Рішення № 138045136, 08.07.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 рокуСправа №160/11054/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю Денді Пак в особі представника Коваленка Сергія Григоровича до Південно-Східної митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів,-

ВСТАНОВИВ:

28.04.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 27.04.2026 року через систему Електронний суд позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю Денді Пак в особі представника Коваленка Сергія Григоровича до Південно-Східної митниці, в якій представник позивача просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 21.04.2026 року № UA110020/2026/000006/2.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що спірне рішення про коригування митної вартості товарів, в якому митна вартість визначена не за ціною договору, а за резервним методом, є неправомірним, оскільки митному органу було надано всі необхідні документи, які в повній мірі підтверджували заявлену митну вартість товарів (числові значення складових митної вартості товарів) і жодних розбіжностей такі документи не містили. Посилання ж митного органу, як на підставу виникнення у нього сумнівів у правильності визначення декларантом митної вартості товарів, на нижчий ціновий рівень імпортованого позивачем товару порівняно з митним оформленням інших ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів, є нормативно необґрунтованими, оскільки лише сама по собі різниця між вартістю подібних (аналогічних) товарів не свідчить про наявність порушень з боку декларанта та не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює.

15.05.2026 року від Південно-Східної митниці надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що митний орган заперечує проти задоволення позовних вимог ТОВ «Денді Пак» та вважає оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів від 21.04.2026 № UA110020/2026/000006/2 правомірним. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що під час здійснення митного оформлення товару «мішки пакувальні полотняного переплетення зі стрічок з поліпропілену без вкладинки», заявленого за митною декларацією від 21.04.2026 № 26UA110020001587U3, у митного органу виникли обґрунтовані сумніви щодо правильності визначення декларантом митної вартості товару за основним методом - за ціною договору. Митниця вказала, що подані декларантом документи містили розбіжності та не підтверджували у повному обсязі числові значення складових митної вартості товару. Зокрема, відповідач послався на невідповідності між заявкою на транспортно-експедиційні послуги від 03.02.2026 № 5540/1 та рахунком на оплату від 17.04.2026 № 959, оскільки останній містив додаткові витрати на страхування контейнера та вантажно-розвантажувальні роботи, які не були передбачені заявкою. Також митний орган зазначив про відсутність у наданій заявці окремих відомостей, передбачених умовами договору транспортного експедирування. Крім того, відповідач зазначив, що при проведенні контролю правильності визначення митної вартості було встановлено відмінність між заявленою митною вартістю імпортованого товару та наявною у митного органу інформацією щодо рівня цін на аналогічну сировину, яка використовується для виготовлення мішків типу «біг-бег». На думку митниці, той факт, що вартість поліпропіленового полотна як сировини є співставною або вищою за вартість готової продукції, свідчить про наявність обґрунтованих сумнівів щодо достовірності заявленої митної вартості. У зв`язку з виявленими розбіжностями митний орган, керуючись частиною третьою статті 53 Митного кодексу України, витребував у декларанта додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості. Однак, як зазначено у відзиві, позивач повідомив про неможливість їх надання у встановлений строк та не подав документів, які б усували виявлені митницею розбіжності. Відповідач вказав, що за таких обставин митна вартість не могла бути визначена за основним методом, передбаченим статтею 58 Митного кодексу України, у зв`язку з чим митним органом було здійснено послідовний перехід до другорядних методів визначення митної вартості. Зазначено, що метод визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних та подібних товарів, а також методи на основі віднімання та додавання вартості застосувати було неможливо через відсутність необхідних документальних даних. У зв`язку з цим митним органом застосовано резервний метод визначення митної вартості відповідно до статті 64 Митного кодексу України. При цьому митниця зазначила, що митну вартість товару було визначено на рівні 2,55 доларів США за кілограм із використанням інформації про митне оформлення товару за митною декларацією від 26.01.2026 № 26UA403030000627U1, з урахуванням країни походження, виробництва, характеру зовнішньоекономічної операції та наближеного часу ввезення. Відповідач також зазначив, що при прийнятті рішення про коригування митної вартості ним було дотримано вимоги Митного кодексу України та наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598 щодо форми та порядку заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, а в графі 33 рішення наведено причини неможливості застосування першого методу визначення митної вартості та здійснено відповідний розрахунок. З огляду на викладене Південно-Східна митниця просила суд відмовити у задоволенні адміністративного позову ТОВ «Денді Пак» у повному обсязі.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 29.04.2026 року передана судді Пруднику С.В.

