Рішення № 138045952, 22.06.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2026 р. справа № 300/320/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Панікара І.В.

при секретарі Подольській Т.М.,

за участю:

представника позивача: Дрогомирецького І.М.,

представників відповідача: Рубінського С.М.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Івано-Франківської митниці Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості та картки відмови, -

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Дрогомирецький Ігор Миколайович, діючи в інтересах фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі позивач, ФОП ОСОБА_1 ), звернувся до суду з адміністративним позовом до Івано-Франківської митниці (далі відповідач), за змістом якого просить суд:

- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA206050/2025/000291;

- визнати протиправним та скасувати рішення № UA206050/2025/000045/2 від 23.12.2025 про коригування митної вартості товарів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно, в порушення положень статті 57 Митного кодексу України, за наявності усіх документів, які підтверджують заявлену декларантом митну вартість товару, а саме: товар 1 інвентар та обладнання для занять фізкультурою, гімнастикою, легкою атлетикою, іншими видами спорту, спортивний снаряд для підняття ваги у важкій атлетиці та пауерліфтингу, гриф штанги металевий стрижень різного діаметру. На його кінці надягають диски, а основа служить для утримання штанги в руках. Навантаження закріплюється за допомогою втулок і замків, матеріалом виготовлення грифів є сталь марки - Q235B,- Арт.AFI-120-2, 120 см, діаметр 28 мм, W образний гриф, кількість - 1600шт, - арт.AFI160-01, 160см, діаметр 28 мм Прямий Гриф - 150шт,- Арт.AFI-180-02, 180см, діаметр 28 мм прямий гриф - 1120шт, не військового призначення, не є об`єктом експортного контролю, фірма виробник - Dingzhou Shuohui Fitness Equipment Co., Ltd, країна походження Китай; товар 2 набір елементів підлогового покриття (матів), виготовлений з пористого полімерного матеріалу на основі полімеруетилену. - Арт.AFI-IFM-24, матовий килимок для підлоги (мат-пазл) Floor Mat-24 SQ FT - кількість 200 компл., чорного кольору,розмірами 60х60х2см, упаковано в поліетиленові мішки, не військового призначення, не є об`єктом експортного контролю, фірма виробник - Dingzhou Shuohui Fitness Equipment Co., Ltd, країна виробництва - CN, обраний метод його визначення - основний (за ціною договору) щодо товарів, які імпортуються, здійснено визначення митної вартості товару за резервним. Як наслідок, відповідачем прийнято оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів за №UA206050/2025/000045/2 від 23.12.2025 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за № UA206050/2025/000291. Позивач не погоджується із оскаржуваним рішенням та карткою відмови, вказуючи, що у митного органу підстав для витребування у позивача додаткових документів не було, оскільки були відсутні розбіжності у поданих митному органу документах.

По справі здійснювався ряд наступних процесуальних дій.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишено без руху (т.1 а.с.66-67).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.02.2026 відкрито провадження в справі за правилами загального позовного провадження (т.1 а.с.72).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.03.2026 закрито підготовче провадження в адміністративній справі № 300/320/26 та призначено судове засідання для розгляду справи по суті (т.1 а.с.226).

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов через підсистему «Електронний суд» 12.02.2026, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечила. Вказала, що Івано-Франківська митниця не погодилася із заявленою декларантом митною вартістю товару та прийняла рішення про коригування митної вартості товарів за №UA206050/2025/000045/2 від 23.12.2025, яким визначено митну вартість товарів за резервним методом. Зокрема, представник відповідача зазначив, що надані SWIFT-повідомлення не є належними доказами фактичної оплати товару, оскільки лише свідчать про намір здійснити валютний переказ, а не про його виконання. Крім того, відповідач вказував на відсутність документів, які підтверджують договірні відносини між експедитором ТОВ «Ламан Шипінг» та фактичним перевізником, що, на його думку, могло впливати на визначення митної вартості товару. Також митний орган звертав увагу, що значна частина вартості товару була сплачена до оформлення коносамента, що, на думку відповідача, свідчить про наявність розбіжностей у поданих документах та є підставою для сумнівів щодо правильності заявленої митної вартості. На підставі наведеного вище, відповідач вважає позовні вимоги безпідставними, а рішення про коригування митної вартості та картки відмови такими, що прийняті відповідно до закону та з урахуванням усіх обставин (т.1 а.с.78-84).

17.02.2026 від представника позивача через підсистему «Електронний суд» на адресу суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до змісту якої вказав, що подані документи повністю підтверджують заявлену митну вартість товару та не містять розбіжностей, які могли б вплинути на правильність її визначення. На думку сторони позивача, наведені митним органом підстави для витребування додаткових документів і подальшого коригування митної вартості мають формальний характер, ґрунтуються на припущеннях та не підтверджують наявності недостовірних чи неповних відомостей щодо митної вартості товару. Крім того, позивач зазначає, що митним органом не доведено, яким чином встановлені ним обставини впливають на числові значення складових митної вартості, а окремі доводи, наведені у відзиві на позовну заяву, взагалі не були покладені в основу прийняття оскаржуваних рішень. У зв`язку з цим позивач вважає рішення про коригування митної вартості товару та картку відмови протиправними і просить їх скасувати (т.1 а.с.110-114).

26.02.2026 від представника позивача надійшли додаткові письмові пояснення, до яких долучено документи на підтвердження факту отримання продавцем повної оплати за зовнішньоекономічним контрактом, а також документи, що підтверджують отримання ТОВ «Ламан Шипінг» оплати за надані транспортно-експедиційні послуги (т.1 а.с.133-214, 229-250, т.2 а.с.1-23).

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав з підстав наведених у позовній заяві та додаткових поясненнях.

Представник відповідача щодо задоволення адміністративного позову заперечив з мотивів викладених у відзиві на позовну заяву.

Суд, розглянувши справу за правилами загального позовного провадження, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.

11.08.2025 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та "ДІНЧЖОУ ШУОХУЕЙ ФІТНЕС ЕКВІПМЕНТ КО., ЛІМІТЕД" (Китайська Народна Республіка) укладено зовнішньоекономічний договір за № 11082025 (т.1 а.с.44-46).

Відповідно до підпункту 1.1. пункту 1 зовнішньоекономічного договору за №11082025 від 11.08.2025 продавець продає покупця спортивне обладнання (надалі «Товари») відповідно до Специфікації до цього договору. Специфікація є невід`ємною частиною цього договору.

Кількість товарів визначена відповідно до Специфікація у пункті кількість товарів (підпункт 2.1 пункту 2 зовнішньоекономічного договору за № 11082025 від 11.08.2025).

Пунктом 3 зовнішньоекономічного договору за № 11082025 від 11.08.2025 регламентовано умови поставки.

