Вирок № 138047531, 07.07.2026, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/7458/26

Провадження № 1-кп/201/844/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд м. Дніпра у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , з секретарем судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12026042110000351, внесеного у ЄРДР 05.03.2026 року по обвинуваченню:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, який має вищу освіту, не одружений, на утриманні неповнолітніх та малолітніх дітей не має, працює інженером з механізації та автоматизації виробничих процесів, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 358, ст. 336 КК України,

В судовому засіданні приймали участь:

прокурор ОСОБА_4

обвинувачений ОСОБА_3

захисник ОСОБА_5

ВСТАНОВИВ:

1.Обставини, які встановлені судом

Відповідно до Указу Президента України №64-2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану на території України» по всій території України того ж дня введено воєнний стан строком на 30 діб та у подальшому Указом Президента України № 469/2024 від 23.07.2024 строк дії воєнного стану з 23.07.2024 продовжено строком на 90 діб.

Так, відповідно до п. 2 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» Військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Крім того, п. 3 вказаного Указу зазначено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 33 Конституції України, тобто право кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Положеннями ст. 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Військове формування це створена відповідно до законодавства України сукупність військових з`єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.

Згідно з приписами ст. 4 вказаного Закону, у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії, у тому числі проведення спеціальних операцій (розвідувальних, інформаційно-психологічних тощо) у кіберпросторі. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

Так, 24.02.2022 року Указом Президента України №69/2022 оголошено загальну мобілізацію та постановлено здійснити призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

Згідно з п. 44-45 рішення Ради національної безпеки та оборони України від 14.09.2020, основним завданням у сфері воєнної безпеки є розвиток потенціалу стримування. Безумовним пріоритетом є боєздатні Збройні Сили України, підготовлений і вмотивований військовий резерв та ефективна територіальна оборона, які у поєднанні зі спроможностями інших органів сектору безпеки і оборони здатні завдати таких неприйнятних для противника втрат на землі, у повітрі, на морі та у кіберпросторі, що унеможливить реалізацію його агресивних намірів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Збройні Сили України», Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Відповідно до п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого Постановою КМУ від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Пунктом 9 Положення передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; оформлюють та видають військово- облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам; взаємодіють з місцевими держадміністраціями, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування з питань військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час: здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та Служби зовнішньої розвідки): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку); надають командирам військових частин інформацію про військовозобов`язаних, які перебувають на військовому обліку, з метою добору громадян для проходження служби у військовому резерві та військової служби за контрактом; розробляють плани проведення мобілізації людських і транспортних ресурсів, удосконалення системи оповіщення, збору та поставки зазначених мобілізаційних ресурсів на відповідній території; ведуть на відповідній території облік підприємств, які залучаються до виконання мобілізаційних завдань, а також облік людських і транспортних ресурсів, призначених для задоволення потреб оборони держави; беруть у межах своїх повноважень участь у здійсненні контролю за виконанням мобілізаційних заходів у місцевих держадміністраціях, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, а також на підприємствах, здійснюють заходи, спрямовані на задоволення потреб Збройних Сил, інших військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецзв`язку у людських і транспортних ресурсах, а також забезпечують виконання інших покладених на них завдань.

Положеннями ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Згідно ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни зобов`язані: з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду; надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом; проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

У відповідності до ч. 3 ст. 22 зазначеного вище Закону, інші військовозобов`язані зобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.

Згідно з ч. 5 ст. 22 вказаного Закону призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади.

Пунктом 2 ст. 26 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено настання відповідальності громадян за невиконання своїх обов`язків щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Згідно з ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством. Громадяни проходять військову службу, службу у військовому резерві та виконують військовий обов`язок у запасі відповідно до законодавства. Громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов`язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством. Згідно із ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Статтею 35 Конституції України визначено, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Частиною 2 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом ЗСУ, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовий обов`язок включає проходження військової служби.

Частиною 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що громадяни України щодо військового обов`язку поділяються на категорії, одна з яких це військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування ЗСУ та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

Згідно із п. 7 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» граничний вік перебування на військовій службі встановлюється для військовослужбовців, які проходять військову службу під час особливого періоду, з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, молодшого та старшого офіцерського складу - до 60 років.

Також, під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися на збірні пункти ТЦК у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки).

Згідно з ст. 39 «Призов на військову службу під час мобілізації. Демобілізація» ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» за № 2233-XII від 25.03.1992: призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.

Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань.

Громадяни України, призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, які раніше не проходили військову службу в Збройних Силах України, інших військових формуваннях, проходять курс базової загальновійськової підготовки тривалістю не менше ніж один місяць.

