Рішення № 138004568, 06.07.2026, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/1009/26

Провадження № 2/175/274/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

"06" липня 2026 р. с-ще Слобожанське

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Краснокутської Н.С., за участю секретаря судового засідання Коломоєць Т.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду с-щя Слобожанське цивільну справу № 175/1009/26 за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Терещенко Д.В., третя особа: Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Атом» про припинення трудових відносин та стягнення заборгованості несплаченої заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ), в інтересах якого діє адвокат Терещенко Д.В., третя особа: Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Атом» (адреса місця знаходження: Дніпропетровська область, м. Самар, вул. Малютіна, буд. 47а, код ЄДРПОУ: 41981344) про припинення трудових відносин та стягнення заборгованості несплаченої заробітної плати, у якій просив суд: припинити трудові правовідносити, стягнути заборгованість по заробітній платі та вирішити питання про розподіл судових витрат.

У судове засідання позивач та його адвокат не з`явилися, були повідомлені належним чином про дату, час та місце судового розгляду, до суду надійшла заява про слухання справи за їх відсутності.

03.07.2026 року від адвоката Терещенко Д.В. надійшла заява, в якій він зазначає розрахунок заборгованості заробітної плати, а також просить припинити трудові відносини між ОСОБА_2 та ТОВ «Агро-Атом» на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України з дня винесення рішення судом.

Відповідач у судове засідання не з`явився, був повідомлений належним чином про дату, час та місце слухання прави шляхом направлення судової кореспонденції за адресою реєстрації та оголошенням на офіційному сайті суду, відзив на позов відповідач не подав, а тому, якщо не надійшло заперечень проти заочного розгляду справи, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 223, 280 ЦПК України.

Третя особа у судове засідання не з`явилась, була повідомлена належним чином про дату, час та місце слухання справи, подала заяву про розгляд справи за її відсутності.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Конституція України гарантує право кожного громадянина на працю, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі роду трудової діяльності та захист від незаконного звільнення.

Судом встановлено, що позивач по справі з 01.09.2021 року перебуває у трудових відносинах з відповідачем, що підтверджується викопіюванням з електронної трудової книжки(а.с.16).

27.09.2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до директора ТОВ «Агро-Атом» з заявою про звільнення за власним бажанням з 15.10.2024 року(а.с.19), однак дана заява була повернута, про що свідчить повернення позивачу вказаного листа з відміткою про повернення (а.с.20).

Роботодавець фактично не здійснює свою діяльність, а тому не може розірвати трудові відносини, виконати вимоги закону щодо видачі заповненої трудової книжки, видачі наказу про звільнення через вилучення документації та печатки ТОВ.

Позивачем надано детальний розрахунок заборгованості, відповідно до якого загальна суму заборгованості становить у розмірі 227660,87 грн. за періоди з січня, лютого, березня 2020 року, вересня 2022 року по 29.12.2025 року.

Вирішуючи питання про задоволення позову, суд виходить з наступних приписів права.

Згідно з частиною першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно достатті 2 КЗпП працівники мають право, зокрема, на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади. Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа «Суханов та Ільченко проти України») «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» / «правомірне очікування» стосовно ефективного здійснення права власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КзПП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38,39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40,41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

У відповідності до ч. 1 ст. 38 КЗпП працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Позивач, який бажає звільнитися з ТОВ «Агро-Атом», не може цього зробити через фактичну відсутність керівника Товариства, а також відсутність будь-яких засобів зв`язку з його керівництвом, тобто позивач позбавлений можливості розірвати трудові відносини з відповідачем у спосіб, передбачений КЗпП України

Враховуючи викладене, права позивача підлягають захисту шляхом визнання трудових відносин з відповідачем припиненими за рішенням суду.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права особи, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини 1 та 2 ст. 5 ЦПК України), - про це йдеться в постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 377/169/20.

