Рішення № 138015243, 06.07.2026, Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 2/742/295/26

Єдиний унікальний № 742/4322/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року м. Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі: головуючого судді Давидчука Д.П., за участю секретаря судового засідання Лісафіної А.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дебт Коллекшн» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

І. Правовідносини сторін.

У серпні 2025 року до суду через підсистему «Електронний суд», що є складовою частиною Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи надійшла позовна заява ТОВ «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 24.02.2020 між ТОВ «ГОУФІНГОУ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 3007920377/249559 в електронній формі про надання споживчого кредиту. Сума кредиту становила 2000,00 грн строком на 30 днів під 1,85% на добу.

У зв`язку з невиконанням зобов`язань, станом на 26.05.2025 заборгованість за договором становить 6 810,00 грн, з яких: 2000,00 грн прострочена заборгованість за тілом кредиту, 4 810,00 грн прострочена заборгованість за процентами.

31.05.2021 між ТОВ «ГОУФІНГОУ» та ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» укладено договір факторингу № 1-31/05/21, за яким відступлено право вимоги за вказаним кредитним договором. 03.06.2021 ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» за договором відступлення права вимоги № 1-03/06/2021 передало право вимоги ТОВ «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН».

Позивач просить стягнути з Відповідача заборгованість за кредитним договором, а також судові витрати: судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 10 500 грн

ІІ. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 29 серпня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін. При цьому суд відповідно ст. 19 ЦПК України вирішуючи питання про розгляд справи у спрощеному провадженні враховує ціну позову і складність справи.

Одночасно з відкриттям провадження у справі Відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву.

За відсутності всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Згідно ч.1 ст. 244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

Відтак, 02.07.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.

ІІІ. Позиції учасників судового провадження.

Представник Позивача у судове засідання не з`явився. У позовній заяві просив про розгляд справи за його відсутності. Проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач у судове засідання не з`явився. Його представником подано відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнано. Представник зазначив, що відповідач не укладав кредитного договору з ТОВ «ГОУФІНГОУ», не підписував його одноразовим ідентифікатором та не отримував кредитних коштів. На думку відповідача, кредит був оформлений третьою особою, яка користувалася його банківською карткою та номером телефону, у зв`язку з чим розпочато досудове розслідування. Також зазначено, що позивач не довів належного укладення кредитного договору та не забезпечив належної ідентифікації позичальника, тому представник просив відмовити у задоволенні позову.

29.01.2026 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача зазначив, що доводи відповідача є безпідставними і не підтверджені належними доказами. Позивач вказав, що кредитний договір був укладений 24.02.2020 в електронній формі відповідно до вимог ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію», шляхом використання відповідачем одноразового ідентифікатора, а кредитні кошти були перераховані на банківську картку, реквізити якої були надані під час оформлення кредиту. Також зазначив, що факт звернення відповідача до правоохоронних органів не є доказом неукладення договору чи відсутності його волевиявлення, а заявлені відповідачем обставини ґрунтуються лише на припущеннях. Крім того, позивач заперечив проти стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи їх необґрунтованими та завищеними. У зв`язку з цим просив долучити відповідь до матеріалів справи, відхилити доводи відзиву, задовольнити позов у повному обсязі та стягнути з відповідача судові витрати.

01.07.2026 до суду надійшло клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі. У клопотанні зазначено, що відповідач проходить військову службу у складі Збройних Сил України, що підтверджується копією довідки, у зв`язку з чим не має можливості особисто брати участь у розгляді справи. Посилаючись на пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України та правову позицію Великої Палати Верховного Суду, представник відповідача просив зупинити провадження у справі до припинення перебування відповідача на військовій службі.

Оцінюючи характер процесу, значення справи для сторін, категорію та складність справи, враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вирішує справу за наявними матеріалами у відповідності ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

ІV. Фактичні обставини встановлені судом

24.02.2020 року між ТОВ «ГОУФІНГОУ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 3007920377/249559 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який був укладений в електронному вигляді та підписаний за допомогою електронного підпису, що був відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора та надісланий на номер мобільного телефону відповідача НОМЕР_1 .

