Рішення № 138032490, 07.07.2026, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/4873/26

Провадження № 2/185/6262/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07 липня 2026 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Болдирєвої У.М.

з участю секретаря судового засідання Бублик А.В.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження в місті Павлограді Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 через свого представника адвоката Мотуза Олександра Володимировича звернувся з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, у розмірі 1 000 000 грн.

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що внаслідок тривалого періоду роботи на підприємстві відповідача у шкідливих умовах він отримав професійні захворювання, що призвело до втрати працездатності. Крім того він частково втратив працездатність внаслідок нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом.

За змістом поданого відзиву ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» позовні вимоги не визнає, посилаючись на те, що є неналежним відповідачем у справі в частині вимог про відшкодування шкоди внаслідок виробничої травми, зважаючи на дату первинного встановлення позивачу втрати працездатності висновком МСЕК. В частині відшкодування шкоди внаслідок отриманих професійних захворювань позивач нічим не обґрунтував розмір моральної шкоди, заявленої до стягнення, а також причину звернення з позовом через багато років після визначення втрати професійної працездатності.

Віз представників сторін надійшли заяви про розгляд справи без їх участі.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 працював на підприємствах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» у шкідливих умовах.

Згідно з актом № 25 форми Н-1 від 31 липня 2005 року ОСОБА_1 отримав травму внаслідок нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом, 28 липня 2005 року.

Довідкою МСЕК серії ДНА-02 № 013611 від 30 листопада 2006 року позивачу встановлено первинно безстроково 15 відсотків втрати професійної працездатності за виробничою травмою з 28 листопада 2006 року.

Згідно з актом розслідування хронічного професійного захворювання форми П-4 від 20 червня 2008 року, затвердженого головним державним санітарним лікарем м.Першотравенська, у ОСОБА_1 медичним висновком Українського НДІ промислової медицини від 27 травня 2008 року встановлено наявність професійних захворювань:

-хронічне обструктивне захворювання легенів першої-другої стадії, легенева недостатність першого-другого ступеня,

-дефартроз колінних суглобів, ліктьових суглобів, двосторонній плечолопатковий періартроз,

-нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху).

Професійні захворювання виникли в результаті тривалої важкої праці в умовах несприятливого мікроклімату (шуму, підвищеної запиленості рудничного повітря).

Довідкою МСЕК серії ДНА-02 № 027053 від 11 вересня 2008 року ОСОБА_1 встановлено сукупно 65 відсотків втрати професійної працездатності, у тому числі: первинно 30 відсотків дефартрози, первинно 15 відсотків ХОЗЛ, первинно 5 відсотків приглухуватість, повторно 15 відсотків за виробничою травмою від 28 липня 2005 року.

Як визначено постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17, право працівника на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання, настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати працездатності. Зазначений висновок стосувався визначення періоду виникнення у потерпілого права на відшкодування моральної шкоди, з урахуванням того, що питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, момент виникнення права на відшкодування моральної шкоди мав значення для визначення особи, яка має виплачувати таке відшкодування (за рахунок Фонду соціального страхування чи за рахунок роботодавця).

Тобто від дати встановлення стійкої втрати працездатності вперше залежить, яка особа має відшкодувати заподіяну працівнику моральну шкоду.

Згідно з положеннями статті 5 Цивільного кодексу України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Відповідно до вимог статті 173 КЗпП України, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року, з подальшими змінами та доповненнями, № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» надано роз`яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Отже, при вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди необхідно з`ясовувати, коли виникли правовідносини сторін та коли завдана моральна шкода.

Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Вказана правова позиція знайшла своє відображення у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року, справа № 210/3177/17.

Відповідальність роботодавця за заподіяння моральної шкоди умовами виробництва була вперше передбачена Законом України «Про охорону праці» № 2694-XII від 14.10.1992 року, згодом Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, та в подальшому 24 грудня 1999 року була закріплена у статті 237-1 КЗпП України.

Згідно сталої практики Верховного Суду, потерпілі мають право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків, якщо стійка втрата працездатності у зв`язку з травмою на виробництві або професійним захворюванням уперше встановлена МСЭК в період з 01 квітня 2001 року по 31 грудня 2005 року.

Як встановлено з матеріалів справи, позивачу первинно встановлено 15 відсотків втрати професійної працездатності за виробничою травмою висновком МСЕК від 30 листопада 2006 року.

За професійними захворюваннями позивачу первинно встановлено 50 відсотків втрати професійної працездатності висновком МСЕК від 11 вересня 2008 року.

Таким чином станом на день встановлення позивачу стійкої втрати працездатності вперше як за виробничою травмою так і за професійними захворюваннями обов`язок по відшкодуванню працівнику моральної шкоди покладався на роботодавця.

Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з дня первинного встановлення йому висновком МСЕК стійкої втрати працездатності. При цьому строк звернення з такою вимогою до суду не обмежений.

Надані позивачем письмові докази є достатніми, оскільки у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Нормою статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується, що внаслідок тривалої дії шкідливих факторів на робочому місці позивач частково втратив професійну працездатність, що порушило його звичне життя, змусило лікуватися, обмежувати свою життєву активність, прикладати додаткові зусилля для організації свого життя.

Таким чином судом встановлено наявність порушення права позивача на безпечні та здорові умови праці, що призвело до травмування на виробництві, виникнення професійних захворювань та обмеження працездатності. Тому наявні підстави для відшкодування роботодавцем заподіяної працівнику моральної шкоди.

З урахуванням міркувань розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності, необхідність постійного лікування та реабілітації, суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 130 000 грн.

За висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 21 травня 2025 року у справі № 235/3143/24, обов`язки сторін у сфері оподаткування, які виникають у зв`язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, суд не встановлює. Отже суд при розгляді цивільної справи не уповноважений вирішувати питання щодо податків, зборів чи інших обов`язкових платежів та визначати це в резолютивній частині рішення.

Як передбачено частиною 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач звільнений від сплати судового збору, тому судовий збір на користь держави підлягає стягненню з відповідача у розмірі, діючому на день звернення позивача до суду, за подання позовної заяви майнового характеру фізичної особою, пропорційно до розміру задоволених вимог 1300 грн, з урахуванням понижуючого коефіцієнту 0,8 за подання заяви в електронній формі 1040 грн.

Керуючись статтями 264-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Задовольнити частково позов ОСОБА_1 .

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, 130 000 (сто тридцять тисяч) грн.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» судовий збір на користь держави в сумі 1040 (тисяча сорок) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається у Дніпровський апеляційний суд протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

- ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,

-Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Павлоградвугілля», 51400 Дніпропетровська область, місто Павлоград, вулиця Соборна, 76, ЄДРПОУ 00178353.

Суддя У.М. Болдирєва