04.05.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що товариство з обмеженою відповідальністю Денді Пак (код ЄДРПОУ 43704891) здійснює зовнішньоекономічну діяльність та 02.01.2025 уклало із компанією «VEDHAA POLYPACK LLP» (Індія) зовнішньоекономічний контракт №2025-2026/DP щодо придбання товару - мішків пакувальних полотняного переплетення зі стрічок з поліпропілену без вкладинки.

Відповідно до умов укладеного контракту та специфікації від 06.01.2026 №13 до контракту від 02.01.2025 №2025-2026/DP, постачання товару здійснювалося на умовах FOB Mundra Port (Індія), відповідно до правил Інкотермс 2020.

На виконання умов зовнішньоекономічного контракту продавцем - компанією «VEDHAA POLYPACK LLP» - було оформлено інвойс від 26.02.2026 №EXP/VP86/2025-26, на підставі якого ТОВ Денді Пак здійснило оплату вартості товару, що підтверджується платіжними інструкціями в іноземній валюті від 26.01.2026 №31JBKLQ1 та від 18.02.2026 №38JBKLQ2.

З метою організації доставки товару до України позивачем 20.08.2024 укладено договір транспортного експедирування №20/08-24 із ТОВ «Азимут Лайн», відповідно до якого експедитор зобов`язався організувати перевезення вантажу за маршрутом Mundra (Індія) - порт Чорноморськ (Україна) - м. Дніпро.

Для підтвердження витрат, пов`язаних із транспортуванням товару, декларантом до митного оформлення було подано, зокрема:

договір транспортного експедирування від 20.08.2024 №20/08-24;

договір про послуги з перевезення вантажів від 05.06.2025 №05062025;

заявку на транспортно-експедиторські послуги від 03.02.2026 №5540/1;

коносамент від 03.03.2026 №550336002187;

рахунок на оплату від 17.04.2026 №959;

страховий поліс від 16.04.2026 №2026/32-СК/00000033;

автотранспортну накладну від 20.04.2026 №6648;

платіжну інструкцію від 20.04.2026 №1361.

Судом встановлено, що 21.04.2026 уповноваженою особою декларанта ТОВ «ІНТЕР БРОК СЕРВІС» на підставі договору доручення про надання послуг митного брокера від 31.10.2022 №31/10/2022-1 до Південно-Східної митниці було подано електронну митну декларацію типу ДЕ №26UA110020001587U3 для митного оформлення товару - «мішки пакувальні полотняного переплетення зі стрічок з поліпропілену без вкладинки», виробник - «VEDHAA POLYPACK LLP», країна виробництва - Індія.

Митна вартість товару була заявлена декларантом за основним методом визначення митної вартості - за ціною договору (вартістю операції), відповідно до статті 58 Митного кодексу України.

Разом із митною декларацією декларантом подано документи, передбачені статтею 53 Митного кодексу України, а саме:

зовнішньоекономічний контракт від 02.01.2025 №2025-2026/DP;

додаток від 06.01.2026 №13 до контракту;

інвойс-проформу від 06.01.2026 №PI/2025-2026/DP/10;

інвойс-фактуру від 26.02.2026 №EXP/VP86/2025-26;

платіжні документи щодо оплати товару;

транспортні та страхові документи.

Під час здійснення митного контролю Південно-Східною митницею 21.04.2026 декларанту було направлено повідомлення №267386, у якому митний орган зазначив про наявність розбіжностей у поданих документах та витребував додаткові документи відповідно до частини третьої статті 53 Митного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, митний орган послався, зокрема, на те, що:

у рахунку на оплату від 17.04.2026 №959 містяться витрати на страхування контейнера у розмірі 1550,00 грн та вантажно-розвантажувальні роботи у порту призначення на території України у розмірі 26813,92 грн, які не були зазначені у заявці на транспортно-експедиторські послуги від 03.02.2026 №5540/1;

заявка на транспортно-експедиторські послуги нібито не містить усіх відомостей, передбачених пунктом 2.4.2 договору транспортного експедирування;

рівень заявленої митної вартості товару відрізняється від інформації, наявної у митного органу щодо вартості окремих видів поліпропіленової сировини.

У відповідь на повідомлення митного органу декларантом 21.04.2026 було направлено повідомлення №2104-1 про неможливість подання додаткових документів у встановлений частиною третьою статті 53 Митного кодексу України строк.

