Рішення № 138012214, 06.07.2026, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/14786/25

Провадження № 2/643/1229/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.07.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді - Олійника О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Новакової Т.С.,

представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Рябчука І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини,

ВСТАНОВИВ:

03 вересня 2025 року ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Рябчука І.В. звернулась до Салтівського районного суду міста Харкова з позовом, який в подальшому уточнила та просить визначити місце проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стягнути судові витрати.

В обґрунтування своїх вимог посилалась на те, що з 23.07.2011 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. У шлюбі народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20.02.2025, шлюб між ними було розірвано. Син мешкає разом з нею. Зараз позивач самостійно займається вихованням, навчанням та оздоровленням сина, між нею та сином склався тісний емоційний зв`язок. Відповідач, навпаки, не бере участі у вихованні та розвитку дитини. Відповідач взагалі після розлучення припинив спілкуватися з сином. Вона ніколи не чинила відповідачу перепон у спілкуванні з їхнім сином. Також зазначає, що вона працює в ДУ «Центр громадського здоров`я Міністерства Охорони Здоров`я України» та має достатній рівень доходу для матеріального забезпечення сина. З урахуванням викладено, просить суд визначити місце проживання сина разом із нею.

Ухвалою суду від 05.09.2025 року відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання.

26 грудня 2025 року на адресу суду від Служби у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації надійшов висновок про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно якого райдержадміністрація як орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Ухвалою Салтівського районного суду міста Харкова від 15.04.2026 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті.

Представник позивача, який приймав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, надав пояснення. Проти ухвалення у справі заочного рішення не заперечував.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного документа «Судова повістка про виклику до суду в справі цивільній № 643/14786/25» в його електронний кабінет, а також наявними поштовими конвертами з відміткою про відсутність адресату за адресою, зазначеною в позовній заяві, що свідчить про належне його повідомлення. Відповідач не використав наданого законом права на безпосередню участь у судовому засіданні, заяв про відкладення судового засідання, чи розгляд справи у його відсутність до суду не надходило. Відповідачем не надано суду жодного доказу, який би мав істотне значення для вирішення справи по суті, чи спростування доводів позивача. Відзив на позов не подав.

Представник третьої особи у підготовче судове засідання також не з`явився, по електронній пошті подав заяву в якій просить справу слухати без участі представника служби та винести рішення відповідно до законодавства України з максимальним врахуванням інтересів дитини. Також надав висновок про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.

Відповідно до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Беручи до уваги ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Ради Європи від 4 листопада 1950 року, що набрала чинності для України 11.09.1997 року, яка передбачає право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, також беручи до уваги те, що відповідач обґрунтованих клопотань про відкладення судового засідання, суду не надав, в силу положень ст. 223 ч. 1 ЦПК України, суд вважає за доцільне продовжити судовий розгляд за відсутності відповідача.

Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.

Враховуючи, що в справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлявся про місце і час судового засідання, суд розглядає справу за відсутності відповідача та згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України постановляє заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що сторони знаходились у шлюбі, який 23 липня 2011 року був зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Охтирка Охтирського міськрайонного управління юстиції у Сумській області, актовий запис № 126.

У шлюбі у сторін народився син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження виданого 29 жовтня 2013 року Московським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби харківського міського управління юстиції, актовий запис № 1776.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20.02.2025 року шлюб між сторонами розірвано.

Згідно довідки про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру № 1678944-2024 та довідки про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру № 1807201-2025 убачається, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований разом з матір`ю - позивачем у справі ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з цим, як встановлено матеріалами справи, малолітній ОСОБА_3 проживає разом з позивачем ОСОБА_1 в квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно висновку про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , райдержадміністрація як орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Крім того, з даного висновку убачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із матір?ю, ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_2 , де для проживання, розвитку та навчання дитини створено належні умови, про що працівником служби складено відповідний акт від 15.10.2025. Батько дитини ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_3 . Питання щодо визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було розглянуто на засіданні комісії з питань захисту прав дитини райдержадміністрації двічі 27.11.2025 та 11.12.2025, на якому були присутні ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та дитина. ОСОБА_1 , зазначила, що після розлучення батько дитини ОСОБА_5 , матеріально не утримує дитину, не цікавиться життям сина, не бере участі у вихованні, розвитку та навчанні останнього. Саме тому виникла необхідність у правовому закріпленні встановлення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина забезпечена всім необхідним та виховується останньою самостійно. Мати самотужки піклується про стан та здоров?я дитини. ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 навчається в ліцеї "Інтелект" Дарницького району м. Києва. Згідно з довідкою вищезазначеного закладу ОСОБА_6 навчається на достатньо високому рівні відзначається логічним мисленням, умінням самостійно працювати з додатковою літературою та інтернет-ресурсами. Тактовний, ввічливий, користується авторитетом серед однокласників. Навчанням та виховання сина займається мати ОСОБА_7 , яка завжди відвідує батьківські збори, приводить сина на екскурсії та завжди на зв?язку з класним керівником. У спілкуванні з сином мати батьку не перешкоджає. На засіданні комісії 27.11.2025 було заслухано матір дитини та дитину. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомив, що хоче проживати з матір?ю, з батьком спілкується, мати у спілкуванні з останнім не перешкоджає. Від ОСОБА_5 відзиви на позовну заяву матері та письмові пояснення до служби не надходили. На засіданні комісії 11.12.2025 останній повідомив, що не заперечує щодо визначення місця проживання дитини з матір?ю.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини другої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено висновок про те, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим, положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

Суду надано висновок про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно якого райдержадміністрація як орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Враховуючи вищезазначене, беручи до уваги інтереси малолітньої дитини, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, оскільки це відповідає інтересам дитини та вважає за доцільне визначити місце проживання дитини разом з матір`ю.

Питання щодо розподілу судових витрат вирішується відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 259, 263-265, 268, 280-283 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 1211,20 гривень.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .

Третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, ЄДРПОУ 37448223, м. Київ, вул. Ялтинська, 14.

Суддя - О.О. Олійник