Рішення № 138006722, 03.07.2026, Дергачівський районний суд Харківської області

справа № 619/3026/26

провадження № 2/619/1926/26

РІШЕННЯ

іменем України

03 липня 2026 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської областіу складіголовуючого суддіБолибока Є.А.за участюсекретаря судового засіданняЛоманової І.А.

Справа № 619/3026/26

Ім`я (найменування) сторін та інших учасників справи:

позивач: ПрАТ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «АРКС»;

відповідач: ОСОБА_1 .

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження позов про відшкодування шкоди в порядку регресу.

Стислий виклад позиції сторін.

04 травня 2026 року ПрАТ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «АРКС», в особі представника Прима А.П., звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ПАТ «НАСК «ОРАНТА» про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 18 966,16 грн. В обґрунтування позову посилалося на те, що 13.04.2020 між ПрАТ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «АРКС» та ОСОБА_2 було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту за № 50499а0хм, відповідно до умов якого було застраховано транспортний засіб Renault Duster, р/н НОМЕР_1 . 09.10.2020 року о 17:10 в м. Харків, вул. Котлова, 78 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю: автомобіля Renault Duster, р/н НОМЕР_1 , яким керував водій ОСОБА_2 . власник автомобіля, та автомобіля SAAB, р/н НОМЕР_2 , яким керував водій ОСОБА_1 , внаслідок чого було пошкоджено автомобіль Renault Duster, р/н НОМЕР_1 , що був застрахований у позивача за Договором добровільного страхування наземного транспорту № 50499а0хм від 13.04.2020 року (механічні пошкодження ТЗ зафіксовані в Довідці № 3020284640854137 про ДТП та акті огляду пошкодженого ТЗ з фото додатками). Згідно Відповіді від НПУ № 3020284640854137 про ДТП та Постанови Холодногірського районного суду м. Харкова від 30.10.2020 (справа № 642/5322/20]), дорожньо-транспортна пригода сталося внаслідок порушення водієм ОСОБА_1 пункту 13.1 ПДР (ст. 124 КлАП України). Страхувальник звернувся, до позивача з повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку та заявою на виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу. Відповідно до розрахунку суми страхового відшкодування, страхового акту № ARX2646340 від 29.10.2020 та умов Договору страхування № 50499а0хм від 13.04.2020, розмір страхового відшкодування склав 18 966,16 грн, яке позивачем було сплачено за відновлювальний ремонт пошкодженого транспортного засобу на СТО, що підтверджується платіжним дорученням № 718294 від 18.11.2020. Відповідно до п. 3 Договору страхування № 50499а0хм від 13.04.2020 вигодонабувачем за договором страхування є ПАТ «Креді Агріколь Банк». П. 27.1 Договору страхування № 50499а0хм від 13.04.2020 передбачено, що страхове відшкодування виплачується на підставі заяви Страхувальника (Вигодонабувача) і страхового акту, який складається Страховиком, позивачем та ПАТ «Креді Агріколь Банк» на підставі Генерального договору № ІМА-11-1/2011 про співробітництво та додаткової угоди №11 погоджено умови щодо отримання згоди вигодонабувача щодо визначення напрямку виплати страхового відшкодування. Зокрема, відповідно до п. 5.1 Генерального договору № ІМА-11-1/2011 про співробітництво (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 11) у разі виплати страхового відшкодування на «рахунок СТО» відповідь Вигодонабувача вважається отриманою Страховиком до виконання по всім страховим випадкам, оскільки сума страхового відшкодування за ними менша 20 000,00 грн. Отже, виплата страхового відшкодування здійснена позивачем на підставі заяви Страхувальника на рахунок СТО без отримання згоди Вигодонабувача. Відповідно до п. 27.13 Договору страхування № 50499а0хм від 13.04.2020 при пошкодженні ТЗ розмір страхового відшкодування дорівнює розміру збитків, визначених в кошторисі збитків, за вирахуванням встановленої Договором франшизи. Розрахунок розміру виплаченого позивачем страхового відшкодування за зазначеним і вище страховим випадком наступний: 18 966,16 грн 0,00 грн = 18 966,16 грн. 18 966,16 грн- вартість відновлювального ремонту ТЗ Renault Duster, р/н НОМЕР_1 згідно рахунку № АЮТО-АО6942 від 12.10.2020, ремонтної калькуляції від 12.10.2020 та Акту виконаних робіт № АЮТО-А06942 від 16.11.2020; 0,00 грн - франшиза згідно Договору страхування. Страхове відшкодування було розраховано та виплачено відповідно до рахунку, виставленого СТО, що надало послуги з відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, що є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового і відшкодування, які виникли внаслідок ДТП. З урахуванням положень ч. 1 ст. 990 ЦК України та ст..ст. 102, 104 Закону України «Про страхування», позивач вважає, що сама по собі відсутність звіту про оцінку витрат, пов`язаних з відновленням транспортного засобу, не є підставою для відмови у задоволенні позову, за умови підтвердження розміру оціненої шкоди іншими і доказами. Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення. На момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність винуватця дорожньо- транспортної пригоди ОСОБА_1 за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу SAAB, р/н НОМЕР_2 була застрахована відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в ПАТ HACK «Оранта» згідно полісу № ЕР/174134953, що підтверджується Відповіддю від НПУ № 3020284640854137 про ДТП та роздруківкою з бази МТСБУ щодо полісу № ЕР/174134953). Полісом № ЕР/174134953 встановлений ліміт відповідальності ПАТ HACK «Оранта» в розмірі 130 000,00 грн, франшиза -2 500,00грн. Таким чином до АТ «СК «АРКС» (правонаступника AT «СК «АХА СТРАХУВАННЯ»), позивача по справі, перейшло право вимоги на отримання від ОСОБА_1 та ПАТ HACK «Оранта» компенсації матеріальної шкоди, заподіяної власнику автомобіля Renault Duster, р/н НОМЕР_1 - ОСОБА_2 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 09.10.2020 о 17:10 в м. Харків, вул. Котлова, 78 . 05.05.2022 представник позивача звернувся до відповідача 2 (ПАТ HACK «Оранта») з заявою про виплату страхового відшкодування за вих. № СУ/010110/3. До Заяви було долучено належним чином засвідчені копії документів, що передбачені статтею 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Листом за вих. № 09-02-20/3143 від 29.03.2022 року ПАТ HACK «Оранта» було відмовлено у виплаті страхового відшкодування з огляду на пропуск строку в 1 рік на подання заяви про страхове відшкодування відповідно до п. 37.1.4 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Проте, право позивача на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене. Отже, на підставі вищезазначеного, до позивача перейшло право вимоги до відповідача 1, як до особи відповідальної за нанесену шкоду внаслідок ДТП нанесеної потерпілому. З метою досудового врегулювання спору позивачем 29.07.2022 було направлено на адресу відповідача 1 претензію за вих. № СУ/010І10/4-1, простим листом. Оскільки лист не повертався на адресу позивача, отже був отриманий відповідачем. У результаті проведення досудового врегулювання АТ «СК «АРКС» отримало відмову від Відповідача 2 (ПАТ HACK «Оранта») у виплаті страхового відшкодування на підставі підпункт 37.1.4 Пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV. Разом з тим, ані Закон № 1961-IV, ані ЦК України, ані будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілою особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено ЦК України при пропуску позовної давності. Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб`єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи В позасудовому порядку. Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові (Постанова Верховного Суду по справі № 147/66/17). Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим статтею 258 ЦК України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій нормі. З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений в законодавстві (стаття 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі. Таким чином, в розумінні ст.ст. 993, 1187, 1194 ЦК України у відповідача виникло зобов`язання перед позивачем відшкодувати завдані збитки в межах сплаченого позивачем страхового відшкодування страхувальнику останнього. Крім того, позивачем заявлено клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності та поновлення строків позовної давності.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Лазарєва М.Ю. просить взадоволенні позову ПАТ «СК «АРКС» до ОСОБА_1 , ПАТ «НАСК «ОРАНТА» про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди відмовити повністю. Стягнути з ПАТ «СК «АРКС» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 10 000,00 грн, які складаються із витрат на професійну правничу допомогу. Посилається на те, що дійсно, 09.10.2020 року о 17:10 в м. Харкові по вул. Котлова, 78 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Renault Duster, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля SAAB, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , внаслідок чого автомобіль Renault Duster, д.н.з. НОМЕР_1 отримав механічні пошкодження. Постановою Холодногірського районного суду м. Харкова від 30.10.2020 року у справі №642/5322/20, ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та піддано адміністративному стягненню. Цивільно-правова відповідальність відповідачки була забезпечена ПАТ «НАСК «ОРАНТА», згідно договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 13.04.2020 №174134953. Поліс на момент скоєння ДТП був чинний. 12.10.2020 представником АТ СК «АРСК» проведено огляд транспортного засобу ОСОБА_2 , встановлено пошкодження. За результатами розгляду Заяви про страхове відшкодування 18.11.2020 року позивачем було сплачено на рахунок ТОВ «АТЛАНТ МОТОРЗ» грошові кошти в розмірі 18966,16 грн., в рахунок страхового відшкодування згідно акту №ARX2646340. 05.05.2022 року позивач звернувся до ПАТ «НАСК «Оранта» з заявою про виплату страхового відшкодування за вих. №СУ/010110/3. Листом за вих. №09-02-20/3143 від 29.03.2022 року ПАТ НАСК «Оранта» було відмовлено у виплаті страхового відшкодування з огляду на пропуск строку в 1 рік на подання заяви про страхове відшкодування відповідно до п. 37.1.4 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Позивачем також долучено до матеріалів справи акт виконання робіт №АЮТО-А06942 від 16.11.2020, затверджений ТОВ «АТЛАНТ МОТОРЗ», з якого вбачається, що загальна вартість робіт, становить 18966,16 грн. (з урахуванням ПДВ). Відповідач ставить під сумнів реальність заявленого позивачем розміру відновлювального ремонту транспортного засобу позивача, встановлений вказаним актом та вважає його суттєво завищеним. Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів того, що саме такий розмір заявленої шкоди був необхідний для відновлення транспортного засобу. На момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована в ПАТ НАСК «Оранта» згідно полісу №EP/174134953. Полісом №ЕР/174134953, встановлений ліміт відповідальності ПА НАСК «Оранта» в розмірі 130 000,00 грн. франшиза-2500,00 грн. Встановлений позивачем розмір спричиненої шкоди склав 18966,16 грн., що покривається полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 13.04.2020р. №174134953. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 09 жовтня 2020 року позивачем ПрАТ «СК «АРКС» перераховано на рахунок ТОВ «АТЛАНТ МОТОРОЗ» страхове відшкодування у розмірі 18966,16 грн. З метою отримання відшкодування шкоди, керуючись ст. 993 ЦК України, із врахуванням того, що цивільно-правова відповідальність відповідачки була застрахована за полісом №ЕР/174134953 ПАТ «СК «АРКС» 05 травня 2022 року звернувся із заявою до ПАТ «НАСК «ОРАНТА» про виплату страхового відшкодування. Листом за вих. №09-02-20/3143 від 29.03.2022 року ПАТ НАСК «Оранта» було відмовлено у виплаті страхового відшкодування з огляду на пропуск строку в 1 рік на подання заяви про страхове відшкодування відповідно до п. 37.1.4 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Аналізуючи вказані обставин слід дійти, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961 IV підставою для відмови страховиком (страховою компанією) у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є, зокрема, неподання потерпілою особою заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП. Відтак, підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат. Разом з тим, ані Закон №1961-IV, ані ЦК України, ані будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілої особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено ЦК України при пропуску позовної давності. Водночас ЦК України передбачається також поновлення, зупинення, переривання позовної давності (статті 263-264, стаття 267 ЦК України). Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб`єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові. Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим статтею 258 ЦК України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій норми. З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, крім зазначених вище випадків, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV). Відтак, аналізуючи зазначене законодавство в сукупності з загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, слід дійти висновку, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв`язку з пропуском річного строку, має право на пред`явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності. У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку. Разом з тим, звертаючись до суду, позивач не посилається на те, що незвернення до страховика (страхової компанії) було обумовлене обставинами, які не залежали від його дій, та ним було здійснено розумних, необхідних та достатніх заходів щодо такого відшкодування, а тому з огляду на положення застосовного законодавства та зважаючи на релевантну судову практику, слід дійти висновку, що позов не відповідає принципам добросовісності поведінки учасників цивільних правовідносин, а тому не підлягає до задоволення.

