Рішення № 138050629, 08.07.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/14012/25

Провадження № 2/357/2162/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

08 липня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Орєхова О. І. ,

за участі секретаря Кича М. В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Дейнека С.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області про позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області про позбавлення батьківських прав, обґрунтовуючи наступним.

Вона, ОСОБА_1 , 10.07.2009 року одружилася з відповідачем у справі ОСОБА_3 , про що в книзі реєстрації шлюбі 10.07.2099 року зроблено запис № 644, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 10.07.2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області.

В період шлюбу у них народилося двоє дітей: донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_2 від 03.09.2009 року та серії НОМЕР_3 від 18.04.2012 року.

Сімейне життя не склалося і рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07.06.2016 року у справі ЄУН 357/4930/16-ц провадження 2/357/2216/16, шлюб між нею та ОСОБА_3 було розірвано, що підтверджується копією судового рішення від 07.06.2016 року.

В подальшому між нею та ОСОБА_6 , 29.09.2017 року було зареєстровано шлюб, про що 29.09.2017 року складено відповідний актовий запис № 178, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 29.09.2017 року.

На даний час нинішній чоловік ОСОБА_6 як батько, здійснює виховання обох дітей, яких любить та бажає у майбутньому удочерити.

На даний час, зрозуміло з яких причин, ОСОБА_3 поїхав до ФРН в тому числі на заробітки, після чого лише кілька разів телефонував, станом на даний час місце його перебування не відоме. Після виїзду на заробітки відповідач з дітьми майже не спілкувався, не приймав участі у їх вихованні та навчанні, матеріальному забезпеченні. Відповідач повністю самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків відносно малолітніх дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , у зв`язку з чим весь тягар по утриманню та вихованню дітей ліг на позивачку.

Відповідач не піклується про належний фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дітей в разі необхідності, що негативно впливає на їхній фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дітьми в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення; не надає дітям доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до їхнього внутрішнього світу, не забезпечує усім необхідним для отримання освіти.

Зазначені фактори є результатом прояву винної поведінки відповідача, свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов`язками.

Просила суд позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнути з відповідача понесені судові витрати ( а. с. 1-5 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.09.2025 ( а. с. 29-30 ) головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.

За відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу ( ч. 1 ст. 187 ЦПК України ).

Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання ( перебування ) такої фізичної особи.

04.09.2025 судом здійснено запит до Відділу обліку та моніторингу інформацію про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача ( а. с. 34 ).

10.10.2025 судом отримано з відділу обліку та моніторингу інформацію про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача ( а. с. 35), зареєстровано за вх. № 58287.

Згідно отриманої інформації, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з 17.02.1993 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом ( ч. 1 ст. 27 ЦПК України ).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем пред`явлено позов до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у відповідності до вимог ч. 1 ст. 27 ЦПК України, що узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 29.10.2020 року у справі № 263/14171/19.

Згідно ч. 1 ст. 187 ЦПК України якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановлено законом порядку місце проживання ( перебування ) фізичної особи відповідача.

Ухвалою судді від 15 жовтня 2025 року прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження. Постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання у справі на 18.11.2025 ( а. с. 36-37 ).

14.11.2025 судом отримано від представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Дейнеки Сергія Леонідовича відзив на позовну заяву ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав ( а. с. 46-49 ).

Відзив обґрунтований тим, що з 2025 року позивачка навмисно не дає спілкуватись із дитиною з невідомих причин, але відповідач продовжує сплачувати аліменти на утримання дітей з власної ініціативи та намагається спілкуватись з дітьми.

Ознайомившись із позовною заявою стало відомо чому позивачка перешкоджає у спілкуванні із дітьми, з метою нинішнього чоловіка, який на даний час є військовослужбовцем, щоб він міг удочерити його дітей та матиме можливість звільнитись із військової служби і це є основна підстава для позивачки позбавлення відповідача батьківських прав.

Як зазначено у позовній заяві, що відповідач майже не спілкується із доньками ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , то цей факт позивачка сама підтверджує спілкування батька із доньками.

Також факт спілкування батька із донькою ОСОБА_7 підтверджується, що відповідач особисто перераховує кошти на картковий рахунок ОСОБА_4 .

