Ухвала суду № 138013479, 07.07.2026, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 725/4444/26

Провадження № 2/727/2629/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі: головуючого-судді: Одовічен Я.В., розглянувши у спрощеному провадженні без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Чернівецької міської ради, треті особи: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Головне управління Державної казначейської служби України в Чернівецькій області про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Департаменту соціальної політики Чернівецької міської ради, треті особи: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Головне управління Державної казначейської служби України в Чернівецькій області про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та моральної шкоди.

Посилався на те, що на виконанні у відповідача перебувають рішення Чернівецького окружного адміністративного суду у справах №600/7267/21-а та №600/3428/22-а про виплату йому щорічної грошової допомоги як учаснику бойових дій. Станом на травень 2026 року основний борг у сумі 15533 грн. 00 коп. залишається не виплаченим, що підтверджується повідомленням Відділу примусового виконання рішень від 15.04.2026 року.

У відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

За період з 01.03.2022 року по 31.03.2026 року сума нарахувань становить: 8543 грн. 15 коп., 1863 грн. 96 коп. Загальна сума вимог становить 10407 грн. 11 коп.

Крім того, вказував на те, що йому було завдано моральної шкоди. Моральна шкода полягає в тривалому ігноруванні його законних прав. Через бездіяльність відповідача та помилки в реєстрах позивача було безпідставно внесено до бази «Розшук» системи «Резерв+», що завдало удару по його честі як молодшого сержанту та ветерана війни. Лише після втручання Омбудсмена статус «Розшук» було скасовано, що підтверджується листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 13.04.2026 року №1129/8903. Він та його сім`я перебували у постійному стресі.

Просив стягнути з відповідача на його користь інфляційні втрати та 3% річних у розмірі 10407 грн.11 коп.

Також просив стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 50000 гривень.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Чернівці від 29.05.2026 року вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов та залучено до участі у справі з ініціативи суду у якості третіх осіб без самостійних вимог: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Головне управління Державної казначейської служби України в Чернівецькій області.

У статті 190 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу, одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів та з додержанням вимог частини 5 статті 128 цього Кодексу.

Представником відповідача було подано відзив на позов. У відзиві представник позов не визнав. Зазначив, що позивач пов`язує виникнення спору з невиконанням рішень Чернівецького окружного адміністративного суду у справах № 600/7267/21-а від 16.02.2022 року та № 600/3428/22-а від 28.11.2022 року, якими Департамент зобов`язано здійснити нарахування та виплату недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 та 2022 роки. Разом з тим, зазначені судові рішення у частині нарахування відповідних сум Департаментом виконані у повному обсязі. На виконання вказаних рішень ОСОБА_1 нараховано: допомогу до 5 травня за 2021 рік у сумі 7354,00 грн; допомогу до 5 травня за 2022 рік у сумі 8179,00 грн. Зазначені суми включено до відповідних списків на виплату згідно з вимогами чинного законодавства.

Пунктом 7 Порядку визначено, що черговість виконання рішень визначається боржником за датою їх надходження до боржника, в межах однієї дати - за датою набрання рішенням законної сили, якщо рішення, які виконуються за датою набрання ними законної сили, прийнято стосовно декількох позивачів, - за прізвищами в алфавітному порядку. Згідно із п. 8 Порядку боржник формує окремі списки за черговістю виконання рішень відповідно до пріоритетності спрямування коштів, визначеної пунктом 5 Порядку (далі - списки). Виплати допомог до 5 травня здійснюються Департаментом виключно за рахунок асигнувань з Державного бюджету. Інших фінансових можливостей, крім зазначених, для здійснення таких виплат Департамент не має.

Департаментом у міру надходження відповідних бюджетних асигнувань здійснюється виплата заборгованості по судових рішеннях щодо нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5-го травня за 2020-2022 рр. в порядку черговості, визначеної Порядком. Зокрема, на даний час Департамент здійснює виплату заборгованості за рішеннями судів, що надійшли ще у грудні 2021 року. Станом на 11.06.2026 року залишок коштів на рахунку за бюджетною програмою КПКВКБ 2501290 «Забезпечення виконання рішень суду» становить 1509,00 грн, що унеможливлює проведення відповідних виплат Позивачу.

