Рішення № 138052522, 08.07.2026, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/15049/25

РІШЕННЯ

іменем України

08 липня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивачка) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі відповідач, ГУ ПФУ в Хмельницькій області), у якому просить: визнати протиправною відмову в призначенні пенсії, оформлену рішенням від 09.07.2025 № 262140016278; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу такі періоди роботи: з 03.05.1994 по 30.10.1994; з 10.11.1994 по 20.03.1997 на посаді діловода у ТОВ «Бліц Сервіс»; з 05.11.2000 по 04.05.2001; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.

Ухвалою суду від 02.09.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 10.06.2026 витребувано у відповідача копію заяви ОСОБА_1 від 02.07.2025 з доданими до неї документами.

Ухвалою суду від 25.06.2026 залучено до участі у справі Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача (далі третя особа, ГУ ПФУ в м. Києві).

Згідно із позовною заявою, позивачка позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити повністю з таких підстав.

Позивачка вважає протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 09.07.2025 № 262140016278, яким їй відмовлено у призначенні пенсії за віком.

На обґрунтування позову зазначає, що 02.07.2025 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком та подала необхідні документи, зокрема трудову книжку.

Вказує, що відповідач безпідставно не зарахував до її страхового стажу періоди роботи з 03.05.1994 по 30.10.1994, з 10.11.1994 по 20.03.1997 на посаді діловода у ТОВ «Бліц Сервіс» та з 05.11.2000 по 04.05.2001.

На думку позивачки, ці періоди підтверджені трудовою книжкою, а формальні недоліки оформлення окремих записів не можуть бути підставою для неврахування стажу та відмови у призначенні пенсії.

За відзивом на позов, відповідач проти позову заперечує, просить у його задоволенні відмовити повністю з огляду на таке.

Зазначає, що у 2025 році право на пенсію за віком після досягнення 60 років мають особи за наявності не менше 32 років страхового стажу.

Стверджує, що за результатами розгляду документів позивачки її страховий стаж визначено у розмірі 30 років 6 місяців 15 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.

Вказує, що до страхового стажу позивачки не зараховано: період з 03.05.1994 по 30.10.1994, оскільки у трудовій книжці відсутні номер і дата наказу про звільнення; період з 10.11.1994 по 20.03.1997, оскільки у розділі «Відомості про роботу» у вигляді заголовка не зазначено найменування підприємства; період з 05.11.2000 по 04.05.2001, оскільки у розділі «Відомості про роботу» у вигляді заголовка не зазначено найменування підприємства. Посилається на те, що стаж за цей період частково врахований за даними Реєстру застрахованих осіб.

Також відповідач зазначає, що позивачка не надала уточнюючих довідок про спірні періоди роботи, виданих на підставі первинних документів.

Крім того, відповідач вважає, що вимога про зобов`язання зарахувати стаж та призначити пенсію є втручанням у дискреційні повноваження пенсійного органу.

У відзиві відповідач також просив розглянути справу в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві у своїх поясненнях вказує, що позивачка звернулася із заявою про призначення пенсії до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, однак розгляд цієї заяви за принципом екстериторіальності здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Третя особа зазначає, що не приймала рішення по суті заяви позивачки про призначення пенсії.

На думку третьої особи, відповідальним органом за опрацювання заяви та прийняття оскаржуваного рішення є Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Щодо клопотання відповідача про розгляд справи в судовому засіданні, то суд зазначає про таке.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з частиною шостою статті 262 КАС України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 263 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Так, предметом доказування у цій справі є правомірність письмового рішення пенсійного органу, зміст заяви про призначення пенсії, дані форми РС-право та записи трудової книжки.

Ці обставини підтверджуються письмовими доказами, наявними в матеріалах справи.

У той же час, відповідач не зазначив, які саме обставини неможливо встановити без проведення судового засідання, та не обґрунтував необхідності заслуховування усних пояснень сторін.

З огляду на предмет спору, характер спірних правовідносин та склад доказів у справі, а також з урахуванням пункту 2 частини першої статті 263 КАС України, суд дійшов висновку, що проведення судового засідання з повідомленням сторін не є необхідним для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Тому клопотання відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін задоволенню не підлягає.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Позивачка - ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 .

02.07.2025 позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком.

У заяві зазначені персональні дані позивачки, її адреса проживання, паспортні дані, РНОКПП НОМЕР_1 , а також вид пенсії, яку вона просить призначити, - пенсія за віком.