Відповідно до ст. 42 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», громадяни України, винні в порушенні правил військового обліку, прибуття за викликом до ТЦК, а також у вчиненні інших порушень законодавства про військовий обов`язок і військову службу, несуть відповідальність згідно із законом.

Крім того, «Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, були встановлені «Правила військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (далі - Правила).

Згідно із п.2 ч.1 Правил, військовозобов`язані повинні: прибувати за викликом ТЦК на збірні пункти, призовні дільниці у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках або розпорядженнях ТЦК), для взяття на військовий облік та визначення призначення на воєнний час, оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів;

Відповідно до ч. 4 Правил, громадяни, які ухиляються від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період несуть кримінальну відповідальність.

Пунктом 2.1. зазначеного Положення передбачено, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК).

Відповідно до пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267, Державної стратегії у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу, туберкульозу та вірусним гепатитам на період до 2030 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 листопада 2019 року № 1415-р, в Україні ведеться інформаційна система "Моніторинг соціально значущих хвороб".

Інформаційна система «Моніторинг соціально значущих хвороб» (ІС СЗХ) комплекс засобів, який дає змогу автоматизувати роботу суб`єктів господарювання, що здійснюють профілактику, діагностику та лікування соціально значущих хвороб (СЗХ), реєстрацію та облік пацієнтів із СЗХ (а саме: вірус імунодефіциту людини (ВІЛ), туберкульоз, хвороби та стани, які потребують замісну підтримувальну терапію (ЗПТ)).

Функції національного адміністратора інформаційної системи «Моніторинг соціально значущих хвороб» покладено на державну установу «Центр громадського здоров`я Міністерства охорони здоров`я України».

Користувачі зобов`язані вносити до Системи відомості про:

1) пацієнта із СЗХ:

- прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності);

- унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (у разі наявності);

- реєстраційний номер облікової картки платника податків (у разі наявності) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку у паспорті);

- дата та місце народження;

- місце проживання;

- серія (за наявності) та номер документа, що посвідчує особу (паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, свідоцтво про народження (для осіб, які не досягли 14-річного віку), посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, свідоцтво про народження, видане компетентним органом іноземної держави), орган, що видав документ, дата видачі, строк дії;

- номер телефону, адреса електронної пошти (у разі надання);

- інформація про законного представника пацієнта із СЗХ: прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), документи, що посвідчують його особу та повноваження законного представника відповідно до законодавства (у разі наявності);

2) надані медичні послуги, фізикальні та лабораторні обстеження і призначене лікування у зв`язку із СЗХ.

Відповідно до пункту 2.21 Верифікація (перевірка) персональних даних пацієнта: не зважаючи на те, що перелік документів для засвідчення особи, досить значний, для верефікації клієнта обов`язково повинні бути внесені дані паспорту/свідоцтва про народження.

Відповідно до призначення ІС СЗХ, функцій і завдань, що вирішує система, суб`єктів взаємодії, користувачем системи, зокрема, є Лікар-інфекціоніст.

Лікар-інфекціоніст користувач ІС СЗХ, який є працівником суб`єкта господарювання, та отримує доступ до інформації електронної медичної картки пацієнтів та відкритої інформації ІС СЗХ. В межах своїх функцій виконує:

- пошук електронної медичної картки пацієнта за реквізитами.

Відповідно до пункту «а» статті 5 додатку 1 до Наказу Міністерства оборони України № 402 від 14.08.2008 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» передбачено різні клінічні стадії хвороби, зумовленої вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) за рубриками В20-В24 та безсимптомне носійство ВІЛ - Z21. Під час проведення медичного огляду військовозобов`язаного за даною статтею обов`язковими є огляд інфекціоністом, імунологічне дослідження сироватки крові на наявність антитіл до ВІЛ або антитіл та білку р24 ВІЛ, визначення рівнів абсолютного значення CD4 Т-лімфоцитів (CD4) та, за клінічної потреби, вірусного навантаження (ВН) ВІЛ. До пункту «а» належать захворювання, що входять до переліку нозологій клінічної стадії I-IV, за рівня CD4

У місті Дніпрі станом на 26.11.2010 рік проживав громадянин України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 та перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_3 , будучи обізнаним про те, що з 17.03.2014 на території України діє особливий період, а з 24.02.2024, Указом Президента України, оголошено проведення загальної мобілізації на території, зокрема, Дніпропетровської області, а також про те, що на період дії воєнного стану на території України, з метою забезпечення обороноздатності держави, захисту незалежності та територіальної цілісності України, особи призовного віку (від 18 до 60 років, придатні до військової служби) - підлягають мобілізації, проте не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, визнані відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров`я на термін до шести місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії), інші військовозобов`язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках, а також те, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, які визнані непридатними до військової служби.

