Рішення № 138008932, 03.07.2026, Нововолинський міський суд Волинської області

Справа № 165/517/26

Провадження № 2/165/628/26

НОВОВОЛИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2026 року м. Нововолинськ

Нововолинський міський суд Волинської області в складі:

головуючого судді Василюка А.В.,

за участю секретаря Навроцької М.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Нововолинську, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальність "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

встановив:

20 лютого 2026 року ТзОВ "Споживчий центр", в особі представника Кузьменко М.В. звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 14 листопада 2024 року між ТзОВ "Споживчий центр" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №14.11.2024-100002102. На підставі укладеного договору відповідач отримала кредит у розмірі 4000 грн., строком на 140 днів із фіксованою незмінною відсотковою ставкою 1% за день користування кредитом, яка застосовується протягом перших семи чергових періодів користування кредитом зазначених у графіку платежів. Позивач ТзОВ "Споживчий центр" свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, надало можливість відповідачу розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором, однак відповідач ОСОБА_1 , всупереч чинному законодавству та умовам договору, належним чином обов`язки перед фінансовою установою не виконала та має прострочену заборгованість, яка станом на дату подачі позову до суду складає 11560 грн., і включає заборгованість по тілу кредиту в розмірі 4000 грн., 4760 грн. заборгованості за відсотками та 200 грн. комісії (пов`язаної з наданням кредиту), а також 600 грн. додаткової комісії, 2000 грн. неустойки. З огляду на викладене, просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 в користь ТзОВ "Споживчий центр" заборгованість за договором №14.11.2024-100002102 від 14 листопада 2024 року, в розмірі 11560 грн., а також понесені судові витрати.

Ухвалою від 23 лютого 2026 року відкрито провадження у справі та постановлено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом, повідомленням сторін.

У судове засідання представник позивача не з`явився, у п.3 прохальної частини позовної заяви представник ОСОБА_2 просив суд здійснювати розгляд справи за відсутності позивача та його представника, за наявними в матеріалах справи доказами (зворот а.с. 8).

У відповіді на відзив представник позивача Чехун Ю.В. зазначила та просила врахувати, що позивачем було подано належні, допустимі та достатні докази на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, що відповідає вимогам статей 7679, 81 ЦПК України. Згідно із закріпленою у статті 204 ЦК України презумпцією правомірності правочину правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача». Документи, що складають кредитний договір, підписувались за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано у смс-повідомленні на номер, вказаний останнім, як фінансовий. Саме його було використано відповідачем для підписання кредитного договору. Відповідач не заперечує, що відповідний засіб зв`язку належить їй або що на час укладення спірних договорів вона втратила вказаний засіб зв`язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування. Крім того, просить врахувати, що позивач надав належний доказ видачі кредитних коштів, що є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги», оскільки містить усі відомості щодо платіжної операції у відповідності вищезазначеного закону, а відтак належним та допустимим доказом видачі коштів відповідачу. Також, від центрального вузла системи BankID Національного банку України були отримані дані, які однозначно ідентифікують відповідача. Заперечуючи щодо належність проведення ідентифікації відповідач не підтвердив це відповідними засобами доказування. Матеріали справи також не містять жодних розрахунків, які б спростовували правильність розрахунків заборгованості долучених до матеріалів справи позивачем, а за висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 11.07.2018 року у справі №753/7883/15, доводи сторони про необґрунтованість розрахунку кредитної заборгованості є безпідставними. Кредитний договір з відповідачем був укладений після набуття чинності змін до ЗУ "Про споживче кредитування", а тому вимога позивача про стягнення неустоки є правомірною, з огляду також на те, що нормами ЦК України врегульовано загальне питання про звільнення від сплати неустойки позичальників при отримані кредиту (позики), в той час як ЗУ "Про споживче кредитування" є спеціальною нормою, яка регулює питання щодо загальних правових та організаційних засад споживчого кредитування (а.с.49 -59).

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, 08 квітня 2026 року подала до суду відзив, у якому просила суд відмовити у позові, судові витрати просила покласти на позивача. Вказала на те, що вона не укладала спірний договір з позивачем та не отримувала грошових коштів. Кредитний договір був оформлений невідомими особами, які скористалися втраченим її закордонним паспортом. Про втрату офіційного документу та його неправомірне використання вона повідомила правоохоронні органи, і оскільки її волевиявлення на укладення договору не було, такий правочин вона вважає нікчемним. Крім того, зазначила, що відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, не підлягає стягненню неустойка у розмірі 2000 грн., а нарахування комісії у розмірі 800 грн. суперечать ст.11 ЗУ «Про споживче кредитування». Крім того, проценти та інші платежі (сумарно нараховані у розмірі 7560 грн.) перевищують обмеження, встановлені ч.3 ст.21 ЗУ «Про споживче кредитування». Також просила суд врахувати її складний майновий стан, те що вона самостійно виховує двох дітей і нараховані кошти за договором, що вдвічі перевищує тіло кредиту, будуть для її сім`ї непосильними, позбавлять її дітей належного забезпечення та відповідно суперечить принципу справедливості (а.с.38). У заяві від 09 червня 2026 року відповідач просила суд врахувати платіжні інструкції від 09 червня 2026 року про погашення кредитної заборгованості у загальному розмірі 9000 грн. (а.с.78-80)

Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи та подані докази, з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 14 листопада 2024 року між позивачем ТзОВ «Споживчий центр» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №14.11.2024-100002102, шляхом підписання сторонами пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), заявки та відповіді позичальника про прийняття пропозиції (а.с. 17-23).