Підписуючи договір, Відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватися.

За умовами вказаного договору сума кредиту становила 2000,00 грн строком на 30 днів зі сплатою 1,85% на добу.

Відповідно до Інформаційної довідки первісний кредитор виконав своє зобов`язання, передбачене договором, шляхом перерахуванням коштів на картку № 5167 - 49xx - xxxx 5518 у розмірі 2 000 грн.

31.05.2021 року між ТОВ «ГОУФІНГОУ» та ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» укладено договір факторингу № 1-31/05/21, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив до ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних в реєстрі боржників, у тому числі право вимоги за кредитним договором № 3007920377/249559 від 24.02.2020, укладеним з відповідачем.

03.06.2021 року ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП», як новий кредитор, відповідно до умов договору відступлення права вимоги № 1-03/06/2021, відступив право вимоги за кредитним договором № 3007920377/249559 від 24.02.2020 до ТОВ «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН», у зв`язку з чим останній набув права грошової вимоги до Відповідача.

Відповідно до виписки з особового рахунку за кредитним договором № 3007920377/249559 станом на 26.05.2025 року заборгованість становить 6 810,00 грн, з яких: 2000,00 грн прострочена заборгованість за тілом кредиту, 4 810,00 грн прострочена заборгованість за процентами.

V. Норми права, які підлягають застосуванню.

Відповідно до п. 5 ч. 1ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно доЗакону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Договір, укладений між сторонами в електронній формі, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитні договори між відповідачем та первісними кредиторами не було б укладено.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 року у справі №757/40395/20-ц, від 12.01.2021 року у справі №524/5556/19, від 07.10.2020 року у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18.

Згідно з ст.525,526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону і одностороння відмова від зобов`язання чи зміна його умов не допускається. Ст. 1054 ЦК України передбачає обов`язок позичальника за кредитним договором повернути кредит та сплатити проценти.

Положеннями ст. 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положеннями ст.1077,1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

За змістом ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності.

За приписами ст. 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

У цьому разі клієнт не звільняється від зобов`язань або відповідальності перед боржником у зв`язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

Згідно ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Відповідно дост. 1082 ЦК Україниборжник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Стаття 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк.

Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Частиною 1 статті 205ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

Згідно частиною третьою статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до змісту статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із частиною другою статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті79,80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно частин першої другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України.

Обов`язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи

VI. Оцінка суду.

Дослідивши матеріали клопотання, суд приходить до наступного висновку.

Щодо зупинення провадження у справі.

Зупинення провадження у справі означає тимчасове припинення вчинення процесуальних дій судом. Провадження зупиняється до моменту, коли відпадуть обставини, які є перешкодою для розгляду справи, або будуть вчинені необхідні дії.

Підстави зупинення провадження у цивільній справі та відповідний порядок визначені статтею 251 Цивільного процесуального кодексу України. Цей перелік є вичерпним та передбачає як підстави для обов`язкового зупинення провадження у справі, так і випадки, коли суд не зобов`язаний, але може зупинити провадження у справі.

Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України визначено, що суд зупиняє провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших, утворених відповідно до закону, військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, до припинення перебування таких осіб у складі ЗСУ або інших, утворених відповідно до закону, військових формувань.

Частиною 2 ст. 251 ЦПК України передбачено, що суд з питань, зазначених у цій статті постановляє ухвалу.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених: пунктом 2 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Наведена норма імперативна та покладає на суд саме обов`язок, а не право зупиняти провадження, якщо сторона перебуває у складі ЗСУ або інших, утворених відповідно до закону, військових формувань, що переведені на воєнний стан. Водночас вказана підстава зупинення провадження пов`язана саме із фактом перебування учасника процесу у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан, а не просто із введенням воєнного стану.

При цьому, норма має тимчасовий характер, тобто обмежується строком перебування сторони у складі Збройних Сил України або в інших військових формуваннях і відповідно підстава для зупинення провадження у справі вичерпується тоді, коли участь сторони у складі ЗСУ або в інших військових формуваннях припиняється. Аналогічна позиція й у Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 25 липня 2024 року у справі №852/2а-2/24.

