Ухвала суду № 138050517, 07.07.2026, Березанський міський суд Київської області

БЕРЕЗАНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

07541, вул. Шевченків шлях, 30-А, м. Березань, Київська обл.

№ провадження 2/356/366/26

Справа № 356/344/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.2026 Березанський міський суд Київської області у складі:

головуючого судді Капшученко І. О.

за участю секретаря Мелещенко В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Березанського міського суду Київської області в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін клопотання відповідача ОСОБА_1 про зупинення провадження у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Березанського міського суду Київської області перебуває вказана вище цивільна справа.

04.05.2026 та 05.05.2026 від відповідача ОСОБА_1 до суду надійшли клопотання про зупинення провадження у справі, обґрунтовані тим, що відповідач призваний по мобілізації та перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується відповідною довідкою. Відповідно витягу з наказу № 37 військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, солдат ОСОБА_1 з 28.10.2024 приступив до виконання службових обов`язків. Враховуючи територіальну віддаленість місця несення військової служби та місцезнаходження суду, відповідач не має об`єктивної можливості брати участь у судових засіданнях та користуватись процесуальними правами, у зв`язку з чим, посилаючись на п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, просить суд зупинити провадження у справі до припинення його перебування у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції (а.с.74-75,78-79).

Представник позивача в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, при зверненні до суду в позові просив розгляд справи проводити за їхньої відсутності (а.с.57).

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином згідно з вимогами ст. 128 ЦПК України, а саме шляхом доставки судової повістки до електронного кабінету відповідача, а також поштою рекомендованими листами з повідомленнями про вручення за місцем реєстрації відповідача, що співпадає з адресою, вказаною позивачем у позовній заяві, та додатково електронною поштою, причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило (а.с.67,71,73,85,90-91,93,102,103-на звороті,105,108).

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути подане клопотання за відсутності вказаних учасників справи відповідно до положень ч. 3 ст. 211, ч. 1 ст. 223 ЦПК України.

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, в зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, розглянувши подане клопотання про зупинення провадження у справі, проаналізувавши наведені в ньому доводи та додані документи, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до наступних висновків.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зупиняє провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом учинення процесуальних дій під час розгляду справи з визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому її розгляду, та передбачити усунення яких неможливо. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи (постанова Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 645/331/17, від 19 грудня 2024 року у справі № 484/40/21).

Норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.

Виняток для суду з наведеного правила складає ситуація, коли дотримання приписів статті 251 ЦПК України вступає у суперечність із загальними засадами цивільного процесуального законодавства, як-от верховенство права, елементом якого є право на доступ до суду, та, у другу чергу, диспозитивність цивільного процесу.

Отже, під час застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства. Принципи змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства (статті 12, 13 ЦПК України) надають учасникам справи право вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами. Обов`язок суду зупинити провадження не повинен тлумачитися всупереч волі та інтересам військовослужбовця як учасника цивільного процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2025 у справі № 754/947/22).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Загальновідомим є факт, що Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався, триває понад чотири роки та на даний час його дію не припинено.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Державну спеціальну службу транспорту» Державна спеціальна служба транспорту є спеціалізованим військовим формуванням, що входить до системи Міністерства оборони України, призначеним для забезпечення стійкого функціонування транспорту, будівництва нових та/або відновлення пошкоджених об`єктів єдиної транспортної системи України в інтересах оборони держави, об`єктів і споруд загальновійськового та спеціального призначення, а також об`єктів нерухомості та інфраструктури у сфері управління Міністерства оборони України.

Основними завданнями Державної спеціальної служби транспорту є: технічне прикриття, відбудова, встановлення загороджень на об`єктах єдиної транспортної системи України з метою забезпечення діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України; капітальне будівництво, реконструкція об`єктів і споруд загальновійськового та спеціального призначення, у тому числі військових інженерно-технічних та фортифікаційних споруд, а також об`єктів нерухомості та інфраструктури у сфері управління Міністерства оборони України; виявлення та/або очищення об`єктів та місцевості (водних акваторій) від вибухонебезпечних предметів; охорона та оборона об`єктів державного значення єдиної транспортної системи України; виконання інших завдань, пов`язаних із участю в обороні держави та забезпеченням ефективного функціонування єдиної транспортної системи України.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб, визначені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону Укоаїни «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. За змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 № N 8-рп/2002, п. 3).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ у справі «Красношапка проти України» від 30.11.2006, заява № 23786/02, п. 51).

Частиною третьою статті 2 ЦПК України до основних засад (принципів) цивільного судочинства віднесено розумність строків розгляду справи судом, пропорційність та рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом.

Вимога щодо дотримання розумного строку розгляду справи спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту, а відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.

