Ухвала суду № 138017731, 07.07.2026, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа № 442/5125/26

Провадження № 2/442/2226/2026

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

"07" липня 2026 р. Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області у складі головуючого судді Кучаковського Ю.С., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про перерозподіл часток у спільній частковій власності на нерухоме майно, визначення частки у спільній сумісній власності,

в с т а н о в и в :

До Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області звернулась ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_2 , в якому просить на підставі ст.ст. 16, 321, 328, 331, 355-358, 369, 377 ЦК України, ст.ст. 86, 89, 120 ЗК України визнати за ОСОБА_1 право власності на 61/100 (шістдесят одну сотку) частки на житловий будинок, позначений на плані літ. „А-1, загальною площею 189,5 кв.м, житловою площею 90,20 кв.м, до будинку відносяться сарай літ. „В, вбиральня літ. „Г, гараж літ. „Д, замощення „ІІ, огорожа „1-2 та право власності на 61/100 частки на земельну ділянку кадастровий номер 4610600000:01:043:0085, площею 0,039 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель (присадибна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 ) та за ОСОБА_3 право власності на 39/100 (тридцять дев?ять соток) частки на житловий будинок позначений на плані літ. „А-1, загальною площею 189,5 кв.м, житловою площею 90,20 кв.м, до будинку відносяться сарай літ. „В, вбиральня літ. „Г, гараж літ. „Д, замощення „ІІ, огорожа „1-2 та право власності на 39/100 частки на земельну ділянку кадастровий номер 4610600000:01:043:0085, площею 0,039 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель (присадибна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 ), реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 981739246106.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Порядок звернення до суду з позовною заявою урегульований Цивільним процесуальним кодексом України. Подання заяви має відбуватись з дотриманням певних умов, які передбачені, зокрема, в статтях 175, 177 ЦПК України.

За нормою статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях „Голдер проти Великої Британії від 21.02.1975, „Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992. Відтак, в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.

Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Слід зауважити, що практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

Відповідно до вимог ст. 175 ЦПК України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити: виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Так, позивач пред`явила до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області позов про перерозподіл часток у спільній частковій власності на нерухоме майно, визначення частки у спільній сумісній власності у своїй позовній заяві, однак у прохальній частині просить визнати за нею та відповідачем право власності відповідно на 61/100 та 39/100 на житловий будинок та земельну ділянку площею 0,039 га, що за адресою: АДРЕСА_1 , що не узгоджується із заявленими позовними вимогами.

Крім цього, позивач вказує, що спільно з іншим співвласником вказаної нерухомості отримали дозвільні документи на проведення реконструкції, здійснили таку, про що свідчить декларація про готовність об`єкта до експлуатації. Поряд з цим, ними не було проведено державної реєстрації права власності на реконструйоване нерухоме майно у зв`язку зі смертю іншого співвласника майна.

Однак, в позові позивач належним чином не обґрунтував свої позовні вимоги в частині викладення обставин, які б свідчили про наявність спору між ним та відповідачем, який прийняв спадщину після смерті іншого співвласника майна, та неможливість вирішення вказаного спору в позасудовому порядку, що впливає на наявність чи відсутність спору між сторонами.

При цьому, враховую, що частиною 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, право власності на новостворене нерухоме майно виникає лише після прийняття його в експлуатацію та реєстрації права власності на це майно. До цього моменту нерухомого майна юридично не існує, а згідно з ч. 3 ст. 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Таким чином, звернення до суду з позовом з приводу узаконення новоствореної нерухомості має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Зазначена правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 127/24183/16-ц (провадження № 61-18811св18), від 01.08.2019 у справі № 501/982/16 (провадження № 61-34431св18), від 06.04.2020 у справі № 638/4159/17 (провадження №61-44685св18), від 14.07.2020 у справі № 761/43044/16-ц (провадження № 61-20807св19), від 18.04.2019 справа № 306/2140/17, від 18.02.2019 справа № 308/5988/17-ц, від 26.12.2018 справа № 727/720/17, від 07.02.2018 справа № 127/18746/15-ц.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В матеріалах справи відсутні дані щодо дотримання позивачем визначеної чинним законодавством порядку проведення державної реєстрації і оформлення права власності на спірне нерухоме майно. Натомість суд не може підміняти собою органи влади, які відповідно до законодавства України уповноважені здійснювати реєстрацію права власності на нерухоме майно та введення його в експлуатацію.

Окрім того, відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Так, позивачем на підтвердження сплати судового збору надано квитанцію № 12 ТВБВ 10013/0242 від 23.02.2026 на суму 2 188 грн 60 коп.

