Рішення № 138011535, 07.07.2026, Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 551/257/25

Номер провадження 2/541/76/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07 липня 2026 року м.Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді Городіського О.А.,

за участю секретаря судового засідання Ніколаєнко М.В.,

представника позивача Гержан В.Д. ,

представника відповідача адвоката Сидоренко Ю.В. ,

та третьої особи ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтаваенергозбут» до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Полтаваенергозбут» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію в сумі 5 579 грн 62 коп., а також судових витрат у вигляді сплаченого судового збору.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідно до заяви-приєднання від 26 березня 2019 року відповідач приєдналася до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг. Особовий рахунок № НОМЕР_1 відкрито щодо житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . За період з 01 листопада 2023 року до 01 березня 2024 року було спожито електричну енергію на суму 20 681 грн 76 коп., з яких сплачено лише 18 285 грн 14 коп., у зв`язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 5 579 грн 62 коп.

Позивач зазначив, що свої зобов`язання за договором виконав належним чином, електрична енергія постачалася безперервно, натомість відповідач усупереч вимогам договору та чинного законодавства не здійснила своєчасної і повної оплати.

Ухвалою суду від 05 травня 2025 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Відповідач та її представник заперечували проти задоволення позову. Під час судового розгляду представник відповідача, адвокат Сидоренко Ю.В., подав копію рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 14 грудня 2021 року у справі № 541/1982/21, яке набрало законної сили 17 травня 2022 року. Зазначеним рішенням частково задоволено позов ОСОБА_1 та визнано за нею право власності на одну другу частину житлового будинку по АДРЕСА_1 , унаслідок чого право одноособової приватної власності відповідача на вказаний житловий будинок припинилося. Крім того, представник відповідача подав рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області у справі № 551/135/23, яким виділено в натурі належну ОСОБА_1 одну другу частку житлового будинку та визначено перелік приміщень, що перейшли в її користування.

Ухвалою суду від 15 вересня 2025 року до участі у справі залучено ОСОБА_1 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. У судовому засіданні третя особа пояснила, що після набрання законної сили рішенням суду стала співвласником спірного житлового будинку, користувалася належною їй частиною будинку та один раз самостійно сплатила комунальні платежі за відповідний місяць. Водночас третя особа підтвердила, що жодних договорів із ТОВ «Полтаваенергозбут» щодо постачання електричної енергії не укладала, із заявою про переоформлення особового рахунку до позивача не зверталася, стороною договору про постачання електричної енергії не була.

Судом також установлено, що 26 березня 2019 року між ТОВ «Полтаваенергозбут» та ОСОБА_2 укладено договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг шляхом підписання відповідачем заяви-приєднання. Особовий рахунок № НОМЕР_1 відкрито саме на ім`я відповідача. Доказів припинення дії зазначеного договору, укладення нового договору, заміни сторони у зобов`язанні, переведення боргу чи переоформлення особового рахунку на іншу особу суду не надано.

Отже, протягом усього спірного періоду саме відповідач залишалася стороною договору про постачання електричної енергії, укладеного з позивачем.

Дослідивши письмові докази, надані сторонами, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно, повно та безпосередньо з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності відповідно до вимог статей 76-81, 89 ЦПК України, суд дійшов таких висновків.

Предметом цього судового розгляду є вимога ТОВ «Полтаваенергозбут» про стягнення з відповідача заборгованості за договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань.

Предметом доказування у цій справі є встановлення таких юридично значущих обставин:

?факту існування між сторонами договірних правовідносин;

?факту постачання позивачем електричної енергії;

?обсягу поставленої електричної енергії;

?розміру заборгованості;

?наявності чи відсутності правових підстав для звільнення відповідача від виконання договірного зобов`язання.

Інші обставини можуть враховуватися судом лише тією мірою, якою вони впливають на вирішення зазначених питань.

Суд установив, що 26 березня 2019 року ОСОБА_2 підписала заяву-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 1190233536, унаслідок чого між сторонами виникли договірні правовідносини щодо постачання електричної енергії до житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Факт укладення зазначеного договору відповідач під час розгляду справи не заперечувала. Також сторонами не заперечувався факт відкриття особового рахунку саме на ім`я відповідача.