Так, продавець надасть товари Покупцю на умовах, визначених у специфікації до цього Договору після отримання платежу Продавцем у сумі, визначеній у Специфікації до цього договору за товари відповідно до умов оплати, визначених у розділі 5 цього Договору (підпункт 3.1 пункту 3).

Міжнародні правила тлумачення торгових термінів Інкотермс 2010 використовуються у цьому договорі для тлумачення умов поставки (підпункт 3.2 пункту 3).

Поставка товарів здійснюється на умовах FOB (доставка вантажу, який пройшов митне очищення, зазначеному покупцем перевізнику до місця (СІНГАН, Китай) (Порт призначення") відповідно до правил Інкотермс 2010 (підпункт 3.3 пункту 3).

Підпунктом 4.1 пункту 4 зовнішньоекономічного договору за № 11082025 від 11.08.2025 передбачено, що ціни за Товари визначені у Специфікації до цього Договору, яка є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до пункту 5.1 пункту 4 зовнішньоекономічного договору за № 11082025 від 11.08.2025 умови оплати та порядок оплати для поставки Товарів визначені у специфікації до цього Договору, а саме здійснюється передоплата у розмірі 30% Т/Т перед виробництвом та 70% - перед відвантаженням Товару.

Позивачем на виконання вимог зовнішньоекономічного договору за № 11082025 від 11.08.2025 згідно рахунку-фактури (Інвойсу) № AFI25004 від 11.08.2025 придбано у продавця товар вартістю 25 456,50 доларів США (а.с.1 а.с.25).

Для здійснення митного контролю та митного оформлення, уповноваженою особою декларанта подано до Івано-Франківської митниці електронну митну декларацію №25UА206050014462U5, якою задекларовано для митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначених у графах 31 митних декларацій (товар 1 інвентар та обладнання для занять фізкультурою, гімнастикою, легкою атлетикою, іншими видами спорту, спортивний снаряд для підняття ваги у важкій атлетиці та пауерліфтингу, гриф штанги металевий стрижень різного діаметру. На його кінці надягають диски, а основа служить для утримання штанги в руках. Навантаження закріплюється за допомогою втулок і замків, матеріалом виготовлення грифів є сталь марки - Q235B,- Арт.AFI-120-2, 120 см, діаметр 28 мм, W образний гриф, кількість - 1600шт, - арт.AFI160-01, 160см, діаметр 28 мм Прямий Гриф - 150шт,- Арт.AFI-180-02, 180см, діаметр 28 мм прямий гриф - 1120шт, не військового призначення, не є об`єктом експортного контролю, фірма виробник - Dingzhou Shuohui Fitness Equipment Co., Ltd, країна походження Китай; товар 2 набір елементів підлогового покриття (матів), виготовлений з пористого полімерного матеріалу на основі полімеруетилену. - Арт.AFI-IFM-24, матовий килимок для підлоги (мат-пазл) Floor Mat-24 SQ FT - кількість 200 компл., чорного кольору,розмірами 60х60х2см, упаковано в поліетиленові мішки, не військового призначення, не є об`єктом експортного контролю, фірма виробник - Dingzhou Shuohui Fitness Equipment Co., Ltd, країна виробництва - CN) (т.1 а.с.50-53).

Згідно пункт 4 Специфікації за № SP11082025 від 11.08.2025 оплата авансу у розмірі 30%, решта суми підлягає оплаті після отримання коносаменту (т.1 а.с.40).

У вказаних митних деклараціях декларант самостійно визначив митну вартість товару за основним методом, тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються.

Судом встановлено, та не заперечується сторонами, що декларантом одночасно із митною декларацією № 25UА206050014462U5 надано відповідачу такі документи:

- Пакувальний лист ( Packing list) Б/Н від 11.08.2025;

- Рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice) за № AFI25004 від 11.08.2025;

- Коносамент (Bill of loding) за № UTRUST25092878 від 04.10.2025;

- Автотранспортна накладна (Road consignment note) за № 486691 від 19.12.2025;

- Супровідний документ Т1 (Dispalch note model T1) за № 25PL322080NS1PHIKO від 18.12.2025;

- Декларація про проходження товару (Declaration of origin) за № AFI25004 від 11.08.2025;

- Статус особи яка подає митну декларацію за № 2;

- Банківський платіжний документ, що стосується товару № 27 від 18.08.2025;

- Банківський платіжний документ, що стосується товару № 28 від 17.09.2025;

- Рахунок-фактурна про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги № LS-4705559 від 19.12.2025;

- документ, що підтверджує вартість перевезення товару № 13530 від 19.12.2025;

- Доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) специфікація №SP11082025 від 11.08.2025;

- Зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу , стороною якого є виробник товару ,що декларується ,та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов`язаних з ними посередницьких (зовнішньоекономічних та /або внутрішніх) договір № 11082025від 11.08.2025;

- Договір про надання послуг митного брокера № 27/05/25 від 27.05.2025;

- Договір (контракт) про перевезення ТЕО - 19012021В від 19.01.2021;

- Заява декларанта про незастосування обмежень щодо пропуску та випуску товарів , встановлених Законом України «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного виконання» б/н від 23.12.2025;

- Копія митна декларація країни відправлення № 020220250001070444 від 29.09.2025.

Митним органом розпочато процедуру консультацій із декларантом шляхом формування електронного повідомлення про необхідність надання відповідно до частини 3 статті 53 Митного кодексу України додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару.

За наслідком процедури консультацій посадовими особами Івано-Франківської митниці Державної митної служби України відмовлено в митному оформленні (випуску) товарів з причин коригування митної вартості. Вказану відмову оформлено карткою відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за № UA206050/2025/000291 (т.1 а.с.18-21).

У зв`язку із вищенаведеним, здійснено коригування митної вартості товарів та прийнято оскаржуване рішення за № UA206050/2025/000045/2 від 23.12.2025 (т.1 а.с.16-17), якими визначено митну вартість товарів за резервним методом (стаття 64 Митного кодексу України).

