Рішення № 138044265, 07.07.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

07 липня 2026 р. Справа № 120/17610/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача вказує на протиправність рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи, яким є державна установа "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України", від 17 квітня 2025 року ЦО-12170, яке прийнято за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 від 14 листопада 2024 року на рішення Тульчинської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи від 14 листопада 2024 року.

Ухвалою суду від 25.12.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

19.03.2026 року Державна установа "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" подала до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує, що експертна команда ЦОФСО ДУ «УКРДЕРЖНДІМСПІ МОЗ УКРАЇНИ» прийняла рішення про підтвердження рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 14.11.2024 року, яке не оскаржується та на сьогодні є чинним. На переконання відповідача, рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи ЦОФСО від 17.04.2025 №ЦО-12170, яким було підтверджене попереднє рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Тульчинського міжрайонного центру медико-соціальної експертизи від 14.11.2024 року, щодо позивача, у контексті частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України прийняте у порядку та у спосіб, що визначені чинним законодавством України, зокрема відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою КМУ від 15 листопада 2024р. № 1338, Положення про Центр оцінювання функціонального стану особи, затвердженого наказом МОЗ України від 03.12.2024 № 2022 є законним та обґрунтованим.

20.03.2026 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій сторона позивача не погодилася з доводами відповідача, наведеними у відзиві, та підтримала заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

У зв`язку з виключенням зі штату Вінницького окружного адміністративного суду судді Томчука А.В. та на виконання розпорядження керівника апарату Вінницького окружного адміністративного суду від 17.03.2026 року №35 здійснено повторний автоматизований розподіл адміністративної справи №120/17610/25.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.03.2026 року, вказану адміністративну справу передано для розгляду судді Чернюк А.Ю.

Ухвалою суду від 23.03.2026 року суддя Чернюк А.Ю. прийняла адміністративну справу до свого провадження.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, судом встановлено, що ОСОБА_1 хворіє на злоякісне новоутворення щитоподібної залози (С73) та післяопераційний гіпотиреоїдизм (Е89.0).

Згідно з випискою до акта огляду Тульчинської міжрайонної МСЕК від 05.10.2023 позивачу встановлено діагноз: рак щитоподібної залози І стадії (T2N0M0). 26.12.2017 їй проведено тиреоїдектомію, а 21.03.2018 курс радіойодотерапії. Також встановлено гіпотиреоз середнього ступеня тяжкості у стадії субкомпенсації, симптоматичну гіпокальціємію та дефіцит вітаміну D. Позивачу було встановлено III групу інвалідності, яка продовжувалася щороку з 2018 року.

Для проходження чергового переогляду 04.11.2024 позивачу видано направлення на медико-соціальну експертизу. У направленні зазначено, що за результатами консультацій хірурга, онколога та ендокринолога у 2024 році рецидиву онкологічного захворювання не виявлено, водночас діагноз злоякісного новоутворення щитоподібної залози та післяопераційного гіпотиреозу підтверджено. При направленні також зафіксовано скарги позивача на загальну слабкість, швидку втомлюваність, серцебиття, періодичний біль у ділянці серця, головний біль та інші симптоми.

14.11.2024 Тульчинською міжрайонною медико-соціальною експертною комісією прийнято рішення про невизнання ОСОБА_1 особою з інвалідністю, про що видано відповідну довідку. Не погодившись із таким рішенням, того ж дня позивач подала скаргу.

За результатами розгляду зазначеної скарги Центром оцінювання функціонального стану особи 17.04.2025 прийнято рішення № ЦО-12170, яким залишено без змін рішення медико-соціальної експертної комісії. Витяг із зазначеного рішення позивач отримала 04.12.2025, що підтверджується копією поштового конверта, наявною в матеріалах справи.

Як убачається зі змісту рішення Центру оцінювання функціонального стану особи, підставою для залишення скарги без задоволення стало те, що папілярний рак щитоподібної залози І стадії був радикально пролікований шляхом тиреоїдектомії та курсу радіойодотерапії у 2018 році, на час проведення оцінювання стан позивача був гормонально компенсований на фоні прийому левотироксину, клінічних проявів гіпотиреозу не виявлено, даних про рецидив чи прогресування онкологічного захворювання не встановлено, функціональний стан організму оцінено як задовільний, а підстав для встановлення групи інвалідності не вбачалося. У рішенні також зазначено про необхідність подальшого диспансерного спостереження у лікарів-ендокринолога та онколога.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням Центру оцінювання функціонального стану особи, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 №1317 (втратила чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 1338 від 15.11.2024) було затверджено Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, відповідно до яких медико-соціальну експертизу проводили медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров`я при Міністерстві охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05 вересня 2011 №561 ( втратив чинність на підставі Наказу Міністерства охорони здоров`я №2067 від 10.12.2024) була затверджена Інструкція про встановлення груп інвалідності, пунктом 1.4 якої було визначено, що медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, здійснення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб інваліда, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. При огляді у МСЕК проводились вивчення документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи; опитування хворого; об`єктивне обстеження та оцінка стану всіх систем організму, необхідних лабораторних, функціональних та інших методів дослідження усіма членами комісії.

