Рішення № 138005098, 06.07.2026, Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 191/4256/25

Провадження № 2/191/2005/25

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

06 липня 2026 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючої судді Форощук С.А., за участю секретаря Вехник С.Л., згідно вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання технічними засобами, розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, в залі суду м. Синельникове Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Михайленко Маріам Ахмадівна, до Луганської міської ради; третя особа ОСОБА_2 про визнання права власності,

В С Т А Н О В И В :

позивач, в інтересах якої діє представник адвокат Михайленко Маріам Ахмадівна звернулась до суду з позовом до Луганської міської ради; третя особа ОСОБА_2 про визнання права власності. 26.01.2026 року від представника позивача - адвоката Михайленко Маріам Ахмадівна надійшла заява про зміну предмету позову, а саме визнати за ОСОБА_1 право власності на частини квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом та визнати за ОСОБА_1 право власності на частину у спільному сумісному майні подружжя квартири АДРЕСА_1 . В обґрунтування змінених позовних вимог зазначила, що позивач ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_3 у період шлюбу за договором купівлі-продажу від 25 березня 1994 року набули у власність квартиру АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, у зв`язку з чим відкрилась спадщина на належну їй частку у праві власності на вищевказану квартиру. Спадкоємцями першої черги за законом на належне їй спадкове майно є: чоловік, ОСОБА_1 та донька ОСОБА_2 , яка відмовилась від спадщини на користь батька, ОСОБА_1 . Таким чином, ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем частки у праві власності після смерті своєї дружини ОСОБА_3 . Постановою про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 29.07.2025 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку у праві власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 у зв`язку з відсутністю даних щодо реєстрації права власності на квартиру у Реєстрі права власності на нерухоме майно та відсутністю доступу до архіві БТІ, що здійснювало реєстрацію права власності, оскільки воно знаходиться на окупованій території. Відтак, єдиним можливим способом захисту його права є звернення з позовом про визнання права власності на частку квартири АДРЕСА_3 у порядку спадкування після смерті дружини у зв`язку з наявністю перешкод для оформлення спадкових прав. Щодо визнання права власності на належну частку позивачеві у спільному сумісному майні подружжя (1/2 квартири АДРЕСА_1 ). Державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації (м. Київ) від 16 квітня 2025 року позивачу було відмовлено у вчиненні реєстраційних дій на підставі п. 1, 2 частини 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у зв`язку з тим, що інформація щодо реєстрації речових прав на квартиру АДРЕСА_1 , здійснена до 1 січня 2013 року, а тому інформація, щодо реєстрації права власності може бути надана лише відповідним бюро технічної інвентаризації, власником якого є територіальна громада м. Луганськ в особі Луганської міської ради. Однак, відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022 року №309 «Про затвердження переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» з 07 квітня 2014 року населені пункти Луганської міської територіальної громади Луганської області, у т.ч. місто Луганськ є тимчасово окупованими. Таким чином, оскільки міське комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» не перебуває у сфері управління Луганської області, запитувана інформація щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 відсутня. Відтак, позивач має право звертатися до суду із даним позовом про визнання у тому числі його частки у праві спільної сумісної власності, оскільки йому відмовлено в проведенні реєстраційних дій, а отже його право не визнається.

Просить визнати за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом та на частку у спільному сумісному майні подружжя квартири АДРЕСА_1 .

Представник позивача в судове засідання не з`явився, попередньо надала заяву про розгляд справи за її відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.

Третя особа ОСОБА_2 в судові засідання не з`являлась. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, шляхом розміщення оголошення про виклик особи зареєстроване місце проживання (перебування), якої знаходиться на тимчасово окупованій території, на сайті Судової влади. Про причини неявки суд не повідомила.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом розміщення оголошення про виклик особи зареєстроване місце проживання (перебування), якої знаходиться на тимчасово окупованій території, на сайті Судової влади. Про причини неявки суд не повідомив.

Частина 4 ст. 223 ЦПК передбачає, що у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Згідно ч.1 ст.280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Ухвалою суду від 06.07.2026 року постановлено проведення заочного розгляду даної справи.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, прийшов до наступного висновку.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема визнання права. (п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 25.03.1994 року, посвідченого старшим державним нотаріусом п`ятої Луганської державної нотаріальної контори Козловським А.Н., зареєстрованого в реєстрі за №1-1257, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , у період шлюбу набули у власність квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно технічного паспорта від 10.11.1993 року квартира АДРЕСА_1 загальною площею 53, 6 кв.м., житловою 32, 9 кв.м. складається із коридору І площею 5,4 кв.м., житлової кімнати 2 площею 19, З кв.м., жилої кімнати 3 площею 13, 6 кв.м., кухні 4 площею 7,3 кв.м., туалету 5 площею І, 0 кв.м., ванної 6 площею 2, 6 кв.м., кладової 7 площею 0,5 кв.м., коридору 8 площею 2, 7 кв.м., балкону площею 1, 2 кв.м.

Також судом встановлено, що позивач є зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_2 .

З свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла, у зв`язку з чим відкрилась спадщина на належну їй частку у праві власності на вищевказану квартиру.

Як вбачається з копії спадкової справи №6/2025 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцями першої черги за законом на належне їй спадкове майно є: чоловік, ОСОБА_1 та донька ОСОБА_2 , яка відмовилась від спадщини на користь батька, ОСОБА_1 .

