Ухвала суду № 138045207, 08.07.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА

08 липня 2026 р.Справа №160/19367/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Горбалінський В.В., розглянувши заяву представника Селянського (Фермерського) господарства «АРГО» у справі за позовною заявою Селянського (Фермерського) господарства «АРГО» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання дії протиправним та скасування наказу,

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Селянського (Фермерського) господарства «АРГО» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №3694-п від 09 червня 2026 року, яким призначено проведення фактичної перевірки господарської одиниці Селянське (Фермерське) господарство «АРГО» (код ЄДРПОУ 20242194) з питань дотримання законодавства у сфері обігу підакцизних товарів та зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області утриматись від видання наказів про проведення фактичної перевірки Селянського (Фермерського) господарства «АРГО» (код ЄДРПОУ 20242194) за відсутності повноваження, яке засноване на положеннях законодавства України, що має бути реалізоване в ході проведення фактичної перевірки на підставі наказу;

- визнати протиправними дії посадових осіб Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо складення Акта від 18 червня 2026 року №1713/04-36-09-03/20242194 «Про неможливість проведення фактичної перевірки Селянське (Фермерське) господарство «АРГО» (код ЄДРПОУ 20242194) за адресою: с. Магдалинівка, вул. Прозорова, буд. 46» та зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області утриматись від прийняття рішень на підставі Акта від 18 червня 2026 року №1713/04-36-09- 03/20242194 «Про неможливість проведення фактичної перевірки Селянське (Фермерське) господарство «АРГО» (код ЄДРПОУ 20242194) за адресою: с. Магдалинівка, вул. Прозорова, буд. 46» або із посиланням на даний Акт чи викладені в ньому обставини.

Одночасно із позовною заявою представником позивача подано заяву про забезпечення позову, відповідно до якої позивач просить до набрання законної сили судовим рішенням за позовом, додатком до якого є дана заява, заборонити Головному управлінню ДПС у Дніпропетровській області, а також іншим особам Державної податкової служби України здійснювати будь-які дії, спрямовані на анулювання та/або припинення дії ліцензії Селянського (Фермерського) господарства «АРГО» (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДР: 20242194), виданої на підставі Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», а саме: ліцензії на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки, дата початку дії ліцензії: 15 грудня 2025 року, реєстраційний номер ліцензії: 04360424202500385.

Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що 18.06.2026 року у відношенні Селянського (Фермерського) господарства «АРГО» посадовими особами контролюючого органу складено Акт №1713/04-36-09-03/20242194 «Про неможливість проведення фактичної перевірки Селянське (Фермерське) господарство «АРГО» за адресою: с. Магдалинівка, вул. Прозорова, буд. 46».

Згідно змісту Акта, за результатами виїзду встановлено, що за вказаною адресою знаходиться територія маслозаводу, резервуари, що використовуються для зберігання пального Селянське (Фермерське) господарство «АРГО» за вказаною адресою не знаходяться»; «Селянське (Фермерське) господарство «АРГО» (код ЄДРПОУ 20242194) за вказаною адресою не знаходиться»; - провести фактичну перевірку Селянське (Фермерське) господарство «АРГО» (код ЄДРПОУ 20242194) за адресою: с. Магдалинівка, вул. Прозорова, буд. 46, з питань дотримання законодавства у сфері обігу підакцизних товарів, не є можливим».

Представник позивача посилається на те, що до вказаного Акту відповідачем не додано матеріалів на підтвердження викладених в ньому фактів. Представник позивача вказує, що в Акті також відсутні посилання на матеріали, які підтверджують викладене в ньому.

Представник позивача наголошує, що Селянське (Фермерське) господарство «АРГО» перебуває за зареєстрованою адресою місцезнаходження, в той час як відповідач у спірних правовідносинах діяв недобросовісно, необґрунтовано і бездоказово зазначив в Акті про незнаходження позивача за відповідною адресою.

Враховуючи викладене, представник позивача зауважує на наступному, а саме, звертає увагу на те, що на дату складення Акта і на даний час у Селянського (Фермерського) господарства «АРГО» наявна ліцензія на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки, дата початку дії ліцензії: 15 грудня 2025 року, реєстраційний номер ліцензії: 04360424202500385.

У відповідності до пункту 10 частини 2 статті 46 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» підставою для прийняття органом ліцензування рішення про припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, зокрема, є: - факт відсутності ліцензіата за місцезнаходженням та/або за місцем провадження діяльності, що зазначені в Єдиному реєстрі ліцензіатів та місць обігу пального та/або Єдиному реєстрі ліцензіатів з виробництва та обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, факт відсутності уповноваженої особи за місцем зберігання, яке внесено до Єдиного реєстру місць зберігання за договорами про надання послуг із складського зберігання, встановлений контролюючим органом у ході перевірки та зафіксований у відповідному акті про відсутність ліцензіата та/або його уповноважених осіб.

