Рішення № 138005172, 06.07.2026, Берегівський районний суд Закарпатської області

Справа № 297/1059/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2026 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі:

головуючого ІЛЬТЬО І. І.,

за участі секретаря судового засідання: Гарані О. А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ліцею імені Т.Г. Шевченка з поглибленим вивченням англійської мови Берегівської міської ради Закарпатської області про визнання рішення протиправним, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача ОСОБА_2 , в інтересах позивачки ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , мешканки АДРЕСА_1 , звернулась до Берегівського районного суду Закарпатської області із позовною заявою до ліцею імені Т.Г. Шевченка з поглибленим вивченням англійської мови Берегівської міської ради Закарпатської області про визнання рішення протиправним.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ОСОБА_1 є матір`ю неповнолітньої ОСОБА_3 , не позбавлена батьківських прав, а тому має рівні з батьком права та обов`язки щодо участі у вихованні дитини. Позивач зазначає, що звернулася до ліцею із заявою про проведення з дитиною психодіагностичної та корекційно-розвиткової роботи, однак отримала відповідь, яку вважає фактичною відмовою у наданні дитині психологічної допомоги та обмеженням її, як матері, у реалізації батьківських прав. Відповідач, як заклад освіти, повинен діяти в найкращих інтересах дитини. Позивач також зазначає, що рішення Берегівського районного суду Закарпатської області у справі № 297/4395/25 щодо визначення місця проживання дитини оскаржено в апеляційному порядку, а тому, на її думку, питання місця проживання дитини остаточно не вирішене.

Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 20 квітня 2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, призначивши її до розгляду по суті в приміщенні Берегівського районного суду Закарпатської області.

29.04.2026 року до Берегівського районного суду Закарпатської області надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача ОСОБА_4 , згідно якого відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Зі змісту відзиву вбачається, що 20.03.2026 року на електронну пошту ліцею надійшла заява ОСОБА_1 щодо проведення психологічної роботи з її дочкою. Практичним психологом було здійснено спробу первинного контакту з дитиною, однак учениця категорично відмовилася від спілкування на тему стосунків з матір`ю, зазначивши, що у неї «все добре» і сторонньої допомоги вона не потребує. У зв`язку із принципом добровільності психологічної роботи та необхідністю врахування позиції дитини, психологічна робота була призупинена.

Також відповідач зазначив, що 01.04.2026 року батько дитини ОСОБА_5 , з яким фактично проживала дитина, був запрошений до ліцею та ознайомлений із заявою матері. 07.04.2026 року батько надав письмову згоду на проведення психологічних дій з дитиною, після чого психологом було проведено бесіду з батьком та діагностичну роботу з дитиною із застосуванням методик «Незакінчене речення», «Коло», «Моя сім`я».

Крім того, 08.04.2026 року ліцеєм було надано відповідь на запит Служби у справах дітей Берегівської міської ради, а 27.04.2026 року позивачці було направлено повідомлення про результати психологічного діагностування з копією протоколу психологічної бесіди.

Перевіривши матеріали справи, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які позивач посилався, як на підставу своїх вимог, оцінивши докази на ствердження цих обставин в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Відповідно до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом статей 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та диспозитивності. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Завданням цивільного судочинства є не абстрактне встановлення факту неправомірності певної поведінки, а ефективний захист конкретного порушеного права або інтересу особи. Тому для задоволення позову позивач повинен довести: наявність у нього суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу; факт його порушення саме відповідачем; причинний зв`язок між поведінкою відповідача та порушенням права; можливість відновлення такого права обраним способом захисту.

Суд погоджується з тим, що мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, що прямо передбачено статтею 141 СК України. Також відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, а той із батьків, хто проживає окремо від дитини, має право на особисте спілкування з нею та участь у її вихованні.

Разом з тим рівність батьківських прав не означає, що заклад освіти має право ігнорувати волю самої дитини, принцип добровільності психологічного супроводу, фактичні обставини проживання дитини, наявність конфлікту між батьками, а також необхідність діяти обережно, нейтрально та виключно в інтересах дитини.

З матеріалів справи не вбачається, що відповідач заперечував статус позивача як матері дитини або позбавляв її права брати участь у вихованні дочки. Навпаки, відповідач відреагував на звернення позивача, направив бланк інформованої згоди, залучив практичного психолога, здійснив первинний контакт із дитиною, з`ясував позицію дитини, надалі залучив батька, отримав його згоду та фактично провів психологічну роботу.