Відповідно до розписки-повідомлення, заява та документи ОСОБА_1 прийняті 02.07.2025 і зареєстровані за № 5518.

У переліку документів, поданих разом із заявою, зазначено, зокрема, паспорт, довідку про присвоєння ідентифікаційного номера, свідоцтво про народження дитини, трудову книжку або документи про стаж.

Заява позивачки після її реєстрації розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області за принципом екстериторіальності.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 09.07.2025 № 262140016278 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком.

Зі змісту цього рішення суд встановив, що відповідач виходив з таких обставин: дата народження позивачки - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; дата звернення за пенсією - 02.07.2025; вік позивачки на дату звернення - 60 років 3 дні; необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком у 2025 році - 32 роки; страховий стаж позивачки, визначений відповідачем, - 30 років 6 місяців 15 днів.

Отже, безпосередньою підставою відмови у призначенні пенсії відповідач визначив відсутність у позивачки необхідного страхового стажу.

Суд також встановив, що відповідач не зарахував до страхового стажу позивачки такі періоди роботи: з 03.05.1994 по 30.10.1994 - з мотивів відсутності номера і дати наказу про звільнення; з 10.11.1994 по 20.03.1997 - з мотивів відсутності в заголовку розділу «Відомості про роботу» найменування підприємства; з 05.11.2000 по 04.05.2001 - з мотивів відсутності в заголовку розділу «Відомості про роботу» найменування підприємства.

З форми РС-право вбачається, що відповідач визначив страховий стаж позивачки у розмірі 30 років 6 місяців 15 днів.

У цій самій формі зазначено номер пенсійної справи 262140016278, дату звернення 02.07.2025, дату призначення/права 30.06.2025, вид пенсії - пенсія за віком, алгоритм розрахунку - Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Форма РС-право також містить перелік періодів, включених до розрахунку страхового стажу позивачки при визначенні загального страхового стажу 30 років 6 місяців 15 днів.

Із цієї форми вбачається, що до страхового стажу позивачки включено період з 01.02.2001 по 13.05.2001.

Суд дослідив копію трудової книжки позивачки серії НОМЕР_2 .

Із записів трудової книжки суд встановив: запис №15 - 03.05.1994 позивачку прийнято на посаду продавця за контрактом строком до 30.10.1994; запис №16 - 30.10.1994 позивачку звільнено у зв`язку із закінченням строку контракту; запис №17 - 10.11.1994 позивачку прийнято на посаду діловода; запис №18 - 20.03.1997 позивачку звільнено з роботи за власним бажанням; запис №25 - 05.11.2000 позивачку прийнято на роботу на посаду продавця; запис №26 - 10.02.2001 внесено запис про переведення позивачки на іншу посаду; запис №27 - 04.05.2001 позивачку звільнено за власним бажанням.

Відповідач не довів, що ці записи є підробленими, недостовірними, суперечать іншим документам або не дозволяють встановити періоди роботи позивачки.

Мотиви відмови відповідача зводяться до формальних недоліків оформлення окремих записів трудової книжки.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дій або бездіяльності.

Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, дії або бездіяльність виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій або бездіяльності.

Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.

За ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За абзацом першим частини першої статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон №1058-IV, у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин), страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За абзацом першим частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно; 55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року; 56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року; 56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року; 57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року; 57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року; 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року; 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року; 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року; 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року; 60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 45 Закону №1058-IV, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Пенсія за віком, що призначається автоматично (без звернення особи), - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, крім випадків відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про страховий стаж застрахованої особи, необхідний для призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. У разі якщо документи про страховий стаж не подані протягом трьох місяців з дня досягнення застрахованою особою пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, вважається, що застрахована особа виявила бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.

При відстрочці часу призначення пенсії за віком пенсія з урахуванням положень статті 29 цього Закону призначається за заявою пенсіонера з дня, що настає за останнім днем місяця, в якому набуто повний місяць страхового стажу (у тому числі сумарно) для відстрочки часу виходу на пенсію, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з такого дня;

Відповідно до абзацу чотирнадцятого пункту 4.2 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"» (далі Порядок № 22-1 у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі Закон №1788-XII, у редакціях, чинних у спірні періоди), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

За статтею 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі Порядок № 637, у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

Згідно з пунктом 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження стажу роботи приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Відповідно до пункту 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях» (далі Інструкція № 58, у редакціях, чинних у спірні періоди), усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

За абзацом першим пункту 2.14 Інструкції №58, у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства.