Таким чином, ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем частки у праві власності після смерті своєї дружини ОСОБА_3 .

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 29.07.2025 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку у праві власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 у зв`язку з відсутністю даних щодо реєстрації права власності на квартиру у Реєстрі права власності на нерухоме майно та відсутністю доступу до архіві БТІ, що здійснювало реєстрацію права власності, оскільки воно знаходиться на окупованій території.

Крім того, державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації (м. Київ) від 16 квітня 2025 року ОСОБА_1 було відмовлено у вчиненні реєстраційних дій на підставі п. 1, 2 частини 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у зв`язку з тим, що інформація щодо реєстрації речових прав на квартиру АДРЕСА_1 , здійснена до 1 січня 2013 року, а тому інформація, щодо реєстрації права власності може бути надана лише відповідним бюро технічної інвентаризації, власником якого є територіальна громада м. Луганськ в особі Луганської міської ради. Однак, відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022 року №309 «Про затвердження переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» з 07 квітня 2014 року населені пункти Луганської міської територіальної громади Луганської області, у т.ч. місто Луганськ є тимчасово окупованими. Таким чином, оскільки міське комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» не перебуває у сфері управління Луганської області, запитувана інформація щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 відсутня.

Відповідно до ст. ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) та спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною 1 статті 1220 ЦК України передбачено відкриття спадщини внаслідок смерті особи та часом відкриття спадщини є день смерті особи. Останнє місце проживання спадкодавця є місцем відкриття спадщини, що передбачено ч.1 ст.1221 ЦК України.

Згідно ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той із подружжя, який його пережив, та батьки.

Частиною 1 ст.1267 ЦК України передбачено, що частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї ( ч.3 ст.1268 ЦК України).

Згідно ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) та спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм правом та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (ч. 2 ст. 41 Конституції України).

Відповідно до ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За правилами ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою, по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності. Позивачем у спорі про визнання права власності є власник - особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред`явлення позову).

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі ст. 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке порушується або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 грудня 2018 року у справі №910/18560/16 дійшла висновку, що це правило за аналогією закону має застосовуватися не тільки у випадках, коли власник втратив документ, який засвідчує його право власності, а й у випадках, коли наявні в нього документи не дають змоги беззаперечно підтвердити своє право власності на нерухоме майно.

Згідно роз`яснень наведених у пункті 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», з урахуванням положень частини першої ст. 15 та ст. 392 ЦК України, власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не в тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше.

У ч.1 ст. 321 ЦК України закріплено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Законною метою вказаного позову є саме відновлення порушеного права на власність, пов`язаного перш за все з агресією РФ, окупацією території України, що призвело до необхідності реалізації в майбутньому позивачем своїх прав на отримання компенсації за пошкоджений/знищений об`єкт нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України.

Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (п. 9 ч. 1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Право власності на квартиру позивач набув до 25 березня 1994 року, тому до таких правовідносин застосовуються норми Цивільного кодексу УРСР 1963 року, Закону України від 07.02.91 № 697-XII «Про власність» (втратив чинність з 20.06.2007 на підставі Закону України від 27.04.2007 № 997-V).

Згідно зі ст.12 Закону України «Про власність» від 7 лютого 1991 року за № 697-XII, який діяв на момент виникнення цивільних правовідносин, громадяни набувають право власності в разі укладання угод, які не заборонені Законом.

За змістом ст. ст. 128, 153 Цивільного кодексу (ЦК) УРСР (в редакції 18.07.1963 року), право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди.

Згідно статті 224 Цивільного кодексу (ЦК) УРСР (в редакції 18.07.1963 року) за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 227 ЦК УРСР (в редакції 18.07.1963 року) передбачалася обов`язкова нотаріальна форма договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) і його реєстрація органами місцевого самоврядування.

Оскільки право власності позивача підтверджено належними доказами, а саме (договором купівлі-продажу від 25 березня 1994 року, але в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно дані відсутні та отримати інформацію щодо зареєстрованого її права власності із тимчасово окупованої території на даний час неможливо, він позбавлений можливості розпоряджатися своєю власністю.

Зважаючи на те, що на даний час, з огляду на положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на підставі договору купівлі-продажу не зареєстроване в Державному реєстрі речових прав, оскільки державна реєстрація речового права на нерухоме майно в час його отримання не проводилася.

Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» «речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації» (п. 3 ст. 3).

Стаття 392 ЦК України не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. В інший спосіб визнати право власності на квартиру і зареєструвати його в реєстрі речових прав, неможливо.

Виходячи з викладеного вище, аналізуючи надані у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки позивачем було доведено його право власності на спірний будинок, проте оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно такі відомості відсутні, а отримати інформацію щодо зареєстрованого права власності позивача на квартиру у БТІ з тимчасово окупованої території (м.Луганська, Луганської області) на теперішній час неможливо, позивач не може розпоряджатися своїм майном, а також ініціювати питання щодо отримання компенсації за зруйноване житло, що порушує його права власності, у зв`язку з чим, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 82, 259, 263, 264, 265, 280-283 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

змінені позовні вимоги задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2

Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , право власності на частку у спільному сумісному майні подружжя квартири АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення до Дніпровського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте відповідачем шляхом подачі письмової заяви протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом 20 (двадцяти) днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Суддя С. А. Форощук