Департамент не є головним розпорядником бюджетних коштів та не наділений повноваженнями самостійно визначати чи збільшувати обсяги фінансування відповідної бюджетної програми. Виплата разової грошової допомоги до 5 травня здійснюється виключно за рахунок коштів Державного бюджету України.

Таким чином, невиплата Позивачу нарахованих сум зумовлена виключно відсутністю достатнього бюджетного фінансування, а не протиправною бездіяльністю чи винними діями Відповідача. Департамент вжив всі можливі дії для виконання рішення суду та його вина в невиплаті зазначеної допомоги відсутня. Одночасно зазначив, що повноваження, які здійснює Департамент по нарахуванню і виплаті даного виду допомоги є делегованими державою. Отже, Департамент не має правових механізмів самостійного фінансування таких виплат, не є головним розпорядником бюджетних коштів за відповідною програмою та не уповноважений змінювати обсяги бюджетних призначень. Департамент діє виключно в межах та у спосіб, передбачений Конституцією України, Бюджетним кодексом України та спеціальним законодавством. Відсутність фінансування з державного бюджету є обставиною, яка не залежить від волі Департаменту. Після затвердження асигнувань та надходження субвенції з державного бюджету України Департаментом буде виконано вищевказані рішення Чернівецького окружного адміністративного суду відповідно до розподілу бюджетних коштів в порядку черги Позивача.

Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних зазначив, що спірні правовідносини виникли у сфері виконання бюджетної програми та соціального забезпечення, а порядок виконання судових рішень щодо соціальних виплат прямо врегульований спеціальним законодавством. Департамент не є самостійним розпорядником коштів державного бюджету за відповідною програмою та не має можливості здійснити виплату поза межами бюджетних асигнувань. Крім того, прострочення виконання рішення суду виникло не з вини Департаменту, а у зв`язку з відсутністю фінансування з державного бюджету. Позивач просить стягнути інфляційні втрати у сумі 8 543,15 грн та 3 % річних у сумі 1 863,96 грн за період з 01.03.2022 по 31.03.2026 року, однак детального поквартального чи помісячного розрахунку інфляційних втрат із зазначенням конкретних індексів інфляції та алгоритму їх застосування не надано. Також не наведено розрахунку 3% річних щодо кожної окремої суми за кожен період прострочення.

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди посилався на те, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди, зокрема доказів фізичних чи душевних страждань, погіршення стану здоров`я або інших негативних наслідків. Відшкодування моральної шкоди за порушення грошового зобов`язання не передбачено статтею 625 Цивільного кодексу України та можливе лише у випадках, прямо встановлених законом (наприклад, у трудових відносинах чи внаслідок завдання каліцтва), і лише за наявності належних доказів (медичні довідки, висновки, чеки). Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода може полягати, зокрема, у душевних стражданнях, приниженні честі, гідності чи ділової репутації особи. Водночас сам факт посилання особи на переживання, хвилювання чи стрес не є достатнім для відшкодування моральної шкоди. Матеріали справи не містять жодних медичних документів, висновків спеціалістів, доказів звернення за психологічною чи медичною допомогою, інших належних доказів, які б підтверджували наявність у Позивача або членів його сім`ї моральних чи фізичних страждань, їх характер, тривалість та ступінь. Водночас звертав увагу суду, що Департамент не є суб`єктом, уповноваженим на ведення бази даних системи «Резерв+», не здійснює адміністрування відповідного реєстру та не має технічної можливості вносити, змінювати чи скасовувати відомості щодо статусу «Розшук».

Просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Представником третьої особи Головного управління Державної казначейської служби України у Чернівецькій області було подано пояснення по позов.