Згідно з абзацом першим пункту 4.1 Інструкції №58, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

У постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 Верховний Суд зазначив, що працівник не може відповідати за правильність і повноту оформлення трудової книжки, а на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, зазначених у її трудовій книжці.

У постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а Верховний Суд дійшов висновку, що певні недоліки заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи при обчисленні стажу.

У постанові від 11.11.2020 у справі №677/831/17 Верховний Суд зазначив, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи, а не формальна правильність записів у трудовій книжці.

У постанові від 17.09.2024 у справі №440/4164/23 Верховний Суд повторив підхід, за яким неналежне оформлення трудової книжки не може бути підставою для виключення періодів роботи зі стажу, оскільки відповідальність за порядок ведення трудової книжки покладається на роботодавця.

У постанові від 31.01.2025 у справі №120/8471/23 Верховний Суд наголосив, що основним документом для підтвердження стажу є трудова книжка, а у разі сумнівів пенсійний орган має повноваження перевіряти відомості та витребовувати документи; неможливість або небажання органу скористатися такими повноваженнями не може бути підставою для перекладення тягаря доказування на особу.

Водночас, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 28.01.2025 у справі №300/8132/23, відповідно до якої запис у трудовій книжці не є безумовним доказом періоду роботи у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності відповідної інформації.

Однак, суд вказує на те, що у справі № 560/15049/25 відповідач не навів і не довів обставин, які б свідчили про підроблення, недостовірність або суперечливість записів трудової книжки позивачки.

У постанові Верховного Суду України від 22.04.2014 у справі №21-65а14 сформульовано висновок, що один і той самий період не може бути зарахований до стажу роботи двічі.

Цей висновок суд враховує при визначенні належного способу захисту щодо періоду роботи з 05.11.2000 по 04.05.2001.

Також суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23, відповідно до якої дії зобов`язального характеру у зв`язку з розглядом заяви за принципом екстериторіальності має вчиняти той територіальний орган Пенсійного фонду України, який був визначений для розгляду заяви та прийняв відповідне рішення.

Так, предметом перевірки у цій справі є рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 09.07.2025 № 262140016278.

Як зазначено вище, адміністративний суд перевіряє рішення суб`єкта владних повноважень ретроспективно, тобто з урахуванням обставин, які існували на момент прийняття оскаржуваного рішення, і тих мотивів, які були покладені суб`єктом владних повноважень в основу такого рішення.

Тому суд не оцінює правомірність оскаржуваного рішення з огляду на нові або додаткові мотиви, які не були зазначені відповідачем у самому оскаржуваному рішенні від 09.07.2025 № 262140016278.

Так, зі змісту оскаржуваного рішення суд встановив, що відповідач відмовив позивачці у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу.

Недостатність стажу, на думку відповідача, виникла внаслідок незарахування трьох спірних періодів роботи з формальних підстав, пов`язаних із оформленням записів у трудовій книжці.

Отже, саме ці мотиви підлягають перевірці судом.

Щодо періоду роботи позивачки з 03.05.1994 по 30.10.1994, то суд зазначає про таке.

Відповідач не зарахував цей період до страхового стажу позивачки через те, що у трудовій книжці відсутні номер і дата наказу про звільнення.

Суд встановив, що у трудовій книжці позивачки наявні записи №15 та №16, з яких вбачається, що 03.05.1994 позивачку прийнято на посаду продавця за контрактом строком до 30.10.1994, а 30.10.1994 звільнено у зв`язку із закінченням строку контракту.

Ці записи є послідовними, містять дати прийняття і звільнення, дають змогу встановити період роботи та не містять таких суперечностей, які б унеможливлювали їх оцінку як доказу трудового стажу.

У той же час, відсутність у записі про звільнення номера і дати наказу є недоліком оформлення запису, однак сама по собі не спростовує факту роботи позивачки у відповідний період.

У свою чергу, відповідач не навів доказів, які б спростовували факт роботи позивачки у цей період або свідчили про недостовірність відповідного запису в трудовій книжці.

З огляду на статтю 62 Закону №1788-XII та пункт 1 Порядку №637 трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи.

Вимога про подання інших документів може бути обґрунтованою тоді, коли трудова книжка відсутня або коли записи в ній не дозволяють встановити відповідний період роботи.

У цьому випадку період роботи позивачки встановлюється.

Тому період роботи з 03.05.1994 по 30.10.1994 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивачки.

Із приводу періоду роботи позивачки з 10.11.1994 по 20.03.1997, то суд вказує на таке.

