зрозуміла та своїм підписом письмово підтвердила та закріпила те, що сторони договорів діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Поряд з цим, право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з частиною першоюстатті 1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 5 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Так, надані позивачем докази, які досліджені судом, підтверджують факт укладення договору та порушення відповідачкою взятих на себе договірних зобов`язань.

Суд критично оцінює твердження відповідачки ОСОБА_1 , щодо відсутності доказів у підтвердження того, що вона фактично отримувала повідомлення про перехід права вимоги за кредитним договором на підставі договору факторингу, акту приймання-передачі та реєстру боржників, виходячи з наступного.

Статтею 1082 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 у справі №6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №278/1679/13-ц, в якій ВС зауважив, що неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань.

Отже, за змістом наведених вище положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.

При цьому аналіз змісту ст. 1082 ЦК України дозволяє дійти висновку, що викладені в ній положення щодо обов`язку боржника здійснити платіж факторові за умови, що боржник одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові, стосуються позасудового порядку вирішення спору. При цьому невиконання фактором цього обов`язку не звільняє боржника від виконання обов`язків за кредитним договором, а лише дає йому право на виконання свого обов`язку перед первісним кредитором.

Таким чином, у разі сплати відповідачкою ОСОБА_1 коштів на рахунок первісного кредитора, вони були б перераховані на рахунки ТОВ «Новий Колектор» та зараховані для погашення кредитної заборгованості.

Твердження відповідачки ОСОБА_1 щодо відутності в позивача однозначного та сталого підходу до розрахунку заборгованості спростовується матеріалами справи.

Відповідачка факт укладення договору не спростувала, іншого примірнику договору з відмінними умовами не надала, як і не спростувала факту отримання коштів за цим договором.

Відповідачка не зверталась із заявами до правоохоронних органів щодо вчинення відносно неї шахрайських дій і не висловлювала заперечень щодо укладення кредитного договору до дати подання до суду про стягнення з неї, як позичальниці, заборгованості.

З огляду на наведені вище норми права, встановлені фактичні обставини справи, враховуючи, що відповідачка ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, кредитні кошти разом з відсотками вчасно не повернула, внаслідок чого виникла заборгованість, розмір якої підтверджено наданим позивачем розрахунком та відповідачкою не спростовано, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення заборгованості в розмірі 12428,44 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 6214,44 грн., заборгованості за відсотками 6214,00 грн.

Щодо позовних вимог у частині стягнення з відповідачки штрафу у розмірі 1848,80 грн., суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно до Закону України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан, який триває дотепер.

У цій справі кредитний договір № 4993580 укладений між сторонами 25.09.2024, тобто в період дії воєнного стану в Україні, а, отже, згідно з п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України позичальник звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця заборгованості за штрафом.

Відтак, оскільки стягнення штрафу у період дії воєнного стану не відповідає вимогам закону, тому суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідачки ОСОБА_1 заборгованості за штрафом у розмірі 1848,80 грн.

З огляду на наведені вище норми права, розглянувши справу в межах заявлених вимог, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково, зокрема, стягнути з відповідачки ОСОБА_1 на користь ТОВ «Новий Колектор» заборгованість за кредитним договором № 4993580 від 25.09.2024 у розмірі 12428,44 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 6214,44 грн., заборгованості за відсотками 6214,00 грн, у задоволенні іншої частини позовних вимог щодо стягнення заборгованості за штрафом у розмірі 1848,80 грн. необхідно відмовити.

Крім того, відповідно до ст. 264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ч. 5 ст. 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як встановлено судом, позивач ТОВ «Новий Колектор» поніс судові витрати у виді судового збору за подання позовної заяви в сумі 2662,40 грн. та витрати на відправлення копії позовної заяви з додатками відповідачці в розмірі 277,38 грн.

Оскільки, у ході судового розгляду суд дійшов висновку про часткове задоволення позову в сумі 12428,44 грн., що становить 87,05 % від заявленої позивачем суми 14277,24 грн., відтак, стягненню з відповідачки на користь позивача підлягає сума судових витрат в розмірі 2559,08 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 141, 247, 263-268, 279, 354 ЦПК України, ст.ст. 512, 514, 526, 610, 625, 638, 639, 1054, 1077 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», суд

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор», код ЄДРПОУ 43170298, юридична адреса: вул. Алмазова Генерала, буд. 13, офіс 601, м. Київ, 01133, заборгованість за кредитним договором № 4993580 від 25.09.2024 у розмірі 12428 (дванадцять тисяч чотириста двадцять вісім) гривень 44 копійки, частково понесені судові витрати у розмірі 2559 (дві тисячі п`ятсот п`ятдесят дев`ять) гривень 08 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Р.В. Самсоненко