Рішення № 138016406, 22.06.2026, Чугуївський міський суд Харківської області

Справа № 636/8870/25

Провадження 2-а/636/9/26

РІШЕННЯ

Іменем України

22.06.2026 м. Чугуїв

Чугуївський міський суд Харківської області в складі:

головуючого - судді Грошової Н.М.,

за участю секретаря судового засідання - Марченко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Санжаревський Ігор Анатолійович до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 5851420 від 02.10.2025 та закриття провадження у справі,,

в с т а н о в и в:

До Чугуївського міського суду Харківської області надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Санжаревський І.А., до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 5851420 від 02.10.2025 та закриття провадження у справі.

В обґрунтування позову представник позивача зазначає, що 02.10.2025. інспектором патрульної поліції Управління патрульної поліції в Харківській області складена відносно позивача ОСОБА_1 постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5851420 за керування транспортним засобом будучи позбавленим права керування, відповідальність за яке передбачена ч. 4 ст. 126 КУпАП.

Позивач не погоджується з вищезазначеною постановою про накладення адміністративного стягнення від 02.10.2025 р. серії ЕНА № 5851420 та вважає, що вона підлягає скасуванню, а справа закриттю у зв`язку із тим, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що позивач керував транспортним засобом.

Представником відповідача до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник Департаменту патрульної поліції Пилипенко О.С. вважає, що оскаржувана постанова є законною та обґрунтованою та просить в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що 02.10.2025 працівниками управління патрульної поліції в Харківській області було виявлено транспортний засіб ВАЗ 21101, реєстраційний номер НОМЕР_1 , водій якого здійснив зупинку транспортного засобу на зупинці громадського транспорту, що є порушенням пункту 15.9.е ПДР та об`єктивно вказувало на ознаки вчинення водієм адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП. Тому вказаний транспортний засіб надалі було зупинено на підставі пункту 3 частини першої статті 35 Закону України «Про Національну поліцію».

Під час спілкування з водієм, яким виявився Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , командиром взводу № 2 роти № 2 батальйону № 3 УПП в Харківській області ДПП старшим лейтенантом поліції Науменко Дмитром Ігоровичем було встановлено, що Позивач, керував транспортним засобом ВАЗ 21101, реєстраційний номер НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керування транспортними засобами постановою Фрунзенського районного суду міста Харкова від 23.02.2022 у справі № 645/199/22 на строк 10 (десять) років, яка набрала законної сили 10.03.2022, що є порушенням пункту 2.1а ПДР та вказувало на вчинення Позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 126 КУпАП.

Щодо аргументу представника позивача про неналежність доказів зазначаємо, що фіксація правопорушення відбувалася на відеореєстратор 70 mаі, що встановлений в службовому автомобілі, а отже таке відео є належним доказом. Стосовно того, шо фіксація розгляду справи відбувалася за допомогою телефону, зазначала, що під кінець робочої зміни в поліцейських розрядилися акумуляторні батареї портативних відеореестраторів, при цьому виявлення правопорушення відбулося під час прямування поліцейських до адміністративної будівлі УПП в Харківській області ДПП для перезмінки та здачі портативних відеореєстраторів. В ході слідування поліцейськими було виявлено вчинення Позивачем адміністративного правопорушення, тому виникла службова необхідність реагування на дану подію Відтак, інспектор, з огляду на розряджання акумуляторних батарей портативних відеореестраторів усіх поліцейських та необхідності забезпечення збирання доказів (будь-яких фактичних даних), забезпечив ведення відеофіксації за допомогою мобільного телефону.

Відеозапис з телефону iphone 15, подається відповідачем на підтвердження факту порушення Позивачем правил дорожнього руху, тому може вважатися належним доказом у зв`язку з тим, що оскаржувана постанова в пункті 7 містить посилання на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис.

Вказує, що аргументи, зазначені представником позивача у позовній заяві, за своєю суттю спрямовані на уникнення адміністративної відповідальності та не спростовують вини позивача.

Представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Санжаревським І.А. надано відповідь на відзив. Щодо зупинки транспортного засобу представник позивача зазначає, що наданий відеозапис № 1 є неналежним доказом, так як з відеозапису неможливо ідентифікувати автомобіль, який стоїть на зупинці громадського транспорту. Зовнішньо ідентифікувати автомобіль можливо тільки за допомогою державного номерного знака, який встановлений на автомобілі. На відеозаписі не видно державного номерного знака. Неможливо ідентифікувати автомобіль тільки за схожістю марки та моделі автомобіля. Отже, з відео № 1 не вбачається, що автомобіль, який зазначений в оскаржуваній постанові, стоїть на зупинці громадського транспорту. З відеозапису неможливо встановити, хто був за кермом.

Крім того, як було зазначено у відзиві на позовну заяву, працівниками поліції був виявлений транспортний засіб ВАЗ 21101, водій якого здійсним зупинку транспортного засобу на зупинці громадського транспорту, однак при цьому працівники поліції виявив правопорушення, не зупинилися, а поїхали далі, а постанова про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення пункту 15е ПДР, відповідальність за яке передбачена статтею 122 КУпАП, не складалася. Зазначене свідчить про те, що позивач не вчиняв правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 122 КУпАП , а також відсутні докази керування позивачем транспортним засобом.

Також відповідач у відзиві на позов зазначає, що позивач був зупинений поліцією та після спілкування з ним було встановлено, що позивач позбавлений права керування транспортним засобом, на підтвердження даного факту відповідач надав відеозаписи та постанову Фрунзенського районного суду міста Харкова від 23.02.2022.

Позивач не заперечує факт позбавлення його права керування транспортним засобом, а заперечує щодо керування транспортним засобом.

З наданого відповідачем відеозапису № 2 вбачається, як автомобіль патрульної поліції рухається по вулиці та зупиняється біля припаркованого автомобіля ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Відеозапис об`єктивно відтворює обставини, які відбувалися. Виходячи з даного відеозапису № 2, факт руху автомобіля ВАЗ-2101, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не зафіксований; факт зупинки транспортного засобу не зафіксований.

На відео № 2 зафіксовано, що позивач виходить з автомобіля з водійського сидіння, але він не керував транспортним засобом. Керувала транспортним засобом його дружина, яка і є власницею автомобіля. Коли вона керувала автомобілем, автомобіль зламався, вона його припаркувала вздовж дороги і попросила позивача допомогти його відремонтувати.

Відносно того, що позивач виходив з припаркованого автомобіля, ще не підтверджує факт керування ним транспортним засобом.

Відповідно постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5851420 від 02.10.2025 року правопорушення зафіксовано на відео з мобільного пристрою iphone 15.

Також у відзиві на позов відповідач зазначає, що відеофіксація здійснювалася на мобільному пристрої iphone 15.

Використання особистого телефону інспектором поліції не передбачено чинними інструкціями МВС. Це робить такий відеозапис недопустимим доказом, оскільки він отриманий у спосіб, не передбачений законом.

Крім того, на відеозаписах № 3, 4 не зафіксовано факт керування позивачем транспортного засобу, а також відеозапис з телефону № 3, 4 є небезперервним.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві та у відповіді на відзив, просив задовольнити позов.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений своєчасно та належним чином.

Вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5851420 від 02.10.2025, 02.10.2025 о 17:08 год. за адресою: вул. Харківських Дивізій, м. Харків, водій ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом здійснив зупинку на зупинці громадського транспорту та керував транспортним засобом будучи позбавленим права керування, чим порушив п. 2.1.а ПДР України. Дії кваліфіковані за ч. 4 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення за вчинення вказаного адміністративного правопорушення у виді штрафу в розмірі 20400,00 грн.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п. 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання, регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками, за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров`я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища визначає Закон України «Про дорожній рух».

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до цього Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 р.

Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (статті 41, 53 цього Закону).

Також частиною п`ятою статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасників дорожнього руху зобов`язано знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

За змістом пункту 1.1 ПДР ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.

Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків (пункт 1.5 ПДР).

Пунктом 1.9 ПДР визначено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно ст. ст. 1, 13 Закону України «Про Національну поліцію», поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Систему поліції складають центральний орган управління поліцією та територіальні органи поліції. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху.