У відповіді на відзив представник ПрАТ «СК «АРКС» - Прима А.П. зазначає, що Представник відповідача в своєму відзиві ставить під сумнів реальність заявленого позивачем розміру відновлювального ремонту транспортного засобу та вважає його суттєво завищеним, оскільки позивачем не надано належних доказів щодо розміру шкоди. Також, у поданому відзиві представник відповідача 1 зазначає, що обов`язок із виплати страхового відшкодування покладається виключно на страхову компанію, оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача 1 була застрахована на момент дорожньо-транспортної пригоди у ПАТ «НАСК «Оранта» згідно полісу ЕР/174134953. З зазначеними твердженнями Відповідача 1 погодитись неможливо, виходячи з наступного: 1. Щодо недоведеності Позивачем належним чином розміру завданої шкоди та відсутності належних доказів відновлювального ремонту. Представник Відповідача 1 у своєму відзиві ставить під сумнів реальність заявленого позивачем розміру відновлювального ремонту транспортного засобу та вважає його суттєво завищеним, оскільки позивачем не надано належних доказів щодо розміру шкоди. Твердження представника відповідача 1 є безпідставними та необґрунтованими. Звертаємо увагу суду, що представником відповідача 1 не надано жодного альтернативного розрахунку, експертного висновку чи інших доказів, які б спростовували визначений позивачем розмір шкоди або підтверджували його неправильність. Позивачем було розраховано та виплачено страхове відшкодування відповідно до страхового акту № ARX2646340 від 29.10.2020 року та умов Договору страхування № 50499а0хм від 13.04.2020 року на підставі рахунку СТО № АЮТО А06942 від 12.10.2020 року та ремонтної калькуляції від 12.10.2020 року. Відповідно до рахунку № АЮТО-А06942 від 12.10.2020 року вартість відновлювального ремонту ТЗ Renault Duster (д.р.н. НОМЕР_1 ) складає 18 966,16 грн., які Позивачем було сплачено за відновлювальний ремонт пошкодженого транспортного засобу на СТО - ТОВ «Атлант Моторз», що підтверджується платіжним дорученням № 718294 від 18.11.2020 року. Звертаємо увагу суду, що СТО ТОВ «Атлант Моторз» є офіційним дилером Renault в Україні. Ремонт транспортного засобу Renault Duster (д.р.н. НОМЕР_1 ) проводився на авторизованій станції технічного обслуговування згідно з рекомендаціями заводу-виробника автомобіля, оскільки це забезпечує використання оригінальних запчастин та кваліфікований сервіс. Страхове відшкодування було розраховано та виплачено відповідно до рахунку, виставленого СТО, що надало послуги з відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, що є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП. З урахуванням положень ч. 1 ст. 990 ЦК України та ст. 102, ст. 104 Закону України «Про страхування», Позивач вважає, що Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення яким оплачена виставлена станцією технічного обслуговування сума вартості відновлювального ремонту транспортного засобу. Водночас, акт виконаних робіт (разом з рахунком-фактурою, товарним чеком або іншим підтверджуючим документом) є фактичним доказом понесених витрат, тобто документом, що підтверджує реальне проведення ремонту; обсяг і перелік робіт, які були виконані; фактичну вартість запчастин і послуг та оплату з боку власника транспортного засобу. Тобто, саме акт виконаних робіт (та пов`язані з ним документи) є належним та допустимим доказом реального розміру збитків, тоді як попередній звіт є лише оціночним орієнтиром, що не відображає остаточну суму витрат, понесених у процесі відновлення. Акцентуємо увагу суду, що Позивачем разом з позовною заявою було надано Акт виконаних робіт № АЮТО-А06942 від 16.11.2020 року, який є доказом завданої шкоди та її розміру, оскільки документ підтверджує, що транспортний засіб пройшов ремонт на авторизованому СТО, а також містить конкретну інформацію про перелік і вартість виконаних робіт, замінених деталей та витрачених матеріалів. Отже, разом з рахунком № АЮТО-А06942 від 12.10.2020 року, ремонтною калькуляцією від 12.10.2020 року та платіжним дорученням № 718294 від 18.11.2020 року про оплату ремонту, акт виконаних робіт № АЮТО-А06942 від 12.10.2020 року є одним із ключових документів, що підтверджує, як сам факт шкоди, так і її вартісний вимір, і має доказове значення у страхових справах, і є повноцінним підтвердженням розміру шкоди. Акцентуємо увагу суду, що на підтвердження розміру завданих збитків позивачем до суду були надані всі необхідні та належні докази, зокрема акт огляду транспортного засобу, фотографії пошкодженого ТЗ, рахунок СТО № АЮТО-А06942 від 12.10.2020 року, ремонтної калькуляції від 12.10.2020 року, акту