Рішення № 138054401, 01.07.2026, Пирятинський районний суд Полтавської області

Справа № 212/3602/26

пров. № 2/544/756/2026

Номер рядка звіту 38

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 року м. Пирятин

Пирятинський районний суд Полтавської області

в складі: головуючої судді Малицької О. Л.

секретаря судового засідання Ралець О. С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Пирятин цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін за позовною заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з неї заборгованість за кредитним договором №4226220 від 28.05.2021 в сумі 29 686,93 грн. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 28.05.2021 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено договір надання споживчого кредиту №4226220, відповідно до умов якого, кредитодавець надає позичальнику кредит у гривні, а позичальник зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Відповідно до положень договору: сума кредиту (загальний розмір) складає: 9 000,00 грн, строк кредиту становить 30 днів, стандартна процентна ставка становить 1,90 в день та застосовується у межах строку кредиту. ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» свої зобов`язання за договором про надання споживчого кредиту виконало належним чином, перерахувавши грошові кошти у розмірі 9 000,00 грн. відповідачу. У порушення умов договору, відповідач свої зобов`язання належним чином не виконує.

24.01.2022 було укладено договір № 24-01/2022 відповідно до якого ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 4226220.

ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 29 520,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 9 000,00 грн; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 20 520,00 грн.

Скориставшись своїм правом, ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» нарахувало інфляційні збитки 144,00 грн; 3 % річних 22,93 грн за період з 24 січня 2022 року по 23 лютого 2024 року.

10.01.2023 було укладено договір № 10-01/2023 відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 4226220.

Таким чином, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» наділено правом вимоги до відповідача за договором № 4226220 від 28 травня 2021 року, в сумі 29 686,93 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 9 000,00 грн; заборгованість за відсотками 20 520,00 грн; інфляційні збитки 144,00 грн; 3 % річних 22,93 грн.

Тому позивач просить суд стягнути на його користь з відповідача вказану суму заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, а також понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2 662,40 грн та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 13 000,00 грн.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, однак в матеріалах справи міститься заява представника позивача про розгляд справи у його відсутності, на позовних вимогах наполягає, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач та її представник у судове засідання не з`явилися, від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи без його та відповідача участі. При ухваленні рішення просив розстрочити виконання рішення та зменшити витрати на правову допомогу.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд приходить до наступного:

Судом встановлено, що 28.05.2021 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено договір надання споживчого кредиту №4226220, відповідно до умов якого, кредитодавець надає позичальнику кредит у гривні, а позичальник зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Відповідно до положень договору: сума кредиту (загальний розмір) складає: 9 000,00 грн, строк кредиту становить 30 днів, стандартна процентна ставка становить 1,90 в день та застосовується у межах строку кредиту (а.с. 9-12).

Пункт 4.1. Договору, строк кредиту може бути продовжено:

- за ініціативою Споживача на кількість днів, зазначену в п.1.4. Договору, якщо між Сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному пп.4.2.(пп. 4.2.1.-4.2.4.) Договору; або

- в порядку автопролонгації, на кількість днів та відповідно до умов визначених в п. 4.3 (пп. 4.3.1 - 4.3.2) Договору.

Пункт 4.2. Договору, порядок продовження строку кредиту за ініціативою Споживача (далі - пролонгація):

Пункт 4.2.1. Договору, споживач, у випадку якщо заборгованість за кредитом складає не менше 400 гривень (включно) може ініціювати продовження строку користування кредитом, відповідно до пп.4.2.2. Договору.

Пункт 4.2.2. Договору, пропозиція (оферта) Споживача щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь Товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, відповідь на яку Товариство може надати протягом 24 годин з моменту вчинення вказаних дій Споживачем. Якщо Споживач здійснюючи вказаний платіж не бажає продовжувати строк користування кредитом, Споживач зобов`язаний повідомити про це Товариство.

Пункт 4.3.1. Договору, сторони домовились, що у випадку, якщо у Споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 (дев`яносто) календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою Споживача, відповідно до пп.4.2.2- 4.2.4. Договору. Тобто в даному випадку кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту.

