Рішення № 138018068, 07.07.2026, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/3486/26

Провадження № 2/463/1705/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2026 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:

головуючого-судді - Грицка Р.Р.,

з участю секретаря судового засідання - Шпуляра І.Ю.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Думич Н.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-Інвестиційна Компанія «Рубікон Груп» про визнання права власності,

в с т а н о в и в :

позивач звернувся в суд з позовом до відповідача, відповідно до якого просить припинити право власності ТОВ «Будівельно-Інвестиційна Компанія «Рубікон Груп» на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 36.2 кв.м.; визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 36.2 кв.м.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 13.02.2019 року між сторонами було укладено Попередній договір купівлі-продажу квартири. Сторони зобов`язалися у майбутньому оформити Основний договір. Предметом основного договору є продаж однокімнатної квартири по АДРЕСА_2 , позначеної в Додатку № 3 до цього Договору, під № 38. Відповідно до вказаного договору вартість квартири на день його укладення становила 374920,0 гривень. На виконання умов Попереднього договору купівлі-продажу квартири від 13.02.2019 року, позивач сплатив на користь ТзОВ «Будівельно-Інвестиційна Компанія «Рубікон Груп» вартість квартири в сумі 374920 гривень, що підтверджується відповідними квитанціями, згідно графіку сплати коштів встановленому у Додатку № 2 до Попереднього договору купівлі-продажу квартири від 13.02.2019 року. В подальшому, 30.06.2022 року право власності на спірне майно було зареєстроване за ТзОВ «Будівельно-Інвестиційна Компанія «Рубікон Груп». Проте, згідно Акту прийому-передачі квартири від 07.09.2021 року, вказана квартира фактично перебуває у користуванні позивача. Разом з тим, на даний час всупереч вищевикладеному, відповідач свої зобов`язання за Попереднім договором не виконав, Основний договір між сторонами не було укладено, вказана квартира продовжує перебувати у власності ТОВ «Будівельно-Інвестиційна Компанія «Рубікон Груп», чим порушуються його права. Враховуючи наведене, позивач вважає, що оскільки він виконав умови Попереднього договору і повністю вніс обумовлену в договорі суму, тому спірне майно є його приватною власністю, а він має право на визнання за ним права власності на таке майно в судовому порядку, при цьому припинивши право власності відповідача. З огляду на викладене, просить позов задовольнити.

Правом на подання відзиву відповідач не скористався.

Позовна заява поступила до суду 14.04.2026 року.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 15.04.2026 року, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено підготовче засідання за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яку останній повторив в п.22 справи «Осіпов проти України» (заява № 795/09, рішення від 08.10.2020), стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (див. рішення у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії» (Vardanyan and Nanushyan v. Armenia), заява № 8001/07, пункт 86, від 27.10.2016 року, та наведені у ньому посилання). Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов`язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого судового розгляду», гарантованого статтею 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента.

Суд забезпечив сторонам можливість ефективно представляти свою справу в суді. Справа слухалась у відкритому судовому засіданні, а сторони повідомлялись про дату, місце та час розгляду справи.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 12.05.2026 року, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Судове засідання призначене на 10.06.2026 року було відкладено у зв`язку із першою неявкою представника відповідача.

Відтак, суд у відповідності до вимог ч.5 ст.12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Суд у відповідності до вимог ч.7 ст.81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (ч.3 ст.367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Мартинюк Є.О. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю з підстав викладених у позовній заяві, просять суд позов задовольнити.

Представник відповідача Думич Н.Б. в судовому засіданні відносно задоволення позову не заперечила. Зазначила, що позивач виконав умови Попереднього договору, вніс у повному розмірі обумовлену суму коштів, а тому має право на визнання за ним права власності на таке майно.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, суд приходить до наступного висновку.

Як встановлено судом, 13.02.2019 року між ОСОБА_1 та ТзОВ «Будівельно-Інвестиційна Компанія «Рубікон Груп» укладено Попередній договір купівлі-продажу квартири. Предметом договору є продаж однокімнатної квартири по АДРЕСА_2 , позначеної в Додатку № 3 до цього Договору, під № 38. (а.с.10-14).

Відповідно до Пункту 1.1 Попереднього договору (Сторона-1) та (Сторона-2) за умови належного виконання (Стороною-2) та (Стороною-1) зобов`язань, встановлених вищезазначеним договором зобов`язуються у майбутньому та на визначених цим договором умовах укласти та належним чином оформити основний договір купівлі-продажу квартири. Предметом основного договору мав би бути продаж (Стороною-1) (Стороні-2), однокімнатної квартири в семиповерховому будинку на АДРЕСА_2 , визначеної в Додатку № 3 до Попереднього договору, під № 38, що буде відповідати характеристикам, стану та комплектації визначеної в Додатку № 3 попереднього договору, з під`єднанням до інженерних мереж (електропостачання, водопостачання, газопровід).