Необґрунтоване зупинення провадження у справі може призвести до затягування строків її розгляду й перебування учасників справи в стані невизначеності, що не відповідає як завданню цивільного судочинства, так і змісту та меті п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, а також суперечить частині другій статті 64 Конституції України, відповідно до якої право на судовий захист не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Згідно вимог статтей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Так, згідно відповіді ІНФОРМАЦІЯ_1 від 12.05.2026 № КП/1/1158, ОСОБА_1 призваний на військову службу під час загальної мобілізації згідно Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» 28.10.2024 до військової частини НОМЕР_1 (а.с.94).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 37 від 28.10.2024 солдата ОСОБА_1 призначено на посаду арматурника монтажного відділення з 28.10.2024 (а.с.76-на звороті,81,111).

Згідно з довідкою № 514 від 21.11.2024, відповідач ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 Державної спеціальної служби транспорту Міністерства оборони України з 28.10.2024 (а.с.77,82).

Як вбачається зі змісту поданих клопотань, відповідач має бажання приймати участь у судових засіданнях в даній справі, проте вказує на територіальну віддаленість місця несення військової служби та місцезнаходження суду.

Разом з тим, згідно відповіді т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 від 18.06.2026 № 2135, старший солдат ОСОБА_1 , що проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , у разі завчасного повідомлення має можливість подати рапорт з проханням про надання йому можливості участі у судовому засіданні, який буде розглянутий командуванням військової частини у встановленому порядку з урахуванням службової необхідності та виконання бойових завдань (а.с.110).

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідач у даній справі має зареєстрований електронний кабінет в системі «Електронний суд», з клопотанням про зупинення провадження у справі звернувся до суду особисто та не позбавлений можливості брати участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції.

З огляду на встановлені вище обставини, відповідачем у поданому клопотанні жодним чином не обґрунтовано, в чому саме полягає об`єктивна неможливість його участі при розгляді даної справи, виходячи із заявлених ним підстав, і чи існує вона взагалі, враховуючи, що відповідач не позбавлений можливості реалізувати надані йому цивільним процесуальним законодавством права, зокрема, шляхом надсилання до суду заяв по суті справи в письмовому вигляді, в яких викласти свої міркування чи заперечення, надати суду докази чи викласти свою позицію по суті спору, має можливість брати участь в судових засіданнях, завчасно подавши рапорт командуванню, а також приймати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в тому числі, з використанням власних технічних засобів.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що метою Конвенції є захист прав, які є не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними. Це зауваження стосується, зокрема, права на доступ до суду з огляду на те, яке важливе місце посідає право на справедливий судовий розгляд у демократичному суспільстві (рішення у справі «Ейрі проти Ірландії» (Airey v. Ireland), заява № 6289/73, пункт 24, від 09 жовтня 1979 року; рішення у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06, пункт 231, від 17 січня 2012 року; рішення у справі «Вітковскі проти Польщі» (Witkowski v. Poland), заява № 21497/14, пункт 43, від 13 грудня 2018 року).

Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява № 35787/03, пункт 29, від 26 липня 2007 року; рішення у справі «Алванос та інші проти Греції» (Alvanos v. Greece), заява № 38731/05, пункт 25, від 20 березня 2008 року; рішення у справі «ТОВ «Фріда» проти України» (Frida, LLC v. Ukraine), заява № 24003/07, пункт 33, від 08 грудня 2016 року; рішення у справі «Хасан Тунч та інші проти Туреччини» (Hasan Tunc and Others v. Turkey), заява № 19074/05, пункт 33, від 31 січня 2017 року; рішення у справі «Вітковскі проти Польщі» (Witkowski v. Poland), заява № 21497/14, набуло статусу остаточного 13 березня 2019 року, пункт 44, від 13 грудня 2018 року).

У практиці Європейського суу з прав людини визначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справі «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Beles and Others v. the Czech Republic), заява № 47273/99, пункти 50-51 та 69, від 12 листопада 2002 року; рішення у справі «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia), заява № 40160/12, пункт 97, від 05 квітня 2018 року; рішення у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява № 35787/03, пункт 29, від 26 липня 2007 року).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених прав, свобод чи інтересів (стаття 2 ЦПК України). Досягнення цієї мети відбувається через дію основоположних засад судочинства, зокрема верховенства права, рівності сторін та диспозитивності.

Суд під час розгляду справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 10 ЦПК України).

Відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За таких обставин, об`єктивні підстави, які перешкоджають подальшому розгляду справи, відсутні, тому в даному випадку зупинення провадження суперечитиме принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи та порушує права учасників судового процесу.

Таким чином, суд приходить до висновку про необґрунтованість клопотань про зупинення провадження, тому у їх задоволенні слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 11-13, 76-77, 89, 251, 253 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотань відповідача ОСОБА_1 про зупинення провадження у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 15 (п`ятнадцяти) днів з дня її складення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом 15 (п`ятнадцяти) днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: І. О. Капшученко