Вказана Інструкція була чинна станом на час звернення позивача з заявою про встановлення їй ІІ групи інвалідності.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 26.10.2024 №1809 права та обов`язки Центральної медико-соціальної експертної комісії було покладено на державну установу "Український державний науково - дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" з дати підписання цього наказу.

Цим же наказом затверджено нове Положення про Центральну медико-соціальну експертну комісію МОЗ. Вказаний наказ втратив чинність на підставі Наказу Міністерства охорони здоров`я №2022 від 03.12.2024 "Про покладання прав та обов`язків Центру оцінювання функціонального стану особи". Цим наказом права та обов`язки Центру оцінювання функціонального стану особи покладені на державну установу "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" (ідентифікаційний код згідно з ЄДРПОУ 03191673). Відповідно до цього наказу Центру оцінювання функціонального стану особи визначено забезпечити прийняття медико-експертних справ, скарг та документів, які пов`язані з виконанням повноважень Центральної медико-соціальної експертної комісії Міністерства охорони здоров`я відповідно до Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 № 1338.

Відповідно до абзацу 2 пункту 3 Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (далі - Положення) експертні команди формуються з метою організації та проведення оцінювання повсякденного функціонування особи (далі - оцінювання) відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи» та критеріїв направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затверджених Постановою №1338.

У пункті 7 Положення зазначено, що права та обов`язки Центру оцінювання функціонального стану особи за рішенням МОЗ покладаються на підприємство, установу або організацію, що належить до сфери управління МОЗ, та має ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики.

Згідно з п. 10 Порядку №1338 рішення про встановлення інвалідності, прийняті до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 №1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи», переглядаються Центром оцінювання функціонального стану особи з дотриманням вимог, встановлених цим Порядком.

Згідно з підпунктом 2 пункту 8 Положення Центр оцінювання функціонального стану особи проводить перевірку обґрунтованості рішень, прийнятих під час оцінювання та/або прийнятих медико-соціальними експертними комісіями на виконання ухвали слідчого судді або рішення, ухвали суду стосовно зазначеної в ухвалі слідчого судді або рішення, ухвалі суду особи, за запитом робочої групи із забезпечення моніторингу в сфері оцінювання, утвореної керівником обласної, Київської міської державної адміністрації (військової адміністрації), або за результатами моніторингу наявних в електронній системі щодо оцінювання повсякденного функціонування особи даних.

Якщо за результатами перевірки прийнято рішення про необхідність проведення повторного оцінювання особи, про це повідомляється особі, повторне оцінювання якої має бути проведено, на адресу її електронної пошти, а в разі відсутності електронної пошти - шляхом надсилання в паперовій формі протягом п`яти календарних днів засобами поштового зв`язку рекомендованого листа з повідомленням про вручення на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), а також відображається в електронній системі щодо оцінювання повсякденного функціонування особи для лікаря, який направив на оцінювання, по якому проводиться перевірка обґрунтованості рішення.

Оцінювання в такому випадку здійснюється на підставі медичних документів, сформованих за результатами повного медичного обстеження, та необхідних досліджень, проведених на базі державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» або Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю навчально-наукового лікувального комплексу Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова.

Аналогічне положення зазначене у п. 51 Порядку, в якому встановлено, що Центр оцінювання функціонального стану особи проводить перевірку обґрунтованості рішень, прийнятих під час оцінювання та/або прийнятих медико-соціальними експертними комісіями: на виконання постанови слідчого, прокурора, ухвали слідчого судді стосовно особи, зазначеної у постанові слідчого, прокурора або ухвалі слідчого судді; за запитом робочої групи із забезпечення здійснення моніторингу у сфері оцінювання повсякденного функціонування особи, утвореної керівником обласної, Київської міської держадміністрації (військової адміністрації) (далі - робоча група з моніторингу); за результатами моніторингу оцінювання, здійснення якого забезпечується Центром оцінювання функціонального стану особи.