ОСОБА_3 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх протиправність, використовуючи завідомо неправдиву медичну документацію, а саме: Консультаційний висновок спеціаліста (форма-028/о) та виписку із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого (форма-027/о), яка дозволяє безперешкодно пройти військово-лікарську комісію, що відображає інформацію про настання, перебіг (розвиток) і наслідки перенесення захворювань, які дозволяють пацієнту отримати необхідне для нього рішення, умисно, будучи достовірно обізнаним про відсутність у нього ВІЛ-інфекції/СНІДу, використав завідомо підроблену медичну документацію при проходженні військово-лікарської комісії на території Соборного району міста Дніпра.

Так, ОСОБА_3 , у невстановлений час, але не раніше 12.06.2024 року, перебуваючи за адресою: м. Дніпро, вул. Ламана, 4 в приміщенні КНП «Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги» Дніпровської міської ради консультаційно-діагностичне відділення № 2, на території якого проводиться військово-лікарська комісія ІНФОРМАЦІЯ_3 , діючи з метою ухилення від призову за мобілізацією, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст.ст. 1, 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII, ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII та Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року № 69-2022, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, надав членам військово-лікарської комісії завідомо підроблену медичну документацію, а саме: Консультаційний висновок спеціаліста (форма-028/о) та виписку із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого (форма-027/о), яка надала можливість, ОСОБА_3 , отримати свідоцтво про хворобу від 15.07.2024 за №145/40/3062, відповідно до якого останнього було визнано непридатним до проходження військової служби за станом здоров`я, а саме: синдром набутого імунодефіциту, що входить до переліку нозологій клінічної стадії I-IV, за рівня CD4

Таким чином, ОСОБА_3 закінчив умисел направлений на використання завідомо підробленої документації.

Умисні дії ОСОБА_3 кваліфіковані за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, - використання завідомо підробленого документу.

Крім того, ОСОБА_3 , будучи достовірно обізнаним про введення на підставі Указів Президента України на всій території України воєнного стану та запровадження загальної мобілізації, усвідомлюючи, що він не є особою у якої діагностовано ВІЛ-інфекцію або іншу хворобу, що унеможливлює його мобілізацію до Збройних Сил України, вирішив ухилитись від мобілізації шляхом надання ним до військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 медичної документації а саме: Консультаційного висновку спеціаліста (форма-028/о) та виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого (форма-027/о) про наявність у нього ВІЛ-інфекції ІV клінічної стадії та визнання на підставі вказаної хвороби його непридатним до військової служби за станом здоров`я на підставі пункту «а» статті 5 додатку 1 до Наказу Міністерства оборони України № 402 від 14.08.2008 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» та не призов його на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 2 частини 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»».

Усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, у невстановлений час, але не пізніше ніж 12.06.2024, через невстановлених на даний час досудовим розслідуванням осіб, ОСОБА_3 передав свої ідентифікуючі дані завідувачці відділення з профілактики та боротьби зі СНІДом Філії за напрямом «Інфекційні хвороби» КНП «Міська клінічна лікарня №4» ДМР ОСОБА_6

12.06.2024 о 12 год. 04 хв. ОСОБА_6 безпідставно було внесено зміни до інформаційної системи «Моніторинг соціально значущих хвороб», а саме до електронної медичної картки № 234504 відкритої 25.11.2019 на ім`я ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , замінено на пацієнта ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який не є ВІЛ інфікованою особою.

Після зміни відповідних даних за результатами неправомірних дій з реєстром соціально значущих хвороб ОСОБА_3 , не раніше 12.06.2024, точний час не встановлено, лікарями відділення з профілактики та боротьби зі СНІДом Філії за напрямом «Інфекційні хвороби» КНП «Міська клінічна лікарня №4» ДМР було видано медичну документацію про наявність у нього ВІЛ інфекції, яку він у подальшому, у невстановлений час, але не пізніше 15.07.2024, особисто надав до військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_6 для визнання його непридатним до проходження військової служби за станом здоров`я з метою ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.

15.07.2024 ОСОБА_3 пройшов військово-лікарську комісію ІНФОРМАЦІЯ_7 та був визнаним непридатним до військової служби за станом здоров`я зі зняттям з військового обліку на підставі пункту «а» статті 5 додатку 1 до Наказу Міністерства оборони України № 402 від 14.08.2008 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», про що ВЛК складено відповідне свідоцтво про хворобу №145/40/3062 від 15.07.2024.