Матеріали справи не містять доказів того, що після укладення договору сторони уклали будь-які додаткові угоди, якими змінювався споживач електричної енергії, припинялися договірні правовідносини чи здійснювалася заміна боржника у зобов`язанні. Відсутні також докази звернення відповідача до позивача із заявою про припинення договору або переоформлення особового рахунку на іншу особу. Крім того, матеріали справи не містять доказів звернення третьої особи до позивача щодо укладення окремого договору про постачання електричної енергії, відкриття нового особового рахунку чи внесення змін до існуючих договірних відносин.

Таким чином, протягом усього спірного періоду саме ОСОБА_2 залишалася стороною договору про постачання електричної енергії та споживачем у розумінні укладеного між сторонами договору.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію, а кредитор має право вимагати виконання цього обов`язку.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускаються.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними ресурсами через приєднану мережу споживач зобов`язаний оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватися умов укладеного договору.

Наведені положення цивільного законодавства свідчать, що саме укладений договір є юридичним фактом, який породжує взаємні права та обов`язки його сторін.

Отже, до моменту належного припинення договору або заміни сторони у зобов`язанні саме відповідач залишається боржником перед позивачем, незалежно від подальшої зміни правового режиму належного їй нерухомого майна.

Основним запереченням сторони відповідача проти заявлених позовних вимог є посилання на те, що після ухвалення Миргородським міськрайонним судом Полтавської області рішення від 14 грудня 2021 року у справі № 541/1982/21, яке набрало законної сили 17 травня 2022 року, відповідач перестала бути одноособовим власником житлового будинку, оскільки право власності на одну другу його частину було визнано за ОСОБА_1 . Крім того, представник відповідача посилався на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області у справі № 551/135/23, яким між співвласниками було проведено виділ часток житлового будинку в натурі.

На думку сторони відповідача, після виникнення спільної часткової власності обов`язок щодо оплати комунальних послуг мав покладатися на кожного зі співвласників пропорційно належній йому частці.

Суд відхиляє зазначені доводи з таких підстав.

Справді, рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 14 грудня 2021 року змінило правовий режим належного відповідачу житлового будинку. Після набрання ним законної сили відповідач перестала бути одноособовим власником нерухомого майна, натомість між нею та ОСОБА_1 виникло право спільної часткової власності.

Водночас виникнення, зміна чи припинення речового права саме по собі не означає автоматичної зміни сторін цивільного зобов`язання, яке виникло на підставі договору.

У цій справі між сторонами існують договірні, а не речові правовідносини.

Предметом заявленого позову не є визначення прав співвласників щодо користування житловим будинком, не є встановлення порядку участі кожного зі співвласників у витратах на утримання спільного майна та не є вирішення питання щодо розподілу обов`язків між співвласниками. Предметом розгляду є виключно належне виконання відповідачем укладеного між нею та позивачем договору про постачання електричної енергії.

Тому юридичне значення для правильного вирішення спору має не факт виникнення спільної часткової власності, а встановлення особи, яка є стороною договору та боржником у відповідному зобов`язанні.

Як установлено судом, після виникнення права спільної часткової власності сторони договору про постачання електричної енергії не змінювалися. Позивач не укладав нового договору з ОСОБА_1 . Будь-які зміни до існуючого договору сторонами не вносилися. Особовий рахунок продовжував обліковуватися за відповідачем. Жодних заяв щодо припинення договору, його переоформлення або переведення прав та обов`язків споживача суду не подано.

Таким чином, після виникнення права спільної часткової власності саме відповідач продовжувала залишатися стороною договору з позивачем та носієм усіх договірних прав і обов`язків.

Посилання представника відповідача на те, що третя особа користувалася частиною будинку та окремо сплачувала комунальні платежі, також не є підставою для відмови в задоволенні позову. У судовому засіданні третя особа дійсно підтвердила факт користування належною їй частиною житлового будинку та повідомила про оплату окремих комунальних платежів за один із місяців.

Водночас такі пояснення свідчать лише про фактичне користування майном.

Вони не підтверджують виникнення між нею та позивачем договірних правовідносин. Факт користування нерухомим майном не є тотожним факту набуття статусу сторони договору постачання електричної енергії. Саме укладення договору є юридичним фактом, який породжує відповідні права та обов`язки.

Суд також враховує, що відповідно до статті 322 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати належне йому майно, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Відповідно до статті 360 ЦК України кожен співвласник зобов`язаний відповідно до своєї частки брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів та інших обов`язкових платежів, а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними зі спільним майном.

Однак наведені норми регулюють внутрішні правовідносини співвласників щодо розподілу між ними витрат, пов`язаних із належним їм майном. Вони не змінюють зміст уже існуючих договірних зобов`язань між кредитором і боржником.