Будинок в якому знаходитиметься квартира згідно умов попереднього договору мав бути введений в експлуатацію у IV (четвертому) кварталі 2019 року.

Згідно пункту 1.4 Попереднього договору квартира, що має бути відчужена за Основним договором, буде належати Стороні-1 (покупцеві) на праві приватної власності. Право власності на квартиру буде підтверджуватись правовстановлюючими документами, оформленими у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до пункту 1.5 Попереднього договору Сторони зобов`язувались укласти Основний договір протягом двох місяців після ведення будинку в експлуатацію, але в будь-якому випадку не раніше отримання Відповідачем (Стороною-1) правовстановлюючих документів на квартиру, що є необхідними для належного укладення та оформлення основного договору. Сторони встановили, що основний договір укладається протягом 10 календарних днів з моменту отримання покупцем (Стороною-2) відповідного повідомлення від продавця (Сторони-1).

Додатком № 3 до Попереднього договору визначено, що загальна площа вказаної квартири становитиме 36,05 кв.м, житлова площа 14,05 кв., квартира складатиметься з однієї житлової кімнати та кухні. Відповідно до пункту 2.1 Попереднього договору, вартість квартири на день укладання цього Договору складає 374920,0 гривень, що згідно курсу Національного банку України на день укладання цього договору (курс 27,0074 за 1 долар США) становить 13882,0 доларів США.

На виконання умов Попереднього договору купівлі-продажу квартири від 13.02.2019 року, ОСОБА_1 сплатив на користь ТзОВ «Будівельно-Інвестиційна Компанія «Рубікон Груп» вартість квартири в сумі 374920,0 гривень, що підтверджується квитанціями від 14.02.2019 року, згідно графіку сплати коштів встановленому у Додатку № 2 до Попереднього договору купівлі-продажу квартири від 13.02.2019 року (а.с.15).

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 392930936 від 29.08.2024 року вбачається, що 30.06.2022 року за ТзОВ «Будівельно-Інвестиційна Компанія «Рубікон Груп» здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 36,2 кв.м., житловою площею 14,2 кв.м., яка складається з однієї житлової кімнати та кухні (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2606904246060) (а.с.17).

Згідно Акту прийому-передачі квартири від 07.09.2021 року, ТзОВ «Будівельно-Інвестиційна Компанія «Рубікон Груп» передало, а ОСОБА_1 прийняв квартиру АДРЕСА_3 та фактично користується нею по даний час (а.с.16, 18).

Разом з тим, на даний час всупереч цьому, вказана квартира продовжує перебувати у власності ТОВ «Будівельно-Інвестиційна Компанія «Рубікон Груп», що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 392930936 від 29.08.2024 року (а.с.17).

Обставин встановлені судом сторонами визнаються та не оспорюються.

Згідно зі ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, окрім випадків, встановлених цим Кодексу.

Так, відповідно до положень ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (стаття 638 ЦК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Попередній договір є одним із різновидів цивільних договорів, а тому йому властиві всі родові ознаки договорів. Так, попередній договір вважається укладеним з моменту, коли сторони досягли угоди з усіх істотних умов договору. При цьому для попереднього договору, поряд з іншими його умовами, повинні бути визначені ті, які є суттєвими для основного договору.

Отже, враховуючи характер спірних правовідносин та умови Договору, які окрім, зобов`язання укласти основний договір на ОСОБА_1 покладають непритаманні попередньому договору обов`язки у вигляді: оплати повної вартості Квартири, прийняття Квартири у фактичне володіння та користування, утримання Квартири в повному обсязі, суд приходить до висновку, що між сторонами був укладений договір купівлі-продажу з розстроченням платежу, який підпадає під правове регулювання § 1 Глави 54 Цивільного кодексу України.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно частини 1 статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.

Відповідно до положень статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (ч.4 ст.334 ЦК України).

Частиною 1 ст.668 Цивільного кодексу України унормовано, що ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статей 691-693 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Так, зазначеним вище договором від 13.02.2019 року передбачено, що товар (квартира) на час дії договору перебуває на відповідальному зберіганні у позивача та останній здійснює всі обов`язки платежі пов`язані з її утриманням; позивачу встановлено графік внесення платежів, які складають вартість квартири, тобто квартиру передано у фактичне володіння та користування позивачу.

Отже, ОСОБА_1 з моменту укладення Попереднього договору купівлі-продажу квартири, фактично проживає у такій, сплачує витрати по її утримання, тобто виконує вимоги визначені статтею 322 ЦК України за якою, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить.

Згідно зі статтею 697 ЦК України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару.

Якщо покупець прострочив оплату товару, продавець має право вимагати від нього повернення товару.

Продавець має право вимагати від покупця повернення товару також у разі ненастання обставин, за яких право власності на товар мало перейти до покупця.