Згідно п.3.1. договору кредитодавець зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію.

Пунктом 3.2. встановлено, що кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до п.4.1. договору кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту: банківський рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача.

Як зазначено у заявці кредитного договору №14.11.2024-100002102, що є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), з якою позичальник ознайомилася на сайті та підписала одноразовим ідентифікатором, ОСОБА_1 був наданий кредит у розмірі 4000 грн., строком на 140 днів. Денна процентна ставка складала 1%, що нараховується за день користування кредитом, яка застосовується протягом перших семи чергових періодів користування кредитом зазначених у графіку платежів (а.с.20).

Комісія, що пов`язана з наданням кредиту обумовлена сторонами в розмірі 200 грн., нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту, сплачується згідно графіку платежів.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості нараховується у розмірі 200 грн. у кожному з 3 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом (п.9 заявки).

Відповідач підтвердила отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних нею умов кредитування.

Таким чином, на переконання суду, відповідачем не надано належних доказів укладення кредитного договору від її імені іншою особою (особами) та за відсутності її волевиявлення, вжиття дій зі звернення до кредитодавця для перевірки помилковості видачі кредиту, відмови від нього у строк, установлений Законом України «Про споживче кредитування», матеріали справи доводять, що перерахування кредитних коштів за кредитним договором здійснено на рахунок, відкритий на ім`я відповідача.

При ухваленні рішення у справі суд враховує, що саме по собі звернення відповідача до правоохоронного органу (а.с.39) та втрата паспорта громадянина України для поїздок за кордон не може свідчити про вчинення кримінального правопорушення щодо відповідача, оскільки такі обставини можуть бути встановлені лише обвинувальним вироком суду, а також не може бути підставою для звільнення позичальника від обов`язку належного виконання кредитного зобов`язання і виконання умов договору, в разі настання певних обставин, передбачених ними.

Однак, суд зазначає, що без введення позичальником відповідних даних, відомих тільки відповідачеві, таких, як пароль до телефону (PIN), коду доступу до кредитних карток (CVV), здійснення його верифікації, в тому числі і шляхом введення паролів доступу до передання ним та отримання Товариством персональних даних від відповідача з метою укладення договору, таке укладення кредитного договору є неможливим. А відповідачем не надані докази протиправності дій третіх осіб стосовно неї, які стосуються підписання кредитного договору. Крім того, відповідач вчасно не вчинила жодних дій спрямованих на своєчасне, невідкладне сповіщення кредитодавця про несанкціонований доступ до її особистих даних.

Частиною 12 ст.11 Закону України «Про електронні довірчі послуги» встановлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Абзац 2 ч.2 ст.639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Оскільки, у наявних в матеріалах справи, а саме копії заявки відповідача та пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), наявні всі істотні умови кредитного договору, зокрема сума кредиту, строк користування кредитом, процентна ставка за користування кредитом, графік платежів, вказана заявка та підтвердження кредитного договору підписані електронним підписом відповідача, суд вважає, що відповідач ОСОБА_1 підписала кредитний договір та була проінформована про всі істотні умови кредитного договору.

Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст.626, ст.628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За таких обставин факт укладення договору між сторонами підтверджений наданими позивачем доказами та не спростований відповідачем.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що прийняті зобов`язання за кредитним договором позивач ТзОВ «Споживчий центр» виконав, та надавав відповідачу кредитні кошти у розмірі 4000 грн., що підтверджується довідкою-повідомленням №245-0902 від 09 лютого 2026 року. У свою чергу, взяті на себе зобов`язання відповідач належним чином не виконала, у зв`язку з чим утворилася заборгованість за кредитним договором.

З наданої позивачем довідки-розрахунку (а.с.13-16) про стан заборгованості за кредитним договором №14.11.2024-100002102 від 14 листопада 2024 року за відповідачем у фінансовій установі рахується заборгованість у розмірі 11560 грн, що включає заборгованість по тілу кредиту в розмірі 4000 грн., 4760 грн. заборгованості за відсотками та 200 грн. комісії (пов`язаної з наданням кредиту), а також 600 грн. додаткової комісії, 2000 грн. неустойки.

Оскільки наданий позивачем розрахунок заборгованості не був спростований відповідачем, суд, з огляду на встановлений строк кредитування, приймає його до уваги та вважає доведеним розмір заборгованості по тілу кредиту, відсоткам та комісії, що нарахована при наданні кредиту.