Згідно мотивувальної частини оскаржуваних рішень «Митна вартість імпортованих товарів не може бути визнана за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, у зв`язку з неподанням документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частині другій, третій статті 53 Митного кодексу України (далі-МКУ). Відповідно до п.1 ч. 4 ст. 54 МКУ здійснено контроль наявності в підтверджуючих документах усіх відомостей в кількісному виразі, використаних при обчисленні митної вартості. Відповідно до вимог ч.3 статті 53 МКУ у разі, якщо документи, зазначені в ч.2 статті 53 МКУ містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена чи підлягає сплаті за ці товари, то декларант повинен надати додаткові документи, передбачені ст. 53 МКУ. Одним з основних документів, що підтверджує вартість товару є банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, транспортні (перевізні) документи, якщо на умовах поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (п. 4, п. 6 частини 2 статті 53 МКУ). Відповідно до розділу 5 «Умови оплати» договору купівлі - продажу від 11.08.2025 №11082025 «умови та порядок оплати за поставку товару здійснюється відповідно до специфікації до цього договору...». Відповідно до Специфікації від 11.08.2025 № SP11082025 покупець здійснює оплату за товар на умовах - 30% передоплати та 70% післяоплата. Для підтвердження ціни, що фактично сплачена за товар, декларантом надано копії Swift переказів: № 28 від 17.09.2025, 27 від 18.08.2025, які не можуть бути взято до уваги, оскільки згідно із вимогами Закону України від 21,06.2018 № 2473-VІII «Про валюту та валютні операції», Положення про здійснення валютних операцій з валютними цінностями, затвердженого постановою Правління НБУ від 02.01.2019 № 2, для здійснення платіжної операції з переказу іноземної валюти використовується платіжна інструкція в іноземній валюті, реквізити якої передбачені Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затверджена Постановою правління НБУ від 28.07.2008 № 216. Таким чином, подані до митного оформлення копії swift переказів (платіжних документів) не підтверджують факт оплати за товар, а свідчать про намір здійснення переказу. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 53 МКУ декларанту направлено вимогу про надання додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, на підставі яких митна вартість буде визнана., а саме: «Відповідно до ч. 2 ст. 53 МКУ прошу Вас подати додаткові документи, а саме: -якщо рахунок сплачено.-банківські платіжні документи; -за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації товару; -договір на автоперевезення. Відповідно до ч. 3 ст. 53 МКУ прошу Вас додатково надати: -каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; - висновки про якість та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини». Відповідь декларанта про неможливість надання запитуваних документів. Декларантом не надано: -якщо рахунок сплачено,-банківські платіжні документи;-за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації товару; - транспортні (перевізні) документи, в тому числі договір про перевезення, -каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; -експортна декларація країни відправлення; -експертний висновок про вартість підготовлений спеціалізованою експертною організацією. Таким чином, виникають сумніви в достовірності декларування заявленої митної вартості. Відповідно до вимог ч. 6 ст. 54 МКУ, неподання декларантом документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 МКУ, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, є підставою для відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю. Проведено консультації з декларантом згідно з ст.57 МКУ. Враховуючи, що використані декларантом відомості для цілей визначення митної вартості містять розбіжності в даних, що мають вплив на правильність визначення митної вартості та не підтверджені документально (неподання документів передбачених ч.2, ч.3 статті 53 МКУ), то відповідно до пп.2, 3 статті 58 МКУ застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 МКУ. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 2б (ст.60 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари , що були оформлені у митному відношенні (мали ідентичну інформацію щодо виробників, торгових марок, країну виробництва та ідентичний/аналогічний асортимент), методу 2в (ст.62 МКУ) та методу 2г (ст.63 МКУ) з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу та ненаданням декларантом документів, які уможливили б визначення митної вартості за згаданими методами. Відповідно до п.1 ст. 64 МКУ у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 МКУ, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість буде визначена за резервним методом згідно ст.64 МКУ. Митний кодекс України від 13.03.2012 року № 4495-VI розділ III. Джерелом інформації для коригування митної вартості товару №1 слугувала МД від 08.10.2025 № 25UA500590001368U7, за якою здійснено митне оформлення товару «Спортивний інвентар: грифи…)». Визначена митна вартість на рівні 3,77 дол.США/кг. Інформація, що стосується митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України надано з додержанням вимог конфіденційності інформації, що передбачена статтею 11, частиною 2 статті 56, статті 257 МКУ. Коригувань на обсяг партії, умов поставки, комерційних умов не здійснювалось. Декларанту роз`яснено, що згідно з п. 3 ст.52 МКУ він має право на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються у разі згоди декларанта з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X МКУ в розмірі, визначеному митним органом відповідно до ч.7 ст. 55 МКУ. Також, роз`яснюється право на оскарження рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 МКУ або до суду».

Не погоджуючись з відмовою відповідача у прийнятті митної декларації та коригування митної вартості товару, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права шляхом визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості та картки відмови.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Засади державної митної справи, зокрема, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються Митним кодексом України № 4495-VІ від 13.03.2012 (далі МК України).

Частиною 1 статті 7 Митного кодексу України, встановлено порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності митних органів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, становлять державну митну справу.

Митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своїх повноважень з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку (пункт 24 частини 1 статті 4 Митного кодексу України).

Згідно частин 1, 2, 3 статті 318 Митного кодексу України, митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України.

Митний контроль здійснюється виключно митними органами відповідно до цього Кодексу та інших законів України.

Митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Відповідно до частин 1, 2, 4, пункту 1 частини 6 статті 321 Митного кодексу України товари, транспортні засоби комерційного призначення перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно із заявленим митним режимом.

У разі ввезення на митну територію України товарів, транспортних засобів комерційного призначення митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України.

Граничний строк перебування товарів, транспортних засобів комерційного призначення під митним контролем не може перевищувати 180 календарних днів, крім митних режимів, які передбачають перебування під митним контролем протягом усього часу дії митного режиму.

Митний контроль закінчується у разі ввезення на митну територію України - після закінчення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, за винятком митних режимів, які передбачають перебування під митним контролем протягом усього часу дії митного режиму.

Документи та відомості, необхідні для здійснення митного контролю, порядок подання документів та відомостей, необхідних для митного контролю та форми митного контролю регулюються статтями 334, 335, 336 Митного кодексу України.

Митне оформлення - це виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення (пункт 23 частини 1 статті 4 Митного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Згідно з частиною 1 статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи (частина перша статті 257 Митного кодексу України).

Статтями 49, 50 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Частиною 4 статті 58 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Відповідно до частини 5 статті 58 МК України, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Згідно з частиною 1 статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації (частини 1 та 2 статті 52 МК України).

Частинами 1 та 2 статті 53 МК України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Для цілей оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, застосовується фактурна вартість цих товарів, зазначена в касових або товарних чеках, ярликах, інших документах роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості таких товарів (частина 1 статті 368 Митного кодексу України).

З аналізу частин 1 та 2 статті 53 МК України вбачається, що Кодекс містить вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

В силу положень частини 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Дана норма кореспондується з положеннями частини 3 статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 № 3018-VI «Про внесення змін до Закону України Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 МК України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі; заохочення доброчесності.

Частиною 3 статті 53 МК України передбачено, що в разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4)виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Як визначено частиною 1 статті 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Статтею 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Частиною 1 статті 58 МК України визначено умови, за яких застосовується метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту. В частині другій цієї статті передбачено, коли такий метод не застосовується. А саме: метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, в силу правового регулювання частини 4 і 5 статті 58 МК України, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Порядок визначення митної вартості за резервним методом регламентований положеннями статті 64 МК України.