Відповідно до п. 53 Порядку після проведення оцінювання, прийняття та підписання в електронній системі рішення експертної команди на адресу електронної пошти особи, яка проходила оцінювання, надсилається витяг із рішення, що формується в електронній системі у зв`язку з прийнятим рішенням, та рекомендації у зв`язку з прийнятим рішенням, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (у разі встановлення інвалідності). У разі відсутності електронної пошти зазначені документи надсилаються протягом п`яти календарних днів засобами поштового зв`язку рекомендованим листом із повідомленням про вручення на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування).

За змістом п. 47 Порядку №1338 повторне оцінювання осіб з інвалідністю з нестійкими, оборотними змінами та порушеннями функцій організму проводиться раз на один - три роки або в інший строк, визначений відповідно до критеріїв встановлення інвалідності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 № 1338.

Відповідно до пунктів 57 - 59 Порядку №1338 рішення експертних команд або медико-соціальних експертних комісій можуть бути оскаржені особами, стосовно яких їх прийнято (далі - скаржник), їх уповноваженими представниками в порядку адміністративного оскарження згідно з вимогами цього Порядку та/або в судовому порядку.

Скарга на рішення експертної команди або медико-соціальної експертної комісії (далі - скарга) подається скаржником (його уповноваженим представником):

у паперовій формі до Центру оцінювання функціонального стану особи;

в електронній формі через електронну систему шляхом звернення до лікаря, який направив (в разі наявності технічної можливості).

Розгляд скарг здійснюється експертними командами Центру оцінювання функціонального стану особи.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 10.12.2024 №2067 "Деякі питання забезпечення проведення оцінювання повсякденного функціонування особи" затверджено серед іншого: перелік відомостей, що містяться в направленні на оцінювання повсякденного функціонування особи; перелік відомостей, що містяться в протоколі розгляду експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи; перелік відомостей, що містяться в рішенні експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи; форму направлення на оцінювання повсякденного функціонування особи; форму рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи; форму витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що надсилається до територіальних органів Пенсійного фонду України.

Судом встановлено, що позивачу встановлено діагноз: рак щитоподібної залози І стадії, T2N0M0. 26.12.2017 позивачу проведено тиреоїдектомію з центральною дисекцією шиї, а 21.03.2018 - курс радіойодотерапії. Крім того, діагностовано гіпотиреоз середнього ступеня тяжкості у стадії субкомпенсації, симптоматичну гіпокальціємію та дефіцит вітаміну D. За результатами огляду позивачу встановлено III групу інвалідності строком до жовтня 2024 року. Матеріалами справи підтверджується, що третя група інвалідності встановлювалася позивачу щорічно починаючи з 2018 року.

З метою проведення чергового переогляду для вирішення питання щодо подальшого встановлення інвалідності 04.11.2024 позивачу видано направлення на медико-соціальну експертизу.

Із направлення на медико-соціальну експертизу вбачається, що позивач хворіє з 2017 року, перенесла оперативне лікування у вигляді тиреоїдектомії з приводу папілярної карциноми щитоподібної залози, що підтверджується гістологічним дослідженням від 04.01.2018, після чого 21.03.2018 пройшла курс радіойодотерапії та постійно отримує гормонозамісну терапію препаратом L-тироксин.

14.11.2024 Тульчинською міжрайонною медико-соціальною експертною комісією прийнято рішення про невизнання ОСОБА_1 особою з інвалідністю, про що видано відповідну довідку. Не погодившись із таким рішенням, того ж дня позивач подала скаргу.

За результатами розгляду зазначеної скарги Центром оцінювання функціонального стану особи 17.04.2025 прийнято рішення № ЦО-12170, яким залишено без змін рішення медико-соціальної експертної комісії.

Як убачається зі змісту рішення Центру оцінювання функціонального стану особи, підставою для залишення скарги без задоволення стало те, що папілярний рак щитоподібної залози І стадії був радикально пролікований шляхом тиреоїдектомії та курсу радіойодотерапії у 2018 році, на час проведення оцінювання стан позивача був гормонально компенсований на фоні прийому левотироксину, клінічних проявів гіпотиреозу не виявлено, даних про рецидив чи прогресування онкологічного захворювання не встановлено, функціональний стан організму оцінено як задовільний, а підстав для встановлення групи інвалідності не вбачалося. У рішенні також зазначено про необхідність подальшого диспансерного спостереження у лікарів-ендокринолога та онколога.

