Рішення № 138045685, 07.07.2026, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

07 липня 2026 рокум. Ужгород№ 260/2540/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луцовича М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Ужгородської районної ради (вул. Загорська, буд. 10, м. Ужгород, Закарпатська обл., Ужгородський р-н, 88017, код ЄДРПОУ 25435880) про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ужгородської районної ради, в якому просить:

1) визнати протиправними дії Ужгородської районної ради Закарпатської області щодо відмови ОСОБА_1 у наданні публічної інформації на запит від 26.03.2026 року, що одержаний Ужгородською районною радою Закарпатської області 27.03.2026 року за вх. № 118/02-26;

2) зобов`язати Ужгородську районну раду Закарпатської області надати ОСОБА_1 публічну інформацію стосовно вільних земель (цільове призначення для ведення особистого селянського господарства; для ведення садівництва; для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованих на території районної ради із земель комунальної власності, зазначених у запиті ОСОБА_1 на публічну інформацію від 26.03.2026 року, одержаного відповідачем 27.03.2026 року за вх. № 118/02-26, з дотриманням вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що він звернувся до відповідача із запитом на інформацію відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». За результатами розгляду вказаного запиту ним було отримано відповідь від 07 квітня 2026 року №02-26/118, відповідно до якої повідомлено, що Ужгородська районна рада не може надати інформацію вказану у запиті, оскільки не володіє такою інформацією. Позивач вважає таку відмову протиправною, а тому звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження, якою розгляд справи постановлено провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та (або) виклику учасників справи.

06 травня 2026 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому не погоджується з доводами позовної заяви, вважаючи їх помилковими та такими, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм Закону України «Про доступ до публічної інформації». При цьому відповідач звертає увагу суду, що позивач як на аргумент позовних вимог посилається на норми статті 35 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», які не відносяться до повноважень районної ради, а також необґрунтовано вказує, що у статті 12 Земельного кодексу України зазначено повноваження відповідача щодо земельних питань, натомість нормами статті 12 Земельного кодексу України регламентовано повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин. З огляду на вказане просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 23 березня 2026 року звернувся до відповідача із запитом на інформацію, відповідно до якого просив, на підставі Закону України «Про доступ до публічної інформації», надати інформацію про наявність вільних земельних ділянок (земель комунальної/державної власності) на території Ужгородського району, які не надані у користування чи власність іншим особам (цільове призначення для ведення особистого селянського господарства; для ведення садівництва; для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

До запиту додав засвідчену копію посвідчення учасника бойових дій.

Листом від 07 квітня 2026 року №02-26/118 відповідач у відповіді на запит зазначив, що відповідно до статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту якщо він не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит. Ужгородська районна рада не може надати вказану у запиті від 27.03.2026 року інформацію у зв`язку з тим, що не володіє такою інформацією.

Вважаючи протиправною відмову відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 34 Конституції України встановлює, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, що становить суспільний інтерес, визначений Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI (далі - Закон №2939-VI).

Так, відповідно до ст.1 Закону №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації (ст.2 Закону №2939-VI).

Статтею 3 Закону №2939-VI визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов`язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначення розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє, максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації.

Відповідно до ст.5 Закону №2939-VI одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.

Згідно із ст.12 Закону №2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

Пунктом 1 ч.1 ст.13 Закону №2939-VI встановлено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом (ч.4 ст.13 Закону №2939-VI).

Частиною першою статті 14 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядники інформації зобов`язані:

- оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами;

- систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні;

- вести облік запитів на інформацію;

- визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо;

- мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації;

- надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Згідно частини першої та другої статті 19 Закону №2939-VI передбачено, що запит на інформацію це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

- розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

- інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

- особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

- не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації (частина друга статті 22 Закону №2939-VI).

Частиною третьою статті 22 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Частинами першою та другою статті 23 Закону №2939-VI передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити:

- відмову в задоволенні запиту на інформацію;

- відстрочку задоволення запиту на інформацію;

- ненадання відповіді на запит на інформацію;

- надання недостовірної або неповної інформації;

- несвоєчасне надання інформації;

- невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону;

- інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Відповідно до частини 2 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року №280/97-ВР (далі Закон №280/97-ВР у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Частина третя статті 24 Закону №280/97-ВР визначає, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до частини п`ятої статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) уповноважені органи з питань містобудування та архітектури і центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, забезпечують відкритість, доступність та повноту інформації про наявність на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці земель державної та комунальної власності, не наданих у користування, що можуть бути використані під забудову, про наявність обмежень і обтяжень земельних ділянок, містобудівні умови та обмеження в містобудівному і державному земельному кадастрах. До моменту внесення відповідної інформації до містобудівного та державного земельного кадастрів виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації або відповідний місцевий орган виконавчої влади зобов`язані надавати за запитами фізичних та юридичних осіб письмову інформацію про наявність земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову.