Відповідач не зарахував цей період з мотивів того, що в розділі «Відомості про роботу» у вигляді заголовка не зазначено найменування підприємства.

Так, суд встановив, що запис №17 трудової книжки підтверджує прийняття позивачки 10.11.1994 на посаду діловода, а запис №18 - звільнення 20.03.1997 за власним бажанням.

Позовна вимога стосується зарахування цього періоду як періоду роботи на посаді діловода у ТОВ «Бліц Сервіс».

При цьому, зміст трудової книжки, печатки та реквізити записів дозволяють ідентифікувати цей період роботи позивачки.

Відповідач не навів обставин, які б ставили під сумнів належність цих записів позивачці, існування відповідного роботодавця або фактичне перебування позивачки у трудових відносинах у зазначений період.

Відсутність окремого заголовка з найменуванням підприємства є порушенням вимог пункту 2.14 Інструкції №58 щодо оформлення трудової книжки, однак такий недолік не нівелює зміст записів та не спростовує факту роботи позивачки.

Окрім того, суд враховує, що працівник не відповідає за ведення трудової книжки роботодавцем та не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді втрати пенсійного стажу через формальні помилки роботодавця, якщо сам факт роботи та її період можуть бути встановлені.

Тому період роботи з 10.11.1994 по 20.03.1997 на посаді діловода у ТОВ «Бліц Сервіс» підлягає зарахуванню до страхового стажу позивачки.

Щодо періоду роботи з 05.11.2000 по 04.05.2001, то суд виходить із таких міркувань.

Відповідач не зарахував цей період з мотивів відсутності у заголовку запису про прийняття на роботу найменування підприємства.

З трудової книжки вбачається, що 05.11.2000 позивачку прийнято на роботу на посаду продавця, 10.02.2001 внесено запис про її переведення, а 04.05.2001 позивачку звільнено за власним бажанням.

Суд зазначає, що відсутність заголовка із найменуванням підприємства не унеможливлює встановлення періоду роботи позивачки.

Відповідач не довів недостовірності відповідних записів, їх підроблення, суперечливості або належності іншій особі.

Водночас, відповідач у відзиві посилається на те, що стаж за цей період частково врахований за даними Реєстру застрахованих осіб.

Суд зазначає, що відзив як процесуальна заява по суті справи сам по собі не є доказом факту зарахування певного періоду до страхового стажу.

Однак відповідач подав до матеріалів справи форму РС-право, яка містить відомості про розрахунок страхового стажу позивачки.

Суд оцінює форму РС-право як належний доказ у частині встановлення змісту розрахунку страхового стажу позивачки, оскільки вона містить номер пенсійної справи 262140016278, дату звернення 02.07.2025, дату призначення/права 30.06.2025, вид пенсії - пенсія за віком, алгоритм розрахунку - Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», загальний страховий стаж 30 років 6 місяців 15 днів, а також перелік календарних періодів, включених до розрахунку страхового стажу.

Цей доказ є допустимим, оскільки поданий відповідачем до матеріалів справи як розрахунок стажу до відмови від 09.07.2025.

Суд не встановив обставин, які б свідчили про одержання цього доказу з порушенням порядку, встановленого законом, або ставили під сумнів його походження чи достовірність.

Так, із форми РС-право вбачається, що до страхового стажу позивачки включено період з 01.02.2001 по 13.05.2001.

Отже, заявлений позивачкою період роботи з 05.11.2000 по 04.05.2001 перетинається із вже включеним до розрахунку страхового стажу календарним періодом у частині з 01.02.2001 по 04.05.2001.

Суд зазначає, що форма РС-право не спростовує протиправності мотиву оскаржуваного рішення щодо незарахування періоду роботи з 05.11.2000 по 04.05.2001 за трудовою книжкою.

Проте вона підтверджує фактичне включення відповідачем до розрахунку страхового стажу позивачки періоду з 01.02.2001 по 13.05.2001.

З урахуванням положень частини другої статті 77 КАС України саме відповідач повинен довести правомірність свого рішення.

У цій частині відповідач довів лише факт включення до розрахунку страхового стажу позивачки періоду з 01.02.2001 по 13.05.2001, однак не довів правомірності незарахування за трудовою книжкою тієї частини спірного періоду, яка цим розрахунком не охоплена, а саме з 05.11.2000 по 31.01.2001.

Суд вказує на те, що один і той самий календарний період не може бути повторно зарахований до страхового стажу.

Тому належним способом захисту в цій частині є зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивачки незараховану частину спірного періоду роботи, а саме з 05.11.2000 по 31.01.2001.