Пункт 4.3.2. Договору, споживач, дає згоду на автопролонгацію строку кредиту на умовах передбачених в пп.4.3.1 Договору. Споживач вважається таким, що прострочив повернення кредиту, якщо після закінчення періоду автопролонгації у Споживача наявна заборгованість за кредитом та не відбулося продовження строку кредиту за ініціативою Споживача, у порядку передбаченому п.4.2.Договору.

Вищевказаний кредитний договір, а також Паспорт споживчого кредиту (а.с. 23-25) та Додаток №1 до Договору (Графік платежів) (а.с. 30) були підписані споживачем ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (М681695).

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 12, ч. 1 ст. 13, ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно ч. 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

За частинами 4, 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Статтею 12 цього Закону передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Договір підписаний відповідачем ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» свої зобов`язання за Договором №2456613 виконало належним чином, перерахувавши на банківську картку ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 9 000,00 грн, що підтверджується Довідкою ТОВ «ФК «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ» №7/10428 від 09 травня 2025 року (а.с. 28-29), а також Довідкою ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» №4346/25 від 08 травня 2025 року (а.с. 26-27).

24.01.2022 було укладено договір № 24-01/2022 відповідно до якого ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 4226220 (а.с. 36-43).

ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 29 520,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 9 000,00 грн; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 20 520,00 грн (а.с. 31-32, 35, 46).

Скориставшись своїм правом, ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» нарахувало інфляційні збитки 144,00 грн; 3 % річних 22,93 грн за період з 24 січня 2022 року по 23 лютого 2024 року (а.с. 33).

10.01.2023 було укладено договір № 10-01/2023 відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 4226220 (а.с. 47-56).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно вимог ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Таким чином, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» наділено правом вимоги до відповідача за договором № 4226220 від 28 травня 2021 року, в сумі 29 686,93 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 9 000,00 грн; заборгованість за відсотками 20 520,00 грн; інфляційні збитки 144,00 грн; 3 % річних 22,93 грн (а.с. 45, 57-58).

Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На підставі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, надані позивачем докази у своїй сукупності, підтверджують наявність заборгованості відповідача перед позивачем та відповідно є достатніми, допустимими і належними доказами у розумінні ст. 79 ЦПК України.

Аналізуючи вищезазначені норми права та оцінивши докази по справі в їх сукупності, факт не надання відповідачем відповідних доказів на спростування вказаного розрахунку заборгованості, суд приходить до висновку, що оскільки фактично отримані та використані відповідачем кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, що свідчить про порушення прав останнього, відповідач взяті на себе договірні зобов`язання за вищевказаними договорами не виконав, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

При цьому, представником відповідача було заявлено клопотання про розстрочення виконання рішення, на що суд вказує наступне.

Відповідно до ст. 29-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 18 ЦПК України судові рішення, які набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно з ч. 1 ст. 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

У відповідності положення до ч. 1 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Статтею 435 ЦПК України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 435 ЦПК України, розстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має ряд вагомих причин, що ускладнює виконання рішення суду. Так, вона являється ВПО, а виконання рішення суду щодо стягнення заборгованості за кредитом, потребує від неї додаткових зусиль для організації своєї життєдіяльності та її малолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суд вважає, що вищевказана обставина істотно ускладнює виконання відповідачем рішення шляхом здійснення одноразового платежу. З одного боку суд враховує, що цей спір виник з вини відповідача, а саме внаслідок непогашення нею заборгованості. З іншого боку суд враховує, що матеріальний стан відповідача не дозволяє їй сплатити всю суму заборгованості одразу.

На думку суду, сам факт звернення відповідача із заявою про розстрочення виконання рішення свідчить про наявність у неї бажання належним чином виконати рішення суду, що в свою чергу свідчить про добросовісність відповідача в аспекті поваги до результату розгляду справи. За таких обставин, суд вважає за необхідне розстрочити виконання рішення на дванадцять місяців.

Відтак, суд приходить до переконання, що належить розстрочити виконання рішення суду строком на дванадцять місяців рівними частинами, а саме: ОСОБА_1 зобов`язана щомісячно сплачувати на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» грошові кошти за графіком до: 01.09.2026р. 2 473,91 грн; 01.10.2026р. - 2 473,91 грн; 01.11.2026р. - 2 473,91 грн; 01.12.2026р. - 2 473,91 грн; 01.01.2027р. - 2 473,91 грн; 01.02.2027р. - 2 473,91 грн; 01.03.2027р. - 2 473,91 грн; 01.04.2027р. - 2 473,91 грн; 01.05.2027р. - 2 473,91 грн; 01.06.2027р. - 2 473,91 грн; 01.07.2027р. - 2 473,91 грн; 01.08.2027р. - 2 473,91 грн.