Зазначив, що Головне управління Казначейства є органом державної влади, одним з структурних елементів державного апарату, і не може уособлювати у собі таке широке поняття, як держава. Умови та порядок виконання рішення судів та інших органів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України «Про виконавче провадження». Відповідно до статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду. Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі Порядок №845). Згідно з пунктом 1 Порядку №845, цей акт визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення. Своїми діями Головне управління Казначейства не порушує матеріального права позивача, оскільки: не є боржником; не є стороною спору. При цьому, будь-якого владного управлінського рішення, яке безпосередньо порушує права позивача Головне управління Казначейства не приймало. Разом з тим, Головне управління Казначейства, яке залучено до справи як третя особа, згідно із своїми функціональними обов`язками не є учасником спірних відносин і не має фактичних даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Оскільки у позовній заяві не наведено жодного доказу вини органів Казначейства, то відповідно до вимог Конституції України та інших актів законодавства Головне управління Казначейства не може нести відповідальність за дії/бездіяльність інших юридичних осіб.

Позивачем було подано відповідь на відзив. У відповіді ОСОБА_1 зазначив, що у відзиві відповідач фактично не заперечує, що ухвалені рішення Чернівецького окружного адміністративного суду у справах №600/7267/21 та №600/3428/22 залишаються невиконаними. При цьому, відсутність бюджетного фінансування не звільняє боржника від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України.

Зауваження щодо різних дат набрання законної сили судовими рішеннями можуть стосуватися виключно арифметичної правильності окремих складових розрахунку, проте жодним чином не спростовують права позивача на отримання компенсації, передбаченої ст.625 ЦК України.

Моральна шкода по даній справі полягає у багаторічному невиконанні остаточних судових рішень, необхідності неодноразового звернення до виконавчої служби, державних органів з метою домогтися виконання судових рішень.

Посилання Департаменту на ту обставину, що він не є адміністратором системи «Резерв+» не спростовує заявлених вимог, оскільки моральна шкода обґрунтовується насамперед тривалим судових рішень та пов`язаними із цим негативними наслідками. Просив позов задовольнити.

Ухвалою суду від 09.06.2026 року у задоволенні клопотання представника третьої особи про розгляд справи з викликом сторін було відмовлено.

За змістом ч.8 ст.279 ЦПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення.

Згідно з частиною 4 статті 268 Цивільного процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані докази, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом було встановлено наступні фактичні обставини справи та спірні правовідносини.

Так, рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 16.02.2022 року у справі №600/7267/21-а адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Чернівецької міської ради про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Департаменту соціальної політики Чернівецької міської ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 як учаснику бойових дій щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком. Зобов`язано Департамент соціальної політики Чернівецької міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік як учаснику бойових дій відповідно до статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту у розмірі 7354,00 гривні (а.с.11-18).

Також, рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 28.11.2022 року у справі №600/3428/22-а позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Чернівецької міської ради про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії задоволено повністю. Визнано протиправними дії Департаменту соціальної політики Чернівецької міської ради щодо відмови у донарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком. Зобов`язано Департамент соціальної політики Чернівецької міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік, як учаснику бойових дій, відповідно до статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, у розмірі 8179 гривень (а.с.19-28).

Вказані рішення суду ОСОБА_1 було звернуто до виконання.

Зокрема, як вбачається з відповіді Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області №1559 від 15.04.2026 року на виконанні у Відділі перебуває виконавче провадження №74922685 з примусового виконання виконавчого листа №600/7267/21-а, виданого 01.04.2022 року Чернівецьким окружним адміністративним судом про зобов`язання Департаменту соціальної політики Чернівецької міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік як учаснику бойових дій відповідно до статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту у розмірі 7354,00 гривні. Департаментом на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду здійснено перерахунок та нараховано ОСОБА_1 недоплачену щорічну грошову допомогу до 5 травня у розмірі 7354 грн. 00 коп. (а.с.7-8).