виконаних робіт № АЮТО-А06942 від 16.11.2020 року та платіжне дорученням № 718294 від 18.11.2020 року. Зазначені документи містять відомості щодо характеру пошкоджень, обсягу необхідних ремонтних робіт та їх вартості, а тому є належними і допустимими доказами у розумінні процесуального законодавства. Отже, твердження представника відповідача 1 про те, що позивачем нібито не доведено належним чином розмір завданої шкоди, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи. 2. Щодо відсутності у відповідача 1 підстав для відшкодування шкоди внаслідок ДТП, у зв`язку з наявністю діючого на момент ДТП полісу ОСЦПВВНТЗ № ЕР/174134953. У поданому відзиві представник відповідача 1 зазначає, що обов`язок із виплати страхового відшкодування покладається виключно на страхову компанію, оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача 1 була застрахована на момент дорожньо-транспортної пригоди у ПАТ «НАСК «Оранта» згідно полісу ЕР/174134953. Отже, покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на відповідача 1, суперечить меті інституту страхування цивільно правової відповідальності. З зазначеним твердженням Відповідача 2 погодитись неможливо, виходячи з наступного: Дійсно, на момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність винуватця дорожньо-транспортної пригоди - ОСОБА_1 (Відповідача 1) за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю. майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу SAAB (д.р.н. НОМЕР_2 ) була застрахована відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в ПАТ НАСК «Оранта» згідно полісу № ЕР/174134953. Тому, 05.05.2022 року представник Позивача звернувся до Відповідача 2 (ПАТ НАСК «Оранта») з Заявою про виплату страхового відшкодування за вих. № СУ/010110/3. Однак, ПАТ НАСК «Оранта» було відмовлено у виплаті страхового відшкодування з огляду на пропуск строку в 1 рік на подання заяви про страхове відшкодування відповідно до п. 37.1.4 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Проте, право позивача на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене. доводи представника відповідача 1 про те, що він є неналежним відповідачем у справі та не має жодного відношення до спірних правовідносин, є безпідставними та такими, що суперечать законодавству. Саме відповідач є особою, з вини якої було завдано шкоду позивачу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а страхова компанія лише забезпечує виконання обов`язку з відшкодування шкоди у межах укладеного договору страхування та встановлених законом лімітів відповідальності. Наявність договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності не припиняє деліктного зобов`язання винної особи та не звільняє її від участі у справі як відповідача. Відповідно, саме винуватець ДТП залишається особою, яка завдала шкоду, а страховик особою, яка у визначених законом межах несе обов`язок щодо здійснення страхової виплати. Крім того, визначення належного обсягу відповідальності кожного з відповідачів, у тому числі щодо наявності або відсутності підстав для покладення обов`язку зі сплати коштів виключно на страховика, належить до компетенції суду під час вирішення спору по суті. Також слід врахувати, що позовні вимоги заявлені до двох відповідачів з метою повного та ефективного захисту прав позивача, оскільки лише під час розгляду справи можливо встановити обсяг відповідальності страхової компанії, наявність підстав для страхової виплати, її межі, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, доводи представника відповідача 1 про відсутність його відношення до спірних правовідносин є необґрунтованими та не спростовують факту завдання шкоди саме його діями. 3. Щодо стягнення витрат на правову допомогу, ніби-то понесені Відповідачем 1 у розмірі- 10000,00 грн, зазначимо, що зазначені витрати є завищеними та необгрунтованими, та заперечуємо щодо їх стягнення з Позивача. Позивач заперечує проти стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн, оскільки заявлена сума є явно неспівмірною зі складністю справи, обсягом наданих послуг та ціною позову. Ціна позову у даній справі становить 18 966,16 грн, тоді як витрати на правничу допомогу фактично складають більше половини ціни позову, що не відповідає принципам розумності та співмірності судових витрат. Справу не можна віднести до категорії складних, вона не потребувала значного обсягу юридичної роботи, проведення великої кількості судових засідань чи підготовки складних процесуальних документів. Поданий представником відповідача 1 відзив не містить значного обсягу складної правової аргументації, а тому заявлений розмір витрат є завищеним.