Також факт спілкування батька із донькою ОСОБА_8 підтверджується, що відповідач особисто перераховує кошти на картковий рахунок ОСОБА_5 .

Перерахунок коштів підтверджується платіжними інструкціями.

Своїх дітей відповідач любив і любе, був і сподіваюсь буде вразі відсутності збоку колишньої дружини перешкод, добрим і турботливим батьком, для чого має не просто бажання, а й всі реальні можливості.

Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Протокольною ухвалою від 22.12.2025 закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті на 10.02.2026 ( а. с. 90-93 ).

Розгляд справи неодноразово відкладався за клопотаннями сторін по справі ( а. с. 103-105, 112 ).

Ухвалою суду від 13.05.2026 задоволено клопотання представника позивача щодо забезпечення проведення судового засідання 18.05.2026 в режимі відеоконференції з Південним міським судом Одеської області, в якому допитати в якості свідка ОСОБА_9 ( а. с. 123-124 ).

В судовому засіданні 18.05.2026 позивач та її представник, кожний окремо, підтримали позовні вимоги, надали пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві, просили позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 18.05.2026 заперечував проти позовних вимог, надав при цьому пояснення аналогічні викладеним у відзиві на позов, просив відмовити в позові.

В даному судовому засіданні були допитані в якості свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснила, що вона є мамою позивача та зазначила, що відповідач ніколи належним чином не виконував батьківських обов`язків. Вона допомагала донці, в тому числі, матеріальному забезпеченні дітей. Відповідача бачила лише з пивом, випившим. Коли діти були в неї, батько забирав їх, але коли забирав, то не проводив з ними час. Діти не хочуть з батьком спілкуватися. Підтвердила, що кошти батько пересилає на картку дітей.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснила, що вона є подругою позивача. Зазначала, що дітей відповідач брав, але привозив їх до неї та залишав. Коди дитині ОСОБА_8 було десь п`ять років, вона захворіла, то вона займалася нею, возила її до лікарні, оскільки відповідач був зайнятий. Дітей брав з 2017 по 2020 рік два або три рази на тиждень, але з 2023 року брав дітей ріже. Вказувала на те, що відповідач почав надсилати кошти дітям лише після того, як ОСОБА_13 подала позов до суду.

В даному судовому засіданні було оголошено перерву до 29.06.2026 ( а. с. 125-132 ), для забезпечення та допиту інших свідків, які не з`явилися в судове засідання.

Ухвалою суду від 09.06.2026 задоволено клопотання представника позивача щодо забезпечення проведення судового засідання 29.06.2026 в режимі відеоконференції з Південним міським судом Одеської області, в якому допитати в якості свідка ОСОБА_9 ( а. с. 141-142 ).

В судовому засідання приймали участь позивач та її представник, а також представник відповідача.

Третя особа Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області в судове засідання 29.06.2026 свого представника не направили, 29.06.2026 судом отримано лист за підписом начальника служби ОСОБА_14 , в якому просила проводити розгляд справи без представника служби, взяти до уваги наданий висновок.

З урахуванням думки учасників справи, суд вирішив про можливість проведення судового засідання за відсутності третьої особи.

Стороні відповідача було поновлено строк для подачі доказів та долучено переписку ОСОБА_15 з батьком та платіжні інструкції про перерахування з боку відповідача коштів на картки дітей.

В судовому засіданні 29.06.2026 допитано в якості свідка ОСОБА_10 , яка в судовому засідання зазначила, що вона є подругою позивача з 2000 року і хрещеною старшої доньки. Зазначала, що відповідач нічого не знає про дітей, не забезпечував гідного відпочинку, на водив їх до культурних закладів. Крім сплати аліментів, відповідач не допомагав, про це вона знає зі слів позивача.

Стосовно допиту свідка ОСОБА_9 , сторона позивача відмовилася та не наполягала на допиті.

Крім того, за присутності психолога ОСОБА_16 в судовому засідання було заслухано думку дітей.

