Рішення № 138055071, 08.07.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/16806/25

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шевякова І.С. розглянув у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги:

визнати протиправною бездіяльність Бюро економічної безпеки України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористані у 2022, 2023 та 2024 роках 50 календарних днів щорічних основних та додаткових відпусток;

зобов`язати Бюро економічної безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані у 2022, 2023 та 2024 роках 50 календарних днів щорічних основних та додаткових відпусток;

зобов`язати Бюро економічної безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації при звільненні за невикористані дні щорічних основних та додаткових відпусток, по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців;

визнати протиправними дії Бюро економічної безпеки України щодо визначення та виплаті сум грошового забезпечення ОСОБА_1 без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2021 році у розмірі 2270 грн, у 2022 році у розмірі 2481 грн, 2023 році у розмірі 2684 грн, 2024 році у розмірі 3028 грн., у 2025 році 3028 грн;

зобов`язати Бюро економічної безпеки України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення у 2021 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року №2710-ІХ у розмірі 2270 грн, грошове забезпечення у 2022 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року №2710-ІХ у розмірі 2481 грн, грошове забезпечення у 2023 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року №2710-ІХ у розмірі 2684 грн., грошове забезпечення у 2024 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Держаний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року №3460-ІХ у розмірі 3028 грн., у 2025 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року №4059-ІХ у розмірі 3028 грн.

Під час розгляду справи суд

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Бюро економічної безпеки України (далі - відповідач, БЕБ України) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою від 22 грудня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а також призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою від 02.01.2026 заперечення представника Бюро економічної безпеки України проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження залишено без задоволення.

Аргументи учасників справи

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що, на думку ОСОБА_1 , при звільненні Бюро економічної безпеки України порушило його права, зокрема тим, що за 2022-2024 календарні роки він не використав усі належні дні відпустки; проте компенсація за невикористані дні відпустки не була йому виплачена. Колишній роботодавець, БЕБ України, заперечував його право на компенсацію невикористаних днів відпусток за всі роки, крім року звільнення, стверджуючи, що працівники БЕБ не мають на неї права та посилаючись при цьому на положення "Про проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України", що затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року № 1333 (далі по тексту Положення № 1333).

Позивач не погодився з таким правозастосуванням та наполягав на тому, що він має право на компенсацію невикористаної відпустки за попередні роки, посилаючись на Кодекс законів про працю України, Закон України "Про бюро економічної безпеки України", Закон України "Про Національну поліцію" та ряд правових позицій Верховного суду.

У зв`язку з тим, що роботодавцем при звільненні не було сплачено компенсацію за невикористані дні відпусток за попередні роки, позивач наполягав на тому, що він має право на стягнення середнього заробітку за правилами статті 117 Кодексу законів про праці України.

Насамкінець, позивач стверджував, що при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення відповідач, БЕБ України, протиправно обраховував його з розміру прожиткового мінімуму, що встановлений перехідними положеннями відповідних Законів України "Про Державний бюджет" на відповідні роки. Натомість позивач стверджував, що нарахування грошового забезпечення мало відбуватися з актуального розміру прожиткового мінімуму, встановленого Законами України "Про державний бюджет" на відповідний рік у частині визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01 відповідного року.

Відповідач, БЕБ України, проти позову в повному обсязі заперечував.

07 січня 2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі. Відповідач зазначив, що грошове забезпечення позивача у спірний період було нараховано та виплачено відповідно до вимог Закону України «Про Бюро економічної безпеки України», Положення про проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1333, та інших нормативно-правових актів, що регулюють порядок проходження служби і оплати праці працівників БЕБ. Вказував, що спеціальним законодавством визначено особливості проходження служби та порядок обчислення грошового забезпечення осіб, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, а тому підстав для застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами про Державний бюджет України на відповідні роки, при визначенні посадових окладів позивача не існувало. Крім того, відповідач зазначив, що вимоги про виплату грошової компенсації за невикористані відпустки, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів є безпідставними, оскільки відповідні виплати були проведені у порядку та розмірах, визначених чинним законодавством, а положення статті 117 Кодексу законів про працю України до спірних правовідносин не підлягають застосуванню.