17 квітня 2025 року було прийнято рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи за результатами розгляду скарги на рішення медико-соціальної експертної комісії ЦО-12170.

Витяг із даного рішення згідно трек номера R067034207809 на копії конверту було ОСОБА_1 надіслано лише 14 листопада 2025 року, а отримано позивачем 04 грудня 2025 року (через 231 день з дня винесення рішення).

Відповідно до п. 69 Порядку № 1338 не пізніше ніж протягом п`яти робочих днів з дня прийняття рішення експертної команди Центру оцінювання функціонального стану особи: у разі подання скарги в паперовій формі - Центр оцінювання функціонального стану особи надсилає витяг з такого рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) скаржника (його уповноваженого представника), зазначену у відповідній скарзі; у разі подання скарги в електронній формі - інформація про таке рішення відображається в електронній системі для лікаря, який направив, про що він невідкладно повідомляє скаржнику (його уповноваженому представнику).

Також, суду не надано доказів того, що рішення за результатом розгляду скарги позивача приймалось відповідачем на підставі всебічної оцінки і вивчення медичних документів, сформованих за результатами повного медичного обстеження позивача, проведених щодо неї необхідних досліджень на базі державної установи Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України або Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю навчально-наукового лікувального комплексу Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова; не надані докази того, що позивач від проходження повного медичного обстеження/оцінювання стану здоров`я відмовилася.

Разом з тим, відповідачем не доведено, що під час розгляду скарги позивача було забезпечено дотримання вимог Порядку №1338 щодо процедури її розгляду, зокрема належного повідомлення позивача про розгляд скарги та забезпечення можливості її участі в оцінюванні. Матеріалами справи підтверджено, що рішення від 17.04.2025 прийняте заочно, без виклику та участі позивача. Докази належного виклику чи повідомлення останнього про проведення повторного оцінювання/ розгляду скарги суду не надані.

В той же час, суд звертає увагу, що оскільки рішення медико-соціальної експертної комісії про невизнання ОСОБА_1 особою з інвалідністю було прийнято до вступу в дію Порядку №1338, то перевірка обґрунтованості вказаних рішень МСЕК повинна проводитися Центром оцінювання функціонального стану особи в порядку, встановленому Порядком проведення оцінювання повсякденного функціонування особи.

Так, пункт 68 Порядку № 1338 встановлює, що експертна команда Центру оцінювання функціонального стану особи під час розгляду скарг: вивчає рішення експертної команди щодо результату оцінювання, що оскаржується, відео- та/або аудіозапис розгляду експертною командою, на якому було прийнято відповідне рішення (за наявності); заслуховує пояснення скаржника (його уповноваженого представника), інших осіб, залучених до розгляду скарги (у разі розгляду скарги за участю скаржника або його уповноваженого представника); за наявності підстав, передбачених цим Порядком, проводить повторне оцінювання.

Також слід зазначити про відсутність доказів прийняття рішення про проведення заочного розгляду.

Таким чином, проведення перевірки обґрунтованості та залишення без змін зазначеного рішення Тульчинської міжрайонної медико-соціальної експертної команди з порушенням порядку, здійснено відповідачем всупереч принципам «юридичної визначеності й легітимних очікувань» та «належного урядування», що порушує вимогу «якості закону», про що неодноразово було зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини, у постанові Верховного Суду України від 21.07.2016 у справі № 909/1172/15 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як визначено частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У дослідженому судом випадку відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість спірного рішення МСЕК, а тому спірне рішення підлягає скасуванню.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Враховуючи викладене, суд, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати спірне рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», прийняте за результатами перевірки обґрунтованості рішення Тульчинської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи від 14 листопада 2024 року.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04.08.2020 у справі № 340/2074/19 зроблений висновок, що стаття 245 КАС України визначає спосіб захисту, який складається з двох частин: а) констатуючої - суд визнає бездіяльність протиправною і б) зобов`язуючої - суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вчинити певну дію або прийняти рішення.

З огляду на вищезазначене, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду наголосив, що сама лише констатація протиправності бездіяльності не може ефективно захистити позивача, оскільки у такому разі можливість використання висновків суду може бути невиправдано ускладнене подальшими діями або бездіяльністю суб`єктів владних повноважень, оскільки їх врахування цілковито залежить від відповідача; це не сумісно з критеріями ефективності судового захисту; визнаючи бездіяльність протиправною, суд повинен в силу закону застосувати і спонукаючий засіб впливу, зобов`язуючи відповідача виправити порушення у спосіб вчинення певної дії.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04.08.2020 у справі № 340/2074/19 зроблений висновок, що стаття 245 КАС України визначає спосіб захисту, який складається з двох частин: а) констатуючої - суд визнає бездіяльність протиправною і б) зобов`язуючої - суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вчинити певну дію або прийняти рішення.

