Рішення № 138013316, 07.07.2026, Новоселицький районний суд Чернівецької області

07.07.2026

Справа № 720/1130/26

Провадження № 2/720/721/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року Новоселицький районний суд Чернівецької області

в складі: головуючого судді Ляху Г.О.

з участю секретаря Княгницької Ю.В.

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду міста Новоселиця цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Боянської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області про визнання права власності на спадкове майно та визначення частки у майні колишнього колгоспного двору, -

ВСТАНОВИВ:

В травні 2026 року позивачі звернулись до суду з позовом до відповідача про визнання права власності на спадкове майно та визначення частки у майні колишнього колгоспного двору, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина на 1/4 частку домоволодіння, яке розташовано по АДРЕСА_1 . Спадщину після її смерті як спадкоємець по закону своєчасно прийняла її донька - позивач ОСОБА_1 .. Однак, оскільки при житті спадкодавець не отримав правовстановлюючих документів на домоволодіння, ОСОБА_1 не може оформити на себе право власності на вказане спадкове майно. Просила суд визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку домоволодіння в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 .. Крім цього, із посиланням на вимоги ст. 392 ЦК України просили визначити за позивачами по 1/4 частки у майні колишнього колгоспного двору.

Представник позивачів надіслав на адресу суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав та просив розглянути справу в його відсутності.

Представник відповідача Боянської сільської ради Чернівецької області звернувся до суду із заявою, в якій позов визнав та просив розглянути справу в його відсутності.

Згідно ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Суд, дослідивши матеріали справи та враховуючи, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову, оскільки визнання позову відповідачем не суперечить встановленим обставинам по справі в частині спадкового майна та не порушує права та інтереси інших осіб, дійшов висновку про розгляд справи у підготовчому судовому засіданні та часткове задоволення заявлених позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до довідки Боянської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області № 159 від 10 березня 2026 року станом на 1990-1991 роки домоволодіння, яке розташовано по АДРЕСА_1 відносилося до дворів колгоспного типу, в якому були зареєстровані та проживали ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , в силу чого виходячи з положень ст. 123 ЦК УРСР в редакції 1963 року кожен з них мав рівні долі у колгоспному дворі, тобто по 1/4 частці домоволодіння.

Житловий будинок літера «А» вказаного домоволодіння побудований в 1965 році на відведеній для вказаної мети земельній ділянці та зареєстрований в Боянській сільській раді Новоселицького району в погосподарській книзі із наданням відповідної адресної частини, що підтверджується технічним паспортом домоволодіння.

Дані обставини у своїй сукупності свідчать про те, що житловий будинок літера «А» та господарські споруди побудовані до 1991 року відповідно до діючого на час їх будівництва законодавства, належним чином були зареєстровані органом місцевого самоврядування і належали зареєстрованим та проживаючим в ньому станом на 1990-1991 роках особам на праві спільної сумісної власності.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилась спадщина на 1/4 частку вказаного домоволодіння.

За змістом ст. 524 ЦК УРСР в редакції 1963 року, діючого на час відкриття У відповідності до ч. 1 ст. 529 ЦК УРСР при успадкуванні по закону спадкоємцями першої черги є в рівних долях діти, подружжя та батьки померлого.

Зі змісту ст. 548 ЦК УРСР вбачається, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно п. 1 ч.1 ст. 549 ЦК УРСР в редакції 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном. Частиною другою даної статті передбачено, що зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Спадщину після смерті ОСОБА_3 своєчасно прийняли її донька ОСОБА_1 як спадкоємець по закону 1 черги, оскільки протягом шестимісячного терміну з часу відкриття спадщини вступила в управління та володіння спадковим майном, що підтверджується довідкою Боянської сільської ради № 160 від 10 березня 2026 року.

Однак, не зважаючи на вищевикладене, у зв`язку із смертю спадкодавця та відсутністю за ним правовстановлюючих документів на домоволодіння, постановою від 23 квітня 2026 року нотаріальна контора відмовила позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину на домоволодіння.

Враховуючи, що ОСОБА_1 є спадкоємцем по закону після смерті своєї матері ОСОБА_3 , спадщину прийняла своєчасно, інших спадкоємців не має, то право власності на житловий будинок літера «А» та господарські споруди побудовані до 1991 року слід визнати за нею в порядку спадкування.