Так, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в судовому засіданні пояснила, що з батьком не спілкується, не має такого бажання. Вважає необхідним позбавити батька батьківських прав. Спілкуватися з ним не хоче. Водночас, не заперечувала, що батько перераховує на її картку кошти і те що вона його вітала в 2025 році з днем народження, але це вона зробила, щоб батько не ображався.

Дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 пояснила, що не хоче спілкуватися з батьком, вона його внесла в чорний список у телефоні, щоб останній їй не дзвонив. Водночас підтвердила, що батько вітав її з днем народження та перераховує кошти на картку, але вона не пам`ятає скільки.

Інших доповнень з боку учасників справи не надходило.

В судовому засіданні 29.06.2026 заслухавши свідка ОСОБА_10 та дітей, з урахування наданих пояснень з боку учасників справи та інших свідків в судовому засіданні 18.05.2026, дослідивши матеріали справи, враховуючи вимоги ч. 1 ст. 244 ЦПК України, суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відклав ухвалення та проголошення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення ( 08 липня 2026 року о 17 год. 00 хв. ).

Так, з урахуванням наданих пояснень учасниками справи під час розгляду справи, свідчень наданих з боку свідків та думки дітей, після дослідження матеріалів справи, суд прийшов до наступних висновків.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

В судовому засіданні встановлено, що сторони по справі, позивач та відповідач, перебували в зареєстрованому шлюбі з 10 липня 2009 року, про що свідчить наявна в справі копія свідоцтва про шлюб ( а. с. 10 ), який рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 червня 2016 року був розірваний ( а. с. 21 ).

Вказане судове рішення набрало законної сили 20.06.2016.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом ( ч. 4 ст. 82 ЦПК України ).

За час перебування у шлюбі, у сторін по справі народилися доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копіями відповідних свідоцтв про народження останніх ( а. с. 11, 12 ).

З наданих до матеріалів справи Витягів з реєстру територіальної громади від 16.07.2025, позивач ОСОБА_1 та діти ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 ( а. с. 14-16 ).

З копії наявного у справі свідоцтва про шлюб вбачається, що 29.09.2017 було зареєстровано шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_17 , де прізвище після державної реєстрації шлюбу чоловіка та дружини ОСОБА_18 ( а. с. 20 ).

Встановлено, що на примусовому виконанні ВДВС перебуває виконавчий лист № 257/4926/16-ц від 06.07.2016, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_17 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та вікторії, ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини доходу ( заробітку ) щомісячно, починаючи з 27.04.2016 і до досягнення старшою дитиною повноліття, про що свідчить лист виконавчої служби від 28.10.2025 за вих. № 251096, спрямований адвокату Дейнека С.В. ( а. с. 50 ).

Крім того, міститься розрахунок заборгованості від 28.10.2025, виданий державним виконавцем Білоцерківського ВДВС Сидоренко В.Ю., з якого вбачається, що станом на 27.10.2025 заборгованість ОСОБА_3 зі сплати аліментів, відсутня ( а. с. 50 на звороті ).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач наголошувала на тому, що відповідач не піклується про належний фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дітей в разі необхідності, що негативно впливає на їхній фізичний розвиток як складову виховання, не спілкується з дітьми в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення, не надає дітям доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до їхнього внутрішнього світу, не забезпечує усім необхідним для отримання освіти, що свідчить про свідоме нехтування ним своїми батьківськими обов`язками, що є підставою для позбавлення останнього батьківських прав.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до ч. 4 ст. 155 Сімейного кодексу України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по виханню дитини.

Відповідно п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таке рішення має бути прийнято з метою захисту інтересів неповнолітньої дитини, яка фактично позбавлена його батьківського піклування.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року ( справа № 631/2406/15-ц провадження № 61-36905св18 ).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У справі «Мамчур проти України» від 16.07.2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Питання щодо можливості позбавлення батьківських прав вирішувалось також Верховним Судом у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 638/1496/17-ц (провадження № 61-35874св18), від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17 (провадження № 61-2861св20), від 16 червня 2021 року у справі № 315/1279/19 (провадження № 61-3821св21).

У постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 404/6391/16-ц (провадження № 61-40224св18) зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У постанові Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 296/7848/16-ц (провадження № 61-43695св18) зазначено, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18) зазначено про те, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.

Подібний висновок викладено у постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц.

При вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і приймати участь у її вихованні.

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

У цій справі судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач не бажає спілкуватися з доньками та брати участь у їх вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей, які проживають разом з матір`ю ( позивачем по справі ).

Та обставина, що на час розгляду справи вихованням і розвитком дитини займається мати, не свідчить безумовно про те, що батько дітей не бажає приймати участь у їх утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, провадження № 61-4014св20.

Навпаки, як встановлено під час розгляду справи, відповідач заперечує щодо позбавлення його батьківських прав, має бажання спілкуватися з доньками, сплачує систематично аліменти та не має заборгованості з їх сплати, а також перераховує на карки доньок грошові кошти, про що свідчать надані стороною відповідача платіжні інструкції ( перерахування у 2024, 2025 та 2026 роках ), призначення в яких вказано, як переказ власних коштів так і призначення вітання з новим роком, зі святом.

До того ж, останній вітає доньок з днем народження, намагається спілкуватися з ними.

Постанова Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини).

Рішенням виконавчого комітету Білоцерківського району Київської області від 23 грудня 2025 року за № 1011, затверджено висновок щодо недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( а. с. 100-101 ).

Так, висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету міської ради щодо про позбавлення відповідача батьківських прав не є обов`язковим для суду (частини п`ята, шоста статті 19 СК України), такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 595/1638/19, провадження № 61-3503 св 21.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини (cт. 18 Конвенції про права дитини).

СК України (ст. 171), Закон України «Про охорону дитинства (ст. 9), Конвенція про права дитини від 20.11.1989 року та інші нормативно-правові акти гарантують дитині право бути вислуханою під час судових чи адміністративних розглядів з питань, що стосуються її особисто у разі, коли вона досягла такого рівня розвитку, що дозволяє їй сформулювати власні погляди та висловити їх (в кожній справі суддя приймає рішення щодо цього питання враховуючи індивідуальні об`єктивні та суб`єктивні фактори).

З`ясування думки дитини у цивільному процесі можна визначити як загальний процес (сукупність дій суду), що спрямовані на реалізацію гарантованого законом права дитини бути вислуханою під час судових чи адміністративних розглядів з питань, що стосуються її особисто у разі, коли вона досягла такого рівня розвитку, що дозволяє їй сформулювати власні погляди та висловити їх. Відсутня чітка регламентація процедури здійснення з`ясування думки дитини судом, у зв`язку з чим, залежно від обставин конкретної справи таке з`ясування може здійснюватись за допомогою різних методів (наприклад, думка дитини може відображатись у письмових доказах (висновках психологічних досліджень, висновках органів опіки та піклування, письмових зверненнях дитини до суду, тощо); електронних доказах (відео, аудіо зверненнях до суду, повідомленнях у соціальних мережах, тощо); висновках психологічної експертизи, психологічного обстеження; показаннях дитини (особисто в залі судового засідання, за допомогою відео конференції)).

Національне законодавство також відображає принцип пріоритетності прав та інтересів дитини, зокрема, статтею 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) закріплено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

При цьому Закон України «Про охорону дитинства» визначає, що забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Згідно із статтею 3 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року, ратифікованої Україною 03 серпня 2006 року, (далі - Європейська конвенція) дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами, використання яких вона може вимагати: a) отримувати всю відповідну інформацію; b) отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; c) бути поінформованою про можливі наслідки реалізації цих думок та про можливі наслідки будь-якого рішення.

У статті 6 «Порядок прийняття рішення» Європейської конвенції визначено, що під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки, якщо внутрішнім законодавством дитина визнається такою, що має достатній рівень розуміння, і приділяє належну увагу думкам, висловленим дитиною.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 640/15771/19.

У контексті віку дитини при її опитуванні ВС у постанові від 25 березня 2019 року у справі № 165/2240/16-ц (провадження № 61-29942св18) зауважив, що при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини надається належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Аналогічної позиції притримується і судова практика. Зокрема, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №357/17852/15-ц визначено, що: «Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть переважати інтереси батьків. При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Згідно з вимогами статті 171 Сімейного кодексу України - дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Так, в судовому засіданні в присутності психолога, було заслухано думку дітей, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Як зазначено вище, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в судовому засідання зазначили, що не бажають спілкуватися з батьком.

