Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 182/7852/25
Провадження № 2/0182/2354/2026
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
01.07.2026 року м. Нікополь
Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого - судді Кобеляцької - Шаховал І.О.
секретар Іванова Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Нікополі цивільну справу за позовом адвоката Хомік Євгенії Михайлівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , до АТ КБ «Приватбанк», треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович та Нікопольський відділ державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -
В С Т А Н О В И В:
В провадженні Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області перебуває цивільна справа за позовом адвоката Хомік Євгенії Михайлівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , до АТ КБ «Приватбанк», треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович та Нікопольський відділ державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування заявлених вимог представник позивача посилається на те, що 22 травня 2017 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович відносно ОСОБА_1 вчинив виконавчий напис № 3126 про стягнення з нього на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості в розмірі 37 959 грн. 03 коп. На підставі вищевказаного виконавчого напису, Нікопольський відділ державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) відкрив виконавче провадження № 54866207. З вчиненим виконавчим написом не погоджуються та вважають, що його слід визнати таким, що не підлягає виконанню, оскільки, при вчиненні оспорюваної нотаріальної дії, нотаріус повинен був пересвідчитись у безспірності стягнення заборгованості. Відповідно до підпунктів 3.1, 3.2, 3.4 глави 16 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року, а також статті 88 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи: 1) якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; 2) за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу, а безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172. Вказаний висновок викладено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 84цс19). Таким чином, враховуючи вищевикладене, змушені звернутись до суду та просить ухвалити рішення, яким визнати виконавчий напис № 3126 від 22 травня 2017 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р.О. відносно ОСОБА_1 про стягнення з нього на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості в розмірі 37 959 грн. 03 коп., таким, що не підлягає виконанню.
Позивач та його представник в судове засідання не з`явились, однак, на адресу суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримують та на задоволенні позову наполягають (а.с.45).
Відповідач, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, про що свідчить повідомлення про поштове відправлення, в судове засідання не з`явився, при цьому, своїм правом, визначеним цивільно-процесуальним законодавством, скористався та 12 лютого 2026 року на адресу суду надав відзив, згідно якого зазначив наступне.
Згідно ст.ст.526, 530, 610, ч.1 ст.612 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст.638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно ст.18 ЦК України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Вчинення виконавчого напису за договором позики здійснюється з урахуванням вимог ст.1050 ЦК України, Закону України Про нотаріат, Наказу Міністерства юстиції України Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 22.02.2012 року № 296/5. Виконавчий напис вчиняється на оригіналі документа, що встановлює заборгованість (нотаріально посвідчені угоди, опротестований вексель тощо). Якщо виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість, то він може бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку. Для виконання виконавчого напису нотаріусу були надані всі необхідні документи, відповідно до вимог чинного законодавства. Враховуючи викладені норми, виконавчий напис вчинено відповідно норм чинного законодавства. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172 (далі Перелік). Безспірністю вимог, відповідно до ст.88 Закону України Про нотаріат, є недоведеність боргу, що є елементом судового процесу, а факт існування між кредитором та боржником правовідносин, при яких вважається (презумпція) наявність боргу, а документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому КМУ, - не письмові докази наявності боргу, а докази наявності вказаних вище правовідносин та встановлюють прострочення виконання зобов`язання. Відповідно до Переліку, отримання виконавчого напису для стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин, які не потребують нотаріального посвідчення, проводиться на підставі таких документів: оригіналу кредитного договору; засвідченої стягувачем виписки з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості, строків їх погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. Враховуючи, що АТ КБ „ПРИВАТБАНК надав всі необхідні документі, відповідно до Переліку, а саме: кредитний договір, засвідчений Банком розрахунок заборгованості, в якому в повній мірі відображені всі операції Позивача щодо погашення заборгованості, підстав вважати незаконність дій нотаріуса немає, тим більше, неподання документів, що не підтверджують безспірність вимог до Позивача. Тому, на підставі викладеного, позовні вимоги не визнають та просять суд в задоволенні позову відмовити. При цьому, у разі встановлення судом правових підстав для задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, АТ КБ „ПРИВАТБАНК, керуючись ст.ст.257, 261, 267 ЦК України, просить суд застосувати позовну давність як самостійну окрему правову підставу і відмовити Позивачу з цього приводу у задоволенні його позовної заяви. А у випадку задоволення або часткового задоволення цього позову, ПриватБанк просить суд, в порядку ч.6 ст. 137 ЦПК України, зменшити розмір стягнення судових витрат Позивача з Відповідача (а.с.17-25).
Треті особи, що не заявляють самостійних вимог, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович та Нікопольський відділ державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), будучи належним чином повідомленими про розгляд справи, в судове засідання не з`явились. Будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не надали.