Частиною 3 ст. 35 ЗУ «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.

Відповідно до норм статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Відповідно до Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 року № 1395, розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає справу. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.

Пунктом 2 Розділу III Інструкції визначено, що постанова виноситься в разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених ч. 5 ст. 121 КУпАП, поліцейськими підрозділів Департаменту патрульної поліції, територіальних (відокремлених) підрозділів територіальних органів поліції, поліцейські яких забезпечують безпеку дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Згідно статей 249, 276 КУпАП розгляд адміністративної справи проводиться відкрито і за місцем його вчинення.

Пунктом 2.1.а ПДР визначено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Відповідно до ч. 4 ст. 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до частини першої статті 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За приписами статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

За вимогами статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Суд зазначає, що правопорушення (у разі його вчинення) повинно бути належним чином зафіксоване. Відсутність протоколу про адміністративне правопорушення повинна компенсуватись іншими належними та допустимими доказами вчинення правопорушення та дотримання процедури притягнення до адміністративної відповідальності.

Відповідно до вимог ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

За вимогами статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Як вбачається з положень ст. 251, 252, 279 КУпАП, орган (посадова особа), розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, в тому числі надає оцінку зібраним доказам.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Згідно ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Нормами статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Також суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені зокрема в рішенні від 09.09.2011 року у справі «Лучанінова проти України», від 15.05.2018 року у справі «Надточій проти України», який неодноразово зазначав, що до провадження в справах про адміністративні правопорушення застосовується кримінальний аспект та відповідні гарантії ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема згідно яких кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Верховний Суд в постанові від 27.06.2019 року по справі №560/751/17 зазначив, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Згідно зі ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1 ст. 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Судом, в межах повноважень, визначених КАС України, було вжито необхідних заходів для забезпечення права відповідача подати відзив на позовну заяву, приймати участь в судовому засіданні та надати суду усні пояснення по суті справи, а також надати суду докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП.

Представник відповідача подав до суду відзив, в якому зазначено, що було виявлено порушення пункту 15.9.е ПДР та об`єктивно вбачались ознаки вчинення водієм адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП. Тому на підставі пункту 3 частини першої статті 35 Закону України «Про Національну поліцію» транспортний засіб було зупинено. На підтвердження чого надано відеозапис.

Однак, дослідивши в судовому засіданні вказаний відеозапис встановлено наступне.

На першому відеозапису зафіксовано рух автомобіля патрульної полії повз зупинки громадського транспорту, однак з відеозапису неможливо ідентифікувати автомобіль, який стоїть на зупинці громадського транспорту та неможливо встановити, хто був за кермом. Працівники поліції не зупинились, а продовжили рух далі.

На другому відеозаписі зафіксовано вже інша місцевість та ділянка догори ніж на першому відеозаписі, автомобіль патрульної поліції рухається по проїжджій частині та зупиняється біля припаркованого автомобіля ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

На даному відеозаписі факт руху автомобіля ВАЗ-2101, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не зафіксований; факт зупинки транспортного засобу не зафіксований, позивач виходить з автомобіля з водійського сидіння.

Таким чином, з даного відео не вбачається факт руху автомобіля та його зупинки.

Крім того, з наданого відеозапису, вбачається, що автомобіль ВАЗ-2101, номерний знак якого не можливо ідентифікувати, стоїть на місці зупинки громадського транспортного засобу. В той же час, згідно наданих суду відеозаписів, співробітники поліції під`їхали до припаркованого автомобіля ВАЗ-2101, реєстраційний номер НОМЕР_1 в зовсім іншому місці, ніж встановлено адміністративне правопорушення яке вказано в протоколі про адміністративне правопорушення.

Так, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження факт керування у вчинення вищезазначеного адміністративного правопорушення.

Факт керування автомобілем ВАЗ-2101, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 з відеозапису не встановлений, а також не підтверджується іншими доказами, наявними у матеріалах справи.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23.12.2005, керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.

Така правова позиція узгоджується з визначенням у п.1.10 ПДР України поняття механічний транспортний засіб - як транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна.

Крім того, в рішенні № 404/4467/16-а від 20.02.19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зрушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі.