Проте суд звертає увагу, що думка дитини не повинна бути абсолютною для суду, якщо вона не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини, так як діти є вразливими до маніпуляцій зі сторони дорослих.

Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20 ( провадження № 61-6807св21 ).

Озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї (ВС КЦС справа № 705/3040/18 від 13.07.2022, справа № 175/1713/20 від 23 червня 2022 року ).

Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20 ( провадження № 61-2701св24 ).

В зазначеній вище постанові Верховний Суд зазначив, що очевидно, що сімейні відносини мають "складний" характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. У цій справі подібні ризики були відсутні. Простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька призвела до розриву зв`язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері, то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька батьківських прав щодо його доньки. Особливо в ситуації, коли батько наполегливо вказував, що він хоче відновити та розвивати стосунки зі своєю донькою; апеляційний суд, крім факту, що батько не підтримував з донькою відносини з 2015 року, не встановив будь-яких інших фактів, які могли б виправдати позбавлення батька батьківських прав. Судами не було встановлено, що батько не відповідав вимогам, необхідним для виховання дітей, або що він коли-небудь заподіював шкоду своїй доньці, або що він становив загрозу для здоров`я та розвитку дитини, або що спілкування із батьком могло порушити відповідні права дитини. За вісім років відсутності спілкування з батьком дитина дійсно встановила міцні родинні зв`язки зі своєю матір`ю, вітчимом. Для дитини це є її сім`я, і вона не пам`ятає батька. Однак у цих відносинах не було нічого, що могло б виправдати позбавлення її можливості відновити зв`язок зі своїм біологічним батьком. З метою захисту найкращих інтересів дитини очевидно, що дитині краще залишатися в сім`ї, з якою у неї вже склався відповідний зв`язок. Втім цього недостатньо, щоб виправдати позбавлення батька будь-якого спілкування з дитиною і можливості такого спілкування в майбутньому. Таким чином, позбавлення батька всіх батьківських прав не відповідає критерію пропорційності; хоча період, протягом якого батько не підтримував контакту донькою тривав достатньо довго, особливо для дитини її віку, цей фактор сам по собі не може виключати можливість відновлення зв`язків між донькою і її біологічним батьком. Фактична повага до сімейного життя вимагає, щоб майбутні відносини між батьком і дитиною визначалися з урахуванням усіх важливих факторів, а не просто спливом часу; діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди необов`язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, необов`язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь право дитини на висловлення своєї думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без проведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів; у цій справі надання батькові можливості відновити контакт зі своєю донькою, з урахуванням встановлених обставин, не позначиться негативно на зв`язках дитини з її існуючою сім`єю. Натомість апеляційний суд не врахував можливість відновлення зв`язків між батьком та донькою, а звернув увагу лише на існуючі відносини; повну й абсолютну заборону контактів між дитиною та біологічним батьком не можливо використовувати як засіб виховання або покарання батька. Натомість на думку апеляційного суду, батьківська бездіяльність батька протягом восьми років, по суті виправдовувала позбавлення його права на сімейне життя. Надання батькові можливості спілкуватися зі своєю донькою не поставить під загрозу благополуччя дівчинки, а навпаки сприятиме відновленню контактів з її біологічним батьком і відповідатиме її найкращим інтересам.

Батьківські права засновані на спорідненості батьків з дитиною, тому погіршення особистих стосунків батька і дитини чи батьків самої дитини може мати тимчасовий характер і не є підставою для позбавлення батьківських прав.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.

Отже, можлива образа дитини на батька сама по собі не є підставою для позбавлення батьківських прав.

Крім цього встановлено, що відповідач по справі, не перебуває наразі в Україні, перебуває за її межами.

Та обставина, що відповідач тимчасово перебуває за кордоном, не є підставою для позбавлення його батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.

Такої позиції дотримується в Верховний Суд в постанові від 05 червня 2024 року у справі № 722/225/23.