Відповідно до ч. 2 ст. 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Статтею 9 Закону України „Про судовий збір передбачено сплату судового збору за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Так, до матеріалів справи приєднано квитанцію про сплату судового збору, але перевіркою встановлено невідповідність, а саме судовий збір раніше був сплачений позивачем при розгляді цивільної справи № 442/1617/26 (2/442/10592026), яка в свою чергу ухвалою судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18.03.2026 була повернута позивачу ОСОБА_1 . Відтак, дана квитанція не є документом, що підтверджує сплату судового збору.

Отже, позивачем всупереч вимог ст. 177 ЦПК України не подано суду доказів, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України „Про судовий збір судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення тощо.

Згідно п.п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України „Про судовий збір за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.08.2020 у справі № 910/13737/19, судовий збір за подання до суду позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна як рухомих речей, так і нерухомості визначаються з урахуванням вартості спірного майна, як у спорі майнового характеру.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності № 20 від 22.12.1995, вартість спірного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутністю за дійсною вартістю майна на час розгляду спору. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза.

Документом, який підтверджує вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання відповідно до договору є звіт про оцінку майна (ст. 12 Закону України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні), висновок про вартість майна є його невід`ємною частиною.

Проте аналіз позовної заяви та доданих до неї матеріалів не дозволяє встановити ціну позову щодо вимог майнового характеру, оскільки неможливо встановити вартість спірного майна станом на час звернення до суду.

Статтею 3 Закону України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні передбачено, що оцінка майна це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності. Датою оцінки є дата, за станом на яку здійснюються процедури оцінки майна та визначається вартість майна. Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.

Датою оцінки є дата, за станом на яку здійснюються процедури оцінки майна та визначається вартість майна. Нормативно-правовими актами з оцінки майна можуть бути передбачені строки дії звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) від дати оцінки або дати її затвердження (погодження) замовником.

Методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України (ч. 1 ст. 9 Закону України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні).

Відповідно до ст. 12 Закону України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.

Акт оцінки майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності органом державної влади або органом місцевого самоврядування самостійно. Якщо процедурами з оцінки майна для складання акта оцінки майна передбачене попереднє проведення оцінки майна повністю або частково суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання, звіт про оцінку такого майна додається до акта оцінки майна. Акт оцінки майна підлягає затвердженню керівником органу державної влади або органу місцевого самоврядування.

В порушення вказаних вимог закону в доданих до позовної заяви не додано доказів вартості майна, що в свою чергу унеможливлює перевірку судом правильності визначення ціни позову та розміру судового збору, належного до сплати відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України „Про судовий збір, у зв`язку з чим позивач повинен надати суду оцінку (висновок про вартість) майна на день подачі позову, зазначити та сплатити судовий збір, виходячи з вартості такого майна.

Длучена квитанція про сплату судового збору позивачем на підтвердження сплати судового збору надано квитанцію № 12 ТВБВ 10013/0242 від 23.02.2026 на суму 2 188 грн 60 коп. не є документом, що підтверджує сплату судового збору, оскільки врахована у вншій цивільній справі № 442/1617/26 (2/442/10592026).

Підстави повернення сплаченого судового збору передбачені частиною першою статті 7 Закону України „Про судовий збір, відповідно до якої сплачений судовий збір повертається ухвалою суду за клопотанням особи, яка його сплатила.

У зв`язку з наведеним, позивачу необхідно надати оригінали підтверджуючих документів щодо сплати судового збору, у разі їх наявності, або сплатити судовий збір у сумі пропорційній вартості майна, як це визначено Законом.

Необхідний розмір судового збору потрібно сплатити за такими реквізитами Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області: Отримувач коштів ГУК Львiв/Дрогобицька тг /22030101, Код отримувача: 38008294; Банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.); Рахунок отримувача UA628999980313121206000013931; Код класифікації доходів бюджету 22030101; призначення платежу 101 _____(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом ______ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області (назва суду, де розглядається справа).

Оскільки без зазначення наведених вище обставин, вирішити питання про відкриття провадження у справі неможливо, вважаю за необхідне заяву залишити без руху та надати позивачу строк для усунення зазначених недоліків.

Поряд з цим, ч. 1 ст. 44 ЦПК України визначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Отже, з наведених норм вбачається, що позивач, звертаючись до суду з відповідною позовною заявою, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, зобов`язана оформити таку у відповідності до вимог цивільного-процесуального кодексу, що сприятиме її своєчасному розгляду і вирішенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

При цьому враховую правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2019 (провадження № 11-490сап19), згідно з яким відкриття провадження у справі за заявою, яка не відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства, є свідченням надання заявнику привілеїв, не передбачених законом.

Керуючись ст.ст. 175, 177, 185, 260 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про перерозподіл часток у спільній частковій власності на нерухоме майно, визначення частки у спільній сумісній власності, залишити без руху.

Повідомити ОСОБА_1 про необхідність виправити зазначені недоліки позовної заяви в десятиденний строк з дня отримання копії ухвали.

Роз`яснити, що інакше позовна заява буде вважатися неподаною та повернута.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя Ю.С. Кучаковський