Інше тлумачення зазначених норм фактично означало б можливість зміни сторони цивільного договору без волевиявлення кредитора, що суперечило б загальним засадам договірного права та принципу обов`язковості договору.

За таких обставин суд доходить висновку, що виникнення права спільної часткової власності на житловий будинок не припинило договірних правовідносин між ТОВ «Полтаваенергозбут» та ОСОБА_2 , а тому саме відповідач залишається належним боржником за укладеним договором.

Водночас суд зазначає, що виконання відповідачем рішення суду про стягнення заборгованості не позбавляє її права, за наявності передбачених законом підстав, звернутися до іншого співвласника з окремою вимогою про компенсацію частини понесених витрат відповідно до положень цивільного законодавства, оскільки такі правовідносини є самостійними та не є предметом розгляду у цій справі.

Відповідно до статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши подані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позивач належними та допустимими доказами довів існування між сторонами договірних правовідносин, факт постачання електричної енергії, обсяг її споживання та наявність непогашеної заборгованості.

Так, факт укладення між сторонами договору підтверджується заявою-приєднання від 26 березня 2019 року, підписаною відповідачем, відповідно до якої остання приєдналася до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг.

Належність зазначеного доказу відповідач не спростувала. Справжність підпису відповідача на заяві-приєднанні не заперечувалася. Клопотань про проведення судової почеркознавчої експертизи або про визнання цього документа недопустимим доказом суду не заявлялося. Тому суд приймає зазначений документ як належний і допустимий доказ виникнення між сторонами договірних правовідносин.

Факт постачання електричної енергії підтверджується матеріалами особового рахунку, рахунками на оплату, інформацією оператора системи розподілу щодо фактичних обсягів споживання електричної енергії, а також розрахунком заборгованості, поданим позивачем. Доказів того, що електрична енергія у спірний період не постачалася або постачалася не в повному обсязі, суду не надано.

Відповідач також не заявила вимог щодо перевірки правильності визначення обсягів спожитої електричної енергії, не подала доказів несправності засобів обліку чи помилковості здійснених позивачем нарахувань.

Суд звертає увагу, що сторона відповідача фактично не оспорювала самого факту споживання електричної енергії. Заперечення відповідача зводилися виключно до того, що після виникнення права спільної часткової власності вона не повинна самостійно нести відповідальність за оплату всієї вартості спожитої електроенергії.

Водночас зазначені доводи стосуються правової оцінки спірних правовідносин, а не спростовують факту існування заборгованості.

Таким чином, факт споживання електричної енергії у спірний період суд вважає доведеним.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості вартість електричної енергії, спожитої за період з 01 листопада 2023 року до 01 березня 2024 року, становить 20 681 грн 76 коп., з яких відповідач сплатила 18 285 грн 14 коп., у зв`язку з чим утворилася заборгованість у сумі 5 579 грн 62 коп.

Суд перевірив зазначений розрахунок. Він містить інформацію щодо кожного розрахункового періоду, обсягу спожитої електричної енергії, вартості послуг, здійснених оплат та залишку несплаченої суми. Вказаний розрахунок узгоджується з іншими матеріалами справи та відповідає наведеним позивачем обставинам.

Відповідач не надала альтернативного розрахунку заборгованості, не подала доказів повного погашення боргу, а також не навела конкретних заперечень щодо правильності здійснених позивачем нарахувань.

Отже, розмір заявленої до стягнення заборгованості в сумі 5 579 грн 62 коп. є доведеним та обґрунтованим.

Оскільки між сторонами існували договірні правовідносини, позивач належним чином виконав свій обов`язок щодо постачання електричної енергії, а відповідач не виконала свого обов`язку щодо повної та своєчасної оплати спожитої електричної енергії, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню також понесені позивачем і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 274 ЦПК України, статтями 509, 525, 526, 629, 714 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтаваенергозбут» до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію задовольнити повністю.

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтаваенергозбут» заборгованість за договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг за період з 01 листопада 2023 року по 01 березня 2024 року у розмірі 5 579 (п`ять тисяч п`ятсот сімдесят дев`ять) гривень 62 копійки.

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтаваенергозбут» судовий збір у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок.

Рішення суду після набрання ним законної сили є обов`язковим до виконання у порядку та спосіб, визначені законодавством України.

Рішення може бути оскаржене до Полтавський апеляційний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення судом апеляційної інстанції постанови за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О. А. Городівський