Коли суддя вирішує питання щодо зупинення провадження у справі - окрім процесуального обов`язку стосовно зупинення провадження, йому потрібно враховувати особисту думку сторони (представника), яка перебуває на військовій службі. Якщо військовослужбовець наполягає на розгляді справи без його участі/за участю представника, то у судді відсутні підстави для зупинення провадження у справі.

Верховний Суд у постанові від 1 лютого 2022 року у справі №160/12705/19 акцентує, що зупинення провадження у справі має бути доцільним і мотивованим. Суд аналізує ймовірні наслідки зупинення з урахуванням суті спірних правовідносин, щоб це не призвело до безпідставного затягування строків розгляду справи.

Таким чином, самого факту введення воєнного стану і формального перебування сторони на військовій службі для зупинення провадження у справі недостатньо. Сторони мають надати докази залучення особи до бойових дій, здійснення заходів з національної безпеки та оборони, переведення конкретної військової частини на військовий стан тощо, оскільки безпідставна перерва в судовому розгляді буде порушувати право на справедливий суд.

Зупинення провадження у справі можливе лише за умов перебування відповідної особи у складі ЗСУ у військовій частині, яка переведена на воєнний стан і виконує бойові завдання у зоні бойових дій. Довідка військової частини про перебування військовослужбовця на військовій службі у цій частині під час дії воєнного стану, запровадженого Указом Президента України від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», складена відповідно до чинної Інструкції.

Відповідачем надано копію довідки від 03 травня 2025 року № 1475 з якої вбачається, що молодший сержант ОСОБА_1 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України (додаток № 6).

При цьому клопотання про зупинення розгляду справи було подано 01.07.2026 до суду, а довідка видана 03.05.2025, тобто зі спливом більш як 1 року з дня її видачі. При цьому, перевірити, чи перебуває ОСОБА_1 на військовій службі станом на зараз суд немає можливості із наданих представником відповідача доказів, зокрема актуальної Довідки за формою № 5, яка підтверджує факт перебування особи на військовій службі, або копії військового квитка з відповідним записом. Відповідач брав участь у справі через свого представника адвоката Фесика І.А., який приймав участь у судових засіданнях, та не був позбавлений можливості надати відповідні документи на кожне із судових засідань. При цьому суд наголошує, що сторона відповідача, зокрема представник, мав достатньо часу для надання відповідних актуальних доказів перебування відповідача на військовій службі, проте копія довідки за травень 2025 року не може підтверджувати факт перебування відповідача на військовій службі станом на липень 2026 року та, відповідно, не може бути підставою для зупинення провадження.

Згідно з частинами першою - третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право, що, на переконання суду, і має місце у даній справі.

З часу відкриття провадження у справі (серпень 2025 року) до моменту ухвалення судового рішення (липень 2026 року) сторона відповідача, зокрема представник, мали достатньо часу для надання відповідних доказів перебування відповідача на військовій службі та відповідно клопотання про зупинення. Відтак, подане клопотання суд вважає необґрунтованим.

З врахуванням наведеного, суд не вбачає підстав для зупинення провадження у справі .

Щодо суті спору.

На підставі вищенаведених правових норм, беручи до уваги те, що вказаний вище кредитний договір підписаний відповідачем електронним підписом, наявність якого разом з електронними підписами кредитора підтверджує волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останнього, є доведеним факт укладення між сторонами кредитного договору, а також, що позичальник ОСОБА_1 всі умови договору цілком зрозумів та своїм підписом письмово підтвердив та закріпив те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.

Договір, укладений між сторонами в електронній формі, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та кредитором не було б укладено.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 року у справі №757/40395/20-ц, від 12.01.2021 року у справі №524/5556/19, від 07.10.2020 року у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18.

Частинами 1, 2статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відтак, між ТОВ «ГОУФІНГОУ» та ОСОБА_1 виникли договірні зобов`язання.

До доказів укладення договору факторингу і переходу до позивача права вимоги за кредитним договорам укладеними первісним кредитором з ОСОБА_1 суд зазначає наступне.

