Рішення № 138037410, 10.06.2026, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року м. Черкаси Справа № 925/507/26

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Чевгуза О.В., з секретарем судового засідання Брус Л.П., за участю представників:

від позивача: Павлов П.І. адвокат (в режимі відеоконференції),

від відповідача: Грязон Р.М. адвокат,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Черкаської області у місті Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго», м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Селекційний племзавод «Золотоніський», с. Гладківщина, Золотоніський район, Черкаська область

про стягнення 129 483,49 грн,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» (ДПЗД «Укрінтеренерго», постачальник) звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Селекційний племзавод «Золотоніський» (товариство, споживач) про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію за період січень лютий 2020 року в розмірі 48 282,09 грн, 6449,76 грн пені, 31 318,17 грн інфляційних втрат, 43 433,47 грн 15 % річних.

Судові витрати позивач також просить стягнути з відповідача на свою користь.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує на неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії».

Ухвалою від 20.04.2026 Господарський суд Черкаської області прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, справу вирішив розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, розгляд справи по суті призначив у судовому засіданні на 09.06.2026.

01 травня 2026 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

07 травня 2026 року від позивача надійшла відповідь на відзив.

У судовому засіданні, що відбулося 09.06.2026, за участю представників сторін, суд заслухавши вступне слово сторін, усні пояснення, перейшов до з`ясування обставин справи та дослідження доказів. Позивач позов просив задовольнити з підстав у ньому викладених; відповідач зазначив, що від заборгованості не відмовляється, просив зменшити розмір штрафних санкцій; суд завершив розгляд справи по суті, оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення.

В порядку ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 10.06.2026 ухвалено судове рішення, підписана вступна та резолютивна частини.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність (стаття 76 ГПК України), допустимість (стаття 77 ГПК України), достовірність (стаття 78 ГПК України) кожного доказу окремо, а також вірогідність (стаття 79 ГПК України) і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Виклад позицій учасників судового процесу.

У відзиві відповідач позов не визнає, у задоволенні позовних вимог ДПЗД «Укрінтеренерго» про стягнення 129 483,49 грн просить відмовити повністю.

Так, новий власник ТОВ «Селекційний племзавод «Золотоніський» не був повідомлений про господарські відносини товариства з ДПЗД «Укрінтеренерго» та наявність чи відсутність заборгованості відповідача перед позивачем, а додана до позовної заяви вимога про сплату штрафних санкцій та боргу від 30.01.2025 не містить доказів її вручення уповноваженому представнику відповідача. До позовної заяви не доданий жодний належний та допустимий доказ, який би підтверджував факт споживання ТОВ «Селекційний племзавод «Золотоніський» електричної енергії, що поставлялася саме ДПЗД «Укрінтеренерго», а надані позивачем копії Актів купівлі-продажу електроенергії 003428 за січень 2020 року та 003488 за лютий 2020 року не містять підписів уповноважених представників відповідача. До позовної заяви не додано належних та допустимих доказів направлення позивачем акту 003428 за січень 2020 року на адресу товариства у порядку, визначеному договором постачання електричної енергії. Крім того, відповідач звертає увагу суду, що сума штрафних санкцій практично вдвічі перевищує розмір основного боргу. Про виникнення та існування можливої заборгованості позивач знав ще з березня 2020 року, а до суду з позовом звернувся лише у квітні 2026 року, тим самим штучно збільшивши розмір штрафних санкцій інфляційних втрат та відсотків річних, розмір яких напряму залежить від дати звернення до суду з позовною заявою. Станом на квітень 2026 року товариство лише починає свою господарську діяльність, при цьому його фінансове становище залишається вкрай скрутним. Позовні вимоги, де сума штрафних санкцій майже в двічі перевищує суму основного боргу, не можуть вважатися такими, що відповідають принципу балансу інтересів сторін та відповідати загальному розміру втрат позивача.

При цьому відповідач посилається на правові позиції Верховного Суду, викладені у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, у постанові від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, у постанові від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21 та інші.

Позивач зазначає, що діючим законодавством не передбачено такої підстави для припинення зобов`язання як зміна власника юридичної особи. Твердження відповідача про відсутність доказів надсилання вимоги позивача не спростовує обов`язку відповідача зі сплати вартості спожитої останнім електроенергії, поставленої позивачем, до моменту зміни власника юридичної особи відповідача. Позивачем наданими суду доказами підтверджено факт споживання відповідачем електроенергії. При цьому зазначає, що відсутність підпису відповідача на складених позивачем актах купівлі-продажу електричної енергії у спірний період часу, не спростовує факту споживання електроенергії.

Посилаючись на судову практику, позивач зазначає, що нарахував суми інфляційних втрат та відсотків річних від простроченої суми відповідно до приписів статті 625 ЦК України та умов договору у зв`язку з порушенням відповідачем грошового зобов`язання за договором.