На даний час рішення Чернівецького окружного адміністративного суду залишаються невиконаними.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (заява № 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту».

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 2 КАС визначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ст.4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Визначальною ознакою для правильного визначення юрисдикції спору є характер правовідносин, з яких виник спір: зміст прав та обов`язків його учасників, правовий статус сторін правовідносин та їх матеріально-правове регулювання тощо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 761/21898/16-ц (провадження № 14-5цс20), від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20)).

Наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми не змінює правової природи правовідносин учасників цього спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або обов`язків, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов`язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем.

Отже, спори, які виникають у судах, відповідачем у яких є суб`єкт владних повноважень, і ухвалення за результатами цих спорів судових рішень не змінюють правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов`язань суб`єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин.

Відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

У постанові від 09 лютого 2021 року в справі № 520/17342/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спори, які виникають у судах у зв`язку з невиконанням суб`єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов`язання до виконання таких повноважень), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень не змінює правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов`язань суб`єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин.

Окрім того, Велика палата Верховного суду у постанові №420/2411/19 від 09.11.2023 року виснувала щодо виду судочинства, у порядку якого мають розглядатися вимоги про стягнення з держави в особі ДКС України 3 % річних та інфляційних втрат через тривале невиконання ДКС України ухваленого адміністративним судом судового рішення.

Зокрема, Велика палата Верховного Суду прийшла до висновку, спір з приводу зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів, який є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю, підлягає розгляду в тому судочинстві, що і попередньо розглянутий спір за основним зобов`язанням. У разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором, до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання застосовуються вимоги частини другої статті 625 ЦК України.

Таким чином, підхід до визначення предметної юрисдикції спору у даному випадку є усталеним у практиці касаційного суду.

Також, суд враховує позицію Верховного Суду у справі № 201/7990/23, де Суд зазначив, що, оскільки суд адміністративної юрисдикції закрив провадження в справі №160/8113/23 за позовом, поданим позивачем до того самого відповідача, з тим самим предметом та з тих самих підстав, що й у справі № 201/7990/23, це поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту. За таких обставин, доводи заявника щодо конфлікту юрисдикцій за його позовом заслуговують на увагу, тому закриття провадження в цивільному судочинстві за аналогічними вимогами позивача поставить під загрозу сутність гарантованих Конвенцією прав позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, оскільки непослідовність національних судів створила позивачеві перешкоди у реалізації права на судовий захист. З огляду на наведену аргументацію та пріоритет забезпечення принципу правової визначеності є підстави для висновку, що розгляд цього спору має завершитися за правилами цивільного судочинства.

У межах даної справи встановлено, що позивач у квітні 2026 року звертався до Чернівецького окружного адміністративного суду. Однак, ухвалою суду від 27.04.2026 року у відкритті провадження за його заявою було відмовлено та помилково роз`яснено, що спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Проаналізувавши положення ст.ст.169, 170, 238 КАС України, суд приходить до висновку, що у цій справі конфлікт юрисдикцій відсутній, адже перешкодою для повторного звернення до суду адміністративної юрисдикції є саме ухвала про закриття провадження у справі між тими самими сторонами та про той самий предмет, чого у даному випадку не встановлено. Постановлення ухвали про відмову у відкритті провадження у справі не змінює юрисдикційну належність цього спору.

Тому позивач може реалузівати своє право на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту шляхом звернення до суду, встановленого законом із дотримання всіх правил юрисдикції та підсудності.

Отже, даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку, що провадження у справі підлягає закриттю.

Враховуючи наведене, керуючись ст. 255, 260, 353 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Чернівецької міської ради, треті особи: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Головне управління Державної казначейської служби України в Чернівецькій області про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та моральної шкоди - закрити.

Роз`яснити позивачу ОСОБА_1 його право на звернення до суду з позовом у порядку адміністративного судочинства.

Копію ухвали направити сторонам для відома.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий-Суддя: Одовічен Я.В.