Так, згідно зі статтею 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях. Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі: 1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України; 2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей; 3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера; 4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу; 5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн; 6) мінімальної митної вартості; 7) довільної чи фіктивної вартості.

Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що митний орган досліджує документи стосовно усіх товарів, які переміщуються через митний кордон, на предмет перевірки правильності визначення митної вартості, у тому числі якщо декларант самостійно визначає митну вартість за резервним методом. Виключно висновки, що ґрунтуються на дослідженні документів, доданих до митної декларації, можуть бути підставою для витребування додаткових документів. При цьому лише виявлення одного або декількох з фактів, зазначених у частині 3 статті 53 МК України, є підставою для витребування додаткових документів, перелік яких наведений у цій нормі.

Водночас, дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов`язок послідовного вибору методів (від першого до резервного) визначення митної вартості.

При цьому, законом чітко окреслено умову, за наявності котрої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів, а саме наявність обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак, приписи вказаних статей зобов`язують митний орган чітко зазначити обставини, котрі викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, та обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей із зазначенням документів, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 28 травня 2020 року у справі № 809/946/17.

Отже, з викладених правових норм встановлено, що єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару за резервним методом є наявність сукупності наступних умов: 1) подання суб`єктом господарювання до митного оформлення не повного пакету документів, перелік яких закріплено у статті 53 Митного кодексу України; 2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації на підтвердження саме числового значення заявленої митної вартості; 3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення безпосередньо митної вартості товару за основним методам (за ціною договору); 4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за жодним із методів, що передують резервному.

В даному випадку, підставою для коригування митної вартості товару є неподання декларантом документів, що підтверджують числові значення складових митної вартості імпортованого товару.

Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 30.10.2018 по справі № 826/25605/15, ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

Як встановлено судом, декларантом в інтересах позивача були надані митному органу всі необхідні документи для підтвердження заявленої митної вартості при здійсненні митного оформлення, а саме: пакувальний лист (Packing list) Б/Н від 11.08.2025; рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice) за № AFI25004 від 11.08.2025; коносамент (Bill of loding) за № UTRUST25092878 від 04.10.2025; автотранспортна накладна (Road consignment note) за № 486691 від 19.12.2025; супровідний документ Т1 (Dispalch note model T1) за № 25PL322080NS1PHIKO від 18.12.2025; декларація про проходження товару (Declaration of origin) за № AFI25004 від 11.08.2025; статус особи яка подає митну декларацію за № 2; банківський платіжний документ, що стосується товару № 27 від 18.08.2025; банківський платіжний документ, що стосується товару № 28 від 17.09.2025; рахунок-фактурна про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги № LS-4705559 від 19.12.2025; документ, що підтверджує вартість перевезення товару № 13530 від 19.12.2025; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) специфікація № SP11082025 від 11.08.2025; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу , стороною якого є виробник товару ,що декларується ,та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов`язаних з ними посередницьких (зовнішньоекономічних та /або внутрішніх) договір № 11082025від 11.08.2025; договір про надання послуг митного брокера № 27/05/25 від 27.05.2025; договір (контракт) про перевезення ТЕО - 19012021В від 19.01.2021; заява декларанта про незастосування обмежень щодо пропуску та випуску товарів , встановлених Законом України «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного виконання» б/н від 23.12.2025; копія митна декларація країни відправлення № 020220250001070444 від 29.09.2025.

Окрім того, в ході розгляду справи представником позивача долучено разом із додатковими письмовими поясненнями копію листа ТОВ «ЛАМАН ШИПІНГ» про підтвердження оплати транспортно-експедиційних та логістичних послуг (т.1 а.с.136) та листа "ДІНЧЖОУ ШУОХУЕЙ ФІТНЕС ЕКВІПМЕНТ КО., ЛІМІТЕД" (Китайська Народна Республіка) від 23.02.2026 про підтвердження оплати товару (т.1 зворотна сторона а.с.135).

Таким чином, декларант надав відповідачу всі необхідні документи, які давали можливість останньому встановити дійсну митну вартість товару за ціною зовнішньоекономічного договору за № 11082025, з урахуванням рахунку-фактури (інвойс) №AFI25004 від 11.08.2025.

Тобто, судом встановлено, що подані декларантом позивача до митного оформлення документи за назвою і змістом відповідали вимогам пунктів 1, 3 частини 2 статті 53 Митного кодексу України.

Так, у пункті 33 оскаржуваного рішення за № UA206050/2025/000045/2 від 23.12.2025 відповідач вказує, що «Відповідно до розділу 5 «Умови оплати» договору купівлі - продажу від 11.08.2025 № 11082025 «умови та порядок оплати за поставку товару здійснюється відповідно до специфікації до цього договору...». Відповідно до Специфікації від 11.08.2025 № SP11082025 покупець здійснює оплату за товар на умовах - 30 % передоплати та 70% післяоплата. Для підтвердження ціни, що фактично сплачена за товар, декларантом надано копії Swift переказів: № 28 від 17.09.2025, 27 від 18.08.2025, які не можуть бути взято до уваги, оскільки згідно із вимогами Закону України від 21,06.2018 № 2473-VІII «Про валюту та валютні операції», Положення про здійснення валютних операцій з валютними цінностями, затвердженого постановою Правління НБУ від 02.01.2019 № 2, для здійснення платіжної операції з переказу іноземної валюти використовується платіжна інструкція в іноземній валюті, реквізити якої передбачені Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затверджена Постановою правління НБУ від 28.07.2008 № 216. Таким чином, подані до митного оформлення копії swift переказів (платіжних документів) не підтверджують факт оплати за товар, а свідчать про намір здійснення переказу».

В даному аспекті суд вказує, що для проведення митного оформлення декларант подав банківські платіжні документи, які підтверджують факт оплати, а саме SWIFT за № 24 від 18.08.2025 (на суму 7636,95 долари США) (т.1 а.с.34-35) та за № 28 від 17.09.2025 (на суму 17819,55 долари США) (т.1 а.с.36-37). Зазначені банківські платіжні документи підписані електронним цифровим підписом підприємства та містять усі реквізити, встановлені Національним банком України.

Суд вказує, що платіжне доручення (платіжна інструкція) є доказом щодо виконання (неналежного, виконання) покупцем умов зовнішньоекономічного договору, а не доказом розбіжностей у документах чи неповноти документів, доданих до митної декларації.

Верховний Суд у постанові від 22.10.2020 у справі № 320/2455/19 зазначив, що квитанція або платіжне доручення (платіжні документи) свідчать про факт переказу певної суми коштів, проте не свідчать про суму коштів, яка має бути сплачена за відповідний товар. Тобто прямого зв`язку між відомостями із квитанції/платіжного доручення та митною вартістю товару немає.