З огляду на вищезазначене, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду наголосив, що сама лише констатація протиправності бездіяльності не може ефективно захистити позивача, оскільки у такому разі можливість використання висновків суду може бути невиправдано ускладнене подальшими діями або бездіяльністю суб`єктів владних повноважень, оскільки їх врахування цілковито залежить від відповідача; це не сумісно з критеріями ефективності судового захисту; визнаючи бездіяльність протиправною, суд повинен в силу закону застосувати і спонукаючий засіб впливу, зобов`язуючи відповідача виправити порушення у спосіб вчинення певної дії.

З огляду на викладене, зобов`язання Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров 'я України» повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду у цій справі є належним та ефективним способом захисту прав та законних інтересів позивача.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

При прийнятті рішення у цій справі суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність дій та рішення при розгляді цієї адміністративної справи.

Частиною 1 ст. 9 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Проаналізувавши надані сторонами докази по справі та вищенаведені норми законодавства, суд дійшов висновку про існування правових підстав для задоволення позову.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Разом з тим слід вказати, що пунктом 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно Постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 05.02.2016 року № 2, при визначенні кількості вимог немайнового характеру вимогу про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності слід вважати однією вимогою.

Тобто, не дивлячись на те, що позивачем, згідно квитанції про сплату судового збору здійснено платіж за вказаним призначенням в сумі 1937,92 грн., зміст позовних вимог дає підстави кваліфікувати їх як одну вимогу немайнового характеру та похідну від неї вимогу зобов`язального характеру, а відтак, враховуючи подання процесуальних документів в електронній формі, розмір судового збору має становити 968,96 грн., який і підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

В той же час, інша частина коштів, може бути повернута позивачу, як надмірно/помилково сплачені кошти, в порядку визначеному "Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року № 787.

Водночас, позивачем заявлено про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 грн.

При вирішенні питання щодо підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 грн, як про це просить позивач, суд враховує приписи статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, частиною 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Приписами частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частинами 5, 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Зі змісту вказаних норм слідує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору.

Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

На підтвердження понесених витрат представником позивача адвокатом Олійник Г.Є.. надано:

- ордер на надання правової допомоги від 17.12.2025 серії АВ № 1258221;

- Договір про надання правової допомоги від 02.12.2025, за п. 8,2 якого розмір гонорару визначається сторонами окремою додатковою угодою;

- додаткову угоду № 1, за якою розмір гонорару адвоката складає в загальному 8000 грн., з яких 7000 грн. - підготовка позовної заяви ; 1000 грн. консультація, аналіз медичних документів

- акт наданих послуг від 17.12.2025.

Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов`язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.

Разом із тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом пропорційності, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу (документів), витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд, вирішуючи питання про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, у відповідності до частини 5 статті 242 КАС України враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові від 22.04.2021 року у справі № 460/302/19, відповідно до якого склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Водночас, при вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правовою допомогою адвоката, суд звертає увагу на те, що дана справа є справою незначної складності, провадження здійснювалося у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами справи.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини, як джерело права.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У справі Est/West Alliance Limited проти України (заява № 19336/04; остаточне рішення 02.06.2014) Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

При визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 23.04.2019 року у справі №826/9047/16 (касаційне провадження №К/9901/5750/19).

Виходячи з принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи конкретні обставини справи, ступінь складності справи суд вважає за доцільне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу та покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати на оплату правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції в сумі 5000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 73 - 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи, що функціонує при Державній установі «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», від 17 квітня 2025 року № ЦО-12170, прийняте за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 на рішення Тульчинської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи від 14 листопада 2024 року.

Зобов`язати Центр оцінювання функціонального стану особи, що функціонує при Державній установі «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 14 листопада 2024 року на рішення Тульчинської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи від 14 листопада 2024 року з урахуванням правової оцінки, наведеної у мотивувальній частині цього рішення суду.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 968,96 грн. (дев`ятсот шістдесят вісім гривень дев`яносто шість копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України».

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн (п`ять тисяч гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України».

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Державна установа «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» (пров. Макаревського Феодосія, 1А, місто Дніпро, Дніпропетровська область, 49005, код ЄДРПОУ 03191673)

Суддя Чернюк Алла Юріївна