На переконання суду стягнення грошових коштів щомісячно у вищевказаному розмірі не буде порушувати права ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» на своєчасну та у повному обсязі виплату заборгованості за рішенням суду.

Щодо судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимога судом задоволені в повному обсязі, то з відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2 662,40 грн, який був сплачений позивачем відповідно до платіжної інструкції від 10 березня 2026 року № 0622600113.

З приводу стягнення витрат на правову допомогу, суд вказує наступне.

Оцінюючи обґрунтованість заявлених вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правову допомогу, суд враховує, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч.3 ст.133 ЦПК України).

Суд виходить із диспозиції ч. 1 ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Так, згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На виконання вимог ч. 3 ст. 137 ЦПК України, позивачем до позову додано: договір про надання правової допомоги № 01-07/2024 від 01.07.2024 року, укладений між АО «Лігал Ассістанс» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (а.с. 61-64); прайс-лист АО «Лігал Ассістанс» (а.с. 59-60); заявку про надання юридичної допомоги №1636 від 01.01.2026 до договору №01-07/2024 від 01.07.2024 року, згідно з якою ціна з надання усної консультації 4 000,00 гривень (2 години вартістю по 2 000,00 гривень), ціна складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду 9 000,00 гривень (3 годин по 3 000,00 гривень) (а.с. 66); витяг з акту № 18 про надання юридичної допомоги від 30.01.2026, згідно з яким загальна вартість наданих послуг складає 13 000,00 гривень.

Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.09 р. № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст. 3, ст. 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

За змістом положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

З приводу наведеного приймається до уваги те, що суд не має права втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, в силу вимог процесуального закону суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. В пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

Крім того, у п. 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Верховний Суд у постанові від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18.

Судом встановлено, що спір, який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв`язку із стягненням заборгованості за порушення грошового зобов`язання; матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання б яких адвокат витратив значний час. Даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності, у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Таким чином, виходячи із встановленої реальності правничої допомоги та її необхідності, а також з урахуванням очевидної неспівмірності заявленого розміру витрат на правничу допомогу та беручи до уваги задекларовані в п. 6 ч. 3 ст. 2 ЦПК України і усталеній практиці у вищевказаних рішеннях ЄСПЛ принципи пропорційності, розумності і співмірності, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу до 3 000,00 гривень, що і буде становити співмірні і розумні витрати позивача на професійну правничу допомогу у цій справі.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 263-265, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (01133 м. Київ, вул. Мечнікова, 3, офіс 306, код ЄДРПОУ 44276926) заборгованість за Договором №4226220 від 28.05.2021, яка становить 29 686 (двадцять дев`ять тисяч шістсот вісімдесят шість) гривень 93 копійки.

Розстрочити виконання цього рішення шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованості у загальній сумі 29 686,93 грн за наступним графіком оплати: 01.09.2026р. 2 473,91 грн; 01.10.2026р. - 2 473,91 грн; 01.11.2026р. - 2 473,91 грн; 01.12.2026р. - 2 473,91 грн; 01.01.2027р. - 2 473,91 грн; 01.02.2027р. - 2 473,91 грн; 01.03.2027р. - 2 473,91 грн; 01.04.2027р. - 2 473,91 грн; 01.05.2027р. - 2 473,91 грн; 01.06.2027р. - 2 473,91 грн; 01.07.2027р. - 2 473,91 грн; 01.08.2027р. - 2 473,91 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (01133 м. Київ, вул. Мечнікова, 3, офіс 306, код ЄДРПОУ 44276926) 2 662,40 грн судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (01133 м. Київ, вул. Мечнікова, 3, офіс 306, код ЄДРПОУ 44276926) 3 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Позивач має право оскаржити заочне рішення до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в порядку, передбаченому ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», 01133 м. Київ, вул. Мечнікова, 3, офіс 306, код ЄДРПОУ 44276926.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Представник відповідача: адвокат Ковтун Микола Васильович, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_3 , тел. НОМЕР_3 .

Суддя О.Л.Малицька