Рішення № 138056040, 08.07.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/8693/26

Провадження № 2/638/7630/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд м. Харкова в складі:

головуючої судді - Яковлевої В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Сікорського А.С.,

учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «СОЛВЕНТІС»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

23 квітня 2026 року до Шевченківського районного суду міста Харкова звернувся представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «СОЛВЕНТІС» - адвокат Лановий Євген Миколайович з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 27 жовтня 2020 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту № 4110708.

Оформлення кредиту онлайн із використанням одноразового пароля прирівнюється до підписання Договору в паперовій формі власноручним підписом. ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при веденні якого Відповідач підтверджує прийняття умов Кредитного договору № 4110708 від 27 жовтня 2020 року, який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті Товариства.

Таким чином, відповідач уклав кредитний договір № 4110708 від 27.10.2020 із ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та отримав кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 5000 грн.

29 жовтня 2025 року між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІД?ПО?ВІД?АЛЬ?НІ?СТЮ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» відповідно до чинного законодавства України, укладений Договір факторингу №29/10-2025.

31 жовтня 2025 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІД?ПО?ВІД?АЛЬ?НІ?СТЮ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» відповідно до чинного законодавства України, укладений Договір факторингу №ДФ-31102025.

Згідно Договору факторингу-1 від 29.10.2025 року та Договору факторингу-2 від 31.10.2025 року відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 4110708 від 27.10.2020 року.

Таким чином, до позивача перейшло право кредитної вимоги до відповідача на суму 33550 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 5000 грн.; заборгованість за відсотками становить 28550 грн.; заборгованість за комісіями становить 0 грн.; заборгованість за пенею становить 0 грн.

В зв`язку з несплатою відповідачем заборгованості, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Харкова від 19 травня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі.

Призначено судове засідання по справі.

У судове засідання позивач не з`явився. Просив суд про розгляд справи без його участі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час, дату, місце судового засідання повідомлений своєчасно та належним чином відповідно до вимог статті 128 ЦПК України. Причини неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності суду не надав.

Разом з тим, поштове рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення повернулося на адресу Шевченківського районного суду м. Харкова з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

При цьому про зміну місця проживання відповідач суд не повідомляв. Дані щодо будь-якої іншої адреси місця проживання, в матеріалах справи також відсутні.

Довідка поштового відправлення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку з «адресат відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду справи. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Зазначене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18, провадження № 12-109гс19; від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, провадження № 14-507цс18, та постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-185св23).

Згідно частини 5 статті 128 ЦПК України, судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення завчасно.

Таким чином, відповідач про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином відповідно до вимог статті 128 ЦПК України.

Відповідачем у встановлений частиною сьомою статті 178 ЦПК України строк не подано до суду відзив на позовну заяву, а тому суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено частиною восьмою статті 178 ЦПК України.

Відповідно до вимог статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

Згідно частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу (частина перша статті 281 ЦПК України).

Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.

Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, повідомлена належним чином про дату, час і місце розгляду справи відповідач в судове засідання не з`явився, відзив на позовну заяву не подав, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача, та, зі згоди позивача, на підставі ухвали суду, провести заочний розгляд справи.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, як кожен окремо так і у їх сукупності, суд доходить таких висновків.

Матеріалами справи встановлено, що 27 жовтня 2020 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту № 4110708.

Сума кредиту складає 5 000,00 грн. (п. 1.3 Договору).

Базова процентна ставка за один день користування кредитом 1,7%. Акційна ставка або ставка за програмою лояльності за один день користування кредитом 1,45. Спеціальна процентна ставка за один день користування кредитом після узгодженого строку повернення кредиту 3,00%. Пеня за один день користування кредитом поза узгодженого строку повернення кредиту 0,00% (п. 1.7.3 Договору).

Кредит надається позичальнику в сумі, що зазначена в п. 1.3 Договору в безготівковій формі шляхом перерахування на картковий рахунок позичальника.

За цим Договором позичальник сплачує суму кредиту, проценти за користування кредитом, неустойки, які можуть нараховуватись у випадку порушення позичальником умов цього Договору, а також комісії банків емітентів платіжних карт, які використовує позичальник.

Вказаний договір підписано позичальником за допомогою одноразового ідентифікатору PS4110708.

На підтвердження укладення кредитного договору позивачем надано: копію договору про надання кредиту № 4110708 від 27.10.2020 року.

Отже, даний кредитний договір укладений відповідно до вимог чинного законодавства в електронній формі.

На підтвердження виконання Товариством зобов`язань щодо перерахування коштів за кредитним договором надано довідку від 02.11.2024 року про успішне перерахування коштів у розмірі 5 000,00 грн. 27.10.2020 року на картковий рахунок № НОМЕР_1 .

Відповідно до розрахунку первісного кредитора, заборгованість відповідача в загальному розмірі складає 33550 грн.