Як зазначалося судом вище, з огляду на положення законодавства щодо факторингу заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.

При цьому аналіз змісту статті 1082 ЦК України дозволяє дійти висновку, що викладені в ній положення щодо обов`язку боржника здійснити платіж факторові за умови, що боржник одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові, стосуються позасудового порядку вирішення спору. При цьому невиконання фактором цього обов`язку не звільняє боржника від виконання обов`язків за кредитним договором, а лише дає йому право на виконання свого обов`язку перед первісним кредитором.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

На підставі статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

В матеріалах справи наявні розрахунки заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором, права вимоги за яким набув позивач від первісного кредитора. Дані розрахунки відповідачем у встановлений законом спосіб спростовані не були.

Також позивач надав суду докази перерахування коштів на рахунок відповідача, зокрема таким доказом є інформаційна довідка технологічного оператора платіжних послуг.

Дата проведення зарахувань відповідають даті укладення договору.

Перерахування коштів на платіжну карту відповідача за укладеним договором було безпосередньо здійснено операторами онлайн-послуг платіжної інфраструктури, які здійснюють операції у безготівковій формі, тому видаткові касові ордери на суму переказу не складаються. Також, умовами угоди з банком-екваєром, від якого фактично надходять на картки клієнтів кошти до переказу, передбачено надходження від Компанії загальних сум поповнення карток за визначений період, а не сум окремих транзакцій, в зв`язку з цим виділення транзакції як окремого платежу із зазначенням призначення у банківській виписці не є можливим.

У даній справі позивач надав докази перерахування коштів на номер картки, який відповідач зазначив у кредитному договорі.

Таким чином, уклавши з позивачем договір та отримавши грошові кошти на умовах повернення, строковості та платності, відповідач вчасно не повернув кошти, одержані за кредитним договором, чим порушив зобов`язання, що призвело до виникнення заборгованості, яка згідно з наданими Позивачем Розрахунками заборгованості за договором становить 6 810,00 грн, з яких: 2000,00 грн прострочена заборгованість за тілом кредиту, 4 810,00 грн прострочена заборгованість за процентами.

Щодо доводів сторони відповідача.

Як на підставу для відмови у задоволенні позову відповідач посилається на те, що ухвалою суду від 25.09.2025 року зобов`язано уповноважених осіб органу досудового розслідування внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості, які 17.10.2025 були внесені за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.

Суд не погоджується із зазначеними доводами відповідача з огляду на таке.

Відповідно до положень статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сам по собі факт звернення особи до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення, а також внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань не є доказом того, що викладені у заяві обставини дійсно мали місце. Внесення відомостей до ЄРДР свідчить лише про початок досудового розслідування та не підтверджує факту вчинення кримінального правопорушення, вини конкретної особи чи відсутності волевиявлення відповідача на укладення кредитного договору. Такі обставини можуть бути встановлені лише за результатами досудового розслідування та їх належної процесуальної оцінки, зокрема обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили, або іншим процесуальним рішенням, прийнятим у встановленому законом порядку.

Посилання відповідача на те, що кредитний договір був укладений третьою особою без його відома шляхом неправомірного використання його персональних даних, мобільного телефону чи банківської картки, не підтверджені належними та допустимими доказами у розумінні статей 7681 ЦПК України. На час розгляду справи матеріали справи не містять доказів, які б спростовували факт укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів чи підтверджували встановлення компетентними органами факту шахрайського заволодіння персональними даними відповідача.

Отже, наведені відповідачем обставини є лише його позицією у справі та не можуть бути покладені в основу судового рішення за відсутності належного доказового підтвердження.

Суд також враховує, що цивільне судочинство здійснюється з дотриманням принципів змагальності сторін, диспозитивності та розгляду справи у розумні строки. Саме по собі існування кримінального провадження, в межах якого на момент розгляду справи не встановлено обставин, що мають преюдиційне значення для вирішення цього спору, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову або безпідставного відкладення вирішення цивільної справи.