13 січня 2026 року до суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача заперечував проти доводів відповідача та просив позов задовольнити у повному обсязі. Зазначив, що відзив фактично підтверджує обставини, викладені у позовній заяві, зокрема щодо проходження позивачем служби в Бюро економічної безпеки України у спірний період, невиплати при звільненні компенсації за невикористані відпустки за 2022 2024 роки, а також нарахування грошового забезпечення зі застосуванням розрахункової величини у розмірі 2102 грн. Представник позивача наголошував, що положення Закону України «Про відпустки», Кодексу законів про працю України та Закону України «Про Національну поліцію» підлягають застосуванню до спірних правовідносин у частині виплати компенсації за невикористані відпустки, а доводи відповідача про застосування виключно спеціального законодавства є безпідставними. Крім того, позивач зазначив, що правові висновки Великої Палати Верховного Суду, на які посилається відповідач, стосуються правовідносин щодо визначення суддівської винагороди та не є релевантними для вирішення цього спору, натомість наведена у позовній заяві практика Верховного Суду підлягає застосуванню. Також представник позивача вказав, що застосування при визначенні посадових окладів працівників Бюро економічної безпеки України фіксованого прожиткового мінімуму у розмірі 2102 грн суперечить спеціальному законодавству, принципам правової визначеності та належного соціального забезпечення, у зв`язку з чим просив суд відхилити доводи відповідача та задовольнити позов у повному обсязі.

15 січня 2026 року до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких представник відповідача заперечував проти доводів позивача та просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Зазначив, що відповідь на відзив не містить нових обставин чи належних доказів, які б спростовували правову позицію відповідача, а переважно повторює доводи позовної заяви. Представник відповідача наполягав, що компенсація за невикористані відпустки у 2022 2024 роках позивачу не належить, оскільки відповідно до Положення про проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, компенсація виплачується лише за невикористані відпустки у році звільнення. Крім того, відповідач зазначив, що при визначенні посадових окладів працівників Бюро економічної безпеки України підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб, який використовується для визначення посадових окладів працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, у розмірі 2102 грн, а також наголосив, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 24.04.2025 у справі №240/9028/24, є релевантним до спірних правовідносин та підлягає врахуванню судом. У зв`язку з цим представник відповідача просив суд відхилити доводи позивача та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Обставини справи, встановлені судом

Позивач, ОСОБА_1 , у період з 19.11.2021 по 20.10.2025 проходив службу в Бюро економічної безпеки України, що підтверджується відповідними наказами та не заперечується учасниками справи.

Наказом БЕБ від 19.11.2021 №33-к ОСОБА_1 прийнято на службу до Бюро економічної безпеки України та призначено на посаду старшого детектива Департаменту аналізу інформації та управління ризиками. У подальшому наказом БЕБ від 01.04.2025 №73-к/ДСК-ДП позивачу присвоєно спеціальне звання, а наказом БЕБ від 17.10.2025 №203-к/ДСК-ДП його звільнено зі служби з 20.10.2025 відповідно до підпункту 8 пункту 72 Положення №1333, із проведенням належних розрахунків при звільненні.

У відзиві на позовну заяву відповідачем фактично підтверджено, що при звільненні позивачу було виплачено компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки лише за 2025 рік (рік звільнення), а компенсацію за невикористані дні відпусток за 2022-2024 роки не виплачено, оскільки, на думку відповідача, компенсація за невідбуті дні щорічних відпусток не виплачується за роки, що не є роком звільнення позивача.

Також відповідачем підтверджено, що посадовий оклад позивача у спірний період визначався зі застосуванням розрахункової величини 2102 грн, тобто прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами.