29 жовтня 2025 року між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІД?ПО?ВІД?АЛЬ?НІ?СТЮ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» відповідно до чинного законодавства України, укладений Договір факторингу №29/10-2025.

31 жовтня 2025 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІД?ПО?ВІД?АЛЬ?НІ?СТЮ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» відповідно до чинного законодавства України, укладений Договір факторингу №ДФ-31102025.

Згідно Договору факторингу-1 від 29.10.2025 року та Договору факторингу-2 від 31.10.2025 року відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 4110708 від 27.10.2020 року.

Таким чином, до позивача перейшло право кредитної вимоги до відповідача на суму 33550 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 5000 грн.; заборгованість за відсотками становить 28550 грн.; заборгованість за комісіями становить 0 грн.; заборгованість за пенею становить 0 грн.

Відповідно до частини 1, 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У статті 526 Кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина 1 статті 599 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Так, загальні правила щодо форми договору визначено у статті 639 Цивільного кодексу України, згідно з якою:

- договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом;

- якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася;

- якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі;

- якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (стаття 205, 207 Кодексу).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19.

Відповідно до частини 1, 3, 4, 7 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Таким чином, підписавши договір кредиту в електронній формі, сторони погодилися з його умовами.

Згідно з частиною 1, 3 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина 1 статті 1078 Кодексу).

Відповідно до статті 1082 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Згідно статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76,77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

У даній справі встановлено, що кредитний договір № 4110708 від 27 жовтня 2020 року укладено в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір.

Враховуючи встановлені обставини справи та зазначені вище норми законодавства, суд дійшов до висновку, що сторони узгодили розмір кредитів (позики), грошову одиницю, в якій надані кредити (позики), строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача на укладення правочинів на таких умовах, шляхом підписання договорів за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

На підтвердження вимог наявності заборгованості відповідача, позивачем подано розрахунок заборгованості.

Суд вважає доведеною обставину отримання відповідачем грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеним договором.

З аналізу долучених до матеріалів справи доказів підтверджений факт відступлення права грошової вимоги від первісного кредитора до позивача.

Відповідно до положень статті 526, 530, 610, частини 1 статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив зобов`язання, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема, щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Не виконуючи належним чином зобов`язання за вказаним договором, відповідач порушив умови кредитного договору та норми законодавства.

Відповідач не надав даних, що свідчать про погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку, не надав беззаперечних, належних та допустимих доказів, які свідчать про наявність підстав його звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Виходячи з того, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження тих обставин, що він належним чином виконував умови вказаного вище кредитного договору, а також з огляду на встановлені фактичні обставини справи, які свідчать про наявність порушення відповідачем прав позивача за вказаним вище кредитним договором, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Що стосується вимог ТОВ «ФК «Солвентіс» про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 грн., то слід зазначити наступне.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з положеннями частин першої п`ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (пункт 268).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Метою впровадження цього принципу пропорційності є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6 000,00 грн. позивачем надано до суду:

договір №43657029/01 про надання правової допомоги від 02 січня 2026 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» та Адвокатським бюро «Сергія Пошелюзного» в особі адвоката Сергія Пошелюзного;

акт надання послуг № 4110708на підтвердження факту надання правової допомоги від 27 березня 2026 року;

детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних Адвокатським бюро «Сергія Пошелюзного» необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» щодо стягнення кредитної заборгованості.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10 грудня 2009 року, справа «Баришевський проти України» від 26 лютого 2015 року). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 02 червня 2014 року, за змістом якої заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим; «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року, за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У зв`язку з наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин та ураховуючи складність справи, яка відноситься до категорії малозначних справ, обсяг виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності цих витрат та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.

Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.

За частиною першою статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, позовні вимоги задоволено повністю, а відтак з урахуванням розміру задоволених вимог відшкодуванню відповідачем на користь позивача підлягають судові витрати за подачу позову в сумі 2 422,40 грн.

Керуючись ст. ст.81, 133, 141, 247, 263,264,265,268, ЦПК України, ст.ст. 526, 610-612, 1050, 1054 ЦК України суд

ухвалив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «СОЛВЕНТІС» заборгованість за кредитним договором № 4110708 від 27 жовтня 2020 року у розмірі 33 550 (тридцять три тисячі п`ятсот п`ятдесят) грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «СОЛВЕНТІС» сплачений судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 (шість тисяч) грн. 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня виготовлення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за веб - адресою: http://dg.hr.court.gov.ua/sud2011/на Офіційному веб - порталі судової влади України.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «СОЛВЕНТІС», код ЄДРПОУ 43657029, адреса місцезнаходження: 07406, Київська обл., м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .

Повний текст заочного рішення складено 08 липня 2026 року.

Суддя В.М. Яковлева