Ухвала суду № 138044351, 07.07.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

м. Вінниця

07 липня 2026 р. Справа №120/6873/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши в письмовому провадженні заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в :

В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням суду від 25.12.2024 року, адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року, збільшеної до 100000 гривень, за період перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, за період з 07.09.2023 по 31.10.2023 року.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року, збільшену до 100000 гривень, за період перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, за період з 07.09.2023 по 31.10.2023 року, з урахуванням раніше виплачених сум додаткової винагороди.

В іншій частині позовних вимог, - відмовити.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2025 року рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25.12.2024 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог за період з 20.12.2023 року по 25.12.2023 року.

Прийнято в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, зокрема, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року, збільшену до 100000 гривень, за період перебування на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров`я (військова частина НОМЕР_2 ) у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, за період з 20.12.2023 року по 25.12.2023 року, з урахуванням раніше виплачених сум додаткової винагороди.

В іншій частині рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25.12.2024 року в справі №120/6873/24 залишено без змін.

06.07.2026 року на адресу суду надійшла заява позивача про встановлення судового контролю за виконанням вищевказаного рішення суду згідно ст. 382 КАС України шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Вирішуючи питання про наявність підстав для встановлення судового контролю, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частиною 2-4 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Аналогічні вимоги передбачені статтею 14 КАС України.

Крім того, згідно зі статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

В абзаці 3 пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 року №5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року №11-рп/2012).

Також у Рішенні від 26.06.2013 року Конституційний Суд України врахував практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення від 20.07.2004 року у справі "Шмалько проти України", заява №60750/00, зазначив, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

В пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 року №2-р(II)/2019, на підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку, Конституційний Суд України вказав на те, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.

Тому обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено відповідний обов`язок.

Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Одним із способів судового контролю за виконанням судового рішення є зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

У поданій заяві про встановлення судового контролю позивач стверджує про невиконання належним чином рішення суду у цій справі, яке набрало законної сили, та не виплату позивачу присудженого грошового забезпечення. Водночас у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про інше.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для вжиття заходів судового контролю за виконанням рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24.12.2025 року в цій справі шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Визначаючи строк з приводу подання звіту, суд ураховує положення частини 3 статті 382-1 КАС України, відповідно до яких встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.

Таким чином, приймаючи до уваги обставини справи, суд вважає, що заява про встановлення судового контролю за виконанням рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24.12.2025 року є обґрунтованою та підлягає задоволенню шляхом встановлення відповідачу строку для подання звіту про виконання судового рішення у справі до 07.09.2026 року.

Відповідно до частини 6 статті 382-1 КАС України, ухвала суду про задоволення заяви та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є остаточною і оскарженню не підлягає. Заперечення на таку ухвалу включаються до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною 1 статті 382-3 цього Кодексу.

Керуючись статтями 248, 256, 294, 295, 381-1, 382, 382-1 КАС України суд,

у х в а л и в :

Заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24.12.2024 року у справі №120/6873/24, - задовольнити.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 подати до 07.09.2026 року звіт про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24.12.2024 року у справі №120/6873/24.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Дончик Віталій Володимирович