Не погоджуючись із діями відповідача щодо невиплати компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за 2022-2024 роки, а також щодо обчислення грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини 2102 грн, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Норми права, які підлягають застосуванню

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Правові засади організації та діяльності Бюро економічної безпеки України, статус працівників Бюро, а також порядок проходження служби визначає Закон України «Про Бюро економічної безпеки України» від 28.01.2021 №1150-ІХ (далі по тексту також - Закон №1150-ІХ).

Згідно з частинами першою, другою статті 1 Закону №1150-IX Бюро економічної безпеки України - це центральний орган виконавчої влади, на який покладаються завдання щодо протидії правопорушенням, що посягають на функціонування економіки держави.

Відповідно до покладених завдань Бюро економічної безпеки України виконує правоохоронну, аналітичну, економічну, інформаційну та інші функції.

За приписами частини першої статті 14 Закону №1150-IX БЕБ України є юридичною особою публічного права та здійснює свої повноваження через центральний апарат і територіальні управління.

Територіальні управління Бюро економічної безпеки України є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Структура, штатний розпис Бюро економічної безпеки України, положення про структурні підрозділи центрального апарату та територіальних управлінь, посадові інструкції працівників Бюро економічної безпеки України затверджуються Директором Бюро економічної безпеки України.

Гранична чисельність працівників центрального апарату і територіальних управлінь Бюро економічної безпеки України становить не більше 4 тисяч осіб.

З аналізу наведених вище правових норм слідує, що територіальні управління є складовою системи органу, що реалізує завдання щодо протидії правопорушенням, що посягають на функціонування економіки держави - Бюро економічної безпеки України.

Аналогічне регламентовано і пунктом 10 Положення про Бюро економічної безпеки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.10.2021 №1068 (далі по тексту також - Положення).

Згідно зі статтею 19 Закону №1150-IX до працівників БЕБ України належать особи, які є гласними і негласними штатними працівниками, з числа осіб, які мають спеціальні звання, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір з БЕБ України.

Частинами першою - третьою статті 31 Закону №1150-IX визначено, що заробітна плата працівників Бюро економічної безпеки України повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними службових обов`язків з урахуванням характеру, інтенсивності та небезпечності роботи, забезпечувати добір і закріплення у штаті Бюро економічної безпеки України кваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби, інтенсивності та умов служби, кваліфікації.

Особливі умови та розміри оплати праці і грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки України визначаються Кабінетом Міністрів України. Посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання, не може становити менше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Відповідно до частини третьої статті 31 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» Кабінетом Міністрів України Постановою від 06.10.2021 за №1068 затверджено Умови та розміри оплати праці і грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки.

Згідно з пунктом 2 Умов №1068 посадові оклади осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний коефіцієнт посадового окладу.

Закон України від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки працівників, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України.

Особливості організації трудових відносин в умовах цього стану визначено Законом України від 15 березня 2022 року №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Положеннями абзацу четвертого частини першої статті 12 вказаного закону встановлено, що у разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки».

Закон України від 28.01.2021 № 1150-IX «Про Бюро економічної безпеки України» (далі - Закон №1150-IX) визначає правові основи організації та діяльності Бюро економічної безпеки України.

Відповідно до статті 1 Закону №1150-IX Бюро економічної безпеки України є центральним органом виконавчої влади, на який покладаються завдання щодо протидії правопорушенням, що посягають на функціонування економіки держави. Правову основу діяльності Бюро економічної безпеки України становлять Конституція України, міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цей Закон та інші закони України, а також прийняті відповідно до них нормативно-правові акти.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону №1150-IX до працівників Бюро економічної безпеки України належать особи, які є гласними і негласними штатними працівниками, з числа осіб, які мають спеціальні звання, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір з Бюро економічної безпеки України.

Відповідно до частини другої статті 19 Закону №1150-IX служба в Бюро економічної безпеки України є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Бюро економічної безпеки України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

За змістом положень частин четвертої, п`ятої статті 19 Закону №1150-IX трудові відносини працівників Бюро економічної безпеки України регулюються цим Законом, законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами. Порядок проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону №1150-IX Держава забезпечує соціальний захист працівників Бюро економічної безпеки України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства. Особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.

Аналізуючи викладене, слід відзначити, що Закон №1150-IX не визначає умови надання, тривалість та порядок виплати компенсації у разі невикористання днів щорічних основних та додаткових відпусток особами, які мають спеціальні звання БЕБ, а натомість передбачає, що такі особи користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.

Отже, до правовідносин, пов`язаних з соціальним захистом осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, застосуванню підлягають відповідні норми Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII).

Розділ ІХ Закону №580-VIII визначає соціальний захист поліцейських, а враховуючи положення частини другої статті 30 Закону №1150-IX - також соціальний захист осіб, які мають спеціальні звання БЕБ.

Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Відповідно до частин восьмої, дев`ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2023 року №1333 затверджено Положення про проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України (далі - Положення №1333), яке визначає порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Бюро економічної безпеки України, їх права та обов`язки.

Відповідно до пунктів 59, 60 Положення №1333 особам, які мають спеціальні звання БЕБ, надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Положенням. Додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток надаються відповідно до законодавства про відпустки.).

Згідно з пунктом 61 Положення №1333 тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, становить 30 календарних днів. Під час визначення тривалості щорічної основної відпустки, що надається особам, які мають спеціальні звання БЕБ, святкові та неробочі дні не враховуються.

Відповідно пункту 63 Положення №1333 щорічна основна відпустка надається протягом календарного року.

Пунктом 67 Положення №1333 встановлено, що за не використану в році звільнення відпустку особі, яка має спеціальне звання БЕБ, яка звільняється з БЕБ, виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Висновки щодо правозастосування

Щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення у 2021 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 03 листопада 2022 року №2710-ІХ у розмірі 2270 грн, грошове забезпечення у 2022 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року №2710-ІХ у розмірі 2481 грн, грошове забезпечення у 2023 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року №2710-ІХ у розмірі 2684 грн., грошове забезпечення у 2024 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Держаний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року №3460-ІХ у розмірі 3028 грн., у 2025 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року №4059-ІХ у розмірі 3028 грн.

Вище викладено норми законодавства, згідно яких розмір посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, визначається спеціальним законодавством, а саме: частиною третьою статті 31 Закону України №1150-IX та пунктом 2 Умов №1068.

З огляду на викладене у суду наявні підстави вважати, що спеціальним законом, який врегульовує діяльність БЕБ України та його територіальних підрозділів, встановлено, що посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання, не може становити менше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а розмір посадового окладу особи, яка має спеціальне звання БЕБ, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня установлено на рівні 2270 грн.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня установлено на рівні 2481 грн.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у 2023 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня установлено на рівні 2684 грн.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2024 року дорівнює 3028 грн.

Положеннями статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб на рівні 3028 грн.

Однак, в порушення вимог частини третьої статті 31 Закону №1150-ІХ та пункту 2 Умов №1068, у 2021, 2022, 2023, 2024 та 2025 роках відповідачем протиправно здійснювалась виплата позивачу грошового забезпечення не виходячи з «прожиткового мінімуму для працездатних осіб», а з урахуванням «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів в сумі 2102 гривні».

Слід зазначити, що незалежність Бюро економічної безпеки України гарантується визначеними Законом України №1150-ІХ та іншими законами України особливим порядком конкурсного відбору, призначення та звільнення Директора Бюро економічної безпеки України, його заступників, інших працівників, установленим законом порядком фінансування та матеріально-технічного забезпечення Бюро економічної безпеки України.

Однією з гарантій незалежності Бюро економічної безпеки України є створення необхідних умов для діяльності працівників БЕБ, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

З положень Закону №1150-ІХ та Умов №1068 слідує, що розмір посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, визначається спеціальним законодавством, а саме: частиною третьою статті 31 Закону №1150-ІХ; пунктом 2 Умов №1068.