У запереченнях на відповідь на відзив представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Лазарєва М.Ю. зазначає, що на момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована в ПАТ НАСК «Оранта» згідно полісу №EP/174134953. Полісом №ЕР/174134953, встановлений ліміт відповідальності ПА НАСК «Оранта» в розмірі 130 000,00 грн. франшиза-2500,00 грн. Встановлений позивачем розмір спричиненої шкоди склав 18966,16 грн., що повністю покривається полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 13.04.2020р. №174134953. Тобто, ОСОБА_1 , як винуватець ДТП несе обов`язок відшкодувати шкоду тільки в тому розмірі, який перевищує страхову виплату (страхове відшкодування), і на неї не може бути покладений обов`язок відшкодування позивачу, як страховику потерпілої особи шкоди, внаслідок несвоєчасного звернення останнього до страховика винної особи в порядку суброгації. Щодо заперечень позивача про стягнення витрат на правничу допомогу вказує, що у відзиві на позову заяву представником відповідача, згідно із п.9 ч.3 ст.178 ЦПК України, заявлено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом даної справи становлять 10000,00 грн. 12 травня 2026 року між ОСОБА_1 та Адвокатськийм Бюро «ЛАРАЗРЄВОЇ», в особі керуючого партнера адвоката Лазарєвої Марини Юріївни був укладений договір про надання професійної правничої допомоги № б/н, копія якого була долучена до відзиву на позовну заяву, згідно п.2.1 якого Адвокатське бюро зобов`язується підготувати та подати відзив на позовну заяву у справі №619/3026/26. Відповідно до п. 3 Договору за послуги визначені у цьому Договорі Клієнт зобов`язується сплатити Адвокату гонорар у розмірі 10000,00 грн в день укладення даного договору.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.

05 травня 2026 року ухвалою суду прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.Призначено перше судове засідання на 10 год 00 хв 02 червня 2026 року.

22 травня 2026 року через систему «Електронний суд» представником відповідача ОСОБА_1 Лазарєвою М.Ю. подано до суду відзив на позовну заяву.

27 травня 2026 року через систему «Електронний суд» представник позивача ОСОБА_3 подала до суду відповідь на відзив.

29 травня 2026 року через систему «Електронний суд» представником відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_4 подано до суду заперечення на відповідь на відзив.

10 червня 2026 року ухвалою суду поновлено судовий розгляд справи.

01 липня 2026 року представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Лазарєва М.Ю. подала додаткові пояснення, які просила врахувати під час розгляду справи.

03 липня 2026 року ухвалою суду закрито провадження у справі за позовом ПрАТ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «АРКС» до ПАТ «НАСК «ОРАНТА» про відшкодування шкоди в порядку регресу.

У судове засідання представник позивача ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» Прима А.П. не з`явилася, у поданій до суду через систему «Електронний суд» заяві просила розглядати справи без її участі. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить їх задовольнити.

У судове засідання відповідач ОСОБА_1 не з`явилася, її представник адвокат Лазарєва М.Ю. у поданій до суду через систему «Електронний суд» заяві просила розглядати справу без участі сторони відповідача. В задоволенні позовних вимог просила відмовити з підстав зазначених у відзиві.

Частиною третьою статті 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

09.10.2020 о 17:10 в м. Харкові по вул. Котлова, 78 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Renault Duster р/н НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля SAAB р/н НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , внаслідок чого автомобіль Renault Duster р/н НОМЕР_1 отримав механічні пошкодження.

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Renault Duster р/н НОМЕР_1 була застрахована в АТ «СК «АРКС» полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 50499а0хм від 13.04.2020.

Постановою Холодногірського районного суду м. Харкова від 30.10.2020 у справі № 642/5322/20 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та на неї накладено адміністративне стягнення у розмірі 340,00 грн.

На момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована в ПАТ НАСК «Оранта» згідно полісу №EP/174134953. Полісом №ЕР/174134953 встановлений ліміт відповідальності ПА НАСК «Оранта» в розмірі 130 000,00 грн, франшиза 2 500,00 грн.

