Рішення № 138050336, 07.07.2026, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/6498/26

Провадження № 2/344/4674/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Польської М.В.,

секретаря Соляник Т.І.,

за участю:

представника відповідача Ленчук Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Богородчанський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся у квітні 2026р. в суд з позовом до Комунального підприємства «Богородчанський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради» про поновлення ОСОБА_1 на посаді юрисконсульта Комунального підприємства «Богородчанський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради», стягнення середнього заробітку, виходячи з середньоденного заробітку 220.85грн., за весь час за час вимушеного прогулу по день поновлення на роботі.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що наказом від 22.12.2025р. №85-р було затверджено штатний розпис КП «Богородчанський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради» на 2026 рік, а наказом від 23.12.2025р. №86-г передбачено скорочення посади юрисконсульта з 01.01.2026р.На підставі вказаних наказів, наказом від 26.02.2026р. №12-к позивача було звільнено з роботи з 02.03.2026р. у зв`язку з скороченням чисельності працівників за п.1 ст.40 КЗпП України. Незаконність звільнення обґрунтовується відсутністю рішення власника Івано-Франківської обласної ради, до компетенції якого й належить затвердження граничної чисельності працівників та фонду оплати праці. Окрім того, відповідач повідомив про відсутність вакантних посад, однак він не запропонував всі вакансії, які існували на день звільнення. Відповідно до ст.235 КЗпП України: працівник підлягає поновленню на роботі; одночасно підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.

27.04.2026р. надійшов відзив на позов, в якому вимоги заперечуються. Дійсно 02.02.2015 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду провідного юриста-консультанта. Однак, у зв`язку із виїздом позивача за межі території України, між сторонами було укладено 02.08.2024 року трудовий договір про дистанційну роботу. Такий вид роботи ускладнив можливість на місці виконувати певні обов`язки юрисконсульта, а директор уповноважений здійснювати самопредставництва підприємства самостійно, до того ж, у виключних випадках, зокрема у випадку судових справ, КП не позбавлене можливості звернутися за професійною правничою допомогою на умовах цивільно-правового договору. У зв`язку із наведеним, з метою оптимізації виробничого процесу, було прийнято рішення у штатному розписі на 2026 рік не передбачати посади «юриста-консультанта». 12.12.2025 року наглядовою радою КП «БОГОРОДЧАНСЬКИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ АГРОЛІСГОСП ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ», як уповноваженим органом управління, було затверджено штатний розпис на 2026 рік, що підтверджується протоколом №4. Штатний розпис на 2026 рік був затверджений головою Івано-Франківської обласної ради, який є її уповноваженою особою, а жодним документом не передбачено, що його затвердження повинне відбуватись виключно на пленарному засіданні облради та оформлятись виключно її рішенням. Всі накази керівника КП, як і проведена процедура звільнення позивача, відповідають вимогам закону. Щодо вільних вакансій, то наявні вакантні посади головний лісничий і майстер лісу вимагають вказаним: освіти, кваліфікації, досвіду роботи, якими позивач не володів та не володіє.

Ухвалою суду від 19.05.2026р. було витребувано докази.

Ухвалою суду від 04.06.2026р. було відмовлено у призначенні судової технічної експертизи.

У судові засідання позивач не з`явився, просив розгляд справи без його участі.

Представник відповідача у судових засіданнях вимоги позову заперечив, просив відмовити у задоволенні .

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 наказом №5-к від 02.02.2015 року було прийнято на посаду провідного юриста-консультанта Богородчанського спеціалізованого агролісгоспу ОКП «Івано-Франківськагролісгосп» (в подальшому перейменоване на КП «Богородчанський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради»), згідно укладеного контракту з 02.02.2015р. (в подальшому безстроково), що підтверджується копією наказу та копією трудової книжки наданої відповідачем.

Наказом директора КП «Богородчанський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради» від 26.02.2026р. №12-к ОСОБА_1 юрисконсульта було звільнено з роботи з 02.03.2026р. у зв`язку з скороченням чисельності працівників за п.1 ст.40 КЗпП України. Вирішено питання проведення розрахунку. Даний наказ цього ж дня направлено позивачу за електронною адресо., так як він перебував у трудових відносинах дистанційно, про що вказується нижче (а.с.65-66).

Підставою видачі наказу про звільнення було те, як стверджують сторони, що 22.12.2025р. на засіданні наглядової ради КП «Богородчанський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради» було затверджено протоколом №4 штатний розпис підприємства на 2026 рік, із загальною чисельністю 28.3 штатні одиниці, рішення прийнято одноголосно, підписане Головою наглядової ради, заступником голови Івано-Франківської обласної ради.

Відповідно до п. 1.3. Статуту Комунального підприємства, уповноваженим органом управління комунального підприємства є наглядова рада.

