Ухвала суду № 138032620, 07.07.2026, П'ятихатський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 190/273/26

Провадження №2/190/372/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року м.П`ятихатки

П`ятихатський районний суд Дніпропетровської області

в складі головуючого судді Фирси Ю.В.,

за участю секретаря Бордюг Л.В.,

представника позивача Бадалян А.Н.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду м. П`ятихатки цивільну справу за позовом П`ятихатської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки без укладеного договору оренди,

в с т а н о в и в:

На розгляді П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області перебуває цивільна справа за позовом П`ятихатської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки без укладеного договору оренди.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в судове засідання не з`явились, 09.04.2026 року від представника відповідача до суду надійшло клопотання, згідно якого остання просила закрити провадження у справі, посилаючись на те, що дана справа не підсудна суду загальної юрисдикції та має бути розглянута господарським судом, оскільки ОСОБА_1 має зареєстрований статус фізичної особи-підприємця з 06.01.2004 року, тобто на час набуття права власності на нерухоме майно, що знаходиться на спірній ділянці за адресою АДРЕСА_1 вже був підприємцем. Крім того, цільове призначення земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об`єкти оброблення відходів, зокрема із енергогенеруючим блоком. У зв`язку з чим вважають, що розгляд справи необхідно проводити саме за правилами господарського судочинства.

Представник позивача Бадалян А.Н. в судовому засіданні проти закриття провадження по справі заперечувала, вважає, що дана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Вислухавши представника позивача, вивчивши клопотання, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, за правилами якого розглядається визначена категорія справ.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно з частиною другою статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства України, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад сторін правочину та правова природа спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Відповідно до статті 42 ГК України, чинного на час виникнення спірних правовідносин, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до частини першої статті 58 ГК України суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа - підприємець у порядку, визначеному законом.

Згідно з частиною першою статті 128 цього ж Кодексу громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання чи ні, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19).

Відповідно до частин першої, другої статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Отже, як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 є власником нерухомого майна будівель та споруд, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 /а.с.13-20/.

У відповідності до витягу з ДЗК про земельну ділянку цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 1224510100:13:002:0005 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об`єкти оброблення відходів, зокрема із енергогенеруючим блоком/а.с.21-26/.

При поданні позовної заяви до суду позивачем не надано доказів того, що відповідач ОСОБА_1 проживає за адресою АДРЕСА_1 та користується цими приміщеннями не з метою здійснення підприємницької діяльності.

Таким чином, встановлено, що відповідач використовував нежитлові приміщення, належні йому на праві власності, у своїй господарській діяльності, а не для власних побутових потреб, тому відносини між позивачем та відповідачем, який також на момент їх виникнення був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності, відносяться до господарських і не є предметом розгляду в порядку цивільного судочинства.

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем в цій справі, є господарсько-правовими, у зв`язку з чим справа не підсудна загальному суду, а спір між сторонами повинен розглядатися за правилами господарського судочинства господарським судом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. При цьому суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (частина перша статті 256 ЦПК України).

Керуючись ст.ст.255,256,260,261 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Закрити провадження у справі за позовом П`ятихатської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки без укладеного договору оренди.

Роз`яснити позивачу, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Головуючий суддя Ю.В. Фирса