У даному випадку має місце колізія загальних та спеціальних норм, що врегульовують спірні правовідносини.

При наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм, необхідно керуватися принципом Lex specialis (лат. - «спеціальний закон», «спеціальна норма»), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом «Lex specialis derogat generali», суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.

Така правова позиція є сталою та викладена, зокрема, у постановах Верховного суду від 25.05.2022 у справі № 120/1196/19-а, від 23.09.2025 у справа №380/5906/25, від 21.11.2025 у справі №500/7006/24, тощо.

У разі якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.

Саме такий підхід застосував Верховний Суд у постановах від 29.01.2019 у справі №807/257/14 та від 25.05.2022 у справі №120/1 196/19-а.

Крім того, про перевагу норм lex specialis над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і Європейський суд з прав людини (пункт 69 рішення у справі «Ніколова проти Болгарії», заява № 7888/03, пункт 15 рішення у справі «Баранкевич проти росії», заява № 10519/03).

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України «Про прожитковий мінімум» №966-XIV від 15.07.1999, відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону України «Про прожитковий мінімум» закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. «Працівники інших державних органів» до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2025 у справі №400/5760/24, від 20.02.2025 у справі №420/3716/24.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону №1150-ІХ та Умов №1068, а положення законів про Державний бюджет України на відповідні роки в частині застосовності для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму у розмірі 2102 грн вважати загальними нормами (lex generalis).

Водночас, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі: з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено в 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: ....працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні; ....працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 гривні;

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць становить 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: ....працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць складає 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць дорівнює 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: ..... працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні.

Варто зазначити, що зміни до Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» в частині, яка регламентує розмір окладу у спірний період, а також зміни до Закону України «Про прожитковий мінімум» щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, що має наслідком відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024, 01.01.2025 для цілей визначення посадового окладу осіб, які мають спеціальне звання БЕБ.

Водночас, закони України про Державний бюджет України на 2021, 2022, 2023, 2024 та 2025 роки фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу осіб, які мають спеціальне звання БЕБ, що, на переконання суду, порушує гарантії незалежності вказаної категорії працівників БЕБ, одна з яких передбачена частиною першою статті 5 Закону №1150-ІX.

Закони України про Державний бюджет України на 2021, 2022, 2023, 2024 та 2025 роки не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звертав увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Аналогічні правові висновки у подібних правовідносинах висловив Верховний Суд у постановах від 10.11.2021 у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі №280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі №120/2006/22-а, від 26.07.2023 у справі №240/2978/22, від 27.07.2023 у справі №240/3795/22.

У рішенні від 28.08.2020 №10-p/2020 Конституційний Суд України наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав i гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Виходячи з того, що предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 №3-p/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію a6o скасовувати їx, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-a сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного aбo множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Як вже зазначалося судом, у спірному періоді проходження позивачем служби у БЕБ України відповідачем при визначенні посадового окладу позивача у 2021-2025 роках застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів на рівні 2102 гривні.

Таким чином, суд вважає, що в порушення вимог частини третьої статті 31 Закону України №1150-ІХ та пункту 2 Умов №1068 відповідачем протиправно у 2021-2025 роках здійснювались нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів в сумі 2102 грн.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність БЕБ України щодо ненарахування та невиплати позивачу сум грошового забезпечення зі застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2021 році - у розмірі 2270,00, 2022 році - у розмірі 2481,00 грн, у 2023 році - у розмірі 2684 грн, у 2024 році - у розмірі 3028 грн, у 2025 році - у розмірі 3028 грн, а також визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо обчислення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2025 році у розмірі 3028 грн.