Сам штатний розпис КП, крім погодження рішенням наглядової ради та заступника голови Івано-Франківської обласної ради, був затверджений також і головою Івано-Франківської обласної ради 12.12.2025 року (а.с.7-8, 100-101). Позивач звертав увагу на те, що у його примірнику наданому до позову, дата поруч підпису голови Івано-Франківської обласної ради Сича О. щодо числа і місяця затвердження штатного розпису відсутня (вказано тільки рік), а отже, на його переконання, були підстави для проведення експертизи щодо заповнення числа і місяця, проте суд відмовив ухвалою у клопотанні позивача про призначення експертизи, оскільки дані примірники штатного розпису (наданого позивачем та відповідачем) є ідентичними за відмінностями дати «12.12» при затвердженні головою облради з позначкою року - 2025, водночас наданий позивачем примірник не свідчить про недостовірність належного доказу наданого відповідачем, зміст який є ідентичним щодо самого штатного розпису, так як в подальшому вчинялись і інші дії щодо затвердження такого штатного розпису, який попередньо був схвалений 12.12.2025р. і наглядовою радою підприємства, про що вказано вище.

Отже, доводи позивача у змісті позову про те, що незаконність звільнення обґрунтовується відсутністю рішення власника Івано-Франківської обласної ради, до компетенції якого й належить затвердження граничної чисельності працівників та фонду оплати праці, не є доведеними.

Наказом директора КП «Богородчанський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради» від 22.12.2025р. №85-г було затверджено штатний розпис КП «Богородчанський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради» на 2026 рік з визначеним місячним фондом оплати праці і введено його в дію з 01.01.2026 року. Надано доручення головному бухгалтеру нарахування зарплати з врахуванням нового штатного розпису.

Наказом директора КП «Богородчанський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради» від 23.12.2025р. №86-г, відповідно до наказу №85-г щодо введення в дію нового штатного розпису, було скорочено посаду юрисконсульта з 01.01.2026р. Вирішено питання попередження працівника відповідно до п.2 ст.49 КЗпП України про припинення трудового договору у встановленому порядку.

30.12.2025 року Комунальне підприємство направило позивачу повідомлення про видачу наказу від 23.12.2025р. №86-г, розірвання з ним трудового договору з 01.03.2026р. у зв`язку із скорочення займаної ним посади (а.с.75-76), яке направлено на електронну пошту працівника (позивача), який перебуває поза місцем роботи.

За частиною 2 цієї статті 7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.

Отже, позивача належним чином за узгодженим порядком обміну документами було повідомлено за два місяці до звільнення, відповідачем при звільненні дотримано 2-х місячний термін з часу отримання попередження, що підтверджується матеріалами справи, зауважень щодо цього позивач не висловлював у позові.

Метою персонального попередження про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці з одночасною пропозицією іншої роботи в розумінні статті 49-2 КЗпП України є надання працівникові можливості завчасно визначитися з майбутнім працевлаштуванням або підшукати собі іншу роботу [постанова Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року у справі № 303/798/17 (провадження № 61-1863св20)].

Окрім того, слід зазначити, що між позивачем як працівником та відповідачем як роботодавцем, у зв`язку із виїздом працівника юрисконсульта ОСОБА_1 за межі території України, було укладено 02.08.2024 року трудовий договір про дистанційну роботу, який підписано позивачем електронним підписом (а.с.56-64), такий договір діяв і на час звільнення. Предметом договору трудова функція працівника, полягала у представництві комунального підприємства, на надання правової допомоги в судах, установах, органах по виконанню рішень, представництво в органах державної влади, місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях, з громадянами.

Обґрунтовуючи підстави звільнення, сторона відповідача зазначила, що такий вид дистанційної роботи працівника ОСОБА_1 ускладнив можливість на місці виконувати ним певні обов`язки юрисконсульта. Посада юриста-консультанта, за своєю функціональною суттю, полягає у допомозі директору здійснювати операційне керування підприємством, а також представляти інтереси підприємства.

Відповідно Статуту Директор та головний бухгалтер є офіційними представниками комунального підприємства, діють в межах своїх повноважень та представляють його інтереси в органах виконавчої влади та місцевого самоврядування, установах і організаціях, а також взаємодіють з організаціями та фізичними особами, у тому числі міжнародними, відповідно до наданих їм повноважень. Директор уповноважений здійснювати самопредставництва підприємства самостійно. До того ж, у виключних випадках, зокрема у випадку судової справи, комунальне підприємство не позбавлене можливості звернутися за професійною правничою допомогою на умовах цивільно-правового договору. У зв`язку із наведеним, з метою оптимізації виробничого процесу, й було прийнято рішення у штатному розписі на 2026 рік не передбачати у ньому посади «юриста-консультанта».