У постанові від 19 вересня 2019 року у справі № 233/2529/18 Верховний Суд, встановивши, що відповідач ні після отримання заяви позивача про розірвання трудового договору, ні після відкриття провадження у справі, не вчинив жодних дій спрямованих на розірвання трудового договору, дійшов висновку, що відповідно до вимог частини другої статті 5 ЦПК України та виходячи з того, що пред`явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин між позивачем і відповідачем, ефективним і таким, що не суперечить закону буде такий спосіб захисту як припинення трудових відносин на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.

Викладене свідчить, що за обставин, коли працівник позбавлений можливості розірвати трудовий договір з роботодавцем у порядку, передбаченому КЗпП України, то ефективним способом захисту порушеного права працівника буде ухвалення судом рішення про визнання трудових відносин між сторонами припиненими.

Отже, суд вважає, що позов в цій частині підлягає задоволенню та трудові відносини між позивачем та відповідачем мають бути визнані припиненими.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне положення закріплені у ст. 21 КЗпП, відповідно до якої роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату на виконану ним роботу, визначену трудовою угодою.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 08.10.2025 висловила позицію у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) щодо розрахунку із працівником у день його звільнення, зокрема ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

На підставі аналізу наведених норм права можна дійти такого висновку.

Законодавство про працю імперативно покладає на роботодавця обов`язок провести повний розрахунок із працівником у день його звільнення, виплативши всі належні йому суми.

Невиконання цього обов`язку є підставою для притягнення роботодавця до відповідальності, встановленої ст. 117 КЗпП України.

Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до ст. 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум.

Обчислення середньої заробітної плати для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу чи невиплати з вини роботодавця здійснюється згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок № 100). Розрахунок проводиться на основі кількості робочих днів та виплат, нарахованих у розрахункових періодах за стандартним 5-денним робочим тижнем з урахуванням статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Позивачем надано розрахунок заборгованості заробітної плати, визначення розрахункового періоду та заробітної плати за довідкою ОК-7.

Розрахунковим періодом є 2 місяці, що передують виплаті, тобто листопад та грудень 2021 року (абзац третій пункту 2 розділу II Порядку № 100). Відповідно до наданої

довідки ОК-7 за звітний 2021 рік, сума нарахованого доходу за листопад 2021 року становить 10440,00 грн, а за грудень 2021 року 5220,00 грн. Загальна сума виплат за розрахунковий період становить: 10440,00 грн + 5220,00 грн = 15660,00 грн (пункт 3 розділу III Порядку № 100).

Нормативна кількість робочих днів за листопад та грудень 2021 року для п`ятиденного робочого тижня становить: у листопаді 2021 року 22 дні, у грудні 2021 року 22 дні. Всього відпрацьованих робочих днів у розрахунковому періоді: 22 + 22 = 44 дні (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку № 100).

Сума заробітної плати за розрахунковий період ділиться на кількість робочих днів у цьому періоді: 15660,00 грн / 44 дні = 355,91 грн/день (пункт 8 розділу IV Порядку №100).

Кількість робочих днів за графіком роботи підприємства становить: за січень 2022 року 19 днів, за лютий 2022 року 20 днів, за березень 2022 року 22 дні. Всього днів у періоді стягнення: 19 + 20 + 22 = 61 робочий день (абзац перший пункту 8 розділу IV Порядку № 100).

Середньоденний заробіток множиться на кількість робочих днів у періоді стягнення: 355,91 грн х 61 день = 21710,51 грн (абзац перший пункту 8 розділу IV Порядку №100).

Розрахунковим періодом для вересня 2022 є два попередні календарні місяці липень та серпень 2022 року (абзац третій пункту 2 розділу II Порядку № 100).

Відповідно до відомостей із довідки ОК-7 за 2022 рік, дохід за липень 2022 року склав 5220,00 грн, а за серпень 2022 року 5220,00 грн. Сума виплат за розрахунковий період становить: 5220,00 + 5220,00 = 10440,00 грн (пункт 3 розділу III Порядку № 100).

