Рішення № 138068394, 09.07.2026, Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/1466/26

2/583/1542/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого Плотникова Н.Б.

при секретарі Логвиненко Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Охтирка справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

25.03.2026 року до суду надійшла позовна заява ТОВ «Споживчий центр» до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 01.07.2025-100002409 від 01.07.2025 р. в розмірі 26560,00 грн. Позовні вимоги мотивує тим, що 01.07.2025 р. між ОСОБА_1 та ТОВ «Споживчий центр» було укладено кредитний договір № 01.07.2025-100002409, за умовами якого відповідач отримав кредит в розмірі 8000 грн. на строк 217 днів. Процентна ставка «Стандарт» фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1 % за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 3 чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів. Процентна ставка «Економ» фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,5 % за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт». Комісія, пов`язана з наданням кредиту - 9 % від суми кредиту, що дорівнює 720,00 грн. Всупереч вимогам кредитного договору відповідач не виконав своїх зобов`язань, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 26560,00 грн., яку просить стягнути з відповідача.

17.06.2026 р. від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Скользнєвої В.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 8 000,00 грн. Свої заперечення мотивує тим, що 01.07.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 01.07.2025-100002409. На підтвердження позовних вимог, позивачем долучено до позовної заяви лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №1-1903 від 19.03.2026 р., відповідно до якого між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «Споживчий Центр» укладено договір на переказ коштів ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024. Згідно з інформацією, викладеною у зазначеному листі, 01.07.2025 р. о 20:43:55 було здійснено переказ на суму 8000,00 (вісім тисяч гривень 00 копійок) грн., номер картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua 789882774, призначення платежу: Видача за договором кредиту №01.07.2025 100002409. Разом з тим, вказаний лист не містить жодних відомостей, які б дозволяли ідентифікувати отримувача коштів, а саме: відсутні прізвище, ім`я та по батькові отримувача; не зазначено РНОКПП або інші ідентифікаційні дані особи; не підтверджено, що платіжна картка НОМЕР_1 належить саме Відповідачу. Таким чином, із наданого доказу неможливо встановити факт отримання саме Відповідачем грошових коштів. Відтак, лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» не є належним та допустимим доказом, оскільки не підтверджує обставину, на яку посилається Позивач, а саме - факт перерахування кредитних коштів саме Відповідачу. В матеріалах справи відсутні докази верифікації банківської картки, на яку, начебто, здійснювалося перерахування коштів за договором і первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували переказ коштів Відповідачу за кредитним договором № 01.07.2025-100002409 від 01.07.2025 р. Позивач такі докази суду не надав, що є його процесуальним обов`язком у даній категорії справ. Відповідач є військовослужбовцем, який перебуває на військовій службі з 16.03.2015 р., що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 , у якому зазначаються відмітки про проходження Відповідачем військової служби з 2015 року; довідкою форми 5 від 01.02.2026 р., відповідно до якої Відповідач наразі перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_3 та посвідченням учасника бойових дій № НОМЕР_4 . Кредитний договір було укладено 01.07.2025 р., тобто у період дії воєнного стану. Таким чином, на момент укладення кредитного договору, упродовж строку його кредитування і по даний час Відповідач був і наразі є військовослужбовцем, а тому на нього поширюються пільги, встановлені вищевказаним Законом та йому не повинні нараховуватися проценти за користування кредитом та штрафні санкції. Отже, нарахування позивачем процентів за користування кредитом у розмірі 12 400,00 грн. та неустойки у розмірі 4 000,00 грн. є протиправним та таким, що прямо суперечить вимогам чинного законодавства. Позивачем не підтверджено ніякими доказами, що Відповідач фактично користувався послугами, за які на законних підставах могла б стягуватись комісія за обслуговування кредиту, тому нарахування кредитодавцем комісії у розмірі 1 440,00 грн. не відповідає засадам добросовісності, розумності та справедливості. У зв`язку із вищевикладеним, відповідач вважає, що встановлена у кредитному договорі комісія з обслуговування кредиту є такою, що не відповідає принципу справедливості, добросовісності та розумності в розумінні Закону України «Про споживче кредитування». Також зазначає, що 12.05.2026 р. між ОСОБА_1 та адвокатом Скользнєвою Валерією Владиславівною було укладено договір про надання правової допомоги. На підтвердження понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу надають акт здачі прийняття наданих послуг від 08.06.2026 р. та квитанцію до прибуткового касового ордеру від 08.06.2026 р. на суму 8 000,00 грн. та договір про надання правової допомоги.

22.06.2026 р. від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій просить позовні вимоги задовольнити, зменшити розмір витрат на правничу допомогу відповідачу до 3000,00 грн. Зазначив, що відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому повністю заперечує проти позовних вимог, однак не надав жодного доказу на підтвердження своїх заперечень або на спростування доводів позивача. Між сторонами було укладено спірний кредитний договір у електронній формі, що відповідно до норм чинного законодавства прирівнюється до письмової. Стороною позивача (Кредитодавця) документи, що складають Кредитний договір підписувались електронним підписом. Стороною відповідача документи, що складають Кредитний договір, підписувались за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано у смс повідомленні на номер, вказаний останнім, як фінансовий. Саме його було використано відповідачем для підписання Кредитного договору. Відповідач не заперечує, що відповідний засіб зв`язку належить йому, або що на час укладення спірних договорів він втратив вказаний засіб зв`язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування. Посилання сторони відповідача на те, що позивач не надав жодних технічних доказів, які б дозволяли ідентифікувати відповідача, як особу, що фактично вчинив дії з укладення договору, є необґрунтованими, оскільки наведений вище договір містить інформацію, яка ідентифікує позичальника, зокрема, щодо його особистих персональних даних, а саме: дані паспорту та ідентифікаційний код, тобто в розумінні Закону України «Про електронну комерцію» договір підписаний відповідачем, і є належним та допустимим доказом на підтвердження кредитних зобов`язань. Доказів, що указаний в договорі одноразовий ідентифікатор та персональні дані належать третім особам, а не позичальнику, останнім не надано, тоді як наведений позивачем алгоритм укладення договорів виключає підстави вважати, що без їх погодження позичальник міг отримати кредитні кошти. Позивач надав на підтвердження доказ видачі кредитних коштів, що є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги», оскільки містить усі відомості щодо платіжної операції у відповідності вищезазначеного закону, а відтак належним та допустимим доказом видачі коштів відповідачу. Такі докази, як повний номер платіжної картки відповідача, банківські виписки з рахунку відповідача або інші документи, що підтверджують рух коштів по рахунку фізичної особи в банківській установі тощо у Позивача відсутні та не можуть бути ним отримані, оскільки Позивач не є банківською установою у розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність», не здійснює відкриття чи обслуговування рахунків фізичних осіб та не має правового доступу до інформації про рух коштів за банківськими рахунками клієнтів. Сторона позивача наголошує, що зазначаючи у відзиві про відсутність доказів перерахування кредитних коштів, сторона відповідача не надала до суду виписки по рахунках відповідача в банківських установах, у тому числі по рахунку, який відповідач зазначив в договорі, як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача. Відповідач заперечуючи факт отримання грошових коштів, не надав виписку з банку про наявні чи відсутні банківські рахунки, інформацію про рух коштів за спірний період по цим рахункам. TOB «Споживчий центр» виконало свої зобов`язання за кредитним договором в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору. При подачі позовної заяви додано Відомості щодо ідентифікації відповідача через систему Bank ID. Такі відомості були отримані у порядку і у формі, що передбачені Специфікацією взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом Системи BankID Національного банку України, затвердженою Рішенням Ради Системи BankID Національного банку України (протокол від 20.09.2022 № В/57-0003/75064 (зі змінами)(протоколи від 09.01.2023 №В/57-0002/3089), що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин. Матеріали справи не містять жодних розрахунків, які б спростовували правильність розрахунків заборгованості долучених до матеріалів справи позивачем, а за висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 11.07.2018 року у справі №753/7883/15, доводи сторони про необґрунтованість розрахунку кредитної заборгованості є безпідставними, якщо на його спростування сторона не надала власного розрахунку. Комісія пов`язана із наданням послуги, а саме: перерахування Кредитодавцем коштів на рахунок, вказаний Позичальником, з використанням стороннього сервісу інтернет-еквайрингу. З огляду на те, ТОВ «Споживчий центр» надає кошти у кредит без відкриття рахунків у власній установі, на відміну від банківського кредиту, то плата за надання кредиту, на картку, зазначену позичальником, є виправданим. Відповідач не був позбавлений права отримати кредит у відділенні ТОВ «Споживчий центр» (ТМ «ШвидкоГроші»), уникнувши додаткових витрат. Безоплатність надання цих послуг законодавством не встановлена. Договором застережено, що до складу даної комісії не включено послуги, які Кредитодавець зобов`язаний надавати Позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства. За відсутності доказів оскарження відповідачем умови договору щодо встановлення комісії, відсутні підстави для відмови у стягненні вказаного платежу з відповідача. На підставі змін, внесених Законом України №3498-ІХ від 22.11.2023 р., за договорами укладеними з 24.01.2024 року, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов`язань. Кредитний договір з відповідачем був укладений після набуття чинності змін до ЗУ "Про споживче кредитування", а тому вимога позивача про стягнення неустокий є правомірною, з огляду також на те, що нормами ЦК України врегульовано загальне питання про звільнення від сплати неустойки позичальників при отримані кредиту (позики), в той час як ЗУ "Про споживче кредитування" є спеціальною нормою , яка регулює питання щодо загальних правових та організаційних засад споживчого кредитування. Зважаючи на викладене, неустойка за прострочення відповідачем виконання зобовязання є правомірною та підлягає стягненню. Відповідач не надав документів, які б підтверджували його участь станом на час строку дії кредитного договору, у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України. Тому, права на відповідну пільгу, як особа, прийнята на військову службу за контрактом, відповідач не має. Заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним із ціною позову, складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн. не відповідає критеріям розумності, співрозмірності та справедливості та становить надмірний тягар для позивача.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином, в позовній заяві та відповіді на відзив просить здійснювати розгляд справи за відсутності представника позивача.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Ужва К.Р. в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ «Споживчий центр» з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Ужва К.Р., вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Встановлено, що 01 липня 2025 року ОСОБА_1 шляхом використання одноразового ідентифікатора підписав Заявку кредитного договору № 01.07.2025-100002409, пропозицію про укладення кредитного договору (оферту), відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 01.07.2025-100002409. Підписавши вказані складові, ОСОБА_1 01.07.2025 року уклав з ТОВ «Споживчий центр» споживчий кредитний договір № 01.07.2025-100002409 в електронній формі, за умовами якого позичальнику перераховано на банківську картку 8000 грн. кредитних коштів зі строком користування 217 днів та кінцевим днем повернення кредиту 02.02.2026 року. Процентна ставка «Стандарт» фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1 % за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 3 чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів. Процентна ставка «Економ» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,5 % за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт». Комісія, пов`язана з наданням кредиту дорівнює 720,00 грн. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості 720 грн. у кожному з 2 чергових періодів (а.с. 9-15).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 ст. 639 ЦК України).

Нормою ст. 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.

Пунктами 5-7 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає порядок укладення електронного договору.

Так пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі «Інтернет» або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Судом встановлено, що кредитний договір № 01.07.2025-100002409 від 01.07.2025 р. між ОСОБА_1 та ТОВ «Споживчий центр» укладено та підписано сторонами в електронній формі за допомогою одноразового ідентифікатора Е181.

Таким чином, кредитний договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами даного правочину.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, не доведено, що вона не використовувала одноразовий ідентифікатор для підписання електронної форми кредитного договору, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком.

01.07.2025 р. ТОВ «Споживчий центр» виконано свої зобов`язання за договором та перераховано на картку № НОМЕР_1 , номер якої зазначено у заявці кредитного договору, кредитні кошти в сумі 8000,00 грн., що підтверджується довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 1-1903 від 19.03.2026 р. (а.с. 22).

Доказів того, що банківська картка з відповідним номером ОСОБА_1 не належить, матеріали справи не містять.

Отже, позивачем надано належні та допустимі докази укладення кредитного договору та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 8000,00 грн.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідач належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором не виконала, своєчасно кредитні кошти та відсотки товариству не повернула, у зв`язку з чим утворилась заборгованість.

Як вбачається з довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 01.07.2025-100002409 від 01.07.2025 р. заборгованість ОСОБА_1 складає: 8000,00 грн. основний борг, 12400,00 грн. проценти, 720,00 грн. комісія за надання; 1440,00 грн. комісія за обслуговування, 4000,00 грн. неустойка, разом 26560,00 грн. Проценти по кредиту нараховані за період з 01.07.2025 р. по 02.02.2026 р. (а.с. 23).

Щодо нарахованих позивачем відсотків за користування кредитом та неустойки, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_3 , що підтверджується довідкою № 631/477 від 01.02.2026 р. (а.с. 56).

Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_2 від 03.06.2015 р. ОСОБА_2 з 16.03.2015 р. призваний у Збройні Сили України за контрактом, дані про звільнення відсутні. З 28.12.2019 р. є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_3 (а.с. 53-55.)

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_5 , виданого 09.04.2016 р., ОСОБА_1 має пільги, передбачені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій (а.с. 57).

Відповідно до п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ( в редакції, яка діяла станом на день укладення кредитного договору 01.07.2025 р.) військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Кредитний договір № 01.07.2025-100002409 між ОСОБА_1 та ТОВ «Споживчий центр» укладено 01.07.2025 р.