Таким чином, ОСОБА_3 , відповідно до свідоцтва про хворобу №145/40/3062 від 15.07.2024 визнання непридатним до проходження військової служби, на підставі діагнозу: синдром набутого імунодефіциту, що входить до переліку нозологій клінічної стадії I-IV, за рівня CD4

Надалі після підтвердження 20-ю регіональної військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_8 рішення ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_9 від 15.07.2024 про визнання ОСОБА_3 непридатним до проходження військової служби, 17.12.2024 працівниками ІНФОРМАЦІЯ_9 його було знято з військового обліку на підставі діагнозу: синдром набутого імунодефіциту, що входить до переліку нозологій клінічної стадії I-IV, за рівня CD4

05.09.2025 засіданням військово-лікарської комісії Центральної ВЛК Збройних Сил України складено протокол №2025-0905-0905 про скасування свідоцтва про хворобу №145/40/3062 від 15.07.2024 на підставі здійснення неправомірних змін в інформаційній системі «Моніторинг соціально значущих хвороб» та допущення порушень при складанні медичної документації військово-лікарською комісією, військовозобов`язаного ОСОБА_3 поновлено на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з чим останній з цього часу є таким, що підлягає призову на військову службу під час мобілізації.

Таким чином, військовозобов`язаний ОСОБА_3 , перебуваючи у Соборному районі м. Дніпро, у невстановлений час, але не пізніше 15.07.2024, будучи достовірно обізнаним про введення на підставі Указів Президента України на всій території України воєнного стану та запровадження загальної мобілізації, усвідомлюючи, що він не є особою у якої діагностовано ВІЛ-інфекцію або іншу хворобу, що унеможливлює його мобілізацію до Збройних Сил України, діючи умисно та протиправно, надав до військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 завідомо неправдиві документи Консультаційний висновок спеціаліста (форма-028/о) та виписку із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого (форма-027/о), на підставі яких рішенням зазначеної комісії від 15.07.2024 №145/40/3062 останнього було визнано непридатним до проходження військової служби за станом здоров`я та зазначено про виключення з обліку військовозобов`язаних громадян ІНФОРМАЦІЯ_2 , тим самим ухилившись від призову на військову службу під час мобілізації, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ст. 336 КК України.

Умисні дії ОСОБА_3 кваліфіковані за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.

За сукупністю вчиненого дії ОСОБА_3 кваліфіковані:

- за ч. 4 ст. 358 КК України - використання завідомо підробленого документа;

- за ст. 336 КК України - ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.

2. Позиція обвинуваченого

Під час судового розгляду кримінального провадження ОСОБА_3 визнав свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень повністю та підтвердив їх вчинення при викладених вище обставинах, щиро розкаявся у вчиненому, повідомив, що готовий понести заслужене покарання і просив суворо не карати.

3.Докази, які досліджені судом

Прокурор надав усне клопотання про розгляд справи у скороченому провадженні, на підставі частини 3 ст. 349 КПК України, проти якого обвинувачений не заперечив.

На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, враховуючи повне визнання обвинуваченим своєї вини, а також те, що обвинувачений не оспорює всі обставини справи, за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Судом з`ясовано, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, сумніву в добровільності та істинності його позиції немає. Сторонам судового провадження роз`яснено, що в такому випадку вони будуть позбавленні права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.

При цьому, суд обмежився допитом обвинуваченого, дослідив документи, які характеризують його особу та документи, які підтверджують процесуальні витрати.

Прийняття судом рішення про проведення скороченого судового розгляду свідчить про те, що обставини, які сторони не оспорюють, будуть вважатися встановленими в судовому засіданні і суд буде це враховувати при постановленні вироку.

Крім того, дане рішення повністю узгоджується з вимогами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу III Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи "Відносно спрощеного кримінального правосуддя" та практики Європейського суду з прав людини щодо їх застосування, згідно з якими, суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

4.Висновок суду про винуватість обвинуваченого

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 358, ст. 336 КК України, повністю та об`єктивно доведена.

Суд вважає, що умисні дії ОСОБА_3 кваліфіковані за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, як використання завідомо підробленого документу, - вірно.

Умисні дії ОСОБА_3 кваліфіковані за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, - вірно.

5.Мотиви призначення покарання та ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку і положення закону, якими керувався суд

Загальні положення

При призначенні покарання обвинуваченому, згідно з вимогами ст.ст. 65-67 КК України та роз`ясненнями, що містяться в п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (з наступними змінами), суд враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу винного, та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання, а також вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів.