При цьому суд зазначає, що у разі встановлення за результатами кримінального провадження обставин, які матимуть істотне значення для правильного вирішення даної справи та які існували на час її розгляду, відповідач не позбавлений права звернутися до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у порядку, передбаченому главою 3 розділу V ЦПК України.

Таким чином, станом на час ухвалення рішення у справі відсутні належні та допустимі докази, які б спростовували доводи позивача щодо укладення кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів та виникнення у нього обов`язку з їх повернення, а тому зазначені заперечення відповідача суд відхиляє як недоведені.

Щодо застосування до частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Підставами для отримання пільг військовослужбовцями під час дії особливого періоду є: 1.Для військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період - довідка за Формами 5 або 6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07.04.2017 № 124 (далі - Інструкція) та витяг із наказу або довідка про призов військовозобов`язаного або резервіста на військову службу за призовом від час мобілізації, на особливий період, видана територіальним центром комплектування та соціальної підтримки (раніше - військовим комісаріатом), військовою частиною, органом військового управління, військовим навчальним закладом, установою та організацією Збройних сил України. 2.Для військовослужбовців, які проходять військову службу всіх видів, передбачених частиною шостою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (крім осіб, зазначених в пункті 1 цього листа), які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів - довідки за Формами 5 або 6 Інструкції та довідка за Формою, яка встановлена додатком 4 до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередньо участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій 4 та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413.

Отже, військовослужбовці, які надали вищезазначені документи мають право на пільги, визначені пунктом 15 статті 14 Закону про захист військовослужбовців.

При цьому слід зазначити, що саме у разі надання вище зазначених документів, відповідач має право на пільги, тобто в даному випадку відповідач мав повідомити первісного кредитора, що він є військовослужбовцем та надати відповідні документи щодо застосування відповідної пільги.

Національний банк України у своєму листі від 02.09.2014 № 18-112/48620 надав роз`яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21.08.2014 № 322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. Тобто на вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.

Як встановлено судом, кредитний договір з відповідачем було укладено у 2020 році. Відповідно до наданої довідки відповідач на той час не перебував на військовій службі, а отже на момент укладення кредитного договору на нього не поширювалися передбачені законодавством пільги та гарантії для військовослужбовців щодо виконання кредитних зобов`язань

Враховуючи вищевикладене, у даному випадку відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Встановивши дані обставини, враховуючи, що відповідач взятих на себе за договором обов`язків не виконав, має заборгованість за кредитним договором, вирішуючи справу в межах заявлених позивачем позовних вимог, суд приходить до висновку, що Позивач довів існування між ним та Відповідачем кредитних зобов`язань, невиконання цих зобов`язань Відповідачем та розмір заборгованості, що утворився внаслідок невиконання Відповідачем зобов`язань за договором. Відтак, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

VІI. Щодо витрат на правову допомогу суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"(далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VIпредставництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 137ЦПКУкраїни для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі жовтня статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу, суд зважає на таке.

Надавши оцінку доказам щодо фактично понесених витрат ТОВ «ФК «Дебт Коллекшн» на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаною адвокатом роботою (наданою послугою); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значенням справи для сторін, результатами розгляду справи, зваживши на необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь ТОВ «ФК «Дебт Коллекшн» 1 000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції.

VIІI. Розподіл судових витрат.

Позивачем при поданні позовної заяви до суду сплачено судовий збір в сумі 2 422,40 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у справі, що розглядається, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову в повному обсязі, то з Відповідача на користь Позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, тобто пропорційно до задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 1013, 7681, 89, 141, 259, 263265, 274279, 352, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Дебт Коллекшн» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Дебт Коллекшн» заборгованість за кредитним договором № 3007920377/249559 від 24.02.2020 року у розмірі 6 810 (шість тисяч вісімсот десять) грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Дебт Коллекшн» судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Дебт Коллекшн» витрати на правничу допомогу у розмірі 1 000 (одна тисяча) грн 00 коп.

Рішення суду може бути оскаржено до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення складено 06.07.2026

Суддя Дмитро ДАВИДЧУК