Таким чином, на думку представника позивача, на підставі Акта, який, на його думку, безпідставно і протиправно складений посадовими особами Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, контролюючим органом може бути прийнято рішення про припинення дії ліцензії позивача на право зберігання пального.

Вирішуючи заяву по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої та другої статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено, крім іншого, шляхом: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

Відповідно до пункту 4 роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Згідно Рекомендацій № R (89) 8 Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятих Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, приймаючи рішення щодо необхідності надання особі тимчасового захисту, суд бере до уваги всі фактори та інтереси, які мають відношення до цієї справи. Рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд (prima facie) наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний гарантувати, у суворій відповідності до закону та за наявності безумовних фактичних підстав, (1) виконання майбутнього рішення суду або/та (2) ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.

Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18 та від 11 січня 2022 року у справі №640/18852/21.

Суд зазначає, що судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою узгоджується з деяким, визначеними у частині другій статті 129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства, а саме, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобам. При цьому, таке судового рішення стає обов`язковим для виконання до його апеляційного перегляду.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 30 вересня 2019 року у справі №420/5553/18, від 29 січня 2020 року у справі №640/9167/19 та від 20 травня 2021 року у справі №640/29749/20.

При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Зазначені висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 20 травня 2021 року у справі №640/29749/20.

Як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову, представник позивача вказує, що наявність Акту від 18.06.2026 року за №1713/04-36-09-03/20242194 «Про неможливість проведення фактичної перевірки Селянське (Фермерське) господарство «АРГО» за адресою: с. Магдалинівка, вул. Прозорова, буд. 46», складеного ГУ ДПС у Дніпропетровській області може слугувати підставою для прийняття органом ліцензування (відповідачем) рішення про припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, на підставі пункту 10 частини 2 статті 46 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального».

Водночас, суд зазначає, що представник позивача вказує лише про можливу вірогідність винесення рішення про припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності.

Крім того, суд вказує, що підстави та предмет позову пов`язані виключно з наказом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №3694-п від 09 червня 2026 року, яким призначено проведення фактичної перевірки господарської одиниці Селянське (Фермерське) господарство «АРГО» та Актом від 18.06.2026 року за №1713/04-36-09-03/20242194 «Про неможливість проведення фактичної перевірки Селянське (Фермерське) господарство «АРГО» (код ЄДРПОУ 20242194) за адресою: с. Магдалинівка, вул. Прозорова, буд. 46», складеним Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.

Отже, підстави та предмет позову жодним чином не пов`язані з рішенням контролюючого органу про припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності.

Суд вказує, що сам по собі факт можливості прийняття відповідачем рішення, яке ймовірно стосуватиметься прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

З приводу наявності очевидних ознак протиправності рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі №826/14303/ 18, від 12 лютого 2020 року у справі №640/17408/19 та від 27 лютого 2020 року у справі №640/16242/19 зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.

Суд зазначає, що доводи та твердження представника позивача ґрунтуються фактично лише на припущеннях про те, що вірогідне рішення контролюючого органу про припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності є очевидно протиправним та лише вірогідно може бути застосовано до позивача.

Крім того, представником позивача необґрунтовано, яким чином невжиття заходів забезпечення позову стосовно оскаржуваного наказу може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

На переконання суду, представник позивача у заяві про забезпечення позову, фактично вдався до оцінки правовідносин, які не є предметом судового розгляду у цій справі.

Таким чином, судом не встановлено підстав, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача можливою вірогідністю винесення контролюючим органом рішення про припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності.

На цій підставі суд доходить висновку, що позивачем не доведено того, що невжиття заходів забезпечення позову, на яких він наполягає, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Крім того, на переконання суду, забезпечивши позов у зазначений заявником спосіб, судом фактично вирішується інший спір, який не стосується предмету та підстав позову, який розглядається у даній справі, без проведення правового аналізу та розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

Також посилання на випадок можливого настання негативних наслідків чи порушення прав в майбутньому не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову.

Отже, суд зазначає, що заявником не доведено існування обставин, визначених п.1 ч.2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України для забезпечення позову.

Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові у справі №800/521/17 від 28.03.2018 року, позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.

При цьому, суд зауважує, що саме суб`єкт звернення із відповідною заявою про вжиття заходів забезпечення позову повинен обґрунтувати існуванням передбачених ст.150 КАС України підстав для забезпечення позову. Зазначений висновок узгоджується із нормою ч.1 ст.9 КАС України, в силу якої розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Однак, наведені представником позивача доводи й аргументи не є достатніми та переконливими для висновку про необхідність застосування заходів забезпечення позову за правилами, встановленими ст.ст.150,151 КАС України.

Суд зазначає, що сам факт подання позову не може бути підставою для забезпечення позовної заяви.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що заява представника Селянського (Фермерського) господарства «АРГО» про забезпечення позову є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 150, 151, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні заяви представника Селянського (Фермерського) господарства «АРГО» про забезпечення позову відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Горбалінський