За результатами проведення митного контролю Південно-Східною митницею 21.04.2026 прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA110020/2026/000006/2, яким митну вартість імпортованого товару було визначено із застосуванням резервного методу відповідно до статті 64 Митного кодексу України.

У зазначеному рішенні митний орган визначив митну вартість товару на рівні 2,55 дол. США за 1 кг, посилаючись на митну декларацію від 26.01.2026 №26UA403030000627U1 як джерело інформації для коригування.

У зв`язку з прийняттям рішення про коригування митної вартості митним органом було оформлено картку відмови у прийнятті митної декларації, після чого товар був випущений у вільний обіг за митною декларацією від 21.04.2026 №26UA110020001612U3 із застосуванням положень статті 55 Митного кодексу України та наданням забезпечення сплати митних платежів.

Розмір додатково визначених митних платежів, які стали підставою для звернення позивача до суду, склав 348 504,41 грн.

Не погоджуючись із здійсненим відповідачем коригуванням митної вартості імпортованого товарів, Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між товариством з обмеженою відповідальністю Денді Пак (покупець) та компанією «VEDHAA POLYPACK LLP» (Індія) (продавець) 02.01.2025 укладено зовнішньоекономічний контракт №2025-2026/DP на придбання товарів, а саме мішків пакувальних полотняного переплетення зі стрічок з поліпропілену.

Відповідно до додатку №13 від 06.01.2026 до зазначеного контракту сторони погодили поставку відповідної партії товару на умовах FOB Mundra (Індія) відповідно до міжнародних правил тлумачення торговельних термінів «Інкотермс».

З метою виконання умов зовнішньоекономічного контракту та здійснення митного оформлення товару позивачем було укладено договір транспортного експедирування від 20.08.2024 №20/08-24 із ТОВ «АЗІМУТ ЛАЙН», відповідно до якого здійснювалося перевезення вантажу за маршрутом Mundra (Індія) Чорноморськ м. Дніпро.

21.04.2026 товар надійшов до митного поста «Кам`янське» Південно-Східної митниці. З метою його випуску у вільний обіг декларантом ТОВ «ІНТЕР БРОК СЕРВІС», який діяв на підставі договору доручення про надання послуг митного брокера від 31.10.2022 №31/10/2022-1, подано електронну митну декларацію типу ДЕ від 21.04.2026 №26UA110020001587U3.

При митному оформленні декларантом заявлено митну вартість товару за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, відповідно до статті 58 Митного кодексу України.

На підтвердження заявленої митної вартості разом із митною декларацією митному органу були подані, зокрема:

зовнішньоекономічний контракт від 02.01.2025 №2025-2026/DP;

додаток №13 від 06.01.2026 до контракту;

інвойс-проформа від 06.01.2026 №PI/2025-2026/DP/10;

інвойс-фактура від 26.02.2026 №EXP/VP86/2025-26;

платіжні інструкції в іноземній валюті від 26.01.2026 №31JBKLQ1 та від 18.02.2026 №38JBKLQ2;

договір транспортного експедирування від 20.08.2024 №20/08-24;

коносамент від 03.03.2026 №550336002187;

заявку на надання транспортно-експедиторських послуг від 03.02.2026 №5540/1;

автотранспортну накладну від 20.04.2026 №6648;

страховий поліс від 16.04.2026 №2026/32-СК/00000033;

рахунок на оплату транспортних послуг від 17.04.2026 №959;

платіжну інструкцію від 20.04.2026 №1361.

Отже, декларантом було подано документи, які у своїй сукупності містили відомості щодо ціни товару, умов поставки, продавця та покупця, факту оплати товару, а також витрат, пов`язаних із транспортуванням та іншими складовими митної вартості.

Відповідно до частини першої статті 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей та базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з частиною першою статті 51 Митного кодексу України митна вартість товарів визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Частиною другою статті 52 Митного кодексу України передбачено, що декларант зобов`язаний заявляти митну вартість, визначену ним самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом, та подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних.

Разом із тим, відповідно до частини третьої статті 53 Митного кодексу України митний орган має право вимагати подання додаткових документів лише у разі, якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, мають ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів чи відомості щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Таким чином, законодавець пов`язує право митного органу на витребування додаткових документів не з самим фактом проведення митного контролю, а саме з наявністю обґрунтованих сумнівів щодо правильності визначення митної вартості, які повинні бути конкретними, підтвердженими та випливати із поданих документів.