20.06.2019 Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Страхування» було здійснено державну реєстрацію зміни свого найменування на Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС».

09.10.2020 ОСОБА_2 звернувся до АТ «СК «АРКС» з повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку та заявою на виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу.

12.10.2020 представником АТ СК «АРСК» проведено огляд транспортного засобу ОСОБА_2 , встановлено пошкодження.

Відповідно до розрахунку суми страхового відшкодування, страхового акту №ARX2646340 від 29.10.2020 та умов Договору страхування №504990хм від 13.04.2020, розмір страхового відшкодування склав 18 966,16 грн, яке позивачем було сплачено за відновлювальний ремонт пошкодженого транспортного засобу на СТО, що підтверджується платіжним дорученням №718294 від 18.11.2020.

За результатами розгляду Заяви про страхове відшкодування 18.11.2020 АТ СК «АРСК» було сплачено на рахунок ТОВ «АТЛАНТ МОТОРЗ» грошові кошти в розмірі 18 966,16 грн, в рахунок страхового відшкодування згідно акту № ARX2646340.

Відповідно до Акту виконання робіт № АЮТО-А06942 від 16.11.2020, затверджений ТОВ «АТЛАНТ МОТОРЗ», загальна вартість робіт, становить 18 966,16 грн (з урахуванням ПДВ).

05.05.2022 АТ «СК «АРКС» звернувся до ПАТ «НАСК «Оранта» з заявою про виплату страхового відшкодування за вих. № СУ/010110/3.

Листом за вих. №09-02-20/3143 від 29.03.2022 ПАТ НАСК «Оранта» було відмовлено у виплаті страхового відшкодування з огляду на пропуск строку в 1 рік на подання заяви про страхове відшкодування відповідно до п. 37.1.4 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Мотиви суду.

Всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами першою та другою статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 11 ЦК України однією з підстав для виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно із ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

За правилом пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до положень ст. 979 ЦК України, законом може бути встановлено обов`язок фізичної або юридичної особи укласти договір страхування (обов`язкове страхування). Вимоги щодо укладення договорів страхування за окремими класами страхування/категоріями страхових ризиків для врегулювання правовідносин, за якими вимагається обов`язкова наявність договору, можуть бути визначені законодавством.

Згідно із ст. 980 ЦК України предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України. Об`єктом страхування можуть бути: відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну.

За змістом статті 993 ЦК України до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства (ст. 999 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Приписами ст. 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана оплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

За змістом статті 9 Закону України «Про страхування», страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договором майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Відповідно до пунктів 9.1, 9.4 статті 9 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», чинного на час вчинення ДТП, страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування.

Згідно із п. 22.1 ст. 22 «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», чинного на час вчинення ДТП, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», чинного на момент вчинення ДТП, встановлено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Згідно зі ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана оплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Різниця між виплаченою страховиком сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту автомобіля пошкодженого у ДТП, викликана у тому числі законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком, а саме франшизою та врахуванням зносу при відшкодуванні витрат, пов`язаних із відновлювальним ремонтом транспортного засобу, оплачується винуватцем дорожньо-транспортної пригоди. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові по справі №755/7666/19 від 15.10.2020.

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц.

Аналогічні висновки зроблені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2018 у справі № 569/96/17, від 03.10.2018 у справі №760/15471/15-ц, від 27.03.2019 у справі № 752/16797/14-ц, від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, від 22.02.2022 у справі № 201/16373/16-ц, від 14.06.2023 у справі № 125/1216/20.

ПрАТ «СК «АРКС», яка є страховиком потерпілої особи, виконала свої зобов`язання за договором добровільного страхування наземного транспорту № 50499а0хм від 13.04.2020, відповідно до умов, визначених у ньому, здійснивши відшкодування завданих збитків у повному обсязі.

Однак, звернення до суду з позовом до ОСОБА_1 є передчасним, так як відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.

З огляду на вищевикладене, право на звернення ПрАТ «СК «АРКС» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу виникне лише за умови, що розмір завданої шкоди перевищить ліміт відповідальності ПАТ «НАСК «ОРАНТА».

Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову ПрАТ «СК «АРКС» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За нормами статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Суд наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року).

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями ст. 141 ЦПК України, у разі відмови у задоволенні позову, судовий збір покладається на позивача.