В умовах воєнного стану святкові дні скасовано, тому кількість робочих днів становить: у липні 2022 року 21 робочий день, у серпні 2022 року 23 робочі дні.

Всього робочих днів: 21 + 23 = 44 дні (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку №100).

Сума заробітку за 2 місяці ділиться на кількість відпрацьованих днів: 10440,00 грн / 44 дні = 237,27 грн/день (пункт 8 розділу IV Порядку № 100).

Загальна кількість робочих днів (понеділок-п`ятниця) в умовах дії воєнного стану становить: за вересеньгрудень 2022 року 88 днів, за повний 2023 рік 260 днів, за повний 2024 рік 262 дні, за період з січня по 29 грудня 2025 року включно 258 днів. Всього робочих днів у періоді стягнення: 88 + 260 + 262 + 258 = 868 днів (абзац перший пункту 8 розділу IV Порядку № 100).

Середньоденний заробіток множиться на загальну кількість робочих днів у періоді стягнення: 237,27 грн х 868 днів = 205950,36 грн (абзац перший пункту 8 розділу IV Порядку № 100).

Як встановлено судом, під час трудових відносин сторін у справі, у порушення вимог ст. 115 КЗпП України, відповідачем не здійснювалось нарахування та виплата заробітної плати позивачу, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Загальна сума середнього заробітку, що підлягає стягненню з ТОВ «Агро Атом» (код ЄДРПОУ 41981344), складається з суми за перший період (21710,51 грн) та суми за другий період (205950,36 грн) і становить: 21710,51 грн + 205950,36 грн =227660,87 грн (двісті двадцять сім тисяч шістсот шістдесят гривень 87 копійок), які підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача.

Вирішуючи питання про дату припинення трудових відносин, суд виходить із того, що за обставин цієї справи саме рішення суду є юридичним фактом, із яким пов`язується припинення трудових відносин. За таких обставин трудові відносини між сторонами слід визнати припиненими з дня ухвалення цього рішення.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із ст. 76, 77 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оскільки розрахунок заборгованості заробітної плати позивача не було спростовано відповідачем шляхом подання відзиву, то суд бере до уваги доказ, який надано стороною позивача та вважає його належним та допустимим.

Згідно з ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Аналізуючи вищевикладені обставини справи, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, як такі, що грунтуються на вимогах чинного законодавства.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачена сума судового збору у розмірі 1211 грн. 20 коп.

Суд зазначає, що відповідно до п. 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaariv.Finland» від 27.09.2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Положеннями п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно із усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 21, 36, 38, 47, 116, 117, 237-1 КЗпП України, ст. 4, 5, 12, 13, 23, 56, 76, 77, 81, 141, 247, 258-259, 263-266, 280-282 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ), в інтересах якого діє адвокат Терещенко Д.В., третя особа: Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Атом» (адреса місця знаходження: Дніпропетровська область, м. Самар, вул. Малютіна, буд. 47а, код ЄДРПОУ: 41981344) про припинення трудових відносин та стягнення заборгованості несплаченої заробітної плати задовольнити.

Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Атом» (адреса місця знаходження: Дніпропетровська область, м. Самар, вул. Малютіна, буд. 47а, код ЄДРПОУ: 41981344) з 06.07.2026 року, у зв`язку зі звільненням з посади за власним бажанням на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Атом» (адреса місця знаходження: Дніпропетровська область, м. Самар, вул. Малютіна, буд. 47а, код ЄДРПОУ: 41981344) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) суму заборгованості по заробітні платі за період січень, лютий, березень 2022 року, за період з вересня 2022 року по 29.12.2025 року у розмірі 227660,87 грн. (двісті двадцять сім тисяч шістсот шістдесят гривен вісімдесят сім копійок).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Атом» (адреса місця знаходження: Дніпропетровська область, м. Самар, вул. Малютіна, буд. 47а, код ЄДРПОУ: 41981344) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Н. С. Краснокутська