Сам по собі лист від 25.03.2026 року не може розцінюватися як остаточна, безумовна та протиправна відмова у наданні психологічної допомоги дитині.

Зі змісту матеріалів справи вбачається, що на той момент психологічна робота була не припинена назавжди, а призупинена з огляду на відмову самої дитини від спілкування, відсутність на той час згоди батька, з яким дитина фактично проживала, та необхідність дотримання принципу добровільності психологічної роботи.

Вирішальне значення має те, що у подальшому відповідач фактично вчинив дії, про зобов`язання до яких просить позивач: було отримано згоду батька, проведено бесіду з ним, проведено діагностичну роботу з дитиною, надано інформацію Службі у справах дітей та повідомлено позивачку про результати психологічного діагностування.

Таким чином, обрана позивачем вимога про зобов`язання відповідача забезпечити проведення психологічної та корекційно-розвиткової роботи не підлягає задоволенню, оскільки матеріалами справи підтверджено, що відповідач уже здійснив відповідні дії в межах своїх повноважень та можливостей.

Крім того, суд враховує, що психологічна робота з дитиною не може бути проведена примусово виключно на підставі бажання одного з батьків, особливо в умовах сімейного конфлікту. Дитина є самостійним носієм прав та інтересів, а її думка відповідно до віку та рівня розвитку має враховуватися при вирішенні питань, які її стосуються.

Примусове залучення дитини до психологічної роботи всупереч її волі може не відповідати найкращим інтересам дитини та суперечити самій природі психологічної допомоги.

Суд також звертає увагу, що предмет спору фактично пов`язаний не лише з діяльністю закладу освіти, а й із ширшим сімейним конфліктом між батьками щодо участі матері у вихованні дитини, порядку спілкування з нею, визначення місця проживання та взаємодії батьків. Такі питання не можуть бути вирішені шляхом покладення на заклад освіти обов`язку фактично врегульовувати спір між батьками.

Якщо позивач вважає, що батько дитини перешкоджає їй у спілкуванні з дочкою або участі у вихованні, належним способом захисту є звернення до органу опіки та піклування або до суду з вимогами, які безпосередньо стосуються визначення способу участі матері у вихованні дитини, усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення графіку спілкування тощо. Натомість у даній справі відповідачем визначено саме заклад освіти, який не є стороною сімейного спору між батьками та не має повноважень замінювати собою орган опіки і піклування чи суд при вирішенні таких питань.

Суд критично оцінює доводи позивача про те, що відповідь від 25.03.2026 порушила її батьківські права, оскільки такі доводи не підтверджені належними та допустимими доказами. Позивач не довела, що відповідач відмовився визнавати її матір`ю дитини, заборонив їй брати участь у вихованні дитини, перешкоджав її спілкуванню з дитиною або створив будь-які юридичні наслідки, які обмежують її батьківські права.

Навпаки, дії відповідача свідчать про обережне реагування на складну сімейну ситуацію, в якій заклад освіти мав враховувати не лише звернення матері, а й позицію самої дитини, фактичне місце її проживання, позицію батька, з яким дитина проживала, та необхідність недопущення втягування дитини у конфлікт між батьками.

Суд наголошує, що найкращі інтереси дитини не можуть ототожнюватися виключно з волею одного з батьків. У справах, що стосуються дитини, визначальним є не формальне задоволення вимог одного з батьків, а реальна оцінка того, чи відповідає відповідний спосіб дій психологічному стану, волі, безпеці та стабільності дитини.

У даному випадку відповідач не ухилився від реагування на звернення позивача, а діяв послідовно: отримав звернення, залучив психолога, з`ясував позицію дитини, повідомив матір, у подальшому отримав згоду батька, провів бесіди та діагностичну роботу, проінформував компетентний орган та позивачку.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач не довела наявності протиправності у діях відповідача, не довела факту порушення її прав саме відповідачем та не довела необхідності застосування обраного способу захисту.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено повністю, судовий збір та інші понесені позивачем витрати покладаються на позивача та відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 273 ЦПК України, статтями 141, 157 СК України, Законом України «Про охорону дитинства», суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ліцею імені Т.Г. Шевченка з поглибленим вивченням англійської мови Берегівської міської ради Закарпатської області про визнання рішення протиправним відмовити.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Іван ІЛЬТЬО