Також ДПЗД «Укрінтеренерго» зазначає, що на адресу відповідача було направлено претензію - вимогу на суму 48 282,09 грн № 44/10-000878 від 23.03.2020, до якої були додані акти та рахунки на оплату, з вимогою про сплату суми боргу за спожиту електричну енергію та попередженням про те, що у разі невиконання вимог, викладених у цій вимозі, або залишення її без відповіді, постачальник буде змушений звернутися до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості та штрафних санкцій, а витрати, пов`язані із судовим врегулюванням спору, будуть покладені на споживача.

Зазначена претензія була залишена без належного реагування з боку відповідача.

Крім того в порядку досудового врегулювання спору на адресу відповідача було надіслано вимогу про сплату штрафних санкцій на суму 38 672,15 грн та боргу за спожиту електроенергію на суму 48 282,09 грн № 44/11-010170 від 30.01.2025 аналогічного вищезазначеній претензії змісту, яка була залишена без задоволення.

Станом на момент пред`явлення позову, заборгованість за спожиту електричну енергію у зазначений період відповідачем не сплачена. Оскільки відповідач не вжив всіх можливих заходів щодо погашення заборгованості, яка виникла у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за договором, у ДПЗД «Укрінтеренерго» залишився єдиний шлях врегулювання спору, а саме в судовому порядку.

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом доказування у даній справі є обставини щодо неналежного виконання відповідачем договірних зобов`язань в частині повного та своєчасного здійснення розрахунків за поставлену електричну енергію у спірний період.

ДПЗД «Укрінтеренерго» відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.12.2018 № 1023-р, статті 64 Закону України «Про ринок електричної енергії», Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі НКРЕКП) від 14.03.2018 № 312 (далі ПРРЕЕ, Правила), виконує функції постачальника «останньої надії» та діє на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу, виданої за постановою НКРЕКП від 06.11.2018 № 1344.

Товариство перебувало на постачанні електричної енергії у позивача як постачальника «останньої надії» у період січень - лютий 2020 року.

Відповідно до частини 6 статті 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» позивач здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному ПРРЕЕ, на умовах типового договору постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», що затверджується НКРЕКП (додаток 7 до ПРРЕЕ), є публічним договором приєднання та оприлюднений на офіційному вебсайті позивача (https://uie.kiev.ua/wp-content/uploads/2025/06/Dogovir.pdf).

Відповідно до ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Отже, договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» є публічним договором приєднання, укладається на підставі дій споживача споживання електричної енергії без договору з іншим електропостачальником, тобто споживач безакцептно приймає умови договору.

Згідно з частиною 8 статті 64 ЗУ «Про ринок електричної енергії» постачальник «останньої надії» здійснює постачання з моменту припинення постачання електричної енергії попереднім електропостачальником. Договір постачання електричної енергії між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу.

Згідно з п. 6.2.1 ПРРЕЕ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) постачання електричної енергії споживачу здійснюється постачальником «останньої надії» у випадках, визначених у розділі III цих Правил.

Положенням пункту 6.2.4 ПРРЕЕ встановлено, що початком постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» є дата припинення постачання електричної енергії споживачу попереднім електропостачальником, яка визначається відповідно до вимог пунктів 6.2.2 та 6.2.3 цієї глави.

Адміністратор комерційного обліку повідомляє постачальника «останньої надії» в одноденний термін про перелік споживачів (за формою згідно з додатком 8 до цих Правил), які переходять до постачальника «останньої надії», не пізніше дати такого переходу.

Відповідно до положень пункту 10 Постанови НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії» (у редакції, чинній до 01.07.2024) до запуску електронної платформи Датахаб адміністратора комерційного обліку функції адміністратора комерційного обліку на роздрібному ринку електричної енергії, у тому числі адміністрування процедури зміни постачальника електричної енергії у межах території ліцензованої діяльності, виконує відповідний оператор систем розподілу (далі ОСР).

Функції адміністратора комерційного обліку на роздрібному ринку електричної енергії щодо відповідача виконував ПАТ «Черкасиобленерго» (ОСР).

ПАТ «Черкасиобленерго» відповідно до вимог ПРРЕЕ було надано позивачу інформацію про переведення відповідача на постачання електричної енергії до позивача як постачальника «останньої надії», а саме: лист від 30.12.2019 № 9709/03-01-91 з Повідомленням оператора системи про споживачів, постачання електричної енергії яким здійснюється постачальником «останньої надії», згідно з яким відповідача віднесено до категорії споживачів, постачання електричної енергії яким здійснює постачальник «останньої надії» з 01.01.2020.

