Рішення № 138007241, 06.07.2026, Слобідський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд м. Харкова)

Провадження № 2/641/2529/2026 Справа № 553/2040/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року м. Харків

Слобідський районний суд міста Харкова в складі:

головуючого судді Онупко М.Ю.,

за участю секретаря Колєсніченко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

Позивач Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» (далі КП «ХТМ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за опалення та гарячу воду в розмірі 87 222 грн. 30 коп., а також судові витрати в розмірі 2481 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачем послуг КП «ХТМ». Внаслідок неповної та несвоєчасної сплати послуг у боржника утворилась заборгованість за період з 01.08.2001 року по 31.01.2022 року за надані послуги за опалення та гарячу воду в розмірі 87 222,30 грн., 3% річних в розмірі 1486,29 грн., та інфляційні витрати в розмірі 4008,73 грн., а всього в розмірі 92 717,32 грн.

Враховуючи вищевикладене позивач був вимушений звернутися з вказаним позовом до суду.

Ухвалою Слобідського районного суду міста Харкова від 25.03.2026 року заяву представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення за позовом КП «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості було задоволено. Заочне рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 12.09.2023 року по цивільній справі за позовом КП «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасовано. Призначено справу до розгляду у спрощеному позовному провадженні в судове засідання.

В судове засідання представник позивача не з`явився, в позовній заяві зазначив про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти ухвалення у справі заочного рішення не заперечував.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки суду не повідомила.

До судового засідання представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

У наданих до суду додаткових поясненнях представник відповідача зазначив, що заочним рішенням від 17.04.2023 року суд вирішив стягнути заборгованість за надані послуги з опалення та гарячої води за період з 01.08.2001 року по 31.01.2022 року в розмірі 92 717,32 грн. Таким чином, позивач просить стягнути заборгованість більш ніж за 20 років, що суперечить чинному цивільному законодавству України. Враховуючи наведене просив застосувати строки позовної давності 3 роки з дати подання позову у справі № 553/2040/22 за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Дослідивши матеріали справи, докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що відповідач зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач є споживачем послуг КП «ХТМ» і не в повному обсязі сплачує за надані послуги з опалення та гарячу воду.

Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII від 09.11.2017 року.

У відповідності до пункту 2 частини 1 статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги з постачання теплової енергії, постачання гарячої води.

Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII від 09.11.2017 року визначено, що фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги є індивідуальним споживачем.

Згідно п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII від 09.11.2017 року індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України від 24 червня 2004 року № 1875-IV), житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Такі послуги надаються споживачу - фізичній чи юридичній особі, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Враховуючи наведене, обов`язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

У частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути єдиною підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та підтверджена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18).

Статтею 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Частиною 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до ст. 68 Житлового кодексу України наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.

Відповідно до пп. 1 п. 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630 (далі Постанова №630), споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлені договором строки.

Відповідно до п. 18 Постанови № 630 розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

Порядок формування та затвердження цін і тарифів на житлово-комунальні послуги встановлені ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV від 24.06.2004 року.

До повноважень позивача не входить зменшення або збільшення тарифів, встановлених для оплати наданих послуг.

Крім того, положеннями ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII від 09.11.2017 року встановлено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач є споживачем послуг КП «ХТМ» і не в повному обсязі сплачує за надані послуги з опалення та гарячу воду.

З наданого розрахунку вбачається, що протягом тривалого часу відповідач не в повному обсязі здійснювала оплату за надані позивачем послуги, внаслідок чого в неї утворилася заборгованість, яка за період з 01.08.2001 року по 31.01.2022 року за надані послуги за опалення та гарячу воду в розмірі 87 222,30 грн., 3% річних в розмірі 1486,29 грн., та інфляційні витрати в розмірі 4008,73 грн., а всього в розмірі 92 717,32 грн.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи КП «ХТМ» надавало відповідачу зазначені вище послуги, відповідач їх одержував і не відмовлявся від них у встановленому законом порядку. Окрім того, відповідач офіційно, у встановленому чинним законодавством порядку не відмовився від послуг, які надавало йому КП «ХТМ», а тому в нього виник обов`язок сплатити ці послуги.

Враховуючи, що відповідач належним чином зобов`язання щодо оплати комунальних послуг не виконав, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог КП «Харківські теплові мережі».

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 просять застосувати до позовних вимог наслідки пропуску строку позовної давності, про що зазначив у наданій до суду заяві.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Частинами четвертою, п`ятою статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

За загальним правилом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 наголошував на тому, що перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову у матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов`язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Перебіг позовної давності пов`язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається.

При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)»введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02.04.2020 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22).

Враховуючи, що з 02.04.2020 року з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 257 ЦПК України, продовжуються на строк дії такого карантину, позовні вимоги з 02.04.2017 року заявлені в межах строку позовної давності.

Таким чином, вбачається, що з даним позовом до суду КП «ХТМ» звернулося 28.06.2022 року, а період стягнення позивач зазначає з 01.08.2001 року по 31.01.2022 року, то суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги за період до 02.04.2017 року задоволенню не підлягають, оскільки заявлені поза межами строку позовної давності.

Враховуючи, що відповідач належним чином зобов`язання щодо оплати комунальних послуг не виконав, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь КП «ХТМ» заборгованість за опалення та гарячу воду у розмірі 60 330,58 грн.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за опалення та гарячу воду за період з 02.04.2017 року по 31.01.2022 року в розмірі 60 330,58 грн., підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 10 - 13, 76 - 81, 263 - 265, 268, 273, 293, 294, 315319 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , на користь комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за опалення та гарячу воду в розмірі 60 330 грн. 58 коп., та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1612 грн. 65 коп., а всього в розмірі 61 943 (шістдесят одна тисяча дев`ятсот сорок три) грн. 23 коп.

В іншій частині позовні вимоги - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, а якщо апеляційну скаргу подано - після закінчення апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення, а у разі його ухвалення за відсутності учасників справи - в той же строк з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Сторони по справі:

Позивач - Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі», місцезнаходження: м. Харків, вул. Мефодіївська, 11, код ЄДРПОУ 31557119.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя М.Ю.Онупко