Відповідно, захист порушених прав позивача також потребує зобов`язання відповідача вчинити дії, направлені на поновлення прав позивача, а саме: нарахувати та виплатити на користь позивача у періоді проходження ним служби в БЕБ України грошове забезпечення у 2021 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у розмірі 2270,00 грн; 2022 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» у розмірі 2481,00 грн; у 2023 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у розмірі 2684 грн; грошове забезпечення у 2024 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у розмірі 3028 грн; грошове забезпечення у 2025 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» у розмірі 3028 грн.

Щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористані у 2022, 2023 та 2024 роках 50 календарних днів щорічних основних та додаткових відпусток.

Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися особам рядового і начальницького складу Бюро економічної безпеки України, в силу положень частини другої статті 30 Закону №1150-IX визначені у статті 92 Закону № 580-VIII, аналіз якої дозволяє зробити висновок, що особам рядового і начальницького складу Бюро економічної безпеки України можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII, згідно з якими поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Подібні норми містить Положення №1333, відповідно до пункту 70 якого відкликання особи, яка має спеціальне звання БЕБ, із щорічної основної відпустки керівником, який її надав, допускається лише у разі службової необхідності. Невикористана частина щорічної основної відпустки за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог законодавства про відпустки.

Таким чином, законом не виключаються випадки, коли особою, яка має спеціальне звання БЕБ, відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення особи, яка має спеціальне звання БЕБ, права на відпустку, яке вона уже отримала в попередньому календарному році. Водночас надано право невикористану частину щорічної основної відпустки переносити на інший період з додержанням вимог законодавства про відпустки.

Звідси слідує, що у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, особа, яка має спеціальне звання БЕБ, має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з особою, яка має спеціальне звання БЕБ, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

З огляду на вказане, при правозастосуванні щодо питання виплати компенсації невикористаної частини відпустки таким особам за минулі роки підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону № 504/96-ВР.

Як уже зазначено вище, відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, у випадку звільнення осіб, що мають спеціальні звання БЕБ, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Подібна правова позиція, яка стосується питання виплати компенсації невикористаної частини відпустки поліцейським за минулі роки, викладена у постановах Верховного Суду від 04 лютого 2021 року у справі №160/5393/19, від 31 березня 2021 року у справі №320/3843/20 та від 19.01.2021 року у справі №160/10875/19, які суд враховує в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України.

Зважаючи на викладене, суд критично оцінює доводи відповідача про те, що як стосовно поліцейських, так і стосовно осіб, що мають спеціальні звання БЕБ, які користуються соціальними гарантіями, передбаченими для поліцейських, законодавство передбачає можливість виплати компенсації за невикористану виключно у році звільнення відпустку.

Окремо суд має зазначити таке.

Представник відповідача у відзиві та у запереченнях на відповідь на відзив обґрунтовував свою правову позицію щодо відсутності права працівника БЕБ отримувати компенсацію за невикористані дні відпустки за попередні роки звільнення, вказуючи на відмінність правового регулювання питання компенсацій між поліцейськими та працівниками БЕБ.

Зокрема, представник відповідача наполягав на своїй правовій позиції, вказуючи на норму п.67 Положення № 1333 щодо того, що тільки за невикористану в році звільнення відпустку особі, яка має спеціальне звання БЕБ, яка звільняється з БЕБ, виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

З даного приводу суд зауважує, що правозастосування, визначене наведеними вище правовими позиціями Верховного Суду у справах щодо грошової компенсації за невикористані частини відпустки поліцейським, є абсолютно аналогічним. Зміст норми пункту 67 Положення №1333 не спростовує того, що невикористана в році звільнення відпустка включає до себе і попередні відпустки за попередні роки, які в силу норм закону вважаються приєднаними до тієї відпустки, що залишилася невикористаною в році звільнення.

Крім того, "чесне читання" пункту 67 Положення №1333 призводить до висновку, що ця норма не містить жодним чином заборони компенсації відпустки за попередні роки.

Слід також зауважити, що Положення №1333 є підзаконним нормативним актом, оскільки затверджене постановою Кабінету Міністрів України.