Слід також зазначити, що відповідно до пункту 6 розділу І Положення про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженого постановою Правління НБУ № 216 від 28.07.2008, ініціатор має право оформити платіжну інструкцію в іноземній валюті або банківських металах в електронній або паперовій формі. Форма та порядок надання платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах визначаються умовами договору про надання платіжних послуг між користувачем і надавачем платіжної послуги.

Згідно до пункту 26 розділу ІІІ вказаного Положення № 216, надавач платіжних послуг повинен перевірити відповідність заповнення реквізитів платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах вимогам розділу II цього Положення та реквізитам, зазначеним у документах, які відповідно до нормативноправових актів Національного банку з питань валютного регулювання є підставою для здійснення перерахування коштів в іноземній валюті або банківських металах з рахунку платника, а також поштові та платіжні реквізити контрагентів.

При електронній ідентифікації клієнта банком, за допомогою апаратного цифрового ключа, його підпис на платіжних документах не вимагається.

Крім того з повідомлення до рішення про коригування митної вартості товарів, яке оскаржується позивачем, не встановлено, яким саме чином, обставини щодо відсутності в платіжних інструкціях в іноземній валюті, реквізити, які передбачені Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затверджена Постановою правління НБУ від 28.07.2008 № 216, вплинули на достовірність визначення позивачем задекларованої митної вартості.

Слід також вказати, що SWIFT-переказ - це міжнародна система для транзакцій, абревіатура якої розшифровується як Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunications (Товариство всесвітніх міжбанківських фінансових телекомунікацій).

Національне законодавство України не містить заборони щодо проведення оплати за зовнішньоекономічними контрактами шляхом міжнародного валютного переказу через систему SWIFT, але й не містить обов`язкової вимоги, щоб оплата була проведена за допомогою саме такої системи.

Загальновідомим є той факт, що платіжна система SWIFT функціонує за принципом мережі обміну повідомленнями. У ній банки обмінюються платіжними інструкціями та замовленнями на певні суми коштів, проте фактичні суми коштів не доставляються. SWIFT повідомлення це запит одного банку до іншого на зарахування певної суми коштів на рахунок у конкретній валюті.

Платіжні доручення передаються за допомогою SWIFT кодів - стандартизованих записів, що містять специфічну зашифровану інформацію про платника і отримувача переказу. SWIFT код це 8-ми або 11-ти значний номер. При оформленні переказу йому присвоюється унікальний SWIFT код, який супроводжує повідомлення від банку емітента до банку одержувача. При цьому здійснюється лише передача платіжних доручень без фактичного переміщення коштів.

Крім того перекази SWIFT можуть тривати від одного до п`яти днів що залежить від тривалість залежить від країн та внутрішньої політики банків, а також їх технологічної оснащеності. На час переказу грошових коштів через систему SWIFT переказ впливають державні свята, вихідні дні та внутрішній розпорядок роботи банків.

Оскільки позивачем на виконання умов договору сплачено вартость товару, що підтверджується відповідним банківськими документами платіжними інструкціями за № 24 від 18.08.2025 (на суму 7636,95 долари США) (т.1 а.с.34-35) та за № 28 від 17.09.2025 (на суму 17819,55 долари США), які були подані митному органу, то вимога про подання підтвердження факту перерахування грошових коштів у іноземній валюті на рахунок продавця у системі SWIFT-переказу є необґрунтованою.

Повертаючись до обставин справи, суд також звертає увагу, що відповідно до змісту листа від 23.02.2026 "ДІНЧЖОУ ШУОХУЕЙ ФІТНЕС ЕКВІПМЕНТ КО., ЛІМІТЕД" (Китайська Народна Республіка) підтверджено, що всі платежі за Контрактом № 11082025 від 11.08.2025 отримані від покупця повністю згідно погоджених умов (т.1 зворотна сторона а.с.135).

Окрім того, суд зазначає, що відповідачем не обґрунтовано, яким чином зазначення в рахунку-фактурі (інвойсі) умов оплати за товар впливає на митну вартість товару, чи які складові митної вартості внаслідок не відображення цих відомостей не підтверджено.

Так, у постанові від 17.04.2018 у справі № 815/329/17 Верховний Суд зазначив, що фактична оплата за поставлений товар, як і спосіб здійснення такої оплати (готівковий, безготівковий), так і часові рамки оплати (передоплата, післяплата, відстрочка) не впливають на ціну (розмір оплати) товару, що передбачена контрактом (з урахування додаткових платежів, якщо такі передбачені чи здійснені).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 420/18880/21, від 31.07.2024 у справі № 815/2564/18.

Таким чином вказані посилання відповідача є безпідставними, внаслідок чого, не можуть слугувати підставою для коригування митної вартості.

Окрім того, в адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення митний орган повинен обґрунтувати (довести) законність свого рішення; відповідно рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, Верховний Суд у постанові від 21 листопада 2019 року у справі № 804/9754/15 дійшов правового висновку, відповідно до якого МК України не визначає вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказано, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи).

Водночас, суд звертає увагу, що митний орган тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.

Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. При цьому в розумінні наведених статей сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Наведені приписи зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Так, відповідач у спірному рішенні не вказав на жодні суперечності у документах, а тільки зазначив про ненадання достатніх документів, зокрема: якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації товару; договір на автоперевезення; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; висновки про якість та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Подання вказаних документів є правом декларанта, а не його обов`язком, при цьому, відповідачем не наведено належних аргументів, щодо не можливості визначення ним всіх складових митної вартості.

Верховний Суд у постанові від 13.10.2021 у справі № 804/15600/15 наголосив, що витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

У цій поставної Верховний Суд звернув увагу, що витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитися в правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України.

Верховний Суд у постанові від 14.04.2021 у справі № 820/4849/16 назвав вимоги до запиту додаткових документів, відповідно до яких митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Верховний Суд у постанові від 21.04.2021 у справі № 820/263/17 дійшов висновку, що наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

З викладеного можна дійти висновку, що відповідачем було формально запитано всі документи, які передбачені статтею 53 МК України без зазначення конкретних розбіжностей задекларованої позивачем митної вартості, внаслідок чого, такий запит відповідача не мав на меті та на стосувався визначення митної вартості товару.

Суд вважає, що неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

Слід наголосити увагу на тому, що інспектором не було взято до уваги документи, які були надані до митного оформлення, він лише обмежився загальними фразами та трактовками Митного кодексу. Інспектор фактично не зазначив які саме відомості відсутні. Тобто митний орган мав всі можливості перевірити декларування складових митної вартості у повному обсязі, однак, цього не зробив. При перелічені зазначених начебто розбіжностей інспектор митниці жодним чином не зазначив як ці нібито «розбіжності» впливають на митну вартість товарів, або унеможливлюють її визначення як таку.