Дослідженими судом доказами з`ясовано, що огорожа № 2-4 та вигрібна яма № 5,6 у вказаному домоволодінні були побудовані вже після смерті ОСОБА_3 в 2003 році, а тому вони не відносяться до спадкової маси після смерті ОСОБА_3 , у зв`язку із чим у задоволенні позовної вимоги щодо визнання за ОСОБА_1 права власності на них у порядку спадкування слід відмовити за безпідставністю.

Вирішуючи питання щодо визначення часток за позивачами у майні колишнього колгоспного двору суд виходить з наступного.

Звертаючись до суду із вимогою визначити за позивачами по 1/4 частки у майні колишнього колгоспного двору, вони послались на вимоги ст. 392 ЦК України, тобто на існування за ними права власності, яке не визнається або оспорюється органом місцевого самоврядування.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., зокрема, в ст.1 Першого протоколу до неї (ратифіковано законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР), яка є складовою правової системи відповідно до ст. 9 Конституції України, а також у вітчизняному законодавстві.

Так, відповідно до ч. 4 ст.4 1 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу (ст.16 Цивільного кодексу України). Об`єктами права власності є будь-які речі (майно). Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (ст.179 ЦК України).

Згідно зі ст.190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визначаються речовими правами.

У постанові Судової палати у цивільних справах ВС від 30.01.2013р. у справі №6-168цс12 зроблено висновок, що майнове право, яке можна визначити як право очікування, є складовою майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомірність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

При зверненні до суду важливе значення має правильне визначення належності об`єкта до рухомого або нерухомого майна (ст.181 ЦК України), поділ нерухомого майна на типи (житловий будинок, квартира, гуртожиток, нежитлові будівлі, споруди, приміщення, об`єкт незавершеного будівництва, земельна ділянка, тощо), оскільки правова позиція має ґрунтуватися не лише на загальних нормах чинного законодавства, але і на нормах спеціального законодавства, якими врегульовуються правовідносини щодо конкретного об`єкта власності.

Відповідно до ст. 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності:

1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права);

2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності

Передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права. Наприклад, позов про визнання права власності у разі якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами.

Позивач у позові про визнання права власності особа, яка вже є власником.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України та ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У цивільному процесі діє принцип: кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається. Позивач зобов`язаний обґрунтувати позов доказами та довести, що його конкретні права чи законні інтереси дійсно були порушені.

Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові і не потребує перевірки обраного позивачем способу захисту і правової оцінки по суті спору (постанова КГС ВС від 29 серпня 2023 року у справі № 910/5958/20).

Позивачі посилаються на порушення їх права органом місцевого самоврядування, який не визнає чи оспорює їх права власності на майно колишнього колгоспного двору. В той же час, позивачі доказів порушення органом місцевого самоврядування їх права власності на вказане майно суду не надали.

Так, в матеріалах провадження відсутні належні та допустимі докази на підтвердження факту їх звернення до органу державної реєстрації із вимогою про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна та видачу свідоцтва як того вимагає Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», та відповідно докази відмови у такій реєстрації.

Тим самим, позивачі не довели порушення відповідачем їх прав та законних інтересів у вказаній частині, що є самосійною та достатньою підставою для відмови у позові в частині визначення часток у колгоспному дворі.

Крім цього, положення ст. 392 ЦК України передбачають пред`явлення позову про визнання права власності, в той час коли позивачі звернулися до суду із позовною вимогою про визначення часток у майні колишнього колгоспного двору, що фактично суперечить вимогам ст. 392 ЦК України.

Тобто, позивачі обрали неефективний спосіб захисту свого права в розумінні ст. 392 ЦК України, що також є самостійною підставою для відмови у позові в цій частині.

Також, позивачі просили визначити частки в майні колгоспного двору, до складу якого входили огорожа № 2-4 та вигрібна яма № 5,6, які фактично були побудовані в 2003 році та до складу колгоспного двору не входили, оскільки були побудовані після втрати домоволодіння статусу колгоспного двору.

Таким чином, у задоволенні позовних вимог щодо визначення часток за позивачами у майні колишнього колгоспного двору слід відмовити за безпідставністю з вищенаведених мотивів.

На підставі ст.ст. 529, 548, 549, 553 ЦК УРСР, ст. 392 ЦК України, суд керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 197, 200, 206, 259, 263-265, 268 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати право власності ОСОБА_1 на 1/4 частку домоволодіння, що розташовано по АДРЕСА_1 та складається з житлового будинку літера «А», сараїв літера «В, Г», колодязя № 1, в порядку спадкування за законом після смерті її матері ОСОБА_3 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Ляху Г.О.