Відповідно до статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;

ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;

д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину у власність для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).

Розмір земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину у власність у зв`язку з набуттям ним права власності на жилий будинок, не може бути меншим, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, встановлений частиною першою цієї статті (крім випадків, якщо розмір земельної ділянки, на якій розташований будинок, є меншим).

Статтею 122 Земельного кодексу України визначено повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.

Зокрема, частиною 2 цієї статті встановлено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради передають земельні ділянки у власність або у користування з відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб.

Так, судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача із запитом на отримання публічної інформації, у якому, посилаючись на Закон №2939-VI, просив надати йому інформацію про наявність вільних земельних ділянок державної та комунальної форми власності на території Ужгородського району з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства; для ведення садівництва; для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у відповідності до норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам згідно вимог статті 121 Земельного кодексу України позивачу як учаснику бойових дій, які можуть бути приватизовані.

Приписами частини першої статті 22 Закону №2939-VI визначені випадки, коли розпорядник має право відмовити у задоволенні запиту, зокрема, у випадку коли розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит.

Водночас така відмова у задоволенні запиту на інформацію має бути надана у письмовій формі. У такій відмові зазначається: 1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.

Оцінюючи надану відповідачем відповідь від 07.04.2026 №02-26/118, суд зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів наявності підстав для відмови у наданні інформації на відповідний запит, передбачених положеннями частини першої статті 22 Закону №2939-VI.

Так положеннями частини 2 статті 122 Земельного кодексу України чітко встановлено, що районні ради передають земельні ділянки у власність або у користування з відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб.

Натомість відповідачем не надано позивачу інформацію про наявність чи відсутність вільних земельних ділянок з відповідних земель спільної власності територіальних громад, передача у власність або у користування яких прямо відноситься до повноважень відповідача, а відтак, відповідач зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої позивачем зроблено запит.

До того ж у своєму листі відповідач жодним чином не обґрунтував чому Ужгородська районна рада не є розпорядником запитуваної інформації. Законодавством України чітко встановлено обов`язок розпорядника інформації надати мотивовану відповідь на запит у визначений Законом строк, чого зроблено не було.

За наведених обставин, суд вважає, що відмова відповідача у наданні публічної інформації з тих підстав, що відповідач не володіє такою інформацією є необґрунтованою.

Суд зазначає, що крім іншого, відмова в задоволенні запиту на інформацію від 07.04.2026 №02-26/118 не відповідає вимогам, встановленим частиною 4 статті 22 Закону №2939-VI, зокрема, відсутній порядок оскарження такої відмови.

Крім того, враховуючи зміст і характер заперечень представника відповідача та саму відмову у наданні публічної інформації, слід зауважити, що частиною 3 статті 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Відтак, в частині запитуваної інформації, якою відповідач не володіє, останній був зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача, що відповідачем зроблено не було.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що відповідь, надана відповідачем за наслідками розгляду запиту позивача, свідчить про неналежне виконання ним своїх обов`язків як розпорядника публічної інформації. Зважаючи на зміст запитуваної позивачем інформації, а також відповідь на такий запит, відповідач фактично не вчинив усіх передбачених Законом №2939 дій для надання позивачу такої інформації, без жодних правових підстав.

Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведене вище, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у наданні публічної інформації на запит від 26.03.2026 року, що одержаний Ужгородською районною радою 27.03.2026 року за вх. № 118/02-26 та зобов`язати відповідача повторно розглянути запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 26.03.2026 року (вх. № 118/02-26 від 27.03.2026) з дотриманням вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», з урахуванням висновків суду, наведених у мотивувальній частині цього рішення.

Враховуючи наведені вище обставини, суд вважає, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково.

Питання розподілу судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст.5, 19, 77, 90, 243, 246, 249 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Ужгородської районної ради (вул. Загорська, буд. 10, м. Ужгород, Закарпатська обл., Ужгородський р-н, 88017, код ЄДРПОУ 25435880) про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Ужгородської районної ради щодо відмови ОСОБА_1 у наданні публічної інформації на запит від 26.03.2026 року, що одержаний Ужгородською районною радою 27.03.2026 року за вх. № 118/02-26.

Зобов`язати Ужгородську районну раду повторно розглянути запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 26.03.2026 року (вх. № 118/02-26 від 27.03.2026) з дотриманням вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», з урахуванням висновків суду, наведених у мотивувальній частині цього рішення.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяМ.М. Луцович