У задоволенні вимоги про зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу період роботи з 01.02.2001 по 04.05.2001 слід відмовити, оскільки цей календарний період уже охоплений розрахунком страхового стажу позивачки.

Із приводу доводу відповідача про необхідність уточнюючих довідок, то суд зазначає про таке.

Відповідач посилається на те, що позивачка не надала уточнюючих довідок про спірні періоди роботи, виданих на підставі первинних документів.

Суд відхиляє цей довід відповідача, виходячи з такого.

Зі змісту статті 62 Закону №1788-XII та пунктів 1, 3 Порядку №637 вбачається, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж роботи.

Інші документи застосовуються як допоміжні засоби підтвердження стажу у разі відсутності трудової книжки або відсутності в ній відповідних записів, а також у разі наявності таких неточностей, які не дозволяють встановити період роботи.

У цій справі трудова книжка позивачки наявна.

Спірні записи у ній також наявні.

Вони містять дати прийняття та звільнення і дозволяють встановити періоди трудової діяльності.

Відповідач не довів, що записи є підробленими або недостовірними, та не навів обґрунтованих сумнівів, які б вимагали підтвердження спірних періодів виключно додатковими документами.

Тому вимога відповідача про подання уточнюючих довідок за наявності трудової книжки з придатними для оцінки записами є надмірно формальною і не відповідає принципу пропорційності.

Щодо права позивачки на пенсію за віком, то суд вказує на таке.

Суд встановив, що позивачка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , отже досягла 60-річного віку ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Із заявою про призначення пенсії за віком вона звернулася 02.07.2025, тобто не пізніше трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV, у 2025 році для призначення пенсії за віком після досягнення 60 років особа повинна мати не менше 32 років страхового стажу.

Відповідач визначив страховий стаж позивачки у розмірі 30 років 6 місяців 15 днів.

Отже, за розрахунком відповідача позивачці бракувало 1 року 5 місяців 15 днів страхового стажу.

З огляд на викладене вище, суд дійшов висновку, що періоди роботи з 03.05.1994 по 30.10.1994, з 10.11.1994 по 20.03.1997, а також з 05.11.2000 по 31.01.2001 підлягають зарахуванню до страхового стажу позивачки.

Сукупна тривалість лише періодів роботи з 03.05.1994 по 30.10.1994 та з 10.11.1994 по 20.03.1997 перевищує обсяг стажу, якого, за розрахунком відповідача, не вистачало позивачці для набуття права на пенсію за віком.

За таких обставин, позивачка має необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV.

Відповідно до змісту пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-IV, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Оскільки позивачка досягла пенсійного віку 29.06.2025, а звернулася за призначенням пенсії 02.07.2025, пенсія за віком підлягає призначенню з 30.06.2025.

Ця дата також зазначена відповідачем у формі РС-право як дата призначення/права.

Щодо дискреційних повноважень відповідача та способу захисту, то суд виходить із такого.

Відповідач стверджує, що зобов`язання зарахувати стаж і призначити пенсію позивачці є втручанням у його дискреційні повноваження.

Суд не погоджується з цим доводом відповідача з таких підстав.

Дискреційними є повноваження, за яких суб`єкт владних повноважень має можливість обрати один із кількох юридично допустимих варіантів рішення.

Натомість у цій справі закон визначає чіткі умови призначення пенсії за віком: досягнення відповідного віку, звернення із заявою та наявність необхідного страхового стажу.

Так, суд встановив: позивачка досягла 60-річного віку; позивачка звернулася за призначенням пенсії у межах тримісячного строку; записи трудової книжки підтверджують спірні періоди роботи; після зарахування періодів, щодо яких суд дійшов висновку про протиправність їх неврахування, позивачка має необхідний страховий стаж; мотив відмови відповідача - відсутність необхідного стажу не знайшов свого підтвердження за результатами розгляду цієї справи.

Отже, у відповідача не залишається дискреції щодо вирішення питання про наявність права позивачки на пенсію за віком.

Його повноваження у цій частині є пов`язаними, а не дискреційними.

Водночас, з урахуванням положень частини другої статті 9 та частини четвертої статті 245 КАС України суд вважає, що повторний розгляд заяви не забезпечить ефективного захисту порушеного права позивачки.

Повторний розгляд міг би бути належним способом захисту тоді, коли суд не встановив усіх необхідних умов для прийняття рішення на користь особи або коли суб`єкт владних повноважень не вирішував певного питання по суті.