Щодо витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, на користь якої ухвалене рішення, за рахунок іншої сторони. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Чинне цивільне-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.

Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.

Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.

Однак, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

У відзиві на позову заяву представником відповідача, згідно із п. 9 ч. 3 ст. 178 ЦПК України, заявлено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом даної справи становлять 10 000,00 грн.

Так, згідно наданих доказів установлено, що 12 травня 2026 року між ОСОБА_1 та Адвокатськийм Бюро «ЛАЗАРЄВОЇ», в особі керуючого партнера адвоката Лазарєвої Марини Юріївни був укладений договір про надання професійної правничої допомоги № б/н.

Згідно з п.2.1 Договору, Адвокатське бюро зобов`язується підготувати та подати відзив на позовну заяву у справі №619/3026/26.

Відповідно до п. 3 Договору за послуги визначені у цьому Договорі Клієнт зобов`язується сплатити Адвокату гонорар у розмірі 10 000,00 грн в день укладення даного договору.

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера №б/н від 12.05.2026, АБ «ЛАЗАРЄВОЇ» прийнято від ОСОБА_1 10 000,00 грн на підставі Договору № б/н про надання правничої допомоги від 12.05.2026.

У відповіді на відзив на позовну заяву, представник ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» Прима А.П. заперечувала щодо їх стягнення з позивача витрат на правову допомогу, у розмірі 10 000,00 грн, посилаючись на те, що зазначені витрати є завищеними та необґрунтованими та заявлена сума є явно неспівмірною зі складністю справи, обсягом наданих послуг та ціною позову. Ціна позову у даній справі становить 18 966,16 грн, тоді як витрати на правничу допомогу фактично складають більше половини ціни позову, що не відповідає принципам розумності та співмірності судових витрат.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Верховний Суд у постанові від 28 вересня 2022 року у справі № 534/14/20 зазначив, «…надані адвокатом своїй клієнтці такі послуги, як: опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, вивчення відповідної судової практики, визначення правової позиції у справі; складання клопотань про долучення до матеріалів справи письмових доказів; складання вступного слова не є тими послугами, які є необхідними, а тому такі послуги не можуть бути враховані при розподілі судових витрат, понесених стороною…».

Отже, суд звертає увагу на те, що участь представника відповідача - адвоката Лазарєвої М.Ю. у цій справі у Дергачівському районному суді Харківської області обмежилась складанням відзиву на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив. При цьому участі у судовому засіданні представник відповідача не приймала надавши до суду через систему «Електронний суд» заяву про проведення судового засідання без її участі. Інші надані адвокатом послуги не є необхідними у даній справі.

Також суд не ставить під сумнів надання адвокатом Лазарєвою М.Ю. ОСОБА_1 правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, але ці послуги не є тими послугами, які підлягають оплаті у контексті витрат на правничу допомогу, про що неодноразово зазначав Верховний Суд.

Згідно висновків викладених Великою Палатою Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 20 вересня 2023 року у справі № 753/7936/22 (провадження № 61-1519св23).

Враховуючи, викладені обставини, складність справи, те, що у задовленні позову відмовлено, виходячи з обсягу фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, підтверджених належними та допустимими доказами, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин даної справи, суд дійшов висновку, що визначений представником відповідача розмір витрат на професійну правову допомогу під час розгляду справи у сумі 10 000,00 грн є завищеним, витрати у зазначеній сумі не можна визнати належно обґрунтованими та необхідними в контексті обставин цієї справи та вважає, що справедливим і співмірним буде стягнення з позивача на користь ОСОБА_1 1 000,00 грн у рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу.

Підстав для стягнення з відповідача ще 9 000,00 грн суд не вбачає.

Частиною першою статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Відповідно до абз. 1 ч. 6 ст. 259 ЦПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 12, 13, 81, 83, 89, 258, 259, 263-265, 268, 351, 352, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволенні позову ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу відмовити.

Стягнути з ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» на користь ОСОБА_1 судові витрати за надання правничої допомоги в розмірі 1 000,00 грн (одна тисяча).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) сторін та інших учасників справи:

позивач: ПрАТ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «АРКС», місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8, ідентифікаційний код 20474912;

відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Повне судове рішення складено 07 липня 2026 року.

Суддя Є. А. Болибок