Будь-яких належних доказів, які б могли підтвердити факт керування позивачем у зазначеному у постанові місці, у вказану дату та час, матеріали справи не містять.

Отже, доказів на підтвердження факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом ВАЗ-2101, реєстраційний номер НОМЕР_1 , як зазначено в постанові ЕНА № 5851420 від 02.10.2025, матеріали справи не містять, а тому суд приходить до висновку, що позивач не був водієм в розумінні вимог пункту 1.10 ПДР України.

У постанові від 26.04.2018 у справі № 338/1/17 Верховний Суд вказав, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. При цьому оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

За вказаних обставин, без надання суду інших доказів в розумінні ст. 251 КУпАП, встановлення відповідачем наявності в діях позивача порушень п. 2.1.а ПДР України ґрунтується виключно на припущеннях, що не може свідчити про всебічність та повноту встановлення обставин справи про адміністративне правопорушення під час її розгляду.

Скорочене провадження у справах, зокрема у сфері забезпечення дорожнього руху передбачає фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення.

Обставини, що вказані відповідачем в оскаржуваній постанові повинні узгоджуватись з іншими доказами у справі, тоді вони можуть бути визнані судом достовірними та достатніми для висновку про винуватість особи в тому чи іншому адміністративному правопорушенні.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 29.04.2020 по справі № 211/4667/16-а, 08.07.2020 по справі № 463/1352/16-а.

Суд зазначає, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт скоєння позивачем адміністративного правопорушення, передбачено ч. 4 ст. 126 КУпАП.

При розгляді справи не знайшов свого підтвердження факт вчинення правопорушення позивачем.

Всі сумніви відносно доведеності вини слід тлумачити на користь особи, а не суб`єкта владних повноважень, оскільки вказаний конституційний принцип, поряд з іншими, є гарантією захисту від безпідставного притягнення осіб до юридичної відповідальності.

Оскільки відповідачем, всупереч вимог ч. 2 ст. 77 КАС, не доведено факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення та, відповідно, правомірність оскаржуваної постанови, а з матеріалів справи неможливо достовірно встановити цей факт, відтак і підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності відсутні.

Слід зазначити, що відповідно до 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Принцип презумпції невинуватості передбачає, що всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти, встановлені судом, у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Рішенням Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року № 5-рп/2015 щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що у наведених положеннях Кодексу визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.

Таким чином, суд вважає, що фактичні обставини справи не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а в даному випадку відповідачем в порушення вимог статті 72 КАС України не виконано обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, не надано належних і допустимих доказів наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, що в свою чергу не дає можливості встановити вину позивача у вчиненні адміністративного правопорушення.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Згідно ч. 3 ст. 286 КАС України встановлено, що за наслідками розгляду з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

За таких обставин суд приходить до висновку щодо наявності підстав для задоволення позову в частині вимог щодо скасування постанови та закриття провадження у справі та на підставі п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України скасовує рішення суб`єкта владних повноважень і закриває справу про адміністративне правопорушення.

Судом встановлено, що позивач при зверненні до суду з адміністративним позовом сплатив судовий збір в розмірі 484,48 грн.

Таким чином, оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, а позивач поніс судові витрати по сплаті судового збору при зверненні до суду з цим позовом, то на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції 484,48 гривень судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243-246 КАС України,

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 5851420 від 02.10.2025 та закриття провадження у справі - задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 5851420 від 02.10.2025 за ч. 4 ст. 126 КУпАП, складену старшим лейтенантом поліції Управління патрульної поліції в Харківській області Науменком Дмитром Ігоровичем, згідно якої на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 20400,00 грн.

Справу про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, за ч. 4 ст. 126 КУпАП стосовно ОСОБА_1 - закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) гривні 48 копійок.

Відповідно до ч. 4 ст. 286 КАС України рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ;

Представник позивача: адвокат Санжаревський Ігор Анатолійович, вул. Отакара Яроша, буд. 17-Б, м. Харків, ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

Відповідач: Департамент патрульно поліції, 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, ЄДРПОУ: 40108646.

Головуючий: суддя Н.М. Грошова