У цій справі відповідач розглянув заяву позивачки по суті та прийняв рішення за результатами такого розгляду, визначив конкретний розмір страхового стажу, встановив дату виникнення права та відмовив у призначенні пенсії через незарахування спірних періодів.

Після спростування цього мотиву відмови відповідача відсутні підстави для повернення питання на повторний розгляд Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Саме відповідач прийняв оскаржуване рішення за результатами розгляду заяви позивачки за принципом екстериторіальності.

Тому належним суб`єктом виконання рішення суду в частині усунення наслідків протиправної відмови є Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, серед інших, у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23, відповідно до якої дії зобов`язального характеру у зв`язку з розглядом заяви за принципом екстериторіальності має вчиняти той територіальний орган Пенсійного фонду України, який був визначений для розгляду заяви та прийняв відповідне рішення.

Для ефективного захисту права позивачки суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог у частині способу захисту та зобов`язати відповідача призначити позивачці пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV з 30.06.2025, тобто з дня, визначеного пунктом 1 частини першої статті 45 цього Закону.

При цьому, суд не відмовляє у вимозі про повторний розгляд заяви як у самостійному способі захисту, а застосовує інший, ефективніший спосіб захисту порушеного права, який забезпечує реальне поновлення порушеного права позивачки.

З огляду на викладене вище, за результатами розгляду справи суд прийшов до таких висновків.

Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 09.07.2025 № 262140016278 є протиправним, оскільки відповідач без достатніх правових підстав не зарахував до страхового стажу позивачки окремі періоди роботи, підтверджені трудовою книжкою, і внаслідок цього дійшов помилкового висновку про відсутність у позивачки необхідного страхового стажу для призначення їй пенсії за віком.

Позов підлягає частковому задоволенню із застосуванням ефективного способу захисту, який полягає не лише у скасуванні протиправного рішення та зарахуванні до страхового стажу періодів, які суд визнав безпідставно незарахованими, а й у зобов`язанні відповідача призначити позивачці пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV з дати, визначеної пунктом 1 частини першої статті 45 цього Закону.

Інші аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.

Щодо інших доводів сторін, то суд також зазначає, що, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

Щодо судового збору, то суд зазначає про таке.

Позивачка сплатила судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Як зазначено вище, позов задоволено частково, оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування до страхового стажу позивачки не всього заявленого періоду роботи з 05.11.2000 по 04.05.2001, а лише його незарахованої частини з 05.11.2000 по 31.01.2001.

У частині періоду з 01.02.2001 по 04.05.2001 підстав для зобов`язання відповідача зарахувати цей період до страхового стажу немає, оскільки він уже охоплений розрахунком страхового стажу позивачки.

Відповідно до змісту частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, суд виходить з того, що заявлені позовні вимоги є немайновими, взаємопов`язаними та спрямованими на захист одного права - права позивачки на призначення пенсії за віком.

Вимога про визнання протиправною відмови у призначенні пенсії, вимога про зарахування періодів трудової діяльності до страхового стажу та вимога щодо подальшого вирішення питання про призначення пенсії є пов`язаними між собою як передумова та наслідки відновлення порушеного права.

Часткове задоволення позову в цій справі зумовлене не необґрунтованістю вимог позивачки по суті спору, а тим, що частина заявленого періоду роботи вже охоплена розрахунком страхового стажу і не може бути зарахована повторно.

Крім того, суд застосував ефективніший спосіб захисту - зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком, а не повторний розгляд заяви.

Враховуючи характер спірних правовідносин, взаємопов`язаність заявлених немайнових вимог та те, що часткова відмова у позові зумовлена виключно неможливістю повторного зарахування періоду, який уже врахований у розрахунку страхового стажу, суд дійшов висновку, що пропорційний розподіл судових витрат не зумовлює зменшення розміру судового збору, який підлягає стягненню на користь позивачки.

Тому на користь позивачки належить стягнути судовий збір у повному сплаченому розмірі - 1211 грн 20 коп - за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 09.07.2025 № 262140016278 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 такі періоди роботи: з 03.05.1994 по 30.10.1994; з 10.11.1994 по 20.03.1997; з 05.11.2000 по 31.01.2001.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 30.06.2025.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідач:Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10, м. Хмельницький, Хмельницький р-н, Хмельницька обл.,29005 , код ЄДРПОУ - 21318350) Третя особа:Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вулиця Бульварно-Кудрявська, 16, Київ, 04053 , код ЄДРПОУ - 42098368)

Головуючий суддя Є.В. Печений