Ухвала суду № 138041821, 08.07.2026, Чернігівський районний суд Чернігівської області

Провадження №2/748/1665/26

Єдиний унікальний № 748/1919/26

У Х В А Л А

про передачу справи за підсудністю

08 липня 2026 рокум. Чернігів

Суддя Чернігівського районного суду Чернігівської області Кухта В.О., розглянувши позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

22.06.2026 р. до Чернігівського районного суду Чернігівської області через електронний суд надійшла позовна заява від позивача до відповідача, в якій позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал»:

1) заборгованість за кредитним договором № 193096 від 25.07.2025 р. у розмірі 11 171,70 грн, яка складається з 6 945,00 грн заборгованості за тілом, 3 725,70 грн заборгованості за відсотками та заборгованість за комісією 501,00 грн;

2) судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 2 662,40 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі встановлено, що справа не підсудна Чернігівському районному суду Чернігівської області.

У ст. 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів», ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», інститут підсудності безпосередньо пов`язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, закріпленого у п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.

Як роз`яснив Європейський суд з прав людини у справах «Верітас проти України» та «Сокуренко та Стригун проти України», суд не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції у разі перевищення ним своїх повноважень, визначених процесуальним законодавством. Зокрема, повноваження суду на розгляд конкретної справи, заяви або скарги визначається правилами підвідомчості та підсудності.

Отже, поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Слід також врахувати, що недотримання судом правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд до належного суду ч. 1 ст. 378 ЦПК України.

Підсудністю у цивільному судочинстві визначено розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм цивільних справ. Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.

Подібні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.09.2020 р.у справі № 536/1267/18 (провадження № 61-1182св19).

Згідно ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20.10.2014 р. , внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно із ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Аналіз вищевикладених норм законодавства вказує, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі ВПО) засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на певний період.

Згідно відповіді № 2961201 від 01.07.2026 р. з ЄДДР, встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до відповіді № 2986400 від 06.07.2026 р. щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особу з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до довідки № 2323-5003907142 від 09.12.2025 р. зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Довідка про взяття на облік ВПО засвідчує місце проживання особи на період наявності підстав, зазначених у ст. 1 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» є спеціальним законом щодо вказаних осіб та саме він підлягає застосуванню.

При вирішенні питання щодо підсудності справи необхідно враховувати імперативні положення спеціального ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.07.2019 р. в справі№ 409/2636/17.

Положення ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» мають пріоритет над положеннями ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

22.06.2026 р. представник ТОВ «Юніт Капітал» звернувся до Чернігівського районного суду Чернігівської області з позовом до ОСОБА_1 , яка на день подання позову вже була зареєстрована як ВПО за адресою: АДРЕСА_2 , що за територіальною підсудністю відноситься до Вільнянського районного суду Запорізької області.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Згідно з ст. 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому ст. 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

Отже, позов ТОВ «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості підсудний Вільнянському районному суду Запорізької області, оскільки зареєстроване місце проживання відповідача як ВПО відноситься до юрисдикції цього суду.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. ст. 27, 31, 32, 258-261,351-354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованостіпередати на розгляд Вільнянському районному суду Запорізької області (місцезнаходження: вул. Бочарова, буд. 4, м. Вільнянськ, Запорізька область, 70002).

Копію ухвали про передачу справи за підсудністю направити позивачу.

Ухвала може бути оскаржена до Чернігівського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя В.О. Кухта