Таким чином, згідно отриманої від ОСР інформації відповідач приєднався до публічного договору постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», який відповідно частини 8 статті 64 ЗУ «Про ринок електричної енергії» вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу, та у періоді січень - лютий 2020 року споживав електричну енергію від Постачальника «останньої надії» на умовах зазначеного договору.

Згідно з постановою Верховного Суду від 20.09.2021 у справі № 910/8958/20 у разі настання обставин, визначених у частині першій статті 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачальник «останньої надії» надає послуги з постачання електричної енергії та відповідно до пункту 66 частини першої статті 1 цього Закону не має права відмовити споживачу в укладенні договору постачання електричної енергії на обмежений період часу, а факт приєднання до публічного договору постачання електричної енергії від постачальника «останньої надії» відбувається по факту споживання електричної енергії без укладення договору з іншим електропостачальником.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 46 ЗУ «Про ринок електричної енергії» ОСР зобов`язаний при застосуванні процедур зміни/заміни електропостачальника надавати новому електропостачальнику інформацію про споживачів, приєднаних до його системи розподілу, яким здійснював продаж попередній електропостачальник, в обсягах та порядку, визначених Регулятором. ОСР щомісяця надає постачальнику «останньої надії» звіти щодо фактичного відпуску електричної енергії за точками комерційного обліку (надалі Звіти), на підставі яких постачальник «останньої надії» визначає обсяг спожитої електричної енергії кожним споживачем.

На виконання Договору ДПЗД «Укрінтеренерго» на підставі даних про фактичне споживання електричної енергії, отриманих від ОСР відповідачу було виставлено:

на підставі Звіту про фактичне споживання електричної енергії за січень 2020 року рахунок № 000033418504/22/О01/08181 від 12.02.2020 та Акт № 003428 купівлі-продажу електроенергії за січень 2020 року від 31.01.2020 на обсяг споживання електричної енергії 6707 кВт.*год. на загальну суму 23 085,23 грн (з ПДВ). Зазначені акт та рахунок було надіслано Відповідачу засобами поштового зв`язку;

на підставі Звіту про фактичне споживання електричної енергії за лютий 2020 року рахунок № 000033418504/22/О02/08365 від 12.03.2020 та Акт № 003440 купівлі-продажу електроенергії за лютий 2020 року від 29.02.2020 на обсяг споживання електричної енергії 6683 кВт.*год. на загальну суму 25 196,86 грн (з ПДВ). Зазначені акт та рахунок було надіслано відповідачу рекомендованим поштовим відправленням, яке було отримано відповідачем 23.04.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

За приписами п. 3.4.3 ПРРЕЕ постачальник «останньої надії» зобов`язаний постачати електричну енергію споживачам за ціною, що формується ним відповідно до методики, затвердженої Регулятором. Також Постачальник зобов`язаний повідомляти споживача на своєму веб-сайті або через засоби масової інформації про зміни тарифів (цін) у строки, визначені порядком формування ціни, за якою здійснює постачання електричної енергії споживачам постачальник «останньої надії».

Згідно з п. 2.1 Договору постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору, що зазначені в Додатку 1 до Договору (комерційна пропозиція).

Згідно з п. 5.8 Договору розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць.

Розділом «Спосіб (порядок) та строки оплати за постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» Комерційної пропозиції визначено: споживач сплачує 100 % від орієнтованої вартості прогнозованого обсягу споживання електричної енергії за розрахунковий період протягом 5 банківських (робочих) днів з моменту отримання Споживачем рахунку.

У разі неотримання рахунку Споживач зобов`язується здійснити 100 % оплату самостійно (без рахунку) на поточний рахунок Постачальника, зазначений у Договорі, не пізніше ніж за 1 банківський (робочий) день до початку розрахункового періоду, виходячи з прогнозованого обсягу споживання електричної енергії у розрахунковому періоді та діючої у розрахунковому періоді та діючої у розрахунковому періоді ціни на електричну енергію.

Орієнтована вартість розраховується шляхом множення прогнозованого обсягу споживання електричної енергії на ціну, за якою здійснюється постачання електричної енергії Постачальником. Прогнозований обсяг споживання електричної енергії визначається на підставі даних, отриманих Постачальником від Оператора системи розподілу (передачі). Остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію в розрахунковому місяці здійснюється Споживачем на підставі виставленого Постачальником рахунку до 14-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим, розмір якого визначається як різниця між вартістю купованої Споживачем електричної енергії, зазначеної в Акті купівлі-продажу, та сумарною оплатою Споживачем за розрахунковий період з урахуванням ПДВ.

Відповідно до п. 5.10 Договору оплата виставленого Постачальником рахунка за цим договором має бути здійснена Споживачем в терміни, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів з дати отримання Споживачем цього рахунку, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного у комерційній пропозиції, прийнятої споживачем.

Згідно з ст. 626-628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 57 Закону України «Про ринок електричної енергії» електропостачальник має право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію та послуги з постачання електричної енергії відповідно до укладених договорів.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 58 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що споживач зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.

Згідно з вимогами п. 6.2 Договору споживач зобов`язується забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії та відшкодувати Постачальнику збитки, понесені ним у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням Споживачем своїх зобов`язань перед Постачальником, що покладені на нього чинним законодавством, та/або цим Договором.

Згідно з розрахунком заборгованості за спожиту електричну енергію по ОСР заборгованість відповідача за спожиту електричну енергію становить 48 282,09 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 610 ЦК України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Щодо стягнення 15 % річних та інфляційних втрат.

Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні втрати та проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання і входять до складу такого зобов`язання (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18).

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі ж висновки викладені в постановах Верховного Суду від 22.07.2025 у справі № 910/4747/24, від 20.05.2025 у справі № 916/2098/24.

Відповідно до п. 7.4 Комерційної пропозиції Споживач, який прострочив виконання грошового зобов`язання з оплати електроенергії, на вимогу Постачальника зобов`язаний, крім оплати штрафних санкцій та збитків, сплатити суму боргу за електроенергію з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов`язання, а також п`ятнадцять процентів річних від простроченої суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов`язання.

Отже сторони в договорі встановили інший розмір процентів річних.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 зазначає, що у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку.

Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов`язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.

Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.

Також при вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.

До того ж у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.

Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат - висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року у справі № 904/4334/22, від 24 січня 2024 року у справі № 917/991/22, від 01 жовтня 2024 року у справі № 910/18091/23 та від 05 листопада 2024 року у справі № 902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 712/4975/22.

Суд за допомогою калькулятора санкцій апаратного комплексу «Еліт: Ліга Закон» здійснив перерахунок сум інфляційних втрат та 15 % річних з урахуванням періодів прострочення, встановив, що такі нарахування відповідають вимогам чинного законодавства, умовам договору та фактичним відносинам, що склались між сторонами, а отже позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в заявленому розмірі, а саме 43 433,47 грн 15 % річних та 31 318,17 грн інфляційних втрат.

Згідно з п. 9.1 Договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством.

Розділом «Розмір пені» Комерційної пропозиції встановлено, що за внесення передбачених умовами Договору платежів з порушенням термінів, визначених даною комерційною пропозицією, Постачальник має право нарахувати Споживачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Статтею 549 Цивільного кодексу України закріплено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до положень статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума , рухоме і нерухоме майно, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Постановою Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 910/4176/22 визначено, що застосування статті 551 Цивільного кодексу України є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень.

Право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій, яке пов`язане з наявністю виняткових обставин, вимагає надання судом оцінки як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених штрафних санкцій до стягнення, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер: заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення; для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити; санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Відповідачем зобов`язання з оплати суми основного боргу не виконанні, що і стало правовою підставою для звернення позивача до суду.

Відповідно до пункту 13.1 Комерційної пропозиції сторони домовились, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через один рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з пунктом 14 Комерційної пропозиції, керуючись статтею 259 Цивільного кодексу України сторони домовились встановити в цьому Договорі збільшений строк позовної давності: - строк загальної позовної давності щодо вимог про стягнення боргу тривалістю п`ять років; - строк спеціальної позовної давності щодо вимог про стягнення штрафних санкцій ( штраф, пеня) тривалістю п`ять років.

Здійснивши перевірку розрахунку, враховуючи пункти 6.1 та 13.1 Комерційної пропозиції, суд з ним погоджується.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Також у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Селекційний племзавод «Золотоніський» (вул. Шкільна, буд. 1, с. Гладківщина, Золотоніський р-н, Черкаська обл., 19720, код ЄДРПОУ 33418504) на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» (вул. Кирилівська, 85, м. Київ, 04080, код ЄДРПОУ 19480600)

48 282,09 грн заборгованість за спожиту електричну енергію (на рахунок IBAN НОМЕР_1 в АТ «Ощадбанк»);

6449,76 грн пеня (на рахунок IBAN UA458201720355340299019480600 в ГУ ДКСУ у Київській області);

31 318,17 грн інфляційні втрати (на рахунок IBAN UA458201720355340299019480600 в ГУ ДКСУ у Київській області);

43 433,47 грн 15 % річних (на рахунок IBAN UA458201720355340299019480600 в ГУ ДКСУ у Київській області);

2662,40 грн судових витрат зі сплати судового збору (на рахунок IBAN UA458201720355340299019480600 в ГУ ДКСУ у Київській області).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги на рішення, рішення набирає законної сили після прийняття судом апеляційної інстанції судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене та підписане 08 липня 2026 року.

Суддя О.В. Чевгуз