Тобто, оскільки, всі істотні умови договору купівлі-продажу з розстроченням платежів сторони погодили у договорі, які вони назвали попереднім, суд вважає, що такий правочин слід тлумачити згідно зі статтею 213 ЦК України для встановлення його змісту відповідно до вилевиявлення сторін та усунення суперечностей у трактуванні положень договору. (див. постанови Верховного Суду від 28 серпня 2020 року у справі № 922/2081/19 та від 18 вересня 2025 року у справі № 903/866/24.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц (провадження № 14-31цс20) суд, з урахування «mutatis mutandis» (урахування особливостей конкретної справи), дійшов висновків про те, що позивачем здійснено всі заходи щодо поновлення своїх прав у зобов`язальному правовідношенні, водночас такого захисту він не отримав.

На переконання суду, позивач позбавлений іншого способу реалізувати свої права на квартиру, ніж визнання цього права в судовому порядку, а тому, обраний спосіб судового захисту у спірних правовідносинах є ефективним, універсальним і застосовним до спірних правовідносин. Спосіб захисту права власності, передбачений статтею 392 ЦК України, є таким, що найбільш повно відновлює порушені права позивача.

У справі, що розглядається судом встановлено, що ОСОБА_1 правомірно набув право власності на квартиру як новостворене майно, у зв`язку з повним та належним виконанням умов договору, тому його порушене право підлягає захисту на підставі статті 392 ЦК України шляхом визнання права власності за позивачем на спірне нерухоме майно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) вказано, що інвестор після виконання ним фінансових зобов`язань за укладеними договорами купівлі-продажу цінних паперів та резервування об`єкта нерухомості (чи аналогічними правочинами, що підтверджують здійснення інвестування) отримує документи, які підтверджують реальність такого правочину та встановлюють для нього його особисті майнові права на конкретний об`єкт нерухомого майна. Для отримання права власності на такий об`єкт нерухомості інвестор має трансформувати свої майнові права у власність шляхом державної реєстрації речових прав на цей об`єкт нерухомості, але виконати це можна лише за умов завершення будівництва новоствореного об`єкта нерухомості відповідно вимог чинного законодавства та прийняття такого нерухомого майна до експлуатації (статті 328, 331 ЦК України).

Отже, саме інвестор є особою, яка первісно набуває право власності на об`єкт нерухомого майна, що споруджений за його кошти.

Інвестор наділений правами, тотожними правам власника нерухомого майна, пов`язаними зі створенням об`єкта нерухомого майна, а тому в разі порушення його речових прав він має право на звернення до суду за їх захистом шляхом пред`явлення позову про визнання за ним його майнових прав та витребування своєї власності з незаконного володіння іншої особи (статті 392, 388 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування у особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, а також у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15, від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18.

Згідно із частиною першою статті 334 ЦК України визначено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (частина четверта статті 334 ЦК України).

Статтею 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації.

Відповідно до вимог частини 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор під час здійснення державної реєстрації майна, окрім іншого встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

Отже, вказаною нормою передбачена можливість проведення державної реєстрації права власності тільки після виконання умов правочину, зокрема, після проведення повного розрахунку за нерухоме майно.

Судом встановлено, що відповідно до умов Попереднього договору сторони домовилися визначити відповідно до умов Основного договору, що право власності на квартиру підлягає державній реєстрації тільки після повної сплати позивачем ціни квартири за Основним договором.

З огляду на викладене, враховуючи умови попереднього договору та виконання їх позивачем у повному обсязі, суд приходить до висновку про те, що позивач набув право власності на спірне нерухоме майно у законний спосіб, а визнання за ним права власності на квартиру буде підставою для його реєстрації у встановленому законом порядку.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 лютого 2026 року у справі № 638/7222/24 провадження № 61-9089св25.

А тому, позовні вимоги є обґрунтовані та підлягають задоволенню, оскільки обраний позивачем такий спосіб захисту свого порушеного права, як визнання права власності є таким, що відповідає характеру спірних правовідносин сторін та характеру самого порушеного права позивача на оплачену ним квартиру, а тому може бути застосований судом.

Таки чином, суд вважає необхідним захистити права позивача та визнати в судовому порядку за ним право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 36.2 кв.м, припинивши відповідне право на вказане майно відповідача.

В силу вимог статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 11432,64 гривень, сплата якого підтверджується відповідною квитанцією(а.с.26-27).

Керуючись ст.ст.10, 12, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Припинити право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-Інвестиційна Компанія «Рубікон Груп» на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 36.2 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2606904246060).

Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 36.2 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2606904246060).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-Інвестиційна Компанія «Рубікон Груп» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 11432,64 гривень.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Будівельно-Інвестиційна Компанія «Рубікон Груп», місцезнаходження: 79019, м.Львів, вул.Липинського,36, код ЄДРПОУ 40116861.

Повний текст судового рішення складено - 07 липня 2026 року.

Суддя Грицко Р.Р.