Вирішуючи спір в частині стягнення з відповідача пені (неустойки), суд виходить з наступного.

Законом України від 15 березня 2022 року №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-IX) доповнено, серед іншого, розділ "Прикінцеві та перехідні положення"Цивільного кодексу України пунктом 18.

Згідно з п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

У зв`язку з військовою агресією РФ проти України, згідно із Указом Президента України «Про ведення воєнного стану в Україні» №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 24 лютого 2022 року, який діє до теперішнього часу.

При цьому, суд наголошує, що основним регулятором договірних відносин є ЦК України, а не окремі закони, що підтверджується висновками у постанові ВС від 10.10.2018 у справі №362/2159/15-ц.

Водночас п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про споживче кредитування» встановлено, що у разі прострочення споживачем у період з 01.03.2020 до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності ЗУ "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені ч.4 ст.1056-1 ЦК України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені ч.2 ст.3 цього Закону.

З системного аналізу як приписів п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про споживче кредитування», про які вказував позивач, так і п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, встановлено, що відповідні положення ЗУ «Про споживче кредитування» не мають предметом свого правового регулювання правовідносини щодо нарахування пені під час воєнного стану в державі, а стосуються унормування цивільного законодавства у зв`язку з іншими обставинами, а саме прийняття ЗУ "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг".

Враховуючи вищезазначене, вимоги про стягнення з відповідача неустойки (2000 грн.) за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) грошового зобов`язання, суперечать законодавству.

Також, позивач, заявляючи вимоги, просив стягнути з відповідача в користь позивача 600 грн. заборгованість за додатковою комісією.

Нараховуючи комісію у заявленому розмірі фінансова установа не зазначила та не надала доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору.

У постанові КЦС у складі ВС від 15. 01.2020 у справі №363/940/16-ц зазначено, що умови кредитного договору, які передбачають сплату одноразової комісії за надання фінансового інструменту та щомісячної комісії за обслуговування кредиту без зазначення конкретних послуг, є нікчемними. Суд підкреслив, що такі комісії фактично є платою за дії, які банк здійснює на власну користь, що суперечить принципам справедливості та вимогам Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до п.59 Постанови КЦС від 04.04.2025 року у справі №757/2965/15-ц, практика правозастосування положень ст.11, ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», а також положень ст.55 закону України «Про банки і банківську діяльність», у редакціях, які набрали чинності з 13 січня 2006 року, зокрема в частині визнання нікчемними положень кредитного договору про сплату винагороди за надання фінансового інструменту є усталеною (постанова ВСУ від 15.01. 2020 у справі №363/940/16-ц).

З змісту договору судом також неможливо визначити та встановити за які саме послуги надані фінансовою установою, фактично стягується комісія у вказаному розмірі

При цьому, згідно ч.1 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Також, згідно з ч.8 ст 18 Закону України «Про захист прав споживачів», нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

З огляду на вищевикладене, суд не знаходить обгрунтованих підстав для стягнення з відповідача в користь позивача комісії у розмірі 600 грн.

Враховуючи наведені положення законодавства, суд приходить висновку, що позивач ТзОВ «Споживчий центр» вправі стягувати з відповідача заборгованості за основним боргом, відсотків та разової комісії, тобто у загальному розмірі 8960 грн.

При цьому, 09 червня 2026 року відповідач ОСОБА_1 надала суду платіжні інструкції за №3ХХ7-РМ63-АК9Р-МК20 та №С4Р3-2ТВК-1374-7Р1Х (а.с.79-80), на підтвердження перерахування коштів в розмірі 9000 грн. в користь позивача в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором та надіслання копій цих платіжних документів для відома представнику позивача (а.с.81-83), однак позивач ТзОВ «Споживчий центр» не зменшив заявлені позовні вимоги та /або не відмовився від заявлених позовних вимог, в порядку передбаченому ЦПК України.

Частиною 2 ст.49 ЦПК України визначено, що крім прав та обов`язків, визначених у ст.43 цього Кодексу позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу; позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

З огляду на викладене, оскільки позивач не скористався своїм правом передбаченим ст.49 ЦПК України, суд відмовляє у задоволенні заявлених позовних вимог, у зв`язку їх необґрунтованістю та безпідставністю на час розгляду справи судом.

Відповідно до ч.1, п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. А у разі відмови у позові, судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з вищевикладеними нормами процесуального права судові витрати, понесені позивачем та підтверджені документально, суд залишає за позивачем (а.с. 10).

Керуючись ст.13, ст.12, ст.81, ст.137, ст.141, ст.211, ст.259, ст.263, ст.279 ЦПК України, на підставі ст.610, ст.611, ст.625, ст.1050 ЦК України, суд

ухвалив:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (юридична адреса: вул. Саксаганського, 133-А, м. Київ, 01032, код ЄДРПОУ 37356833) про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ) заборгованість за кредитним договором №14.11.2024-100002102 від 14 листопада 2024 року, в розмірі 11560 (одинадцять тисяч п`ятсот шістдесят) грн. 00 коп., відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя підпис А.В. Василюк