Відповідно до ч.1 ст.131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження, судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть, якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Зважаючи на ці обставини, суд керується ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка, згідно з частиною першою статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства України та визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Строки, встановлені ЦПК України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.
Згідно зі ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України», національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.
Як встановлено судом, 22 травня 2017 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович, відносно ОСОБА_1 вчинив виконавчий напис № 3126 про стягнення з нього на користь АТ КБ «Приватбанк», заборгованості в розмірі 37 959 грн. 03 коп. На підставі вищевказаного виконавчого напису, Нікопольський відділ державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) відкрив виконавче провадження № 54866207 (а.с.28).
Відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутись до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою ст.16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно ст.18 ЦК України, нотаріус здійснює захист цивільних прав, шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до підпунктів 3.1, 3.2, 3.4 глави 16 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року, а також статті 88 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи: 1) якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; 2) за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу, а безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172.
Тобто, вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає у посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому, нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - це надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення, а нотаріус задля вчинення виконавчого напису повинен дійти висновку, що з дня виникнення права вимоги у стягувача минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року, та, що подані стягувачем документи, підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед ним.
Так, що стосується такої обов`язкової умови вчинення нотаріусом виконавчого напису, як безспірність заборгованості, то характер правового врегулювання цього питання дає підстави для висновку, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками, якими є надані стягувачем документи, згідно з переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається саме за фактом подання стягувачем документів, які, згідно із відповідним Переліком, є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, само по собі подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
Таким чином, враховуючи викладене та приймаючи до уваги приписи статей 15, 16, 18 ЦК України та статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», суд приходить до висновку, що захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус не встановлює, а лише підтверджує вже наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто, боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис, як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Отже, суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника, згідно з переліком документів. Для правильного застосування положень ст.ст.87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні: чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто, чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Стаття 50 ЗУ «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акту має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
З огляду на викладене, з урахуванням того, що виконавчий напис було вчинено з порушенням вимог діючого законодавства, суд приходить до висновку, що вимоги підлягають задоволенню, а виконавчий напис нотаріуса підлягає виконанню таким, що не підлягає виконанню.
Що стосується вимоги, заявленої стороною відповідача в поданому клопотанні щодо застосування строків позовної давності, а також щодо клопотання про зменшення судових витрат, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до положень статей 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ч.1 статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права.
Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватися тільки за допомогою звернення до суду.
Відповідно до статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто, після виникнення права на захист (охоронного).
За правилами статті 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Виконавчий напис - це безумовна вимога про виконання зобов`язаною особою свого договірного обов`язку, що підлягає примусовому виконанню. Цей напис є формою реалізації юрисдикційного захисту, що застосовується у нотаріальному порядку.
У досліджуваних правовідносинах така вимога, у першу чергу, спрямована на пред`явлення до боржника претензії щодо виконання свого основного обов`язку, що випливає з кредитного договору.
Суд, дослідивши всі наявні у справі докази, приходить до висновку, що позивач звернувся до суду у межах строку позовної давності, тобто, з моменту, коли його майнове право було порушене та підлягало захисту у судовому порядку, а саме: з моменту, коли він дізнався про існування оспорюваного виконавчого напису в межах виконавчого провадження № 54866207, тобто, коли з його заробітної плати почали відраховуватись грошові кошти на виконавче провадження та адвокат Хомік Є.М., діючи в інтересах позивача, на підставі договору про надання правової допомоги, ознайомилась з матеріалами виконавчого провадження, внаслідок чого за захистом порушеного права 08 грудня 2025 року звернулась до суду. При цьому, матеріалами справи, та, зокрема, й стороною відповідача, не доведено той факт, що позивач про наявність відносно нього відкритого виконавчого провадження знав раніше, що дає суду підстави для неприйняття до уваги посилань сторони відповідача на обставини щодо застосування строків позовної давності.
Окрім цього, щодо заявленого клопотання у відзиві про зменшення витрат на правову допомогу та судовий збір, то останнє також задоволенню не підлягає, оскільки суд розглядає справу в межах заявлених стороною позовних вимог, а позивач вимогу про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу або судові витрати не заявляє.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3, 14, 192, 524, 526, 530, 533-535, 625-627, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст.4, 10, 141, 247, 264, 268 ЦПК України, суд -
В И Р І Ш И В:
Позовні вимоги адвоката Хомік Євгенії Михайлівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , до АТ КБ «Приватбанк», треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович та Нікопольський відділ державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, - задовольнити.
Визнати виконавчий напис від 22 травня 2017 року, зареєстрований в реєстрі за № 3126, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецом Русланом Олеговичем щодо стягнення із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості в розмірі 37 959 грн. 03 коп., таким, що не підлягає виконанню.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал
Судове рішення № 138069281, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області було прийнято 01.07.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 182/7852/25. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: