Рішення № 138064579, 08.07.2026, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

ЄУН 201/8164/25

Провадження № 2/201/636/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року м. Дніпро

Суддя Соборного районного суду міста Дніпра Покопцева Д.О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та стягнення безпідставно набутих коштів, треті особи, які не заявлять самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віра Леонідівна,

ВСТАНОВИВ:

Позивач просить суд визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис за № 15641, вчинений 30.07.2020р. приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С., таким, що не підлягає виконанню, стягнути з відповідача безпідставно набуті кошти вирішити питання судових витрат.

Посилається на те, під час вчинення виконавчого напису приватний нотаріус не переконався належним чином у безспірності заборгованості, і вчинив напис на договорі, який нотаріально не посвідчений, чим порушив норми законодавства, за якими стягнення проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Посилаючись на викладене, просить про задоволення позову.

Представником відповідача ТОВ «Алекскредит» Попудренком А.В. в порядку ст. 178 ЦПК України поданий відзив на позовну заяву, який обґрунтований тим, що між сторонами 10.06.2019р. було укладено кредитний договір № 2380956, зобов`язання за яким позивач належним чином не виконував, внаслідок чого виникла заборгованість. Направлена на адресу позивача претензія про погашення боргу була отримана останнім, проте залишена без відповіді та виконання, що, на думку відповідача, свідчить про повне визнання суми боргу та безспірність заборгованості. Для вчинення виконавчого напису приватному нотаріусу було надано повний пакет документів, визначений Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, зокрема оригінал договору та належним чином засвідчену виписку з рахунку боржника. Відповідач вказує, що попри наявність судового рішення про визнання недійсною постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014р. у відповідній частині, станом на момент вчинення спірного напису жодних офіційних публікацій уповноважених органів про втрату чинності цією постановою в офіційних виданнях не було. На офіційному порталі Верховної Ради України зазначена постанова відображалась як чинна, а тому у відповідача та нотаріуса не було правових підстав вважати її недійсною. Крім того, відповідач заперечує проти стягнення з нього всієї суми, стягнутої у межах виконавчого провадження. ТОВ «Алекскредит» зазначає, що безпосередньо на його рахунок як стягувача було перераховано лише суму боргу в розмірі 13 739 грн, решта суми у розмірі 2 373,90 грн, яка складається з витрат виконавчого провадження та основної винагороди приватного виконавця, відповідачем не отримувалась і є витратами виконавчого провадження, які не підлягають стягненню з відповідача як безпідставно набуті кошти. При цьому позивач не позбавлений права звернутися до виконавця із заявою про повернення стягнутого виконавчого збору (винагороди) на підставі закону. Також відповідач заперечує проти заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи його неспівмірним із незначною складністю справи, та вказує на відсутність належних і допустимих доказів реальності та обґрунтованості таких витрат.

На підставі викладеного просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач правом відповіді на відзив відповідно до ст. 179 ЦПК України не скористався.

Від третіх осіб пояснень щодо позову не отримано.

Суд вирішує справу за наявними матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Встановлені наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

30.07.2020р. приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. вчинено виконавчий напис за № 15641 про стягнення з позивача як позичальника за кредитним договором № 2380956 від 10.06.2019р., заборгованості за період з 10.08.2019 по 31.01.2020р.р. в розмірі 11 939 грн., за вчинення виконавчого напису 1800 грн., а всього 1800 грн. на користь відповідача.

05.02.2024р. приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 2380956, у зв`язку з погашенням боржником розміру боргу.

Відповідач не спростовує, що виконавчий напис вчинено на підставі договору, укладеного між сторонами у простій письмовій формі. У виконавчому написі не зазначено, що договір посвідчувався нотаріально.

За загальним правилом статей 15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 18 ЦК України).

Для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 87 Закону України «Про нотаріат»).

У частині першій статті 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року.

Відповідно до абзацу 7 частини першої статті 89 Закону України «Про нотаріат» у виконавчому написі повинні зазначатися розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника.

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року в справі № 6-887цс17 зроблено висновок, що «вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 20, 22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19) зазначено, що «вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на і підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності» (такі ж висновки викладені у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2023 року в справі №331/427/22).

Але постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасовано, визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: «11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувана про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу», п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувана про непогашення заборгованості.». Зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

Оскаржуваний виконавчий напис вчинено нотаріусом після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14.

Відповідно до пункту 1 Переліку (в редакції, чинній на момент вчинення виконавчого напису) «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання».

Оскільки позивач не укладав кредитного договору, посвідченого нотаріально, то наявні підстави для визнання виконавчого напису приватного нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Саме до аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у цивільній справі №172/1652/18.

Позаяк кредитний договір, на підставі якого вчинено оскаржуваний виконавчий напис, не укладений нотаріально, тому позовні вимоги в цій частині слід задовольнити.

Щодо стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів у розмірі 16 112,90 грн.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.

Враховуючи, що відпали правові підстави для набуття ТОВ «Алекскредит» примусово стягнутих з позивача за виконавчим написом грошових коштів, що підтверджується матеріалами справи, оскільки цей виконавчий напис в судовому порядку визнано таким, що не підлягає виконанню, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягнення 13 739 грн, тобто грошові кошти, отримані безпосередньо відповідачем при примусовому виконанні виконавчого провадження, про не заперечується.

Крім того, судом встановлено, що під час примусового виконання виконавчого напису у рамках виконавчого провадження № 62730095 з позивача також стягнуто 2373,90 грн, з яких: 1373,90 грн основна винагорода приватного виконавця; 1000 грн витрати виконавчого провадження, що підтверджується відповіддю приватного виконавця Дорошкевич В.Л., яка міститься в матеріалах справи, і які позивач також просить стягнути з відповідача.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 26 цього Закону України, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Нормами ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що кошти виконавчого провадження складаються з:

1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;

2) авансового внеску стягувача;

3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.

Частиною 7 статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено, що приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Здійснення особою захисту порушеного права шляхом застосування кондикційного позову можливе лише за умови наявності підстав, передбачених ст. 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача відповідне майно (у тому числі грошові кошти).

При цьому, для правильного застосування ст. 1212 ЦК України необхідно установити факт абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

У даному випадку стягнення з позивача, як боржника на користь приватного виконавця зазначених грошових коштів (витрат виконавчого провадження та основної винагороди приватного виконавця), пов`язане зі здійсненням приватним виконавцем примусового виконання виконавчого документа відповідно до ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження», і відповідач ТОВ «Алекскредит» не є отримувачем цих коштів, в зв`язку з чим відсутні правові підстави для їх стягнення з нього на користь позивача, тому в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 2373,90 грн необхідно відмовити.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

За положеннями ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

3. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

4. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідної до частин третьої-п`ятої, дев`ятої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно меншою, ніж сума, заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Відтак слід зробити висновок про те, що критерії, визначені частиною четвертою статті 137 ЦПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини другої статті 141 цього Кодексу.

Водночас критерії, визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, визначені статтею 141 ЦПК України.

Такий висновок був зроблений Верховним судом у постанові від 28.06.2023р. (справа 369/576/22).

Суд звертає увагу, що визначені позивачем витрати на правничу допомогу в сумі 7500 грн. є неспівмірними зі складністю справи, оскільки наявна стала багаторічна практика з питання, що поставлено на вирішення суду, та фактично вчиненими послугами адвоката. Виходячи з принципу розумності, суд приходить до висновку про доцільність стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 2 000 грн.

Також суд стягує з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеній сумі позову 1051грн 34коп судових витрат.

Керуючись ст.ст. 3, 8, 21, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України, ст.ст.1-16, 18, 259, 628, 630, 634, 663 Цивільного кодексу України, ст. ст. 87-91 Закону України «Про нотаріат», 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та стягнення безпідставно набутих коштів, треті особи, які не заявлять самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віра Леонідівна задовольнити частково.

Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 15641, вчинений 30 липня 2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм Олегом Станіславовичем про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмежено відповідальністю «Алекскредит» заборгованості за кредитним договором № 2380956 від 10 червня 2019 року в сумі 13 739 гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти, стягнуті на підставі виконавчого напису 15641 від 30 липня 2020 року у розмірі 13 739 (тринадцять тисяч сімсот тридцять дев`ять) гривень.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 051 гривню 34 копійки, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 гривень, а всього 3 051 (три тисячі п`ятдесят одну) гривню 34 копійки.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду впродовж 30 днів.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Алекскредит», код ЄДРПОУ 41346335, місцезнаходження: 49044, м. Дніпро, вул. Якова Самарського, буд. 12А.

Третя особа - приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, місцезнаходження: 10008, м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, буд. 35.

Третя особа - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віра Леонідівна, місцезнаходження: 02002, м. Київ, вул. Окіпної Раїси, буд. 4-А, офіс 71-А.

Суддя: Д.О. Покопцева