У той же час право на компенсацію невідбутих днів відпусток за попередні роки прямо передбачене Кодексом законів про працю України, Законом України "Про відпустки", також слідує з норм Закону України "Про Бюро економічної безпеки України" та з застосованих субсидіарно норм Закону України "Про національну поліцію".

Постанова Кабінету Міністрів України не може скасовувати, відміняти дію прямих норм закону, які надають особі певне право. Її природа - підзаконний нормативний акт, який може містити правові норми, спрямовані на розвиток та деталізацію вже існуючого в законах правового регулювання. Але підзаконний нормативно-правовий акт не може суперечити існуючим нормам закону.

Тому суд категорично відхиляє правову позицію представника відповідача БЕБ України щодо заборони Положенням №1333 здійснювати компенсацію невідбутих за попередні перед роком звільнення роки відпусток.

Як слідує зі змісту відзиву, при звільненні зі служби в БЕБ позивач отримав грошову компенсацію за невикористані у 2025 році дні щорічної основної оплачуваної відпустки, а компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2024 роки не здійснювалася.

Отже, компенсація за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні була проведена не в повному обсязі.

За таких обставин справи, суд зробив висновок про обґрунтованість позовної вимоги щодо зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток за 2022-2024 роки, з урахуванням здійснених виплат.

Щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації при звільненні за невикористані дні щорічних основних та додаткових відпусток, по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною другою вказаної статті встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналізуючи згадані норми матеріального права, Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) зробив висновок, що передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 Кодексу законів про працю України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому до виплати, є триваючим порушенням та працівник може визначитися з обсягом порушених прав (в тому числі із сумою недоотриманої виплати) та своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

У постанові Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі № 440/2896/19 зазначено, що "за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності".

У постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 160/13220/19 Верховний Суд дійшов висновків, що "невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому до виплати, є триваючим порушенням. Отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Втім, під час розгляду справи суди встановили, що остаточний розрахунок з позивачем відповідач не провів, оскільки йому не виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 2018 рік. За вказаного правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції зазначає про відсутність підстав задоволення вимог позову у цій частині та помилковість протилежного висновку судів першої та апеляційної інстанцій".

Беручи до уваги встановлену судом у цій справі протиправність бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації, а також вирішуючи спір в межах заявлених вимог, суд доходить висновку, що обов`язок щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникне у відповідача лише після проведення нарахування та фактичної виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічних чергових оплачуваних відпусток та невикористані дні додаткових відпусток на виконання рішення суду у цій справі.

Оскільки на момент розгляду судом цієї справи спірна сума грошової компенсації позивачу не нарахована та не виплачена, вимога позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку наразі є передчасною та задоволенню не підлягає.

Таким чином, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Бюро економічної безпеки України (вул. Шолуденка, 31, м. Київ, код ЄДРПОУ 44168316) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Бюро економічної безпеки України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані у 2022, 2023 та 2024 роках дні щорічних основних та додаткових відпусток.

Зобов`язати Бюро економічної безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані у 2022, 2023 та 2024 роках дні щорічних основних та додаткових відпусток.

Визнати протиправними дії Бюро економічної безпеки України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб: у 2021 році - у розмірі 2270 грн, у 2022 році - у розмірі 2481 грн, у 2023 році - у розмірі 2684 грн, у 2024 році - у розмірі 3028 грн, у 2025 році - у розмірі 3028 грн.

Зобов`язати Бюро економічної безпеки України провести ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 20.11.2021 по 03.03.2025, а саме: у 2021 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом четвертим частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», у розмірі 2270 грн; у 2022 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом четвертим частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», у розмірі 2481 грн; у 2023 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом четвертим частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», у розмірі 2684 грн; у 2024 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом четвертим частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», у розмірі 3028 грн; у 2025 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом четвертим частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», у розмірі 3028 грн, та здійснити виплату різниці з урахуванням фактично виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною восьмою статті 18, частинами сьомою-восьмою статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.С. Шевяков