Аналогічний правовий висновок неодноразово викладався Верховним Судом.

Так, у постанові Верховного Суду від 27.03.2020 у справі №540/2605/18 зазначено, що митний орган має право витребувати додаткові документи лише за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності заявленої митної вартості, при цьому такі сумніви повинні бути належним чином обґрунтовані, а не ґрунтуватися лише на припущеннях посадових осіб митного органу.

У постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №140/1713/19 суд касаційної інстанції звернув увагу, що формальне посилання митного органу на недостатність поданих документів без зазначення конкретних обставин, які свідчать про недостовірність заявлених відомостей, не може вважатися належним виконанням вимог Митного кодексу України.

Також у постанові Верховного Суду від 17.01.2022 у справі №520/2000/19 зазначено, що обов`язок доведення неправильності визначення митної вартості покладається саме на митний орган, а декларант не повинен доводити правильність визначення митної вартості поза межами поданих ним документів, якщо такі документи містять необхідні відомості та не мають розбіжностей.

Суд зазначає, що у спірних правовідносинах митний орган, витребовуючи додаткові документи, послався, зокрема, на невідповідність вартості транспортних послуг, зазначених у заявці на транспортно-експедиторське обслуговування, остаточному рахунку на оплату, а також на відмінність рівня заявленої митної вартості від інформації щодо вартості сировини.

Разом із тим, сама по собі відмінність між попередньо погодженою вартістю транспортних послуг та остаточним рахунком експедитора не свідчить про недостовірність заявленої митної вартості, оскільки остаточна вартість транспортно-експедиційних послуг формується після фактичного виконання перевезення та залежить від фактично понесених витрат.

Надані позивачем документи - рахунок від 17.04.2026 №959, платіжна інструкція від 20.04.2026 №1361, страховий поліс, коносамент, автотранспортна накладна підтверджують фактичний розмір витрат на транспортування товару.

При цьому Митний кодекс України не встановлює виключного переліку документів, якими можуть підтверджуватися транспортні витрати.

Верховний Суд у постанові від 31.05.2019 у справі №804/16553/14 дійшов висновку, що якщо законодавством не визначено конкретний вид доказу, яким виключно має підтверджуватися певна обставина, така обставина може підтверджуватися будь-якими належними та допустимими доказами.

Щодо посилань митного органу на рівень цін на сировину суд зазначає, що сама по собі інформація про ціни на інші товари або сировину не може бути безумовною підставою для висновку про недостовірність митної вартості товару, визначеної за ціною договору.

Митний орган фактично здійснив порівняння вартості готового товару із вартістю іншої продукції - поліпропіленового полотна або тканини технічної для виготовлення мішків типу «біг-бег», однак такі товари не є ідентичними або подібними до імпортованого товару.

Отже, наведені митним органом обставини не підтверджують наявності об`єктивних причин для сумніву у достовірності заявленої позивачем митної вартості.

Крім того, відповідно до частини сьомої статті 54 Митного кодексу України у разі, якщо митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні або недостовірні відомості про митну вартість товарів, заявлена декларантом митна вартість вважається визнаною автоматично.

Таким чином, враховуючи, що позивачем подано документи, які підтверджують числові значення складових митної вартості, а відповідачем не доведено наявності передбачених законом підстав для відмови у застосуванні першого методу визначення митної вартості, суд доходить висновку, що рішення Південно-Східної митниці про коригування митної вартості товарів від 21.04.2026 року №UA110020/2026/000006/2 прийняте без достатніх правових підстав та з порушенням вимог статей 53, 54, 55 Митного кодексу України.

Враховуючи вище викладене, суд прийшов до висновку, що рішення про коригування митної вартості товарів від 21.04.2026 року №UA110020/2026/000006/2 - є протиправним та належать до скасування.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Також, у рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Виходячи з викладеного, позовні вимоги є обґрунтованими і їх необхідно задовольнити у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 4182,05 грн.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 4182,05 грн. підлягає стягненню з Південно-Східної митниці за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю Денді Пак в особі представника Коваленка Сергія Григоровича до Південно-Східної митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 21.04.2026 року № UA110020/2026/000006/2.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю Денді Пак (код ЄДРПОУ 43704891) за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Східної митниці (код ЄДРПОУ 43971371) документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 4182,05 грн. (чотири тисячі сто вісімдесят дві гривні 05 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник