Ухвала суду № 138037310, 08.07.2026, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Незалежності, 1, м. Хмельницький, 29607, тел. (0382) 71-81-84, (0382) 71-81-83

e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, ЄДРПОУ 03500128

________________

УХВАЛА

м. Хмельницький

"08" липня 2026 р. Справа № 924/746/26

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Вибодовського О.Д., розглянувши матеріали заяви Приватного акціонерного товариства "Тернопільголовпостач" м. Тернопіль (вх.№05-08/2419/26 від 07.07.2026р.) про забезпечення позову

ВСТАНОВИВ:

07.07.2026р. до суду через систему "Електронний суд" від Приватного акціонерного товариства "Тернопільголовпостач" надійшла заява про забезпечення позову (вх.№05-08/2419/26), у якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову до подання позовної заяви.

В обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову до подачі позову заявник зазначає, що має на меті звернутися до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним та скасування рішення адміністративної колегії Південно-Західного міжобласного територіального відділення антимонопольного комітету України від 01 травня 2026 року №72/37-р/к, а тому просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом зупинення виконання рішення адміністративної колегії Південно-Західного міжобласного територіального відділення антимонопольного комітету України від 01 травня 2026 року №72/37-р/к в частині пункту 2 резолютивної частини вказаного рішення, а саме накладення штрафу на Приватне акціонерне товариство "Тернопільголовпостач" (ідентифікаційний код юридичної особи 01882806) у розмірі 68000,00грн, до набрання законної сили рішення у справі, а також шляхом заборони Антимонопольному комітету України вчиняти будь-які дії щодо нарахування пені та примусового стягнення штрафу за рішенням адміністративної колегії Південно-Західного міжобласного територіального відділення антимонопольного комітету України від 01 травня 2026 року №72/37-р/к до набрання законної сили рішення суду щодо оскарження рішення Антимонопольного комітету України від 01 травня 2026 року №72/37-р/к, до набрання законної сили рішення у справі.

Зокрема заявник повідомляє, що рішенням адміністративної колегії Південно-Західного міжобласного територіального відділення антимонопольного комітету України від 01.05.2026р. №72/37-р/к у справі №72/24-26 визнано, що Приватне акціонерне товариство "Тернопільголовпостач" (ідентифікаційний код юридичної особи 01882806) вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 13 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді неподання інформації Південно-Західному міжобласному територіальному відділенню Антимонопольного комітету України на вимогу голови Південно-Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 17.11.2025р. №72-02/4970е у встановлений ним строк; за вчинення порушення, що зазначене у пункті 1 резолютивної частини цього рішення, відповідно до частини другої статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" накладено штраф на Приватне акціонерне товариство "Тернопільголовпостач" (ідентифікаційний код юридичної особи 01882806) у розмірі 68000,00 гривень; зобов`язано Приватне акціонерне товариство "Тернопільголовпостач" (ідентифікаційний код юридичної особи 01882806) припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене у пункті 1 резолютивної частини цього рішення, шляхом подання інформації Південно-західному міжобласному територіальному відділенню Антимонопольного комітету України на вимогу голови Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 17.11.2025р. №72-02/4970e у двомісячний строк з дня одержання цього рішення.

На переконання заявника рішення адміністративної колегії Південно-Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 01.05.2026р. ухвалене без належного підтвердження обставин, якими воно обґрунтоване, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним та скасуванню.

Водночас, заявник зауважує, що відповідно до оскаржуваного рішення, особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладання штрафу. При цьому, заявник зауважує, що у разі несплати штрафу у двомісячний строк, за кожний день прострочення додатково стягується пеня у розмірі 1,5% від суми несплаченого штрафу.

З огляду на викладене, заявник вважає, що вид забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення адміністративної колегії Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 01.05.2026р. №72/37-р/к в частині пункту 2 резолютивної частини вказаного рішення, а саме накладення штрафу на Приватне акціонерне товариство "Тернопільголовпостач" у розмірі 68000,00грн, до набрання законної сили рішення у справі, а також шляхом заборони Антимонопольному комітету України вчиняти будь-які дії щодо нарахування пені та примусового стягнення штрафу за рішенням адміністративної колегії Південно-Західного міжобласного територіального відділення антимонопольного комітету України від 01 травня 2026 року №72/37-р/к до набрання законної сили рішення суду щодо оскарження рішення Антимонопольного комітету України від 01 травня 2026 року №72/37-р/к, до набрання законної сили рішення у справі є співрозмірним та адекватним позовним вимогам, у разі пред`явлення позову до суду.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 07.07.2026р., заяву про забезпечення позову передано для розгляду судді Вибодовському О.Д.

При розгляді заяви Приватного акціонерного товариства "Тернопільголовпостач" м. Тернопіль (вх.№05-08/2419/26 від 07.07.2026р.) про забезпечення позову суд враховує наступне.

Інститут забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Тобто, забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.

Порядок забезпечення позову врегульовано положеннями глави 10 розділу І Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Згідно зі ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб, забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у ч. 2 ст. 136 ГПК України.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст.137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати у результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020р. у справі №381/4019/18).

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту.

Передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника). Аналогічні висновки наводяться у постановах Верховного Суду від 21.12.2021р. у справі №910/10598/21, від 28.08.2023р. у справі №906/304/23 та інших.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.04.2024р. у справі №754/5683/22 зроблено висновок, що при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Разом з тим, особа яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову, необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на положення статей 13, 74, 80 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.06.2019р. у справі №910/773/19.

Водночас, як вказує Верховний суд у своїх сталих позиціях щодо вжиття заходів до забезпечення позову, у немайнових спорах необхідно досліджувати, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. (Подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 09.12.2020р. у справі №910/9400/20, від 21.12.2020р. у справі №910/9627/20, від 19.05.2021р. у справі №910/19775/20, від 08.06.2021р. у справі №910/18400/20, від 12.03.2021р. у праві №910/16796/20).

З матеріалів заяви про забезпечення позову вбачається, що Приватне акціонерного товариства "Тернопільголовпостач" має намір звернутися до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним та скасування рішення адміністративної колегії Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 01 травня 2026 року №72/37-р/к у справі №72/24-26.

Заявник просить суд забезпечити позов шляхом зупинення виконання рішення адміністративної колегії Південно-Західного міжобласного територіального відділення антимонопольного комітету України від 01 травня 2026 року №72/37-р/к в частині пункту 2 резолютивної частини вказаного рішення, а саме накладення штрафу на Приватне акціонерне товариство "Тернопільголовпостач" (ідентифікаційний код юридичної особи 01882806) у розмірі 68000,00грн, а також шляхом заборони Антимонопольному комітету України вчиняти будь-які дії щодо нарахування пені та примусового стягнення штрафу за рішенням адміністративної колегії Південно-Західного міжобласного територіального відділення антимонопольного комітету України від 01 травня 2026 року № 72/37-р/к, при цьому, заявник просить вжити означені заходи забезпечення позову до набрання законної сили рішенням Господарського суду Хмельницької області у цій справі.

Водночас, обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, заявник лише посилається на положення статей 136, 137 ГПК України та практику Верховного Суду, зазначаючи про те, що відповідно до рішення адміністративної колегії Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 01 травня 2026 року №72/37-р/к у справі №72/24-26, особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладання штрафу, при цьому, звертаючи увагу на те, що у разі несплати штрафу у двомісячний строк, за кожний день прострочення додатково стягується пеня у розмірі 1,5% від суми несплаченого штрафу.

Відтак на переконання заявника не вжиття судом, зазначених вище, заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення прав та інтересів заявника. Негативним наслідком при цьому, на думку заявника, є те, що після ухвалення будь-якого рішення суду у даній справі та до набрання ним законної сили, відповідач в ці періоди зможе нараховувати пеню за період несплати штрафу.

Суд зазначає, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018р. у справі №914/970/18 та від 10.11.2020р. у справі №910/1200/20).

Разом з тим, нормами ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (частина 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, які можуть вчинятися на майбутнє чи вчинення яких зумовить необхідність звернення до суду з новим позовом для ефективного захисту прав та інтересів позивача.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд, насамперед, повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку, не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог (див. ухвалу Верховного Суду від 07.08.2018р. у справі №906/824/17 та постанову від 21.01.2019р. у справі №902/483/18).

Так, положеннями частини 1 статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів АМКУ повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Відповідно до частини 3 статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" прийняття господарським судом до розгляду заяви про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України не зупиняє його виконання, крім випадків, передбачених ч. 4 цієї статті.

Відповідно до частини 4 статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" порушення господарським судом провадження у справі про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України, прийнятого:

згідно з частиною першою статті 48 цього Закону, частиною першою статті 30 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції";

за результатами перевірки відповідно до частини п`ятої статті 57 цього Закону;

за результатами перегляду відповідно до частини третьої статті 58 цього Закону,

а також перегляд за заявою сторони відповідного рішення (постанови) господарського суду зупиняє виконання зазначеного рішення органу Антимонопольного комітету України на час розгляду цієї справи чи перегляду відповідного рішення (постанови) господарського суду, якщо органом Антимонопольного комітету України відповідно до частини третьої статті 48 цього Закону чи господарським судом не визначено інше.

Частиною 5 статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що незалежно від положень частини четвертої цієї статті, у разі наявності достатніх підстав, господарський суд може зупинити дію рішення органу Антимонопольного комітету України.

У постанові від 11.11.2021р. у справі №910/269/20 Верховний Суд зазначав, що:

- частина п`ята статті 60 Закону є спеціальною нормою, яка застосовується до правовідносин, що регулюються цим Законом і згідно з якою дія рішення органу АМК України може бути зупинена господарським судом лише за наявності достатніх підстав. Право суду зупинити дію оскаржуваного рішення органу АМК України за заявою, поданою суду відповідно до зазначеної норми Закону, не може розглядатися як самостійна та єдина підстава для забезпечення позову;

- водночас забезпечення позову у такий спосіб призводить до продовження діяльності позивача/заявника на противагу рішенню, згідно з яким така діяльність визнана протиправною, а за своїми наслідками таке забезпечення позову є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог, що не допускається положеннями частини одинадцятої статті 137 ГПК України.

Вказані вище правові висновки є сталими та неодноразово і послідовно висловлювалися Верховним Судом (постанови Верховного Суду від 22.08.2019р. у справі №916/492/19, від 14.11.2019р. у справі №914/938/19, від 15.06.2020р. у справі №910/13158/19, від 18.03.2021р. у справі №910/13451/20, від 04.09.2024р. у справі №904/5133/23, від 29.11.2024р. у справі №922/2921/24, від 22.09.2025р. у справі №922/1327/25).

На переконання суду, зупинення виконання оскаржуваного рішення в силу вимог ч. 4 статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" є достатньою гарантією забезпечення не порушення прав заявника щодо виконання оскаржуваного рішення під час розгляду справи судом.

При цьому, суд зауважує, що право суду зупинити дію оскаржуваного рішення АМК за заявою, поданою суду відповідно до частини 5 статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції", не може розглядатись як підстава для забезпечення позову в порядку приписів статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідно до антиконкурентного законодавства рішення органів Антимонопольного комітету України приймаються з метою припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, між тим за приписами частини 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.06.2020р. у справі №910/13158/19, від 22.08.2019р. у справі №916/492/19, від 14.11.2019р. у справі №914/938/19, від 01.04.2020р. у справі №912/2156/19.

Так одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову.

При вирішенні заяви суд виходить з того, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Відповідно до приписів ст. ст. 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову не містить обґрунтованих мотивів з посиланням на докази, не містить доказів на підставі яких, суд міг би дійти висновку щодо необхідності забезпечення позову у спосіб визначений заявником.

Слід зазначити, що згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29.06.2006р. у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003р. у справі "Дорани проти Ірландії", було зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008р.) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що заявником Приватним акціонерним товариством "Тернопільголовпостач" не підтверджено зазначених ним підстав вжиття заходів забезпечення позову та не доведено, що існує достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття обраних заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він має намір звернутися до суду.

Отже, суд дійшов висновку про необґрунтованість поданої Приватним акціонерним товариством "Тернопільголовпостач" м. Тернопіль заяви про забезпечення позову та відсутність підстав для її задоволення.

Відповідно до ч. 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Керуючись ст. ст. 136, 137, 140, 232, 233-235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства "Тернопільголовпостач" м. Тернопіль (вх.№05-08/2419/26 від 07.07.2026р.) про забезпечення позову відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 ГПК України ухвала набрала законної сили з моменту її підписання 08.07.2026р. та може бути оскаржена в порядку ст. 257 ГПК України. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Суддя О.Д. Вибодовський

Виготовлено 2 примірники:

1 - до справи (в паперовому екз.);

2 - заявнику (до електронного кабінету).