Зазначене узгоджується із положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, якою встановлено, що кожен (…) при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно із законом.

При цьому, суд враховує позицію ЄСПЛ, що кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів.

Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».

Щодо обставин, які пом`якшують і обтяжують покарання.

Обставинами, які, відповідно до ст. 66 КК України, пом`якшують покарання обвинуваченому, суд визнає щире каяття,оскільки він критично оцінив вчинені ним кримінальні правопорушення, своєю поведінкою під час досудового розслідування та судового провадження прагнув зменшити негативні наслідки своєї протиправної поведінки, що проявилось в осуді вчиненого та активному сприянні їх розкриттю.

Обставин, які, відповідно до ст. 67 КК України, обтяжують покарання, судом не встановлено.

Призначення покарання

Під час вчинення кримінального правопорушення, за даним кримінальним провадженням, обвинувачений був осудний у розумінні ст. 19 КК України.

Призначаючи покарання обвинуваченому суд враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень.

Так, виходячи з положень ч. 2 ст. 12 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 358 КК України, є кримінальним проступком. Кримінальне правопорушення, передбачене ст. 336 КК України, виходячи з положень ч. 4 ст. 12 КК України, є нетяжким злочином

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, виходячи з загальних засад призначення покарання, визначаючи вид та міру покарання, яке слід застосувати до обвинуваченого, суд враховує характер та ступінь тяжкості скоєних ним кримінальних правопорушень, наслідків вчинення, соціальне та матеріальне становище, стан здоров`я, стать та вік, неперебування на обліку у лікарів нарколога та психіатра, рівень культури та освіти, наявність обставини, яка пом`якшує покарання, і відсутність його обтяжуючої, тому, на думку суду, необхідним і достатнім для виправлення та попередження нових злочинів є покарання:

- за ч. 4 ст. 358 КК України штраф у розмірі, встановленому санкцією інкримінованої статті, а саме у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 850 грн;

- за ст. 336 КК України - позбавлення волі на мінімальний строк, встановлений санкцією інкримінованої статті, а саме три роки.

При цьому суд застосовує ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Згідно ст. 75 КК України якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

При вирішенні питання щодо застосування обвинуваченому положень ст. 75 КК України, суд враховує обставини вчинення ним кримінальних правопорушень, особу обвинуваченого, який не судимий, має вищу освіту, не одружений, на утриманні неповнолітніх та малолітніх дітей не має, працює інженером з механізації та автоматизації виробничих процесів, щире каяття як обставину, яка пом`якшує покарання, і відсутність його обтяжуючої, а тому суд вважає за можливе виправлення засудженого без відбування покарання в умовах ізоляції від суспільства.

Виходячи з усіх обставин справи, а також думки прокурора, який просив призначити покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України, суд приходить до висновку про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, а тому вважає, що його слід звільнити від відбування покарання з випробуванням згідно ст. 75 КК України на мінімальний строк з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Такий висновок узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним («Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року).

Суд переконаний, що за викладених вище обставин кримінального провадження та особи засудженого, призначене судом покарання у вигляді позбавлення волі буде цілком справедливим та пропорційним, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.

При цьому підстав для застосування ст. 69 КК України при призначенні покарання суд не вбачає.

6.Вирішення питання про долю речових доказів

Доля речових доказів підлягає вирішенню в порядку, передбаченому ст. 100 КПК України.

7.Інші рішення щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку

Запобіжний захід обвинуваченому не застосовувався. Клопотань про його застосування не надходило, а тому враховуючи вимоги ст. ст. 131, 132, 177, 178 КПК України і призначене судом покарання, суд не вбачає підстав для його застосування.

Витрати на залучення експерта у кримінальному провадженні відсутні.

Керуючись ст. ст. 369-376 КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 358, ст. 336 КК України і призначити йому покарання:

- за ч. 4 ст. 358 КК України штраф у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 850 грн 00 коп,

- за ст. 336 КК України - позбавлення волі на строк 3 роки,

ОСОБА_3 на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

Відповідно до положень ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням строком на 1 (один) рік.

На підставі п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 наступні обов`язки: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця свого проживання, роботи, а також періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

Витрати на залучення експерта у кримінальному провадженні відсутні.

Запобіжний захід не застосовувався.

Цивільний позов не пред`явлений.

Речові докази відсутні.

Роз`яснити учасникам судового провадження право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана сторонами кримінального провадження до Дніпровського апеляційного суду через Соборний районний суд м. Дніпра протягом тридцяти діб з дня проголошення вироку суду з урахуванням особливостей, передбачених ч. 2 ст. 394 КПК України.

Суддя ОСОБА_1