Таким чином, враховуючи, що відповідач ОСОБА_1 з 16.03.2015 р. і по даний час є військовослужбовцем, є учасником бойових дій, то з огляду на положення ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», проценти за користування кредитом за кредитним договором № 01.07.2025-100002409 від 01.07.2025 р. та неустойка нараховуватися не повинні, а тому стягненню не підлягають.

Щодо комісії за обслуговування кредитної заборгованості суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 р. (в редакції станови на час укладення кредитного договору) до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Зазначене узгоджується з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Виходячи з аналізу вимог п. 4 ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 8, ч. 1 ст. 1, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз`яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», які викладені у постанові від 13 липня 2022 року по справі №496/3134/19 така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).

Відповідно до п. 9 кредитного договору передбачено, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості 720,00 грн. нараховується кредитором та обліковується у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, сплачується згідно графіку платежів. Комісія за обслуговування встановлюється за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і у відділеннях, забезпечення інформування про дати оплати чергового платежу, консультаційні послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено кредитодавцем та пов`язане з обслуговуванням кредитної заборгованості. До комісії за обслуговування кредитної заборгованості не включено послуги, які кредитодавець зобов`язаний надавати позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства, зокрема, за надання один раз на місяць на вимогу споживача інформації про споживчий кредит.

Оскільки підписуючи кредитний договір № 01.07.2025-100002409 сторони досягли згоди щодо умов, зокрема про нарахування комісії за надання кредиту та обслуговування кредитної заборгованості, тому нарахування комісії за надання кредиту та обслуговування кредитної заборгованості за кредитним договором № 01.07.2025-100002409 від 01.07.2025 р. є правомірним.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Договір, укладений з відповідачем ОСОБА_1 та ТОВ «Споживчий центр» у встановленому порядку недійсним не визнаний, тобто, в силу положень статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності указаного правочину.

У цій справі позичальник не довів належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених договорами, презумпція правомірності яких не спростована.

Фактично, порушене право кредитора залишилось незахищеним, а тому підлягає захисту в судовому порядку.

Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованості за кредитним договором № 01.07.2025-100002409 від 01.07.2025 р. в сумі 10160,00 грн., з яких: сума заборгованості за основним боргом 8000,00 грн., 720,00 грн. комісія за надання; 1440,00 грн. комісія за обслуговування.

Положеннями ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4).

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стороною позивача надані: ордер від 31.05.2026 р., договір про надання правової допомоги від 12.05.2026 р.; акт здачі-прийняття наданих послуг від 08.06.2026 р., квитанцію від 08.06.2026 р. на суму 8000,00 грн.

Оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката Скользнєвої В.В., суд виходить з наступного.

У акті здачі-прийняття наданих послуг від 08.06.2026 р. зазначено, що адвокатом здійснено таку роботу: ознайомлення з матеріалами справи 1,5 год. 2000,00 грн.; написання відзиву на позовну заяву 2 год. 6000,00 грн.; разом 8000,00 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (п. 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (п.п. 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З огляду на викладене, враховуючи обставини справи, надані стороною відповідача докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, а також враховуючи, що дана цивільна справа не є справою значної складності, об`єм виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) є незначним, суд дійшов висновку, що заявлений стороною відповідача розмір вартості послуг за правничу допомогу у загальній сумі 8000,00 грн. є завищеним і неспівмірним із предметом даного позову, в зв`язку з чим наявні підстави для застосування положень ч. 5 ст. 137 ЦПК України щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 3000,00 грн.

Враховуючи, що позов задоволено на 38 %, з позивача на користь відповідача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1860,00 грн. (3000 грн. х 62 %).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги позивача задоволено частково, на користь позивача підлягає стягненню з відповідача в рахунок відшкодування судових витрат 1011,71 грн. судового збору (2662,40 грн. х 38 %).

На підставі викладеного, ст. ст. 207, 517, 526, 1048, 1049, 1054, 1077 ЦК України, керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 247, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (вул. Саксаганського, 133-А, м. Київ, 01032, код ЄДРПОУ 37356833, МФО 305299, р/р НОМЕР_7 ) заборгованість за кредитним договором № 01.07.2025-100002409 від 01.07.2025 р. в сумі 10160,00 грн. та 1011,71 грн. в рахунок відшкодування судових витрат, а всього 11171,71 грн.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (вул. Саксаганського, 133-А, м. Київ, 01032, код ЄДРПОУ 37356833, МФО 305299, р/р НОМЕР_7 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ) судові витрати на правничу допомогу в сумі 1860,00 грн.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Охтирського міськрайонного суду

Сумської області Н.Б. Плотникова