Щодо дати коносаменту № UTRUST25092878, суд зазначає наступне.

Коносамент (Bill of Lading) - документ, що видається морським перевізником вантажу його відправнику, що засвідчує прийняття вантажу до перевезення і містить зобов`язання доставити вантаж до пункту призначення і передати його одержувачу.

Коносамент виписується (підписується капітаном або агентом перевізника) винятково в момент прийняття вантажу на борт. Таким чином підписаний коносамент одночасно виступає і документом, що підтверджує факт передачі вантажу для доставки (замінює акт приймання-передачі).

Так, статтею 137 Кодексу торговельного мореплавства визначено, що після приймання вантажу до перевезення перевізник вантажу, капітан або агент перевізника зобов`язані видати відправнику коносамент, який є доказом прийому перевізником вантажу, зазначеного в коносаменті.

В момент відправлення вантажу морським транспортом відправник повинен укласти договір перевезення із морським перевізником, визначивши пункт призначення, умови перевезення та оплати. Виписуванням коносаменту перевізник підтверджує укладання такого договору, при цьому всі основні умови цього договору переносяться в коносамент.

Статтею 138 Кодексу торговельного мореплавства визначено реквізити коносамента:

1) найменування судна, якщо вантаж прийнято до перевезення на визначеному судні;

2) найменування перевізника;

3) місце приймання або навантаження вантажу;

4) найменування відправника;

5) місце призначення вантажу чи, при наявності чартеру, місце призначення або направлення судна;

6) найменування одержувача вантажу (іменний коносамент) або визначення, що коносамент видано "наказу відправника", або найменування одержувача з зазначенням, що коносамент видано "наказу одержувача" (ордерний коносамент), або визначенням, що коносамент видано на пред`явника (коносамент на пред`явника);

7) найменування вантажу, його маркування, кількість місць чи кількість та/або міра (маса, об`єм), а в необхідних випадках - дані про зовнішній вигляд, стан і особливі властивості вантажу;

7.1) для небезпечних вантажів - найменування вантажу, порядковий номер виробу або речовини відповідно до прийнятої Організацією Об`єднаних Націй системи, клас (підклас), група сумісності для вантажів класу 1, додаткові види небезпеки та група пакування (якщо визначена), а також маса нетто вибухової речовини;

8) фрахт та інші належні перевізнику платежі або зазначення, що фрахт повинен бути сплачений згідно з умовами, викладеними в рейсовому чартері або іншому документі, чи зазначення, що фрахт повністю сплачено;

9) час і місце видачі коносамента;

10) кількість складених примірників коносамента;

11) підпис капітана або іншого представника перевізника.

Аналізуючи вказані норми законодавства, суд вказує, що сам по собі факт оформлення коносамента після здійснення оплати за товар не свідчить про недостовірність заявленої митної вартості та не впливає на числове значення її складових. Коносамент підтверджує прийняття вантажу до перевезення та умови морського перевезення, однак, не визначає порядок, строки чи розмір оплати за товар, які встановлюються сторонами у зовнішньоекономічному договорі, внаслідок чого, здійснення повної або часткової оплати до оформлення коносамента не є обставиною, яка може свідчити про заниження митної вартості чи бути підставою для її коригування.

Крім того, відповідачем не наведено жодного обґрунтування того, яким саме чином зазначена обставина вплинула на правильність визначення позивачем митної вартості товару або свідчить про наявність неповних чи недостовірних відомостей щодо її складових.

Щодо зауваження контролюючого органу в частині не подання до митного оформлення жодних письмових документів, які би підтверджували укладення відповідного договору між ТОВ «Ламан Шипінг», суд вказує на таке.

Так, відповідно до змісту підпункту 1.1. Договору транспортно-експедиторського обслуговування від 19.01.2021 за № ТЕО-19012021В Клієнт доручає, а Експедитор зобов`язується організовувати за рахунок Клієнта транспортно-експедиторське обслуговування (ТЕО), перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів по території України і в міжнародному сполученні, а також надати інші транспортно-експедиторські послуги Клієнту за згодою Сторін (т.1 а.с.117-119).

Пунктом 2.1.1 Договору транспортно-експедиторського обслуговування від 19.01.2021 за № ТЕО-19012021В регулюється питання щодо можливості Експедитора укладати від свого імені договори з транспортними організаціями, перевізниками та іншими особами, а документом, що підтверджує наявність та зміст такого договору, визначено транспортний документ коносамент, автомобільна накладна тощо.

Додатково підпунктом 2.2.4 Договору транспортно-експедиторського обслуговування від 19.01.2021 за № ТЕО-19012021В надано Експедитору право доручити виконання договору третій особі.

Відповідно до підпункту 4.5 Договору транспортно-експедиторського обслуговування від 19.01.2021 за № ТЕО-19012021В кошти, які перераховуються Клієнтом на рахунок Експедитора, не переходять у власність Експедитора та не є його прибутком, а є оплатою послуг третіх осіб.

Підпункт 5.1.3 Договору транспортно-експедиторського обслуговування від 19.01.2021 за № ТЕО-19012021В встановлює, що відповідальність за дії залучених осіб несе саме Експедитор, що повністю відповідає правовій природі договору транспортного експедирування.

Таким чином, залучення Експедитором іншого перевізника прямо передбачене умовами укладеного договору та не потребує укладення будь-яких правочинів за участю позивача, відповідно, відсутність у декларанта договору між Експедитором та залученим ним перевізником не свідчить про недостовірність заявленої митної вартості товару та сама по собі не може бути підставою для її коригування.

При цьому, відповідачем не наведено жодних обставин, які б свідчили, що залучення Експедитором третьої особи фактично вплинуло на розмір транспортних витрат чи призвело до неправильного визначення митної вартості товару, наведені у відзиві твердження про можливий вплив таких обставин ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами.

При вирішенні спору суд також враховує, що застосування другорядного - резервного методу визначення митної вартості товару передбачене статтею 64 МК України, згідно з якою у разі якщо митна вартість товару не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

За змістом пункту 2 частини 6 статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Із встановлених при розгляді справи обставин суд констатує, що уповноваженою особою декларантом (позивачем) подано усі документи згідно з переліком (частина 2 статті 53 МК України) та у поданих документах наявні усі відомості, що підтверджують числові значення складової митної вартості товару та відомості щодо ціни, яка була фактично сплачена готівкою за такий транспортний засіб.

З урахуванням наведеного, дослідивши надані позивачем документи, суд дійшов висновку, що у відповідача були в наявності усі документи для визначення митної вартості за ціною договору щодо товару, який імпортується. Оцінюючи подані декларантом документи в сукупності відповідач мав можливість встановити дійсну вартість товару, який переміщався через митний кордон України.

Щодо доводів відповідача на підтвердження правомірності коригування митної вартості товару, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT).

Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях (частина 2 статті 64 МКУ).

Як встановлено з графи 33 оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів, відповідач, приймаючи оскаржуване рішення вказав, що митну вартість товару визначено згідно статті 64 МК України - резервний метод, митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.

Відповідно до статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ).

Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.

Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі:

- ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України;

- системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей;

- ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера;

- вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу;

- ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн;

- мінімальної митної вартості;

- довільної чи фіктивної вартості.

У разі якщо ця стаття застосовується митним органом, він на вимогу декларанта або уповноваженої ним особи зобов`язаний письмово поінформувати їх про митну вартість, визначену відповідно до положень цієї статті, та про використаний при цьому метод.

Крім того, суд зазначає, що застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (частина четверта статті 57 МК України).

На підставі системного аналізу вказаних законодавчих положень, суд дійшов висновку, що, виходячи з принципу послідовності, передбаченого статтею 57 МК України, відповідач при виборі методу визначення митної вартості повинен проводити консультації з декларантом, обмінюючись наявною у кожного з них інформацією. При цьому застосування другорядних методів можливе лише за наявності обґрунтованих підстав незастосування основного.

Зокрема, відповідач робить висновок про неможливість застосування наступних методів визначення митної вартості та посилається на джерело інформації для коригування митної вартості товару № 1 слугувала МД від 08.10.2025 № 25UA500590001368U7, за якою здійснено митне оформлення товару «Спортивний інвентар: грифи…)». Визначена митна вартість на рівні 3,77 дол.США/кг (т.1 а.с.92-93).

Проте, оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів не містять порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за другорядним методом (резервним), що додатково свідчить про необґрунтованість оскаржуваних рішення.

Суд вказує, що за МД № 25UА206050014462U5 задекларовано для митного оформлення імпортний:

товар 1 інвентар та обладнання для занять фізкультурою, гімнастикою, легкою атлетикою, іншими видами спорту, спортивний снаряд для підняття ваги у важкій атлетиці та пауерліфтингу, гриф штанги металевий стрижень різного діаметру. На його кінці надягають диски, а основа служить для утримання штанги в руках. Навантаження закріплюється за допомогою втулок і замків, матеріалом виготовлення грифів є сталь марки - Q235B,- Арт.AFI-120-2, 120 см, діаметр 28 мм, W образний гриф, кількість - 1600шт, - арт.AFI160-01, 160см, діаметр 28 мм Прямий Гриф - 150шт,- Арт.AFI-180-02, 180см, діаметр 28 мм прямий гриф - 1120шт, не військового призначення, не є об`єктом експортного контролю, фірма виробник - Dingzhou Shuohui Fitness Equipment Co., Ltd, країна походження Китай, вага нетто (кг) 20240;

товар 2 набір елементів підлогового покриття (матів), виготовлений з пористого полімерного матеріалу на основі полімеруетилену. - Арт.AFI-IFM-24, матовий килимок для підлоги (мат-пазл) Floor Mat-24 SQ FT - кількість 200 компл., чорного кольору,розмірами 60х60х2см, упаковано в поліетиленові мішки, не військового призначення, не є об`єктом експортного контролю, фірма виробник - Dingzhou Shuohui Fitness Equipment Co., Ltd, країна виробництва CN, вага нетто (кг) 624.

Водночас, згідно з митною декларацією від 08.10.2025 № 25UA500590001368U7 оформлено спортивний інвентар та приладдя для занять фізкультурою, гімнастикою, беззмінних механізмів обтяжень: (обтяжувачі, комплекти гантелей, диски для грифа, гриф, підставки, кріплення, ящик для стрибків) - 445 штук, маса нетто 3615,15.

При цьому, відповідачем не наведено будь-якого обґрунтування, що зазначені товари є ідентичними або подібними за своїми фізичними характеристиками, функціональним призначенням, асортиментом, умовами поставки, кількістю чи іншими показниками, які могли б впливати на їх митну вартість. Відмінності у характеристиках товарів, їх складі, призначенні, кількісних показниках та матеріалах виготовлення свідчать про неможливість їх ототожнення або визнання взаємозамінними.

Окрім того, у рішенні відсутнє пояснення, чому для коригування митної вартості всього товару застосовано усереднений показник 3,77 дол. США/кг без урахування того, що поставки мають різний склад, номенклатуру та вагові характеристики.

Сам по собі факт використання митним органом інформації з інших митних декларацій без належного доведення ідентичності чи подібності товарів не відповідає вимогам законодавства та не може бути достатньою підставою для визначення митної вартості.

За таких обставин відповідачем не доведено об`єктивної неможливості застосування методів визначення митної вартості, передбачених статтями 58-63 МК України, що виключає правомірність переходу до резервного методу відповідно до статті 64 МК України.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд погоджується з доводами представника позивача про те, що цифровий рівень митної вартості імпортованого товару, що є нижчим від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження митної вартості та не є перешкодою для застосування методу визначення митної вартості товару, обраного декларантом, і не може бути безумовною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за методом визначеним в декларації митної вартості, оскільки надані для митного оформлення документи не містять розбіжностей, а їхні дані піддаються обчисленню та підтверджують вартість товару.

Так, відповідач надав матеріали на підставі яких прийняті оскаржувані рішення, однак матеріалів, які би доводили повну тотожність або максимальну подібність товару, та які б були використані при прийнятті оскаржуваних рішень, суду не надано, що свідчить про необґрунтованість оскаржуваного рішення.

Інших обставин, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару не встановлено, тобто основні документи містили всі числові дані, необхідні для визначення вартості, зазначеної в митній декларації.

Також, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.12.2018 у справі № 815/228/17 наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що у попередні періоди аналогічні товари були розмитнені із зазначенням більшої митної вартості жодним чином не доводить неправильності її визначення позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.

Суд враховує, що в процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару.

Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що позивач під час митного оформлення надав усі необхідні документи, які чітко ідентифікували товар та містили об`єктивні і достовірні дані, що підтверджували заявлену декларантом митну вартість товарів за ціною договору, водночас, митниця не довела наявність обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товарів за основним методом, що свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого товару та протиправність оскаржуваного рішення про таке коригування.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункт 29).

Крім того, згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, суд дійшов висновку, що картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA206050/2025/000291 та рішення № UA206050/2025/000045/2 від 23.12.2025 про коригування митної вартості товарів є протиправними та такими, що підлягають до скасування.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.

З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення, позивач, згідно із платіжними інструкціями від 19.01.2026 за № 260, № 261, від 28.01.2026 за № 266 підтвердив сплату судового збору на суму 8417,18 грн., за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської митниці Державної митної служби України сплачений судовий збір в розмірі 8417,18 грн.

Окрім того, в позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15.