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, що закріплена у постанові від 28.04.2021 року у справі №373/2133/17, згідно з позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 січня 2018 року у справі N 519/160/16-ц (провадження N 61-312св17), від 06 лютого 2018 року у справі N 696/985/15-ц (провадження N 61-1214св18), від 12 червня 2019 року у справі справа N 297/868/18 (провадження N 61-393св19), суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

Щодо твердження позивача про те, що штатний розпис підлягає затвердженню виключно у порядку ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а саме на її пленарному засіданні, як доводила сторона відповідача є хибним, оскільки штатний розпис на 2026 рік був прийнятий наглядовою радою, затверджений головою Івано-Франківської обласної ради, який є її уповноваженою особою, жодним документом не передбачено, що затвердження штатного розпису повинне відбуватись виключно на пленарному засіданні ради та оформлятись виключно її рішенням, директором Комунального підприємства було видано наказ «Про затвердження штатного розпису на 2026 рік».

При цьому суд зазначає, що вказана позивачем стаття 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» перед прохальною частиною вимог, регулює поняття та процедуру прийняття актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування, однак не визначає необхідність затвердження штатного розпису комунального підприємства шляхом прийняття рішення обласної ради про це. Тому доводи відповідача щодо цього є вірними.

Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Отже, роботодавець має запропонувати працівнику, якого він вивільняє, всі вакансії, які були (з`явилися) на підприємстві, аж до моменту звільнення (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2023 року у справі № 199/4766/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 210/6543/21, від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21, від 24 червня 2020 року у справі № 742/1209/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2020 року у справі № 466/7604/17, від 07 листопада 2011 року у справі N6-45цс11 та Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі N 800/538/17 (провадження N 11-431асі18).

Разом з тим, відповідно до правової позиції Верховного Суду, що закріплена у постанові від 27.08.2024 року у справі №333/4779/20, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Однією з найважливіших гарантій для працівників при зміні в організації праці, в тому числі скорочення чисельності та штату, є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією або спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду й існувала на день звільнення (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21, від 10 січня 2024 року у справі № 333/4779/20).

Як вже зазначено вище, 30.12.2025 року Комунальне підприємство направило позивачу на електронну пошту повідомлення про розірвання з ним трудового договору з 01.03.2026р. у зв`язку із скорочення займаної ним посади, яке направлено на електронну пошту працівника цього ж дня. Водночас у цьому ж повідомленні було вказано, що вакантні посади, які відповідають його спеціальності та досвіду, станом на момент направлення повідомлення, відсутні.

Судом встановлено та підтверджено довідкою відповідача від 22.04.2026р. №66 (а.с.77), що у період з 30.12.2025 року (момент направлення повідомлення про скорочення) по 02.03.2026 року (момент звільнення позивача) на підприємстві були вакантними лише наступні посади: головний лісничий; майстер лісу.

Відповідно до наданих відповідачем посадових інструкцій головного лісничого та майстра лісу (а.с.78-83) для зайняття вищезазначених посад необхідна відповідна освіта та досвід роботи, а саме: головний лісничий повна вища освіта за спеціальністю «лісове господарство», стаж попередньої роботи не менше 2 років; майстер лісу неповна або повна вища освіта (бакалавр, спеціаліст) за спеціальністю лісове господарство та досвід роботи у сфері лісництва не менше 1 року.

Як доводив відповідач, у ОСОБА_1 необхідні компетенції (освіта одночасно з досвідом роботи в певній сфері) - відсутні, що підтверджується крім того і наданою трудовою книжкою позивача (в частині досвіду роботи за певною сферою лісництва), а тому такі посади йому запропоновані не могли бути. Поряд з цим, вже протягом тривалого часу ОСОБА_1 постійно проживає за межами території України, саме тому він був переведений на дистанційний режим роботи, а факт виїзду 23.07.2024р. підтверджується даними Держприкордонслужби від 19.05.2026р. Натомість вакантні посади головного лісничого та майстра лісу потребують фізичної присутності особи на місці виконання посадових обов`язків, а не дистанційно, а тому наведене також додатково підтверджує неможливість їх запропонування позивачу.

Таким чином, відповідачем було дотримано процедуру звільнення ОСОБА_1 з посади юриста-консультанта на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а тому позовні вимоги не підлягають до задоволення. На переконання суду із досліджених кожного зокрема та їх сукупності доказів у даній цивільній справі та підстав з яких був поданий позов, роботодавцем було дотримано вимоги законодавства.

Інші доводи сторін не змінюють висновку суду та не підлягають деталізації.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до ствердного висновку про відсутність підстав задоволення позовних вимог в частині про поновлення позивача на посаді юрисконсульта.

Водночас, вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною після задоволення вимоги про поновлення на роботі, а тому в цій частині позову також слід відмовити.

За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є змагальність сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

На підставі вищевикладеного, ст.40 КЗпП України, ст.ст. 2,4, 5, 12, 76 -81, 258 , 261-265, 273, 274, 352 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Богородчанський спеціалізований агролісгосп Івано-Франківської обласної ради» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду через Івано-Франківський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 08 липня 2026 року.

Суддя Мирослава ПОЛЬСЬКА