В зазначеній вище постанові Верховний Суд зазначив, що вимушене тимчасове перебування матері за кордоном (внаслідок життєвих обставин) дійсно створює певні труднощі у налагодженні стосунків з дітьми. Але при цьому вона не усувається від виховання та утримання своїх дітей, цікавиться їхнім життям та бажає в подальшому належним чином виконувати свої батьківські обов`язки. З наявних у справі доказів вбачалося, що жінка заперечувала проти позбавлення її батьківських прав, вказуючи, що не втратила інтересу до дітей, що свідчить про її зацікавленість у прийнятті участі у їх житті. При цьому апеляційний суд обґрунтовано зазначав, що позивач ОСОБА_1 при розгляді спору не довів суду, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дітей.

Отже, позивач ОСОБА_1 при розгляді спору не довила суду, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дитини.

Факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про її інтерес до дітей, його заперечення, переконливо свідчить про небайдужість та інтерес останнього до дітей, бажання брати активну участь у їх житті, а його тимчасова відсутність не є підставою для позбавлення батьківських прав.

До того ж, відповідачу не виносилися попередження про неналежне виконання батьківських обов`язків і його поведінка не була предметом розгляду компетентних органів.

В свою чергу під час розгляду справи, представник відповідача наголошував на тому, що позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, позивач має на меті, щоб її чоловік, з яким остання зараз перебуває у шлюбі, мав можливість удочерити доньок, про це зазначено і в самому позові.

Надає суд і критичної оцінки свідченням свідків, які були допитані з боку сторони позивача, оскільки свідок ОСОБА_12 є матір`ю позивача та прямо зацікавленою особою.

Крім того, свідок ОСОБА_10 на питання суду пояснила, що про всі обставини їй відомо зі слів позивача.

До того ж, свідчення свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 мають розбіжності з матеріалами справи та встановленими і дослідженими судом доказами, за яким суд встановив, що батько дітей ( відповідач ), окрім сплати аліментів, надає допомогу дітям, перераховує кошти, намагається з ними спілкуватися.

Таким чином, оскільки відповідач заперечує щодо позбавлення його батьківських прав, він має намір та бажання спілкуватися з дітьми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині позбавлення батьківських прав відповідача є такими, що не підлягають задоволенню, так як судом під час розгляду справи не встановлено факту свідомого нехтування відповідачем батьківськими обов`язками.

У контексті наведеного, суд бере до уваги, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України", пункт 49).

З огляду на встановлені обставини справи щодо поведінки батька дітей, суд зауважує, що наразі відсутні підстави для застосування до нього крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення батьківських прав.

Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов`язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано "необхідним у демократичному суспільстві", воно повинно бути обґрунтовано "гострою соціальною необхідністю". Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.

Позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам стосовно дітей на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дітьми, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Також Верховний Суд наголосив, що саме лише подання заяви у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України для позбавлення батьківських прав.

Верховний Суд вказав, що непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їхніх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (Постанова Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19).

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що в матеріалах справи недостатньо належних та допустимих доказів щодо свідомого нехтування ОСОБА_3 обов`язками відносно своїх дітей ( доньок ), які проживають з позивачем, а також винної поведінки останнього щодо ухилення від їх виховання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача до відповідача про позбавлення батьківських прав є не доведеними, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Частиною 1 статті 131 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача.

При зверненні до суду з вищевказаними позовними вимогами позивачем було сплачено судові витрати у розмірі 1 211,20 гривень, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією ( а. с. 6 ).

Оскільки позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача і понесенні останньою судові витрати у вищезазначеному розмірі.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 51 Конституції України, ст. ст. 7, 19, 141, 150, 155, 164, 166 СК України, ст. ст. 2, 5, 10, 12, 13, 19, 76, 77, 79, 80, 81, 89, 133, 141, 161, 187, 211, 223, 244, 263-265, 273, 353-355 ЦПК України, п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», Законом України «Про охорону дитинства», Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, суд,

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області про позбавлення батьківських прав, - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_5 );

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_6 );

Третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області ( адреса місцезнаходження: 09107, Київська область, м. Біла Церква, вул. П. Скоропадського, буд. 8, ЄДРПОУ: 35615529 ).

Повне судове рішення складено 08 липня 2026 року.

Суддя О. І. Орєхов