При цьому, з імперативних положень частини шостої статті 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 КАС України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі № 520/1849/19.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини 1 статті 1 Закону № 5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону № 5076).

Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Так, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представник позивача до матеріалів справи долучив копію: Договору про надання правової допомоги за № 2025/3 від 01.01.2025 (т.1 а.с.57-59), ордер на надання правничої допомоги від 17.11.2025 (т.1 а.с.60), платіжну інструкцію № 268 від 13.02.2026 (т.1 а.с.122), Акт приймання-передачі послуг від 13.02.2026 за Договором про надання правової допомоги за № 2025/3 від 01.01.2025 (т.1 а.с.123).

Згідно пункту 3.3 Договору про надання правової допомоги за № 2025/3 від 01.01.2025 сторони домовилися про те, що ціна цього договору, відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначається у фіксованому розмірі.

Пунктом 3.4 Договору про надання правової допомоги за № 2025/3 від 01.01.2025 вказано, що остаточний розмір витрат Клієнта та фактично надані Адвокатом послуги відповідно до умов цього Договору підтверджуються оформленими Сторонами у встановленому законодавством порядку Актами приймання-передачі наданих послуг.

За змістом Акту приймання-передачі послуг від 13.02.2026 за Договором про надання правової допомоги за № 2025/3 від 01.01.2025 судом встановлено, що вартість послуг становить 10000,00 грн. та включає: проведення попереднього аналізу справи, у тому числі ознайомлення з матеріалами, збір інформації та документів, оформлення доказової бази відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства, підготовка позовної заяви, опрацювання поданого відповідачем відзиву на позов та підготовка відповіді на відзив на позов.

Відповідно до наданої копії платіжної інструкції від 13.02.2026 позивач оплатив послуги адвоката в сумі 10 000,00 грн.

Водночас, відповідач, заперечуючи проти клопотання сторони позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, зазначив, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу не підтверджено належним чином, а розрахунок суми витрат на правничу допомогу значно завищений і є неспіврозмірним відносно втраченого часу представника позивача на участь у розгляді даної справи (т.1 а.с.126-128).

Так, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

При цьому, досліджуючи порядок обчислення гонорару, суд зазначає, що за змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).

Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Отже, неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру; погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Саме такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, в якій також зазначено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Суд зазначає, що правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

З урахуванням цього, суд констатує, що стверджуючи про неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу, відповідач вправі посилатися на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом.

Суд зазначає, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування тощо щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 166 КАС України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчиняти певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Принцип змагальності сторін має свої втілення, зокрема, у наведених положеннях частин п`ятої сьомої статті 134 КАС України, виходячи з яких зменшення внаслідок неспівмірності суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.

Разом з цим, за наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, через призму критеріїв, встановлених частиною п`ятою статті 134 КАС України, та враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді першої інстанції.

Суд зазначає, що при зменшенні витрат на правову допомогу суд враховує: чи є достатньої складною дана справа; яка кількість епізодів правовідносин підлягала дослідженню та правовому аналізу; чи значний обсяг законодавства регулює правовідносини, що склалися; чи наявна та чи є усталеною практика розгляду судами подібних спорів; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20.

Так, зовсім не зменшуючи значення і роль професійного фахівця у галузі права, кваліфікованого адвоката та не втручаючись у його право на самосійне визначення і оцінку вартості власних знань, здобутого досвіду і авторитету як представника у даній справі, досвідченого юриста загалом, надання в інтересах фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо регулювання спірних відносин та забезпечення представництва у справі, на переконання суду, як дії адвоката потребують певної затрати часу та зусилля, втім, суд вважає заявлену суму витрат на правничу допомогу дещо не співмірними із обсягом наданих послуг, складністю та характером даної справи.

З огляду на зазначені обставини та, беручи до уваги заперечення відповідача, суд дійшов висновку, що сума витрат 10 000,00 грн. на професійну правничу допомогу у справі №300/320/26 є непропорційною до: складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000,00 грн. є необґрунтованим та непропорційним до предмета спору та складності справи та є завищеною.

Таким чином, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, критерій розумності їх розміру, а також: характер виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та складності виконаної адвокатом роботи, суд вважає за можливе визначити, як обґрунтований розмір понесених витрати на професійну правничу допомогу по цій справі в сумі 7000,00 грн.

Щодо витрат понесених на переклад, суд зазначає таке.

Так, представником позивача, вказано, що позивачем при підготовці справи до розгляду понесені витрати на оплату послуг з перекладу документів у розмірі 6080,00 грн., що підтверджується актом приймання передачі виконаних робіт від 19.01.2026 (т.1 а.с.54) та платіжною інструкцією № 262 від 19.01.2026 (т.1 а.с.55).

За змістом приписів частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 3 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.

Відповідно до частини 5 статті 137 КАС України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на залучення перекладача підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Склад та розмір витрат, пов`язаних із залученням перекладача, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із залученням перекладача, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на залучення перекладача, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічні висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31 березня 2020 року у справі № 160/7049/19.

При цьому, доводи відповідача про недоведеність зв`язку зазначених витрат із розглядом цієї справи суд відхиляє як безпідставні, оскільки перекладені документи були долучені позивачем до матеріалів справи як письмові докази та безпосередньо досліджувалися судом під час її розгляду, зокрема, судом надано оцінку документам, викладеним китайською, польською та англійською мовами, зміст яких мав істотне значення для встановлення фактичних обставин спору та ухвалення рішення.

За таких обставин, з огляду на доведеність позивачем фактичного розміру понесених витрат на залучення перекладача та недоведеність відповідачем обставин понесення позивачем розміру витрат у меншому розмірі та/або неспівмірності таких витрат, суд доходить висновку про задоволення заяви представника позивача про стягнення судових витрат з відповідача та про наявність підстав для відшкодування витрат на залучення перекладача, які позивач поніс у зв`язку із розглядом справи, шляхом стягнення з Івано-Франківської митниці витрат на залучення перекладача у розмірі 6080,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань останнього.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA206050/2025/000291.

Визнати протиправним та скасувати рішення № UA206050/2025/000045/2 від 23.12.2025 про коригування митної вартості товарів.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської митниці Державної митної служби України (код ЄДРПОУ 43971364, вул. Чорновола, 159, м. Івано-Франківськ, 76005) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 8417,18 грн. (вісім тисяч чотириста вісімнадцять гривень 18 копійок), витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн. (сім тисяч 00 копійок) та витрати на послуги з перекладу в розмірі 6080,00 грн. (шість тисяч вісімдесят гривень 00 копійок).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач:

Івано-Франківська митниця Державної митної служби України (код ЄДРПОУ 43971364, вул. Чорновола, 159, м. Івано-Франківськ, 76005).

Суддя /підпис/ Панікар І.В.

Рішення складене в повному обсязі « 06» липня 2026 року.